Петро ТАЛАНЧУК: "Інвалід - це стан тіла, а не душі"
Проведення 3 грудня Міжнародного дня інвалідів спрямоване на привернення уваги до проблем інвалідів, захист їхніх гідності, прав і благополуччя, на звернення уваги суспільства на переваги, які воно отримує від участі інвалідів у політичному, соціальному, економічному і культурному житті.
У незалежній Україні цю категорію громадян легалізували на законодавчому та морально-етичному рівні. Соціум повернувся обличчям до неповносправних співгромадян, зобразив поблажливу посмішку і знову відвернувся. А вони продовжують виживати у своєму світі хвороб, комплексів, переживань і депресії.
Цей день не є святом, він нагадує всім нам про те, що поруч живуть люди, які потребують допомоги та уваги. Незважаючи на обмежені фізичні можливості, всі вони є повноправними членами суспільства. Звичайно, цей день не можна називати святковим, проте він підкреслює необхідність досягнення повного забезпечення рівних прав інвалідів та їхньої участі у житті суспільства. Міжнародний день інвалідів – це день підведення підсумків зробленого для цієї категорії громадян, аналізу фактичного становища людей із особливими потребами в суспільстві і визначення планів поліпшення їхнього життєвого рівня.
6 жовтня 2005 року в Україні був прийнятий закон «Про реабілітацію інвалідів в Україні», яким визначено основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для функціонування системи підтримки фізичного, психічного і соціального благополуччя інвалідів.
Цілі, заради яких цей день був проголошений, – повне і рівне дотримання прав людини й участь інвалідів у житті суспільства. Ці цілі були поставлені у Всесвітній програмі дій щодо інвалідів, прийнятій Генеральною Асамблеєю в 1982 році.
На цю тему журналіст Інтернет-сайту «Трибуна України» розмовляє з Президентом Університету «Україна», професором Петром Михайловичем Таланчуком.
– За часів існування цивілізації в результаті технологічної діяльності людства сталися значні зрушення у земній біосфері, погіршився екологічний стан на всій планеті. Порушення балансу нормального функціонування різних підсистем біосфери призвели до виникнення різноманітних патологій розвитку людини, стали причиною збільшення кількості інвалідів з дитинства.
За даними ООН кожна четверта сім’я у світі стикається з проблемами інвалідності. У 1990 році чисельність інвалідів у всьому світі становила 500 млн, із них 140 млн – діти. Щорічно 35 млн дітей стають інвалідами. За прогнозом кількісний показник інвалідів найближчим десятиліттям підвищиться до 600 млн осіб.
Цікаво, що у розвинених країнах кількісний показник громадян-інвалідів коливається в межах 10-12% від загальної чисельності населення. У нас же фігурують цифри 4-4,5% , що, принаймні, викликає подив. Такий різнобій даних може бути пов'язаний із різними підходами і концепціями встановлення інвалідності та організацією статистики. В Україні це може бути пов’язане з тим, що людиною-інвалідом на різних етапах соціального розвитку опікуються три міністерства: Міністерство праці і соціальної політики, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту. Якщо ж до цього додати наявність відомчих бар’єрів, то це підсилює здогадку про причини такої розбіжності.
Здається, на часі створення нової «прозорої» статистичної системи обліку, яка б концептуально вибудовувалась, насамперед, на принципі інтегрованого підходу до вирішення питань фізичного, психічного, духовного розвитку цієї категорії осіб, ефективного втілення інтеграційних процесів у суспільство.
У нашому уявленні така система повинна відображати диференціацію даних: за віком; етимологією захворювання; ступенем ураження основних функціональних систем організму; особливостями медико-соціальної допомоги (супровід, патронаж, опіка); потребою в допоміжних технічних пристосуваннях і засобах реабілітації, за рекомендованими типами навчальних закладів(спеціальні, масові, навчально-реабілітаційні центри тощо); за потребами і можливостями здобути освітньо-кваліфікаційний рівень (від кваліфікованого робітника до магістра); потребами у перекваліфікації; рівнем і характером зайнятості; потребами у сервісному обслуговуванні…
Обробивши належно цю інформацію, ми зможемо з’ясувати реальне становище інвалідів в Україні та створити цілісну систему соціальної реабілітації й інтеграції громадян цієї категорії, розраховану на весь період їхнього життя.
За соціологічними прогнозами у найближчі 20 років на нашу державу чекають суттєві зміни в соціальній і демографічній структурі суспільства. Збільшиться потреба у спеціалістах, пов’язаних із інформаційними системами і наукомістким виробництвом. У той же час зменшиться кількість працездатного населення, збільшиться чисельність громадян пенсійного віку. Отже, в умовах зростаючого дефіциту працездатного населення виникає проблема більш ефективного включення громадян із вадами в соціально-економічне життя, створення їм рівних із іншими членами суспільства можливостей, зокрема реалізації права на освіту і трудову діяльність.
Слід нагадати, що з самого початку становлення незалежної України почала формуватися нормативно-правова база забезпечення громадянам-інвалідам їхніх прав, потреб та інтересів.
Майже в 50 законах, постановах Верховної Ради, указах та розпорядженнях Президента і 40 постановах Кабінету Міністрів, низці відомчих актів містяться норми, що регулюють правове та соціальне становище інвалідів. Однак, було б передчасно говорити про існування всеохоплюючої, цілісної правової системи соціального захисту цієї категорії громадян. Об’єктивно існує необхідність створення організаційно-правових механізмів реалізації задекларованих прав і свобод. Ці механізми повинні забезпечити взаємодію громадських і державних структур щодо реалізації цілей і завдань соціально-орієнтованої держави, якою повинна стати Україна.
Слід зауважити, що нині не існує механізму реалізації права громадянина-інваліда на здобуття вищої освіти. Під механізмом реалізації ми розуміємо комплекс нормативно-правових та методичних документів, які регулюють і забезпечують організацію навчального процесу студентів із вадами у вищих закладах освіти. Не розроблено науково-теоретичні основи вищої освіти інвалідів, немає науково-обгрунтованих розробок і рекомендацій щодо організації навчального процесу різних категорій цих студентів. Потребують вивчення психофізичні можливості студентів із порушенням зору, слуху, опорно-рухового апарату внаслідок ДЦП в опануванні різних освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти; у здійсненні трудової діяльності відповідно до набутої фахової підготовки. Не вивчено проблеми і труднощі соціальної адаптації до середовища вищої школи, проблеми комунікативної, навчальної і трудової діяльності у ВЗО студентів із обмеженими можливостями. Не розроблена в державі модель медико-психолого-педагогічного супроводу процесу навчання цієї категорії осіб. Немає підручників і посібників для вищої школи, які б урахували особливості сприйняття, збереження і переробки навчальної інформації цією категорією студентів.
Незважаючи на існування багатьох НЕ – немає, не розроблено, не вивчено, ми створили в 1999 році за підтримки Київської міської адміністрації вищий навчальний заклад – Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», в якому разом із філіями сьогодні навчається понад 26000 студентів, у тому числі студентів із особливими потребами 1706 (6,6%): 960 інвалідів, 114 сиріт, 632 дитини з соціально незахищених сімей. За 13 років існування Університету «Україна» випущено 78426 студентів, у тому числі 7143 (8,2% ) інваліда. Створення нашого навчального закладу було відгуком на потреби часу, що підтверджує динаміка підвищення інтересу до вищої освіти серед молоді з вадами.
В усьому світі надається виняткове значення інтегрованому навчанню осіб із обмеженими можливостями, яке розглядається як фактор їхньої успішної соціальної адаптації та реабілітації. Більше ніж у 20 вищих навчальних закладах України також практикується інтегроване навчання осіб із вадами. Й особливої уваги заслуговує досвід Університету «Україна».
З нашого великого досвіду стало зрозуміло, що існування інтегрованих груп формує у всіх студентів чуйність до потреб інших, толерантність у сприйнятті індивідуальних відмінностей. Немає сумніву, що студенти, які навчаються в інтегрованих групах, краще ставляться до людей із вадами. У них з’являється відчуття більшої соціальної відповідальності, людяності, ініціативності і впевненості в собі. Така інтеграція дає переваги не тільки студентам, а й суспільству в цілому. Всі батьки турбуються про майбутнє своїх дітей, але ця турбота, як правило, значно вище у батьків дітей із обмеженими можливостями. І коли батьки беруть активну участь в організації навчально-виховного процесу, їхня тривога зменшується. Її місце займає ентузіазм, співпраця, взаємовиручка. Це дає можливість створити атмосферу любові, поваги та діловитості. Отже, наш навчальний заклад виконує не тільки науково-освітню, але й громадянську місію, сприяє формуванню гуманітарної аури нації, правовому та патріотичному вихованню української молоді, підвищенню авторитету нашої держави.
За умови створення державної цілісної програми «Вища освіта інвалідів» Університет «Україна» міг би стати науково-методичним центром з методики навчання та виховання студентів-інвалідів і співпрацювати в цьому напрямку не тільки із творчими колективами інших ВЗО України, НДІ АПН, а й із навчальними закладами і науково-дослідними інститутами країн дальнього і ближнього зарубіжжя.
Університет сьогодні вже працює в тісному контакті з багатьма організаціями світу.
За державним замовленням Університет міг би взяти на себе підготовку психологів, фізичних реабілітологів, соціальних працівників для роботи в спеціальних закладах, перепідготовку педагогічних кадрів для роботи в інтегрованих групах, підготовку сурдоперекладачів тощо.
Бог створив різні квіти – великі і малі, яскраві і ледь помітні. Але кожна квітка має свою неповторну красу і місце. Люди теж є слабкі і сильні, з різними можливостями. Але, за великим рахунком, ми всі потребуємо один одного, бо життя кожного – безцінне, і дар кожного – неповторний. І якщо ми проникнемося цим розумінням і щиро відкриємо серця один одному, тоді разом ми зможемо творити інший світ – не зла і ворожнечі, але добра і любові, світ, в якому є місце для кожного, світ, в якому життя кожної людини є священно-недоторканим, сокровенним. Усі разом ми повинні усвідомити, що людство – як одна мозаїка, в якій усе взаємообумовлене і взаємопов’язане, краса якої не буде завершена вповні, якщо кожен із нас не займе оте єдине, неповторне, відведене тільки нам місце.
Тож давайте об’єднуватись і не шкодувати зусиль для створення гармонійного суспільства духовних пріоритетів.
автор: Петро Таланчук
видання: Інтернет-видання "Трибуна України", час видання: 2011
адреса видання: http://ukrtribune.org.ua
21/11/2011
- Рубрики
- Усі
- Дистанційне навчання
- Духовність
- Культура
- Наука
- Постаті
- Про президента
- Про Університет
- Проблеми освіти
- Проблеми студентів з інвалідністю
- Рідна мова
- Розвиток особистості
- Статті Президента
- Цінуймо, знаймо і любімо українське