Слово і пісня у храмі

 

8 грудня 2014 року

Олександр Балабко

 

Відроджена й освячена після здобуття Україною незалежності Церква Благовіщення Пресвятої Богородиці при Києво-Могилянській академії – храм незвичайний. Можливо, в Києві не знайдемо іншого такого, який би був пов’язаний зі стількома іменами наших видатних діячів. Її стіни пам’ятають імена гетьманів Петра Конашевича-Сагайчного, Івана Мазепи, митрополитів Петра Могили, Рафаїла Заборовського, славних ректорів Теофана Прокоповича, Георгія Кониського…А якщо мова заходить про студентів академії, то тут – теж ціле сузір’я імен – брати Григоровичі-Барські, зодчий Іван та вчений і мандрівник – Григорій; відомі в усьому світі композитори Максим Березовський і Артемій Ведель… У цій церкві молився і неперевершений Григорій Сковорода.

Тож від часу заснування у цій студентській церкві звучало слово молитви і поетичне слово, музика і спів, які славили Бога і найкращі людські чесноти. Продовжено цю традицію і сьогодні, після освячення церкви патріархом Філаретом у січні 1997 року. Спершу – настоятелем протоієреєм Юрієм Мициком, а тепер його наступником – ієромонахом Богданом. Я не раз відвідував цей храм, серед його прихожан чимало моїх мистецьких побратимів. Кілька років тому тут відбувся вечір українського романсу, на початку якого отець Богдан вразив присутніх своїм глибоким знанням історії цього чудового пісенно-музичного жанру…

А на цей поетично-пісенний вечір із назвою “Єднаймося” я йшов із особливим хвилюванням. Як і відомий український композитор Леонід Нечипорук, і заслужена артистка Укаїни Світлана Мирвода, адже в храмі мала відбутися прем’єра нашого спільного дітища, – пісні… Cпершу після короткого вступного слова отця Богдана і спільної молитви за Україну та її захисників у храмі запанувало поетичне слово, – молоді талановиті актриси Оксана Цимбал та Ірина Волошина почали читати вірші Володимира Сосюри, уродженця Донбасу. Саме поезії славних синів цього українського краю і був присвячений вечір. Багато їхніх віршів уже стали класичними. Потім актриси творили диво з акапельного співу й поезії Василя Стуса, Івана Світличного. Після кожного із представлених поетів-донбасівців до іконостасу виходила Світлана Мирвода – в ошатному вбранні, що змінювалося, – то з бандурою, то з гітарою… Вона виконувала твори зокрема і на слова причетних до цієї церкви поетів, як от гетьмана Івана Мазепи, автора неповторної пісні “Ой, горе тій чайці…”. Долучився до пісенної творчості й відомий теолог і вчений Іван Огієнко: співачка виконала його “Не питай, чому в мене заплакані очі…”. Було виконано стрілецькі, повстанські романси, зокрема й ті, мелодії яких були просто вкрадені в нас так званим “старшим братом” із Росії…

І таким чином поступово дійство підійшло до теми, яка не може не бентежити і не хвилювати всіх українців, – війни на сході. Світлана Мирвода прочитала новий вірш борцям за волю України присутнього на вечорі мужнього поета Юрія Тітова. І настав час нашої прем’єри… Цей вірш я написав зовсім недавно, після успішної презентації на Львівському форумі видавців моєї нової книжки “Рай і Пекло Коцюбинського”. Повість переносить читача на сонячний італійський острів Капрі, з яким пов’язані чотири останні найдраматичніші роки життя класика нашої літератури. Здавалося б, Коцюбинський – зовсім мирна тема. Але, збираючись на презентацію повісті до Чернігівського музею-садиби Михайла Коцюбинського, дізнався, що його правнук і директор музею Ігор Юлійович, кадровий військовий, від березня воює в зоні АТО. Як і син автора передмови до моєї книжки – професора, до речі, саме Києво-Могилянської академії Володимира Панченка Ярослав, який возить бійців на старому МАЗі. Там вісім коліс, тож якщо одне, друге підіб’ють, можна їхати на інших. “Так він заспокоює рідних”, – розповів мені Володимир Євгенович. Усе це не могло мене не вразити, не схвилювати… Так і народилися слова пісні, які надихнули і колишнього військового, а тепер композитора Леоніда Нечипорука, з яким ми написали не один твір… Він і сам чудово виконує “Пісню водія АТО”, а тепер ось – і наша творча посестра Світлана Мирвода.

Після її співу, яскравого, барвистого, із елементами плачу, іронії, навіть сарказму, але із життєстверджуючою домінантою, у багатьох у залі були сльози на очах… Нас привітали гучними оплесками, примусили підійти до учасників вечора, і отець Богдан вручив нам пам’ятні подарунки… Чи може бути щось щасливішим для митця, аніж ці неповторні миттєвості у храмі, де будь-яке слово і пісня наближені до самого Творця?

 

ПІСНЯ ВОДІЯ АТО

 

Слова Олександра Балабка, музика Леоніда Нечипорука

З репертуару заслуженої артистки України Світлани Мирводи

 

За кермом я вже три дні
На старому МАЗі…
«Щоб бійці були живі»,-
Значиться в наказі.

 

Бездоріжжям автокрос,
Снайпер щоб не вцілив,
Щоб привезти на блокпост
Хлопців роту цілу.

 

Я молюся всім богам,
Зубру на капоті.
Хай Христос поможе нам
У святій роботі.

 

Ой, війна, війна, війна,
ВІйнонько, війнОнько,
Як від дешевого вина
Болить голівонька…

 

«Ураган» везе і «Град»
Той, хто братом звався.
Знову вибухнув снаряд,
Подарунок братський…

 

Ти – не друг мені й не брат,
А в нечеснім бою
Прославляєш каганат
Орди Золотої.

 

Як колись Тарас прорік, -
Хоч було б і ні з ким,
Та не сяду на твій бік
Навіть хліба з’їсти!

 

Ой, війна, війна, війна,
ВІйнонько, війнОнько,
Як від дешевого вина
Болить голівонька…

 

Дотягнути б у лісок,
Поки є ще сили,
Поки третє колесо
Куля не пробила!

 

Ой, війна, війна, війна,
ВІйнонько, війнОнько,
Як від дешевого вина
Болить голівонька…

 

Джерело: http://ukrainka.org.ua/node/5033