СТУДЕНТ - ГОЛОВНА ДІЙОВА ОСОБА
Батьки першокласників, які розпочали свій перший навчальний рік у 1991-1992 роках — на зорі незалежності України — гадки не мали, що їхні діти-випускники матимуть такий «шалений» вибір у здобутті вищої освіти. Адже, саме тоді, на початку 90-х, почали відкриватися перші недержавні вищі навчальні заклади. Деякі з них поступово набирали розмаху і з тим чи іншим успіхом прижилися в новій для нашої держави іпостасі. Інші зійшли з дистанції. Але ринок освітянських послуг протягом цих років невпинно розгалужувався. Якщо раніше ВНЗ (державні й недержавні), відкриваючи спеціальності, віддавали перевагу їх різноманіттю, то останнім часом у цьому процесі щодалі рельєфніше виглядають ті ВНЗ, де навчальний процес диференційований. Отже, на перший план виходить не книжка і навіть не викладач, а особистість студента, точніше, його запити. Такий підхід до справи — логічний, адже, перефразовуючи відомий вислів, той, хто платить, отримує потрібну йому «музику».
Чи не тому започаткування в 1999 році Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» стало своєрідною сенсацією в царині освіти. Адже в ньому вперше в державі адресно було запропоновано освітянські послуги дітям-інвалідам. Про своєчасність появи цього навчального закладу свідчать такі цифри: якщо в 1999-2000 н.р. у ньому навчалося кілька сотень студентів, то нині, включаючи філії майже в усіх областях України, — понад 25 тисяч. У загальному контингенті студентів університету освіту здобуває 9 відсотків дітей-інвалідів. У 2003-2004 н.р. із 300 дітей пільгової категорії, які вступили на перший курс у базовій структурі, навчається 90 дітей із обмеженими можливостями, 23 сироти і 187 дітей із числа малозабезпечених.
Які ж проблеми і як їх вирішує Університет «Україна»? До чого прагне і які цілі перед собою ставить? Про це та інше — в інтерв'ю із президентом університету, Заслуженим діячем науки і техніки, академіком Академії педагогічних наук, доктором технічних наук, професором Петром ТАЛАНЧУКОМ.
— Специфіка функціонування університету потребує значних капіталовкладень, починаючи від навчання дітей-інвалідів, тобто внесення коштів за надання освітніх послуг, і закінчуючи придбанням відповідної техніки, навчально-методичної літератури. Як ви виходите з цього становища?
— У базовій структурі університету (м. Києві) навчається 612 дітей-інвалідів, а також 55 сиріт і 387 дітей із малозабезпечених сімей, яким, завдяки міськраді й особисто Олександрові Омельченку, надаються пільги на навчання в різних відсотках, що залежить від характеру захворювання, статків родини. Скажімо, у цьогорічному наборі 75 відсотків таких дітей отримуватимуть 100-відсоткову оплату навчання за кошти міської держадміністрації. Інші студенти сплачують за навчання, як і в інших недержавних ВНЗ, хоча у нас діє гнучка і вигідна система знижок. Виходити зі становища нам допомагає співпраця з багатьма установами й організаціями. Не всі вони, звісно, відгукуються на прохання допомогти, але ми і надалі шукатимемо шляхів до взаєморозуміння, оскільки університет — неприбутковий навчальний заклад. Відтак, усі зароблені нами кошти чи ті, що надходять як спонсорська підтримка, витрачаються на поліпшення матеріально-технічної бази. До речі, користуючись нагодою, хочу закликати юридичних, фізичних осіб, підприємницькі колективи, організації й установи підтримати університет фінансово чи будівельними матеріалами для спорудження університетського комплексу, що зводиться поблизу станції метро «Житомирська». Зі свого боку, використовуючи зарубіжний досвід, імена всіх спонсорів будуть вшановані, а окремі з них, котрі внесуть значні суми, будуть навічно викарбувані на спеціальній стелі, що височітиме перед фасадом університету.
— Чудово, що ви будуєтесь, і у вас буде свій, піднятий власними руками, вищий навчальний заклад, чим, до речі, можуть пишатися лише одиниці з сотень недержавних навчальних закладів. Чи будуть передбачені, на відміну від міських, спеціальні умови для комфортного пересування дітей-інвалідів, їх навчання тощо?
— Обов'язково. Адже студент у нашому університеті — головна дійова особа. Якщо Ви зачепили цю тему, то можу підтвердити це конкретними прикладами. В нашому університеті практично весь навчальний процес забезпечено комп'ютерною технікою. Дякуючи підтримці Міністерства освіти і науки, особисто міністра Василя Кременя, нині працюємо над реалізацією експерименту із упровадження дистанційної освіти, спрямованої передовсім на здобуття освіти дітьми-інвалідами, дітьми з сільської місцевості. Адже для цієї категорії молодих людей — це чи не єдина можливість здобути освіту відповідно до своїх здібностей і нахилів, незважаючи на хворобу чи значну віддаленість від обраного ними вищого навчального закладу. Намагаємось передбачити все, пов'язане з навчанням цих дітей і загалом студентів університету, — від матеріального до психологічного аспектів.
— Усе, про що Ви говорили, Петре Михайловичу, потребує вкладення коштів. Чи є такі питання, котрі можна вирішити без них або з мінімумом витрат?
— Звісно, є. Скажімо, правильний добір кадрів для роботи в університеті. До речі, наше управління маркетингу провело рейтингові дослідження щодо того, як студенти оцінюють того чи іншого викладача. Виконали перший цикл майже дослідницької програми за умовною назвою «Викладач — очима студента». І отримали цікаві, несподівані результати. Є чимало питань у навчальному процесі, які потребують наукового осмислення, обґрунтування. Доцільно визначити якесь ядро для навчання інтегрованих груп, бо для людей із різними видами захворювань є важливим спілкування зі своїми ровесниками. Тому і навчання, і виховання, і відпочинок треба здійснювати разом. А далі має бути доповнюючи частина, яка враховує специфіку захворювання. Ми розширюємо наші служби адаптації та реабілітації, медико-психологічного супроводу.
— 2003 рік оголошено Європою Роком людей із інвалідністю. Чи позитивно впливатиме цей захід на подолання труднощів у цьому питанні, зокрема, в Університеті «Україна»?
— Європа, як відомо, грошей на вітер не кидає. Для того, щоб ми від цього отримали позитив, треба співпрацювати на рівні держав, урядів. На рівні нашого навчального закладу ми вже заклали основи такого співробітництва. Зокрема, у нас побували фахівці з США, Німеччини, Канади, інших держав: проводили цикл семінарів для викладачів, читали лекції для студентів. Наші фахівці побували за кордоном. Гадаю, це корисний взаємний обмін. До речі, високого рангу фахівці, побувавши на наших міжнародних науково-практичних конференціях і почувши, про що там йдеться, були здивовані (беручи до уваги наші економічні труднощі) тим, наскільки широко і різнопланово розглядаються проблеми дітей-інвалідів у наших регіонах і, зокрема, в Університеті «Україна». Але від слів до діла ще треба пройти нелегкий шлях.
Розмову вела Ольга ГЕРГЕЛЬ,
Газета "Соціальна політика", 2003 р.
автор: Ольга Гергель
видання: Газета "Соціальна політика", час видання: 2003
08/07/2010
- Рубрики
- Усі
- Інтерв'ю з Президентом
- Інтерв'ю з проректорами
- Дистанційне навчання
- Науково-дослідна робота
- Про президента
- Про Університет
- Проблеми студентів із інвалідністю