Університет розвитку людини

 

 

УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ

Колишній ректор Київського політехнічного

університету, колишній міністр освіти України

створив новий унікальний навчальний заклад

 

Петро ТАЛАНЧУК,

академік Академії педагогічних наук,

президент Академії інженерних наук,

спеціально для "Української Газети"

 

МЕНЕ МОЖУТЬ ЗАПИТАТИ: а навіщо створювати ще один навчальний заклад, чи є в тому потреба? Як людина, що понад 30 років пропрацювала в освіті, відповім твердо: такий навчальний заклад справді потрібний і по можливості не один. Чому? По-перше, якщо візьмемо суто формальний показник — кількість студентів на 100 тисяч населення, то Україна з Білоруссю посідають не зовсім престижні 49—50-те місця у світі. Отже, треба рівнятися на розвинуті країни. По-друге, навчальний заклад, який ми створили, а зараз його перереєстровуємо, є надзвичайно специфічним. Ми хочемо розробити і практично втілити виховання й навчання на наскрізних програмах.

Основна мета — добитися, щоб рівень підготовки на всіх етапах стикувався. Нині держава, проводячи певну демократизацію в управлінні школою, надала керівникам освіти можливість створювати авторські навчальні заклади, залучати новітні технології тощо. Але про наскрізний зв’язок навчального процесу ніхто ще не подбав. От і маємо непривабливу картину: авторські школи відбирають у загальноосвітніх шкіл найталановитіших дітей, плекають їх, як квіти, а потім ці "квіти" потрапляють у вузи, що мають посередній, а то й низький загальний рівень підготовки, і все те краще, що вони здобули, гине, замулюється в них. Людина від того психологічно ламається. Шкода від цього велика не тільки для неї, а й для держави.

Створивши ж систему наскрізної підготовки, ми проводитимемо на певних етапах тестування рівня загальних знань. Ті, хто не зможе подолати той чи інший рубіж, сходитимуть на якусь знижену освітню програму. Іншими словами, якщо ми переконаємося, що з тієї чи іншої людини не буде математика, фізика, чи, скажімо, кібернетика, то нехай вона зосереджується на тому, що може опанувати, наприклад, на професії технолога, майстра побутового, комунального обладнання, тобто тій професії, завдяки якій людина дасть більше користі собі й людям.

Що стосується виховання, то ми повинні усвідомити, що є мінімальний обсяг знань, не маючи якого людина почуватиметься в суспільстві дискомфортно. Звідси необхідно визначитися, твори яких світового рівня поетів і письменників вона повинна прочитати, полотна яких художників побачити, яку музику прослухати. Усе це можна і треба пронормувати і, виходячи з фізичних можливостей людини, навіть запланувати.

Пропонуючи таку парадигму освіти, маємо на меті довести, що загалом можна витрачати значно менше коштів, гаяти набагато менше часу, а діставати значно кращі результати. Маємо намір усе в комплексі пов'язати логічно. А для цього треба кардинально переглянути зміст освіти в загальноосвітній і вищій школах. Якщо, скажімо, в перспективі молода людина йде до вищого навчального закладу, де історія не є її спеціальністю, то навіщо історію вивчати ще раз? Тобто якщо ми побудуємо роботу на наскрізних програмах і планах виховної роботи, то вищу освіту можна буде здобувати за чотири, а не за п'ять чи більше років. При цьому маємо забезпечити рівень знань не нижчий, ніж передбачено державним стандартом, а вищий. Для цього і впроваджуємо оці свої новації. Це перша обставина, що примусила мене подумати про необхідність саме такого навчального закладу під назвою «Університет розвитку людини». На жаль, не встиг зробити це, коли був міністром. Тепер не можу гаяти часу. Ми створюємо філії університету в регіонах. Це не просто філії. У нас є дитячі садочки, є школи, які мають тісні зв'язки з цими садочками. Разом із нами вони виступають засновниками Університету розвитку людини.

Є ще одна важлива обставина. Ми хочемо надати можливість здобути вищу освіту тим категоріям населення, які тривалий час взагалі залишалися поза увагою педагогіки. Йдеться про інвалідів, в'язнів і військових. А це чимала кількість наших громадян. Наприклад, державна статистика й досі не спроможна дати об'єктивні дані про кількість інвалідів. Офіційне число — два мільйони осіб. Це не витримує жодної критики. І ось чому. У світі вважається, що найкраще питання обліку, диференціації за інвалідними захворюваннями відпрацьовані в Англії. Так ось, англійці стверджують, що вони мають 12 відсотків інвалідів. Я не думаю, що в Україні їх менше. Та, якщо взяти за основу навіть цей відсоток, то інвалідів у нас буде не 2, а 6 мільйонів. За експертними оцінками приблизно половина цих людей має ті чи інші фізичні вади, які заважають цим людям нормально пересуватися, жити, працювати.

Крім цього, слід узяти до уваги наявність 240 тисяч в'язнів і понад 300 тисяч військовиків. Ці категорії, як і інваліди, мають достатньо часу для навчання, але вони обмежені в можливості пересуватися до інтегрованих центрів навчання. Саме цю проблему розв'язуватиме запроваджувана нова технологія — так зване дистанційне навчання, яке передбачає передавання, транслювання знань на відстань. Завдяки цій технології можна буде надавати освітні послуги в різних куточках не лише України, а й поза її межами.

Є й інша категорія людей, які можуть скористатися запропонованою нами формою навчання: громадяни, які мають добру садибу, житло, мають роботу й не хочуть усе це залишати, але прагнуть піднести свій освітній, культурний і фаховий рівень. Ці люди мають можливість за це ще й заплатити. Таким чином, університет і його філії спроможні перебрати на себе всю заочну форму навчання, яка зараз деградує і доля якої невизначена. Перебрати, але вже на абсолютно новій методологічній і методичній основі, із залученням сучасних засобів інформаційного забезпечення. Я маю на увазі електронну пошту, інтернет, комп'ютерні технології, аудіо- та відеоможливості. Ось таке широке коло людей можна залучити до навчання.

У зв'язку з цим слід сказати про вступні екзамени до вищих навчальних закладів. Нині вони мають серйозний методологічний недолік: як правило, оцінюючи рівень знань дитини, ми майже не звертаємо уваги на її інтелектуальний потенціал. А це ставить людей у дуже нерівні умови. Якщо в місті, області, районному центрі є можливість створити курси чи найняти репетитора і, вибачте за таке слово, "натаскати" абітурієнта, то в глухих, віддалених селах, гірських районах такого немає. І абітурієнт може на час екзаменів мати досить обмежений рівень знань, бо так склалися його економічні умови чи відіграла свою роль "географія" місцевості, де він проживає, хоча інтелектуальний потенціал у нього потужний. Така молода людина, на жаль, здебільшого залишається поза увагою. Тобто у нас багато талантів не розкривається.

До того ж, подекуди вступні екзамени стають конкурсом знайомств, гаманців і т. п. Ось чому ми прийматимемо на навчання всіх без вступних екзаменів, але з тестуванням. Тестування буде глибоке, щоб якнайкраще з'ясувати рівень знань, підготовки, а також можливостей інтелектуального потенціалу кожного претендента. На базі тестів розроблятиметься індивідуальна програма навчання. Якщо, скажімо, студент не готовий засвоювати науки з обраної ним спеціальності на першому курсі, то він повинен належним чином попрацювати або шукати інший напрям навчання. Для цього йому буде надано докладно розроблене під його можливості методичне забезпечення.

Це методичне забезпечення студент має купити. Навчання ж буде безкоштовне. Вартість консультацій зараховується у вартість навчально-методичного забезпечення. Якщо нам вдасться розгорнути широку мережу по Україні, а ми створюємо свої філії повсюдно, то матимемо дуже великий контингент студентів. Наприклад, подібний університет в Англії налічує 200 тисяч студентів. Угорці теж інтенсивно розвивають таку форму навчання. Обігнала нас у цьому й Росія. На кількісному показнику особливо наголошую тому, що чим більше буде студентів, тим дешевшим і доступнішим виявиться навчання.

Принцип побудови нашого навчального закладу центрально-регіональний. Фахові кафедри розташовані в Києві, а в регіонах — відділення. Якщо ж ми перереєструємося в університет, то в регіонах будуть інститути. Нині, щоб набути бажану професію, людина мусить їхати в один із вузівських центрів або у столицю. А ми кажемо: ні, ти можеш здобути знання, нікуди не виїжджаючи. Бо фахова кафедра в Києві має можливість забезпечити тебе всім навчально-організаційним матеріалом, на вищому методичному й науковому рівні спланувати твій навчальний процес, розробити відповідні робочі плани, програми курсів чи дисциплін, які формують обрану спеціальність.

Передача цього матеріалу до адресата здійснюватиметься різними способами. Маючи увесь цей матеріал добре відпрацьованим на паперових носіях, ми можемо передавати його електронним шляхом, використовуючи можливості кіно, телебачення, комп'ютера, Інтернету.

НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД НАШ — недержавний, тому кошти шукаємо, де можемо. На цьому етапі багато ентузіастів, які, розуміючи важливість і перспективність нової справи, працюють безкоштовно, як, до речі, і я. Та в перспективі, коли "розкрутимося", за добру роботу і платитимемо добре. Від держави коштів не вимагаємо, бо бачимо, що їх у неї немає. Зараз на державний сектор освіти в бюджет закладається стільки, що цього не вистачає навіть на мізерну зарплату. Матеріально-технічна база навчальних закладів взагалі фізично гине.

Враховуючи такий стан, а також одвічну тягу нашого народу до знань, ми й започаткували навчальний заклад нового типу. Він не буде структурою, яка продаватиме дипломи "в кредит". Цей навчальний заклад даватиме глибокі професійні знання. Адже єдиним порятунком для людини в розбурханому морі ринкової економіки є саме такі знання. І ми їх забезпечуватимемо, залучаючи до цього провідних учених.

Минулого року з дозволу Міністерства освіти проведено перший набір студентів. Готуватимемо фахівців із більш як тридцяти спеціальностей — найрізноманітніших. Це — фізична реабілітація, документознавство, інформаційна діяльність, діловодство. З журналістики — масові комунікації, в тому числі паблік-рилейшен. Представлено й увесь спектр міжнародних відносин та іноземну філологію. Поки що вивчатимуться лише англійська й німецька мови, готуватимемо референтів-перекладачів. Не менший попит на фахівців економічного спектра, а це банківська справа, фінанси, облік і аудит, маркетинг, менеджмент та бухгалтерський облік. Не обійдено увагою й торгівлю — товарознавство, комерційну діяльність, експертизу товарів та послуг.

Відгукнулися ми на потребу регіонів у фахівцях із правознавства та захисту навколишнього природного середовища. З комп'ютерних наук перевагу віддано програмному забезпеченню, зокрема автоматизованих систем. Дві спеціальності — інженерна механіка та ремонт автомобілів і двигунів, а також технічне обслуговування й ремонт побутової техніки — відкриваємо для інвалідів, особливо — глухонімих. Як правило, ці люди дуже працьовиті, кмітливі, мають золоті руки, й ми, готуючи з них фахівців, хочемо надати їм шанс. Маємо відповідні замовлення, треба тільки офіційно оформити ліцензію.

Плануємо також відкрити спеціальність "Технологія будівельних конструкцій, виробів і матеріалів". Хочемо поєднати в ній знавця обладнання і технологій. Є вже угода з корпорацією "Будівельні матеріали Києва", яку очолює колишній випускник КПІ Валерій Нестеров. У нього особисто є чимало хороших ідей, і ми домовилися, що корпорація постійно набиратиме дві групи й оплачуватиме їхнє навчання.

Буде у нас україністика — українська мова та література, у тому числі українська мова як іноземна. Така потреба теж є. Готуватимемо спеціалістів із видавничої справи та редагування, а також політології. З'ясовуються можливості освоєння ще двох спеціальностей — протезне виробництво і сучасні технології харчування. Остання пов'язана з появою таких нових структур, як "Мак-Дональдси". Фахівці працюють зараз над тим, щоб щось сучасне створити й у нас. Якщо встигнемо, то вже цього року почнемо готувати кадри.

Щоб запропонувати такий досить широкий і потрібний спектр спеціальностей, ми вивчили потребу нашого ринку і врахували запити регіонів. Залишається всі ці напрацювання втілити в життя. Звичайно, це нелегко. А хіба щось цінне коли-небудь давалося легко?

І наостанок — щодо оплати навчання. Мене не раз запитували: а чи морально брати плату за навчання з інвалідів? Відповідаю так: серед цієї категорії наших громадян, як і серед інших, є багаті й бідні. Є чимало батьків та родичів, які мають змогу заплатити за навчання своїх дітей та близьких. Але ми у своїй роботі орієнтуємося переважно не на це. Маємо домовленість із Фондом соціального захисту інвалідів. Він нам допоміг щодо реклами та роботи приймальної комісії. Значну допомогу надала Українська спілка інвалідів. Обіцяє сприяти Фонд розвитку людини. Працюватимемо також із Фондом зайнятості. До складу засновників нашого вузу увійшло чимало заможних приватних осіб, які готові внести кошти в цю благородну справу.

Отже, згадані державні та громадські організації оплачуватимуть навчання студентів, які не в змозі будуть зробити це самі. Підхід здійснюватиметься диференційовано: заможні платитимуть суму цілком, інші, скажімо, половину, ще інші навчатимуться безкоштовно. Саме для цього залучаємо до активної участі регіональні фонди соціального захисту інвалідів. Наприклад, у Кіровоградській області набрано для навчання 80 осіб, і тамтешній фонд згоден оплатити половину потрібної суми за їхнє навчання. Кілька десятків чоловік обіцяє профінансувати Київ. Так само домовляємося з іншими регіонами. Отже, процес іде.

 

«Українська газета», 1999 р.

автор: Петро Таланчук, академік Академії педагогічних наук, президент Академії інженерних наук

видання: «Українська газета», час видання: 1999


07/07/2010