Петро ТАЛАНЧУК: «Демографічні виклики і їх впливи на майбутнє Університету «Україна»
Ігор Олександров, журналіст
Найразючіший парадокс у глобальних демографічних тенденціях полягає в тому, що, з одного боку, ми спостерігаємо різкий спад народжуваності у багатьох країнах, що розвиваються, не кажучи вже про зовсім низьку народжуваність в економічно розвиненій частині світу. З іншого боку – демографи прогнозують подальше значне зростання чисельності населення Землі, хоча темпи цього зростання поступово спадатимуть. Попри бідність та високу смертність, кількість населення нерозвинених країн збільшується, а в країнах так званого золотого мільярда народжуваність падає.
Згідно з дослідженням демографічних тенденцій американського ЦРУ відносна частка населення Європи та Росії у структурі населення Землі й надалі зменшуватиметься. Якщо в 1950 році у Європі та колишньому СРСР проживало 22 % населення Землі, у 2001 – 13 %, то до 2050 року ця частка зменшиться до 7,5 %. У середині минулого століття шість із десяти країн із найбільшою чисельністю населення можна було віднести до розвинених. До 2020 року в топ-10 країн із найчисельнішим населенням залишаться лише США та Росія.
З часом населення світу ще більше постарішає. До 2050 року частка осіб віком від 65 років стане втричі більшою і становитиме 1,5 млрд (або 16 % від усього людства). Незважаючи на старіння світового населення, у багатьох країнах, що розвиваються, спостерігатиметься зростання чисельності молодого покоління: найбільше у цьому відзначаться Пакистан, Афганістан, Саудівська Аравія, Ємен та Ірак.
Відносна частка представників білої раси зменшиться, більшість житиме в містах. До речі, зараз людство переступає поріг урбанізації – тих, хто живе в містах, і жителів сільської місцевості наразі порівну.
Чисельність населення Землі збільшується доволі швидкими темпами. Але біда в тому, що зростання це вкрай нерівномірне. У регіонах із високим рівнем бідності – найбільший темп зростання населення. Насамперед це екваторіальна Африка, частково – Азія й меншою мірою – Латинська Америка. Є регіони світу, де чисельність населення подвоюється практично кожні 20 років.
Раніше ж високі темпи приросту населення були характерними й для інших регіонів. Усі країни у своєму розвитку проходять етап демографічного переходу – від високої смертності, народжуваності та високих темпів приросту чисельності населення до ситуації, коли рівень смертності знижується, подовжується тривалість життя, народжуваність падає, спостерігається або невеликий приріст, або зменшення чисельності населення. Регіони, де кількість населення зараз зростає дуже швидко, перейдуть до сучасних темпів відтворення, хоча, за прогнозами експертів, відбудеться це не скоро. Утім, відповідно до прогнозів ООН, чисельність населення має стабілізуватися, коли сягне 8,5 млрд.
Тим часом усі авторитетні міжнародні інституції, які займаються вивченням глобальних демографічних тенденцій, одноголосно стверджують, що впродовж найближчих десятиліть чисельність населення України лише зменшуватиметься. Відповідно до даних Світового банку, до 2025 року населення України зменшиться до 37 млн. А в ООН стверджують, що до середини нинішнього століття у нашій країні проживатиме лише 26 млн. осіб. Прогнози українських демографів більш оптимістичні. В Інституті демографії та соціальних досліджень НАНУ підрахували, що в 2025 та 2050 роках в Україні, за серединними показниками, проживатиме відповідно 42,3 та 37,7 млн. осіб.
Україна входить до двадцятки країн світу з найстарішим населенням. За часткою осіб віком від 60 років ми посідаємо 11 місце. Утім, незважаючи на те, що у нас значна кількість населення переживає 60-річний поріг, багато хто з нього не доживає до 65 років. Водночас у Західній Європі та США частка людей віком від 60 років значно більша, ніж в Україні.
Із висновків про демографічну ситуацію в Україні та викликів для її економіки одним із основоположних є те, що попереду на 20 років є демографічна яма, яка утворилася внаслідок ненароджених дітей за 20 років незалежності України. Розміри ями сягають чисельності в 5 млн. осіб, оскільки чисельність українців віком до 25 років 2010 року становила 13 млн. осіб проти 18 млн. 1990-го.
Зменшується пропозиція робочої сили, що в умовах економічного зростання неминуче спричинятиме замісну імміграцію – незадоволена потреба в робочій силі на 2025 рік сягне 450 тис. осіб, тоді як безпечною межею є 200 тис.; до масштабного припливу іноземців необхідно заздалегідь готуватися, аби запобігти несприятливим культурним, ментальним, криміногенним зрушенням.
Є ризик зниження якості (конкурентоспроможності) робочої сили – старше населення, хоча і має більший досвід, меншою мірою здатне до засвоєння нових знань і запровадження інновацій.
Для максимального використання трудового потенціалу літніх людей в умовах швидкого старіння знань необхідно запроваджувати освіту впродовж життя з акцентом на старші працездатні верстви.
В умовах становлення соціальної структури європейського зразка (з потужним і чисельним середнім класом та невисоким ступенем розшарування) скорочення чисельності населення 35-45 років може перешкоджати позитивним змінам – основним демографічним джерелом формування середнього класу є не стільки молодь, скільки саме ця вікова група. Це спричиняє звуження платоспроможного попиту населення на товари та послуги.
Зростання чисельності населення пенсійного віку (а пенсія завжди є нижчою за доходи від зайнятості) може бути чинником поширення бідності або принаймні фактором зростання бюджетних витрат, спрямованих на її подолання.
Зміна вікової структури, зокрема зростання співвідношення населення пенсійного та працездатного віку, неминуче призводитиме до зростання співвідношення чисельності пенсіонерів та платників страхових внесків, тобто загострюватиме проблеми пенсійного забезпечення.
Зростають потреби в медичній та соціальній допомозі (старші люди об’єктивно частіше хворіють і потребують соціального піклування).
Домінування старших людей у суспільстві спричиняє поширення притаманних саме їм системи цінностей, соціальних настроїв, електоральної поведінки тощо, а специфіка українських міжпоколінних зв’язків це посилює.
Але справа не така уже й безнадійна, бо існують можливі резерви позитивних змін чисельності та вікового складу населення. В першу чергу це такі, як: зниження передчасної смертності населення, особливо чоловіків працездатного віку і сільського населення; підвищення народжуваності; запобігання масштабній еміграції (трудовій і стаціонарній) молоді за межі України; виважена політика заохочення замісної імміграції; трансформація системи освіти; формування та поширення стандартів здорового способу життя; реформа системи охорони здоров’я – її переорієнтація на профілактику; формування позитивного соціально-психологічного клімату в суспільстві; формування нових підходів до соціального захисту та створення інноваційної системи соціального забезпечення; створення ринкової ефективної економіки, яка була б основою для використання перерахованих та інших можливих резервів.
При глибокому аналізі названих резервів можна помітити, що їхнє використання можливе тільки за допомогою освіти та її можливостей. І справді, нічого не можна змінити, не навчившись, як це зробити. У свою чергу, добру освіту можна вибудувати, використавши можливості цих резервів. Виходячи зі сказаного, витікає висновок про те, що освіта де напряму, а де опосередковано залежить від рівня розвитку культури суспільства, ментальності народу та компетентності, професійності уряду й управлінських чиновників усіх рівнів.
Вирішальною умовою існування Університету «Україна» є необхідне і достатнє його фінансування. Основним джерелом цього фінансування є поки що оплата за навчання рекрутованих до нас студентів. Нагадаю ситуацію. У 2011 році чисельність випускників скоротилася у порівнянні з 2010 роком на 142,6 тис. осіб, або на 42,1 % з 338,4 тис. осіб до 195,8 тис. осіб. При цьому державне замовлення було зменшено на 42 % і складало 84 тис. осіб. Наведу найбільш разючі приклади зменшення чисельності випускників старшої школи: у Донецькій області – на 72 %, Дніпропетровській – на 51 %, Харківській – на 48 %, Черкаській – на 43 %, Чернігівській – на 42 %, Херсонській та Львівській – майже на 40 %.
Причина – перш за все демографічна яма, про яку я вже говорив.
У 2012 році чисельність випускників старшої школи зросте до 393 тис. осіб, відповідно збільшиться і державне замовлення. Орієнтовно воно нараховуватиме десь понад 140 тис. осіб. При цьому слід не забувати, що у ВНЗ є 460 тис. ліцензованих місць. Тому конкуренція між ВНЗ у 2012 році буде дуже напруженою, щоб не сказати жорсткішою у порівняні з 2011 роком, якщо зважити ще й на те, що дванадцять ректорів у 2011 році отримали догани за невиконання державного замовлення на підготовку фахівців. Так що в такій ситуації розраховувати на значне збільшення прийому не доводиться. Більше того, якщо не вжити необхідних додаткових заходів, то можна не отримати набору навіть 2011 року. В цій ситуації утримається на плаву той ВНЗ недержавної форми власності, який запропонує потрібні на ринку праці спеціальності, в тому числі новітні, і буде давати по цих спеціальностях першокласні знання. Ми не повинні йти шляхом наздоганяючого розвитку. Ми повинні вибудовувати інвестиційний, інноваційний шлях розвитку, який дозволив би готувати таких фахівців, яких нездатні готувати державні ВНЗ
Нам на державне замовлення найближчим часом розраховувати не доводиться: «Пусті слова про право бідних, держава дбала не про нас». І тому необхідно зробити все, щоб все-таки набрати якусь частину ліцензованого обсягу за рахунок іміджу університету. На набір повинні працювати всі співробітники, студенти, і якщо кожен із нас приведе двох-трьох абітурієнтів, то завдання значною мірою буде виконане, що дозволить сформувати перше важливе джерело фінансування діяльності університету.
Другим суттєвим джерелом фінансових надходжень може стати, за певних умов, навчання іноземних студентів. Але спочатку трішки фактів. Не дивлячись на те, що, починаючи з 1946 року, українські ВНЗ підготували близько 250 тис. спеціалістів із понад 160 країн, на сьогодні досягнення у цьому напрямку могли б бути більш вагомими.
Статистика у нас, як і українська політика, дуже брехлива, бо є інші дані, а саме: 350 тис. спеціалістів із 150 країн; при цьому останні цифри називає заступник міністра, а перші – журналісти, посилаючись на дані того ж міністерства, де працює цей заступник міністра. Така ж ситуація і сьогодні з даними про кількість студентів-іноземців, що навчаються в Україні: понад 44 тис. із 130 держав, і другий варіант – близько 42 тис. із більше ніж 130 країн світу, а 6 вересня 2011 року з’явилася новітня інформація: у нас, виявляється, навчається майже 50 тисяч іноземних студентів із 134 країн.
Але що не можна заперечити, так це той факт, що Україна має потужні наукові школи, забезпечує високу якість навчання і відповідає міжнародним освітнім стандартам.
Маючи значний експортний потенціал, перш за все у сфері вищої професійної освіти, Україна реалізує його не повною мірою, адже на долю нашої країни, за останніми даними, припадає лише 1 % від загального числа іноземних громадян, які навчаються у світі, у той час, коли частка Сполучених Штатів складає 22 %, Великої Британії – 12 %, Німеччини – 9 %, Франції – 8 %, Австралії – 8,25 %, Китаю – 5 %, Японії – 4,2 %, Росії – 3 %.
На сьогодні у світі в умовах глобалізації стрімко розвивається інтернаціоналізація освіти та навчання, все більше студентів навчається за кордоном. За даними Організації економічного і соціального розвитку (ОЕСР) у системі вищої освіти у світі за межами своїх країн навчається близько 2,8 млн. студентів. Передбачається, що до 2025 року їх чисельність зросте до 7,2 млн. осіб. Перше місце у цій сфері на сьогодні посідають США – 623,8 тис. осіб (2008 рік). Слід зазначити, що Україна входить за цим рейтингом до першої десятки, посідаючи 9-те місце. Експорт освітніх послуг у фінансовому вимірі сягає в Україні близько 120 млн. дол. США, що становить близько 11 % «бюджету вищої освіти». Поряд із цим експорт освітніх послуг виступає для країни як один із важливих напрямків зовнішньополітичної діяльності.
У той же час темпи зростання чисельності іноземних студентів в Україні (до 10 % щорічно) ще не набули того рівня, який відповідав би сучасним можливостям вітчизняної вищої школи. ВНЗ та місцеві органи влади поки що не створили необхідних умов для адаптації іноземних студентів в частині облаштування їх побуту та впровадження освітніх програм іноземними мовами.
В Україну більше всього іноземних студентів приїздить із Китаю (6,7 тис.), Російської Федерації (4,5 тис.), Індії (2,7 тис.), Йорданії, Пакистану, Ірану, Сирії, Малайзії, Нігерії та інших. Серед українських міст лідерами у залученні іноземних студентів є міста Харків – 12 тис., Київ – 8 тис., Одеса – 5 тис., Луганськ – близько 3,5 тис. осіб. Зазначимо, що раніше більше всього іноземних студентів навчалося у столиці. Але на сьогодні простежується тенденція вибору іноземними студентами навчання саме в регіональних ВНЗ. Це пов’язано, по-перше, зі значно нижчою вартістю освітніх послуг, а, по-друге, з більш високим рівнем безпеки іноземців.
Адже загальновідомо, що останнім часом у Києві почастішали випадки нападу скінхедів на представників інших національностей. Скінхеди – члени молодіжної субкультури, які виступають проти перебування іноземців на території «не їхньої» країни. В інших же містах до іноземців ставляться більш лояльно.
Ось як виглядає п’ятірка українських ВНЗ, у яких навчається найбільша кількість іноземних студентів: Луганський державний медичний університет – 1900; Донецький національний медичний університет – 1500; Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна – 1300; Вінницький національний медичний університет – 1200; Національний авіаційний університет – 1200.
Також багато іноземців отримують освіту в Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут» – 1120, у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка, Національному фармацевтичному університеті (Харків), Національному технічному університеті «КПІ» – близько тисячі студентів у кожному.
Всього ж здійснюють підготовку фахівців для зарубіжних країн 119 ВНЗ України.
Зазначимо, що вартість оплати за навчання кожним ВНЗ визначається самостійно, але, як правило, вона для іноземців на третину перевищує вартість навчання для українців-контрактників. За даними МОН України вартість освітніх послуг для іноземних студентів коливається в залежності від ВНЗ у межах від 12 тис. грн. до 35 тис. грн. на рік (1,5-4,5 тис. дол. США).
У більшості наших вищих навчальних закладів існують спеціальні підготовчі факультети (курси) для іноземців. Протягом року вони вивчають українську чи російську мову, а також профільні дисципліни. Після закінчення підготовчого факультету випускники отримують свідоцтво, яке надає їм право вступати до будь-якого навчального закладу України за результатами співбесіди на контрактній основі.
Вартість підготовчих курсів у різних ВНЗ коливається від 1,5 до 3,5 тисяч доларів.
Кожна країна має свою специфіку у виборі спеціальностей, але в основному превалюють медичні. Також великим попитом користуються інженерія, економіка, менеджмент і фінанси, соціальні науки та лінгвістика.
Беручись за навчання іноземних студентів, ми повинні чітко усвідомлювати, що справа ця є досить копіткою. На ряду з пристойною платнею за своє навчання, іноземні студенти потребують особливої уваги і дуже чіткої організації навчально-виховного процесу та їхнього побуту.
Досить багато проблем виникає у студентів-іноземців у мовній сфері викладання тих чи інших предметів. Справа в тому, що для іноземних студентів найбільш привабливою є система вищої освіти з навчанням англійською мовою. Ураховуючи це, низка європейських країн, таких як Німеччина, Фінляндія, Швеція, Нідерланди, Данія, стали практикувати навчальні програми англійською мовою. В Україні з цим є певні проблеми, пов’язані з браком профільних «викладачів-предметників», які володіли б іноземними мовами.
В Україні також потребує свого вирішення система депортації за кордон неуспішних студентів, які не бажають навчатися. У теперішній час це відбувається, як правило, за рахунок коштів ВНЗ, що вкрай обтяжливо для їхніх бюджетів. Відсутній також механізм контролю за іноземцями, які нібито прибули на навчання до ВНЗ України, але насправді використовують їх як транзитний пункт для міграції до країн Західної Європи.
Звертає на себе увагу і низька питома вага різних форм післяуніверситетської освіти, які пропонуються іноземним громадянам (аспірантура, стажування, у тому числі європейськими мовами). За кількістю іноземних аспірантів Україна займає чи не останнє місце в ЄС, у той час як у США їх частка становить 14 %, у Великій Британії – 15 %, Франції – 10 %, Австралії – 13 % від загальної чисельності аспірантів цих країн.
В Україні існують також певні проблеми із забезпечення їх підручниками, посібниками, інтернетом тощо. Звертає на себе увагу практично повна відсутність в університетських бібліотеках підручників англійською мовою з фундаментальних дисциплін – біології, фізики, хімії, біофізики, біохімії, економіки, психології, анатомії, фізіології, гістології та ін.
Існують й інші негаразди, пов’язані зі студентами з-за кордону. Наприклад, оформлення документів – паперова тяганина забирає надто багато часу та людських сил, що певною мірою відлякує іноземців.
Деякі закордонні студенти, які отримали запрошення на навчання у вищих навчальних закладах, використовують Україну як транзитний пункт для міграції до Західної Європи. Багато іноземців, які прибули нібито для навчання, жодного разу не відвідали університетів. Виходить, що механізм контролю за закордонними студентами, що приїжджають до України, не налагоджений. У ВНЗ немає осіб, які б відповідали за іноземців, іноді неналежним чином оформлюються особисті справи, а також не інформуються відповідні служби про пропуски занять студентами-іноземцями або їх відрахування.
Слід також наголосити на тому, що аналіз чинної нормативної бази з питань навчання іноземних студентів свідчить про те, що вона не відповідає сучасним вимогам та реаліям світового ринку освітніх послуг із урахуванням останніх інновацій у глобальному освітньому середовищі та потребує суттєвого удосконалення.
Знаково, що Україна не надає широкого спектру освітніх послуг, багаточисленних спеціалізацій та певних освітньо-кваліфікаційних рівнів. Поряд із цим, наприклад, у Великій Британії іноземці проходять навчання за програмами різної тривалості – починаючи від однорічних, які надають знання в якійсь певній галузі техніки або мистецтва, що дозволяє отримати державний сертифікат про освіту (Higher National Certificate) до семирічних медичних програм. Цикли (ступені) освіти тут теж різні, тобто студенти отримують на вибір ступінь бакалавра, магістра чи доктора філософії.
Важливим питанням в Україні є вирішення на державному рівні проблеми невизнання багатьма країнами світу вітчизняних дипломів про вищу освіту, та, як наслідок, необхідності випускникам-іноземцям складати на батьківщині кваліфікаційний іспит, а в деяких випадках навіть проходити додатковий курс навчання.
Зазначимо, що в більшості країн світу, особливо там, де платня за навчання є досить високою, іноземним студентам дозволяється працювати. Трудова діяльність іноземних студентів, у більшості випадків, регламентується національним законодавством. Так, наприклад, у США іноземні студенти на період свого навчання мають можливість працювати, але тільки на території свого поселення (кампусу) і не більше 20 годин на тиждень. У Великій Британії зайнятість іноземних студентів також не може перевищувати 20 годин на тиждень, але під час канікул їм дозволяється повна зайнятість. У цій країні іноземці після отримання диплому мають можливість попрацювати за спеціальними програмами протягом року, що регламентується як закріплення професійної кваліфікації на практиці. В Україні з невизначених причин іноземні студенти не мають права працювати та стажуватися після закінчення навчання.
Може скластися думка, що це дуже важка справа і ці заробітки будуть дуже важкими, як кажуть, шкірка не варта вичинки. Тоді запропонуйте щось краще, а я вважаю: навчання іноземних студентів в Університеті «Україна» слід розпочинати із залученням також і окремих ТВСП. При цьому слід розробити цілу низку заходів, логічно ув’язаних між собою у просторі і часі з визначенням виконавців. Серед цих заходів необхідно назвати такі: отримання ліцензії на право надання освітніх послуг іноземцям як на підготовчому відділенні, так і при підготовці фахівців, включаючи аспірантуру; створення належних умов навчання та відпочинку; визначення географії навчання іноземців.
При здійснені цих заходів слід орієнтуватися як на власну матеріально-технічну базу, так і на оренду, на першому етапі, необхідних об’єктів.
Вирішальним фактором в успішному здійсненні цього проекту є відбір спеціальностей для пропозицій іноземцям, підготовка висококваліфікованих викладачів і високоякісного навчально-методичного забезпечення під ці спеціальності. До Нового року потрібно відібрати викладачів і розпочати їх підготовку з англійської мови на такому рівні, щоб вони могли викладати англійською мовою. В університеті є сучасні технології щодо цього навчання. Необхідно також розпочати роботи щодо створення спеціальної навчально-методичної літератури також англійською мовою.
Декілька зауважень щодо вибору країн, із яких можна відбирати студентів на навчання в Україні.
Процедуру відбору слід розглядати, як на мене, з двох точок зору.
1. Природно орієнтуватися на традиційних українських партнерів. Серед них Китай знаходиться на першому місці, більше 15 %, Російська Федерація та країни СНД, Індія, Іран, Афганістан, Сирія, Йорданія, Турція, країни Африки та Латинської Америки тощо.
2. З іншого боку, слід у цьому процесі враховувати заходи, які ми неодмінно будемо здійснювати з тим, щоб пом’якшити тенденції старіння населення шляхом дозованої імміграції.
З економічної точки зору, старіння населення – негативний процес, але він безальтернативний – так відбувається в усіх розвинених країнах. За економічного зростання демографія погана в тому сенсі, що люди менше народжують. Тоді як низький економічний розвиток негативний із іншого боку. Тобто «золотої середини» тут, мабуть, немає. А загальні рекомендації для покращення демографічної ситуації у країнах, що розвиваються, – це модернізація, розвиток медицини, сфери послуг, виробництва. Це зумовлює зниження рівня смертності, зростання тривалості життя і зменшення народжуваності.
Через дисбаланс у природному прирості населення між північною та південною півкулею спостерігатимуться певні міграційні процеси із країн, що розвиваються, у розвинені країни.
По-перше, потоки міграції залежатимуть від співвідношення рівня життя, а по-друге – від того, чи заохочуватимуть потенційні держави-реципієнти збільшення кількості мігрантів. Для диверсифікації етнічних меншин серед мігрантів доцільно заохочувати до переїзду представників різних країн, які не представлені у державі, щоб не створювати великих діаспор. Зараз до сучасних міграційних процесів практично не залучене населення Африки на південь від Сахари, хоча у цій частині світу найвищий рівень народжуваності, тому виштовхувальні сили діятимуть. А відтак у світі слід очікувати міграції саме з цього регіону.
А отже, доцільно саме із цих країн Африки підбирати громадян для навчання в Україні. Наразі непогано мати «свою людину в Гавані».
Більшість розвинених країн зараз мають можливість фільтрувати міграцію, тобто відбирати людей із потрібним їм освітньо-кваліфікаційним та професійним рівнем. Зазвичай приймають осіб середнього віку з дітьми. В Україні питання залучення мігрантів обговорюється, але визначеної політики щодо цього не має. Питання дискусійне, бо є кола, які ставляться до цього з неабиякою пересторогою, адже це порушення етнічної чистоти, вони побоюються відповідних конфліктів.
У цьому сенсі найкращим рішенням було б, якби кожна сім’я мала якщо не дві, то три дитини. Щоб усі піклувалися про своє здоров’я, щоб була хороша медицина та економіка. Утім, це очевидно, що краще бути багатим і здоровим, ніж бідним і хворим.
Якщо ж продовжити розмову у цьому напрямку далі, то серйозним внеском у подолання демографічних ризиків, які стоять перед державою сьогодні, було б створення якісної економіки, яка потребує збільшення кількості працюючих громадян. По мірі розвитку економіки у нас буде з’являтися все більше можливостей для створення нових робочих місць, підвищення зарплати і створення умов, за яких розпочалося б масове повернення наших громадян з-за кордону. Про це наразі в уряді говорять, але питання тільки в тому, як швидко і як ефективно будуть вирішені ці завдання. Але найбільш радикальним, як на мене, заходом у цьому напрямку було б розроблення і здійснення грандіозного безпрецедентного проекту, програми віку: «Повернення на історичну Батьківщину». Йдеться про створення привабливих юридичних та вигідних соціальних умов, які б примусили 20 млн. українців з діаспори пригадати, де їхнє коріння, і дозволити сформувати бажання назавжди повернутися на землю своїх пращурів. Біологічний потенціал України, її територія і високоякісне юридичне забезпечення, з одного боку, і виробничий, підприємницький досвід та фінансові можливості представників української діаспори, з іншого боку, з’єднавшись воєдино, упевнений, створили б такий якісний стрибок українського суспільства, що ми забули б про азіатських тигрів і японське чудо. Історія стала б свідком безпрецедентного синенергетичного ефекту, ім’я якому можна дати «український вибух». Не смійтеся, не глузуйте! Пригадайте досвід того ж Ізраїлю, Китаю, Польщі тощо. Такий Проект чи Програму можна було б розробити силами вчених Університету «Україна» із залученням відповідних державних установ. У процесі розроблення цієї програми може бути виконана не одна докторська і десятки кандидатських дисертацій у галузі юриспруденції, економіки, соціології, етнопсихології тощо. Закликаю Вас, шановні колеги, сформувати наші пропозиції і звернутися до глави держави!
Значним резервом у формуванні контингенту студентів Університету «Україна» є коледжі та їх філії.
Визначальною структурою спеціальностей, за якими організовується навчання в коледжі, є аналоги базових спеціальностей Університету «Україна».
Успішне навчання в коледжі надає можливість випускникам навчатися в університеті з ІІІ курсу за профільною спеціальністю.
Тому коледж як структурний підрозділ університету було створено з метою впровадження системи ступеневої підготовки спеціалістів за наскрізними навчальними планами та програмами для:
– забезпечення координації спільної діяльності структурних підрозділів Університету «Україна» разом із ТВСП;
– ефективного використання науково-педагогічних кадрів, навчально-лабораторної бази, навчально-методичного забезпечення, соціальної інфраструктури.
Концепцією діяльності коледжу передбачено розвиток структури спеціальностей, за якими здійснюється підготовка молодших спеціалістів, пов'язана із сучасними напрямами розвитку науки, технологій, відповідних виробничих процесів та спеціальностей, які є актуальними у XXI столітті.
Практика підтвердила правильність такого вибору. У 2011 році було проліцензовано ще 10 спеціальностей: інформаційна діяльність підприємства; комерційна діяльність; обслуговування комп’ютерних систем і мереж; розробка програмного забезпечення; журналістика та інформація; організація туристичного обслуговування; видавнича справа та редагування; організація обслуговування в закладах ресторанного господарства і торгівлі; організація виробництва; готельна і ресторанна справа.
Результати набору свідчать, що збільшується кількість бажаючих навчатись у коледжі за скороченим терміном навчання, які здобули освітньо-кваліфікаційний рівень кваліфікованого робітника.
У 2011 р. співпраця із професійно-технічними ліцеями дала позитивні результати, а саме: 50 випускників цих закладів стали студентами коледжу. І що саме цікаве, що це технічні спеціальності – «Обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів», «Розробка програмного забезпечення», «Обслуговування комп’ютерних систем і мереж».
Тому необхідно налагодити зв’язки із професійно-технічними ліцеями не тільки м. Києва, а й усієї України, розробити спільно з ними інтегровані навчальні плани з метою успішного набору студентів у 2012 році.
Випускники коледжу – це потенційні студенти університету. У 2012 році отримають дипломи молодшого спеціаліста 52 особи, у 2013 – уже 171особа.
Особливу увагу необхідно звернути на вступників, які бажають здобути диплом молодшого спеціаліста одночасно зі здобуттям повної загальної середньої освіти. Така схема зараз користується популярністю у споживачів освітніх послуг.
Про можливості Вищої школи політичного лідера ми вже говорили не один раз. Я хочу ще раз підкреслити, що депутатський корпус місцевих рад усіх рівнів нараховує сьогодні в Україні 225154 тис. осіб, що співрозмірно, а то й більше, чисельності абітурієнтів у 2011 році (їх було трохи більше 200 тис). Якщо взятися за цю справу з душею й організаційним вогником і залучити на навчання сільських депутатів – по дві особи з кожної сільської ради, це буде 19320 осіб, по 40 чоловік із кожної районної ради, це буде теж 19230 осіб; по 50 осіб із рад міст та областей, то набирається цифра близько 40 тис. осіб. Ціна також диференційована – від 1500 грн. для депутатів сільських рад і до 3500 грн для депутатів обласних рад. Тоді вийде кругленька сума в декілька десятків мільйонів гривень. Але їх так просто ніхто не принесе, треба попрацювати і не розглядати цю пропозицію як пусту затію, що нав’язується зверху Президентом університету. Якщо при цьому ще й ув’язати депутатське навчання із можливістю його подальшого продовження в університеті, то може створитися міцна й ефективна система навчання. Хочу нагадати всім, що кожна втрачена можливість поповнити бюджет університету обернеться скороченням робочих місць для певної групи працівників. Тому до праці, не ріжте гілляку, на якій сидите, і не втрачайте реальних можливостей мати роботу і гарну зарплату.
Спочатку невеликим, а в подальшому все потужнішим фінансовим джерелом для ВНЗ може стати різновидове навчання пенсіонерів. Такий прогноз базується на тому, що тривалість життя людей в Україні буде все-таки зростати, а чисельність пенсіонерів збільшуватися. Становище громадян у старості визначають декілька основних факторів: економічний – рівень життя у країні; рівень соціального забезпечення кожного пенсіонера; рівень медичного забезпечення населення; ставлення до пенсіонерів оточуючого середовища та сім’ї; ставлення пенсіонера до самого себе.
Зрозуміло, що все це тісно переплетено і перев’язано одне з одним. Дуже важливим, особливо з точки зору довголіття і шляхів його продовження, має самореалізація людини, насиченість її життя в старості. Для того, щоб довго жити, людині необхідно, окрім здоров’я і грошей, мати волю до життя, інтерес до нього, тобто знати, навіщо і заради чого вона живе, мати чим себе зайняти і при цьому мати бажання чим-небудь займатися, потребу в самореалізації.
Після виходу на пенсію відчуття своєї непотрібності збільшується. Через те для пенсіонерів дуже важливо не втратити відчуття своєї значимості, необхідності в цьому житті. Прекрасно, коли людина може продовжувати професійну діяльність, не дивлячись на вік. Тоді в неї і самопочуття краще, в першу чергу психологічне. Наразі, саме через це, як свідчить статистика різних країн, середня тривалість життя набагато збільшується. Наші українські професори й академіки працюють і в похилому віці, буває, що і після 80 років. Якщо ж говорити про непрацюючих пенсіонерів, то в нашій країні їм залишається дві радощі – онуки і своя земельна ділянка чи дача. Дуже багато людей у цьому і самореалізуються. Але так не повинно бути, бо це дуже низький рівень використання потенціалу людини.
На Заході після виходу на пенсію настає «друге життя» (або «третій вік»). Воно й не дивно, адже там жінки після пенсії живуть 18-22 роки, а чоловіки – 16-18 років. І тому створюються всілякі курси, лекторії і навіть спеціальні вищі навчальні заклади для пенсіонерів, влаштовують зустрічі по інтересах для похилих людей, створюються чудові вечірні і нічні клуби. Серйозний розвиток отримав туризм пенсіонерів. Я думаю, що настав час повернутися до ідеї, яку я пропонував років із 10 тому назад, – створити «Інститут» гармонії поколінь» із філіями і розпочати серйозну його розкрутку.
Аналізуючи наслідки демографічних викликів для нашої держави, зокрема наявності демографічної ями, не можна обійти ще один дуже важливий момент, який значно підсилює роль освіти.
Результатом такого провалу буде не тільки проблема чисельності населення, що веде до його скорочення, а й гальмування економіки, оскілки ресурс праці буде обмеженим. Заміщення його на цей період, як уже говорилося, можливе за рахунок мігрантів, або через інтенсивне зростання кваліфікації тих, хто буде в найближчі 20 років вступати у працездатний вік і активно працювати. Для цього адекватною має бути перш за все освіта, у тому числі й упродовж усього життя, а також ефективна система соціальних ліфтів, що мотивує населення до підвищення продуктивності праці та кваліфікації.
Адекватність освіти у цьому сенсі вимагає від усіх нас розроблення довгострокового (років 15-20) прогнозу ринку праці, його кваліфікаційних та структурних ознак. Виконавши це завдання, ми зможемо сформувати систему профорієнтації та профвідбору, адекватну вимогам ринкової економіки, маючи на увазі, що навіть у високорозвинених країнах (таких, як США) за підготовку робочої сили відповідальність несе держава, а приватний бізнес бере активну участь у цьому процесі. Нинішні правила прийому до ВНЗ в Україні аж ніяк не сприяють продуктивній профорієнтації. Дозвіл подавати документи у п’ять вузів на три спеціальності в кожен нагадує скоріше російську рулетку, аніж вмотивований вибір професії майбутнім фахівцем.
Динамічне формування людських потреб у нових товарах і послугах веде до швидких змін технологій і виробничих процесів, що у свою чергу вимагає адекватної реакції у підготовці нових продукуючих фахівців і перепідготовці існуючих кадрів, професії яких застаріли й уже не потрібні сучасному виробництву.
Звідсіля витікає потреба у розширенні масштабного навчання населення упродовж життя шляхом заміни існуючої системи післядипломної освіти широким спектром різноманітних курсів, майстер-класів, ділових ігор тощо. В роки незалежності ми практично забули про курси підвищення кваліфікації. Якщо глянути на відсоток працівників усіх підприємств, які беруть участь у курсах підвищення кваліфікації, то статистика виглядає так (дані 2005 року): Франція і Швеція – 46 %, Німеччина – 30 %, Польща – 21 %, Угорщина – 16 %, Болгарія – 15 % і Україна – 5 %. Не думаю, що ситуація сьогодні змінилася на краще. Чи не в цьому одна із причин топтання нашої економіки на місці?!
При організації цього масштабного навчання слід докорінно змінити підходи до оцінки якості знань і розробити критерії щодо підготовки кадрів, що відповідають європейському рівню вимог.
При створені форм цього навчання і розробленні методів відбору, слід не звертати увагу на дипломи, які мають бажаючі навчатися, а виходити з результатів предметного вхідного тестування і відповіді на питання, чого вартий претендент у компетентнісному плані, а потім уже формувати індивідуальну програму навчання. Необхідно відмовитися від фетишизації державних дипломів, бо, по-перше, вони зараз продаються на чорному ринку, як огірки, помідори чи курятина, а по-друге масово благословляють звичайну сірість гербовою печаткою.
При розроблені довгострокового прогнозу ринку праці слід враховувати, що застосування високих технологій насамперед матиме місце у традиційних галузях спеціалізації економіки України (металургія, хімія, енергетика, сільське господарство) і для цього необхідно розширити підготовку кадрів зі знаннями високих технологій саме у цих сферах, а також розширити підготовку кадрів спеціальностей 5-го та 6-го технологічних устроїв, що визначатимуть підйом економіки після 2020 року. Ці завдання найбільш успішно можуть бути виконаними за умови реструктуризації системи підготовки кадрів у напрямку органічного поєднання: ВНЗ, коледж, ПТУ, бізнес.
І на завершення розгляду спектру диверсифікації освітніх послуг, які міг би надавати наш Університет, і відповідного розширення фінансової бази для подальшого його розвитку дозвольте мені нагадати вам, шановні колеги, що у провідних університетах світу існує декілька сотень різних програм (мені відома цифра 600). Розкручуючи ці програми, університети радикально збільшують свої прибутки, що дозволяє їм розвиватися і працювати на дуже високому науково-методичному рівні.
Слід усім, особливо керівникам підрозділів усіх рівнів, напружено попрацювати з тим, щоб визначити свої точки опори в існуючих можливостях і забезпечити пристойне існування Університету «Україна» і в першу чергу робочі місця та належну заробітну платню співробітникам.
При цьому слід завжди пам’ятати, що гроші мають унікальну властивість – їх завжди мало або не вистачає.
А ця обставина вимагає, щоб їх добре рахували й ефективно використовували. І якщо оцінити цей процес, то слід визнати, що господарюємо ми не кращим чином. Візьмемо для прикладу планування навантаження професорсько-викладацького складу. Відомо, що тут за основу береться чисельність студентів по різних формах навчання, що припадають на одного викладача. Тут у нас повний розгуляй. При існуванні державного нормативу середнє значення – 10 і 40 студентів денної та заочної форми навчання відповідно на одного викладача у нас ці цифри гуляють по широкому коридору, – від 6 до 54 студентів денної і заочної форми навчання. Не краща справа зі співвідношенням чисельності навчально-допоміжного й адміністративно-господарського персоналу і чисельності студентів. Так, по базовій структурі таке співвідношення складає 25 студентів на одного працівника допоміжного персоналу, а цей показник навіть у державних національних ВНЗ коливається в межах від 43 до 73.
Має місце значна відмінність у ТВСП штатних розкладів, зокрема у співвідношенні чисельності студентів і чисельності управлінців та проректорів. Є ТВСП, у яких кількість проректорів більша, ніж у базовій структурі.
Насамкінець хочу звернути вашу увагу, шановні делегати конференції трудового колективу, на аналіз господарської діяльності базової структури і ТВСП. Так, зокрема, доходи ТВСП у сумі консолідованих доходів університету складають 59,2 %, а валюта балансу ТВСП становить лише 14,3 %, залишкова вартість необоротних активів – 21,1 %. Таке співвідношення свідчить про те, що ряд керівників ТВСП дуже добре влаштувалися, як Галушка при соціалізмі, і на біса їм той комунізм. Скажу відверто, що з деякими з цих керівників ми розпрощаємося найближчим часом, іншим буде наданий шанс на виправлення ситуації.
Потребує корекції верхній ешелон управління ТВСП. При введені посад ректорів була надія, що ці філії будуть розвиватися, стануть потужними закладами і їх очолять ректори. А якщо подивитися на сьогоднішні реалії, то в базовій структурі інститути, в яких нараховується від 500 до 2000 студентів, очолюють директори, а в ТВСП із чисельністю студентів, яка дуже далека навіть від 500, – ректори. В результаті маємо 13 ректорів, у деяких ТВСП є свої гімни, але не має приміщень, де вчити студентів. Амбіції аж зашкалюють, але не в той бік. Необхідно протягом найближчого часу привести все у відповідність.
автор: Ігор Олександров, журналіст
час видання: 2011
20/09/2011
- Рубрики
- Усі
- Дистанційне навчання
- Духовність
- Культура
- Наука
- Постаті
- Про президента
- Про Університет
- Проблеми освіти
- Проблеми студентів з інвалідністю
- Рідна мова
- Розвиток особистості
- Статті Президента
- Цінуймо, знаймо і любімо українське