ЩЕ РАЗ ПРО РОЛЬ ОСВІТИ В СУСПІЛЬСТВІ ТА ЇЇ ПРОБЛЕМИ
Демократичне й відкрите суспільство будується свідомими, добре освіченими громадянами під проводом високопрофесійних і національно свідомих керівників. І, якщо оцінити сьогоднішній стан суспільства, якість управління державою і рівень життя громадян саме з цієї точки зору, то ясно, що немає у нас підстав для самозаспокоєння. Розв'язати ці проблеми тільки на основі соціальних реформ неможливо. Слід також рішуче вдосконалювати систему освіти, яка в кінцевому результаті й має підготувати високоякісний кадровий корпус. Це — вирішальна умова нашого поступу вперед.
Директор інституту ЮНЕСКО з інформаційних технологій в освіті В.Г. Кінелєв вважає, що освіта — це єдина надія на подолання глобальної кризи сучасної цивілізації.
За словами нашого вітчизняного вченого, філософа Сергія Кримського "людство ніколи не виходило з кризових ситуацій за допомогою економічних заходів. Ніколи! Культура рятувала народи. Тільки з її допомогою можна виплисти на поверхню...».
Якою ж повинна бути система освіти в XXI столітті? Яким вимогам вона повинна відповідати, щоб допомогти людям адаптуватися до нових умов існування? Як можна забезпечити виконання цих вимог і що потрібно зробити для цього вже сьогодні? Як діяти, щоб не тільки вийти з кризи, але й жити по-людському, гідно?
Ці питання є життєво важливими для держави, Президента і народу України.
Для вирішення їх, перш за все, слід подолати неприпустимий розрив між теорією і практикою освіти, переглянути тематику науково-дослідних установ, поліпшити якість професійної педагогічної підготовки в педагогічних закладах освіти, і на цих засадах підняти їх авторитет серед педагогів-практиків. Результатом цих зусиль повинно бути нормативне забезпечення розроблення ОПП, ОКХ, структурно-логічних схем зі спеціальностей на науковій основі; розроблення методологічного підґрунтя паралельного надання освіти за умов спільної діяльності навчальних закладів освіти різних ступенів і акредитації різних рівнів; розроблення методологічного підґрунтя професійно-освітнього розвитку сільської молоді, інвалідів, сиріт і молоді з багатодітних сімей у галузі вищої освіти за новітніми технологіями навчання, включаючи дистанційні; програмно-нормативне, науково-методичне, науково-організаційне, інформаційне забезпечення діяльності навчальних закладів освіти всіх типів і рівнів.
Досягти розв'язання і втілення цих задач можливо за умови активізації впливу педагогічної громадськості на прийняття рішень владних структур, включаючи законотворчі процеси.
Друга група проблем, що потребує нагального вирішення, пов'язана з узгодженням науково-предметного змісту навчальних і робочих планів, структурно-логічних схем за різними формами навчання відповідно до міжнародних і державних освітньо-методичних комплексів дисциплін; удосконалення експертизи та змісту пакету ліцензійних й акредитаційних документів навчальних закладів. Вирішення цієї групи задач навіть на науковій основі не забезпечить успіх справи: слід також забезпечити організаційно-методичну допомогу організаторам освіти, викладачам, учителям, методистам щодо забезпечення строків підготовки та якості означених документів. Особливої уваги потребує науково-методичне забезпечення семінарів, створення умов для творчого спілкування, обміну досвідом усіх категорій освітян із диференційованим комплектуванням організаційних виконавчих структур. Нам необхідно рішуче викорінювати вплив на сучасну педагогічну ситуацію залишків не реформованої, ідеологізованої радянської системи освіти.
Для підготовки необхідних кадрів в умовах ринку нам слід налагодити (збалансування) співвідношення між фундаментальною і фаховою підготовкою.
Що потрібно зробити для того, щоб глибокі фундаментальні знання перетворились на високоякісні товари та послуги?
Ми дуже часто, бажаючи переконати самих себе, що не так уже все й погано у нас в освіті, наводимо результати учнівських міжнародних олімпіад із базових дисциплін, де учні України посідають чимало призових місць. Звичайно, що це приємно. Але, як кажуть математики, це необхідна, але недостатня умова ефективності процесу. Мало наповнити голови майбутніх фахівців фундаментальними знаннями з базових фахових дисциплін, не менш важливо навчити, як їх використовувати для перетворення на благо людей. Іншими словами, ці знання, уміння й навички переплавити у здатність створити високоякісну техніку, інфраструктуру задоволення людських потреб в якнайповнішому обсязі, а також сучасні технології, які забезпечують продукування високоякісних послуг і товарів. Чи не тут лежить розгадка того, що наші техніка і технології дуже часто відстають від західних і що ми "такі розумні і такі бідні". Розв'язування проблеми є одним із головних напрямків реформування системи освіти. Ключ до успіху тут лежить у поєднанні вимог споживачів товарів і послуг та науково-методичного забезпечення формування знань, умінь, навичок майбутніх фахівців, здатних випродуковувати потрібні суспільству товари та послуги.
Кожен фахівець, за невеликим винятком, працює у великому чи малому — але колективі, взаємодіючи з іншими фахівцями. Якщо ви візьмете навіть середню, наприклад, виробничу фірму, то там ви віднайдете цілу низку спеціальностей: інженери-технологи, економісти, бухгалтери, юристи, постачальники, збутовики, фахівці з реклами й маркетингу, робітники різних професій тощо. Тоді цілком природно застосувати таку технологію навчання. Створюються типові, свого роду ігрові, навчальні фірми для виробництва різних товарів і послуг. Студенти, які пройшли загальнонаукову підготовку і познайомились з азами майбутньої професії, обіймають у цих фірмах відповідні посади.
Процес навчання організовано так, що частину часу студент, виконуючи свої функціональні обов'язки, напрацьовує запитання, а під час зустрічі з викладачем і з його допомогою знаходить відповіді на них.
Першочерговим завданням сьогодення є залучення всіх громадян України до організації і постановки освітньої справи.
Не можна не бачити, що в усі роки незалежності України керівництвом нашої держави приділяється увага проблемам освіти. Так, із 1994 року Президент України підписав 24 укази та 4 розпорядження, Верховна Рада прийняла 7 законів щодо проблематики освітніх закладів. У 1995-1999 роках Кабінет Міністрів видав 83 постанови з цих самих питань.
У той же час, за великим рахунком, справи в національній освіті — кепські. Триває руйнування матеріально-технічної бази. Майже 30% загальноосвітніх шкіл і половина дошкільних закладів розміщені у непристосованих приміщеннях. В аварійному стані перебуває більше тисячі шкіл. Фактично відсутнє забезпечення сільських шкіл комп'ютерною технікою, навчально-лабораторним обладнанням кабінетів — фізики, хімії, біології, майстерень; спортивних залів — інвентарем. Не краща ситуація із державним фінансуванням: забезпеченість паливом не перевищує 30% потреб, загальне фінансування Міносвіти і науки тримається в межах 25-30% від запланованого.
У зв'язку з економічними труднощами будівництво загальноосвітніх навчальних закладів постійно скорочується.
А багаті ділки не дуже розганяються на виділення своїх коштів на освіту, не розуміючи, що відродження і побудова нових шкіл — така ж свята справа, як і побудова нових церков.
Тому Уряду слід продумати, як зробити так, щоб бізнесмен, багатий громадянин був зацікавлений в освітянській справі.
Потрібно надати соціального звучання професії вчителя і створити належні умови для його роботи.
За радянських часів ми вже так напіднімали по-ленінськи авторитет вчителя, що втомилися від непосильного навантаження. Вчитель внаслідок такої тяжкої праці одержував майже найменшу заробітну плату і жив гірше, ніж кваліфікований робітник, дітей якого він виводив у люди, сіючи "розумне, добре, вічне", але ж хоча і мізерну зарплату — одержував!
Не секрет, що серед причин, які призвели до сучасного стану не лише в освітянській галузі, можна виокремити той факт, що, змінюючи суспільно-політичний лад, ми знищили "радянський ентузіазм", коли люди працювали за ідею. Перейшовши до ринкової економіки, не залучили ринкових механізмів заохочення до якісної творчої праці.
Повернення поваги до вчителя, викладача полягає сьогодні (не в останню чергу) у виведенні його з принизливого стану жебрака. Залишковість фінансування освіти, низький рівень та нерегулярність виплат заробленого тягне за собою зниження вимогливості до якості роботи, в тому числі і рівня викладання. Дійсно, за таких умов держава не може виставити високих вимог до викладачів і заплющує очі на низький рівень організації навчального процесу. На запитання: "Як ви працюєте, шановні?», не дивно почути відповідь: "Так, як ви платите".
Як свідчать самі освітяни, раніше у викладача, котрий відповідально ставився до своїх обов'язків, були наявні конспекти лекцій, а методичне забезпечення тиражувалось серед студентів. Зараз практично навчально-методичні розробки у викладачів відсутні. У цьому я переконався на власному досвіді, розгортаючи вперше навчальний процес у новому закладі освіти — в Університеті "Україна". Більшість викладачів, котрі виявили бажання співпрацювати з нами, надати конспекти лекцій відразу не змогли через елементарну їх відсутність. Розмови ж про те, що вони є, але це — інтелектуальна власність, мають характер самозахисту або виправдання, а не віддзеркалювання реального стану речей. На думку багатьох спеціалістів, подібне ставлення до роботи визначається моральною апатією, що настала після емоційного піднесення, котре панувало у викладацькому середовищі в перші роки незалежності України. В силу причин резерв довіри до поводирів країни майже вичерпано, і в дуже багатьох людей складається думка, що наша країна приречена постійно перебувати у стані нестабільності, невдач, соціальної депресії та невпевненості.
Ще один важливий напрям реформування освіти — це створення навчальних закладів (комплексів), в яких виховання і навчання ведеться від дитячого садочка до магістратури за наскрізними планами виховання і програмами навчання. Ми дуже добре знаємо, як потерпають діти від освіти, котра не враховує їхніх природних можливостей і де їм нав'язують глибоке вивчення таких дисциплін, котрі, в силу нахилів того чи іншого індивіда, не знадобляться в його майбутньому житті. В результаті ми ґвалтуємо чистого гуманітарія хімією, фізикою, математикою тощо, комплексуючи його і прирікаючи на постійний дискомфорт неповноцінної людини.
Наявність запропонованого навчального закладу сприятиме вирішенню значних просвітницьких завдань. Уявіть собі: приходить дитина у садок — і вихователь, лікар, психолог складають програму розвитку, за якою цю дитину готують до школи. А у школі, на базі здобутого, розробляють подальшу програму розвитку дитини — навчання. Саме її програму, з урахуванням здібностей і можливостей, та так, щоб і не перевантажувалася, але й байдиків не била й цікавості до наук не втрачала.
При такому підході за час навчання в закладах освіти середньої ланки буде об'єктивно визначено, який фах вибирати і в який вищий навчальний заклад далі йти вчитися. А там знову працюють за індивідуальною програмою, яка дозволяє розкрити потенціал молодої людини.
Одним із основних рушіїв розвитку освіти і не лише освіти, а і всього суспільства є інформатизація.
Віднедавна людство підійшло до тієї межі у своєму розвитку, коли методи, прийоми й засоби збору, збереження, обробки і розповсюдження інформації перестали задовольняти його потреби. З'явились електронно-обчислювальні машини. Й те, що було привнесено в цивілізацію у зв'язку з цим, особливо майбутні результати, нелегко осмислити.
Але вже сьогодні зрозуміло одне: наступною фазою розвитку суспільства після постіндустріальної стає інформаційна.
Процес переходу до інформаційного суспільства характеризується різким зростанням засобів створення інформаційних продуктів, власне інформаційних продуктів і надання їх користувачам.
Це означає, що суспільство стає інформаційно більш відкритим, а існування глобальних телекомунікативних мереж типу Інтернет дає практичну можливість організувати індустрію інформаційних послуг. Створюється фантастична можливість для індустріально відсталих країн вирівнятися і стати в один ряд із гігантами. Для забезпечення такого фантастичного прориву держава повинна зробити "дещицю" — створити умови. Іншими словами, створити інфраструктуру, необхідну для народження майбутнього інформаційного суспільства, не створення, а саме народження такого суспільства. Адже інформаційне суспільство — це результат діяльності всього суспільства, причому діяльності відносно вільної, якоюсь мірою стихійної, але суворо координованої.
Саме з новими координаційними технологіями сьогодні пов'язуються реальні перспективи розвитку освітньої системи, яка дозволить кожному вибирати свій шлях у навчанні за допомогою більш ефективної організації пізнавальної діяльності на основі такої важливої дидактичної властивості комп'ютера, як індивідуалізація навчального процесу (при збереженні його цілісності) за рахунок програмування і динамічної адаптованості навчальних програм.
Абсолютно нові можливості для викладачів і студентів відкривають телекомунікаційні технології, які містять у своїй основі глобальні телекомунікаційні мережі та інтелектуальні комп'ютерні системи. Об'єднання таких систем і мереж вже сьогодні складає основу нової інфраструктури планети — інфосфери. Цілком природно, що ці можливості можуть і повинні бути ефективно використані в системі освіти майбутнього.
Міносвіти і науки України спільно з НАН України уже підготувало концепцію виконання телекомунікаційних технологій в освіті, що є частиною Національної програми інформатизації України. Тепер розробляється Головна програма в освітній технології для того, щоб готувати нові покоління педагогів, процес навчання за цією програмою буде організований Київським навчальним центром і Університетом Twente (Нідерланди).
У 1998 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про національну програму інформатизації". У розділі 9 "Інформатизація науки, освіти і культури" Закону зазначено, що інформатизація освіти спрямована на формування та розвиток інтелектуального потенціалу нації, вдосконалення форм і змісту навчального процесу, що дасть можливість розв'язувати проблеми освіти на рівні світових вимог. А це індивідуалізація навчання, організація систематичного контролю знань, можливість враховувати психофізіологічні особливості учнів і студентів.
Отже, першочерговим завданням є створення в Україні глобальної комп'ютерної мережі освіти та науки, оскільки саме комп'ютер є водночас джерелом надання навчального матеріалу, служить бібліотекою, центром одержання необхідної довідкової інформації і комунікативним центром.
Справа ця державна. Зрозуміло, що вирішення цієї проблеми тільки за рахунок державного бюджету у зв'язку з економічною ситуацією в Україні, неможливе. Слід широко залучати інвесторів.
Однак, враховуючи важливість інформатизації суспільства, можна було запровадити емісію.
Є дві справи, на які доцільна цільова емісія грошей: сільське господарство і комп'ютеризація суспільства взагалі, й освіти зокрема.
І якщо держава зуміє не допустити розкрадання виділених на це коштів, як це вже було раніше, ми одержимо колосальний ефект. Саме таким чином можливий прорив у розвитку країни, у відродженні її економіки, в перетворенні України на дійсно повноправного члена світового співтовариства. Всі підстави для цього — воля, розум, бажання і вміння — у нас є.
Змінити ситуацію в освіті на краще можна, в першу чергу, за рахунок вливання значних коштів у новітні освітні технології. Саме люди, які отримують сучасну високоякісну освіту, зроблять Україну процвітаючою державою. І саме тому, за цих умов, перспективною є дистанційна форма навчання. За оцінками наших північно-східних сусідів — росіян, у Російській Федерації можна отримати спеціальність у недержавному закладі середнього рівня за 5 років, сплативши за це 2000 доларів США. Вартість же навчання за дистанційною формою скорочується вдвічі. Наші економічні розрахунки показують, що за певних умов ця цифра може бути зниженою до 800 грн. за рік.
Безумовно, що така ціна робить вищу освіту доступнішою для більш широких верств населення. Але на ефективність дистанційної освіти працює не тільки економіка. Є два вирішальні фактори, що визначають якість підготовки спеціалістів: ніщо не може замінити ефекту впливу особистості викладача на суб'єкт навчання, і немає більш глибоких і стійких знань, ніж здобуті самостійно.
Дистанційні технології навчання чудово поєднують ці два фактори. Опосередковано, через залучення найбільш талановитих педагогів до створення методичного супроводження (конспекти лекцій, підручники, робочі навчальні програми тощо) забезпечується вплив видатного педагога на кожного студента. Далебі не кожному з нас пощастило зустріти живе педагогічне світило навіть за 15-18 років навчання. Що ж до самого навчання, то дистанційна технологія передбачає жорсткий контроль організації самостійної пізнавальної діяльності суб'єктів навчання. А саме студентської самостійності у навчальній роботі не вистачає вищій школі, де обсяг аудиторних занять сягає 36 годин на тиждень, що само собою унеможливлює серйозну самостійну та практичну роботу. Варто нагадати, що у провідних навчальних закладах світу обсяг традиційних аудиторних занять не перевищує 14-18 годин на тиждень.
Отже, що ж це таке дистанційна освіта? Нова якість чи профанація?
Щоб відповісти на це питання, необхідно зупинитись на поняттях "заочне навчання", "дистанційне навчання" і "дистанційна освіта". Часто їх сприймають як синоніми. Обговорення питання про їх відмінність або тотожність стало традиційним для будь-яких конференцій, семінарів, нарад, присвячених їм. Справа в тому, що в міру того, як розвивались і застосовувались нові засоби комунікаційних і освітніх технологій, виникали нові типи навчальних закладів, розширився і словник термінів, які характеризували навчання без відриву від основної діяльності. Нарівні з терміном "заочне навчання" (вперше заочне відділення було створено в 1891 р. при Чикагському університеті), стали використовуватись такі поняття, як "навчання вдома", "відкрите навчання", "навчання на відстані". У США найчастіше застосовували термін "незалежне навчання", в Європі — "дистанційне навчання", в колишньому СРСР — "заочна освіта", нарівні з яким в останні роки все частіше в Росії та Україні використовуються поняття "дистанційна освіта" та "дистанційне навчання".
Таким чином, дистанційна освіта — це система одержання знань і відповідних сертифікатів за допомогою методів дистанційного навчання для досягнення або підтвердження слухачем певного освітнього цензу.
Стратегічна мета розвитку дистанційної освіти у світі — зробити можливим для кожного, хто навчається в будь якому місці планети, вивчення навчальних дисциплін будь-якого коледжу чи університету. Це, у свою чергу, передбачає перехід від концепції фізичного переміщення студентів із країни в країну до концепції мобільності знань та ідей, а в кінцевому результаті — до мобільності освітніх ресурсів.
У перспективі система дистанційної освіти повинна являти собою єдиний комплекс освітніх послуг, який включатиме: глобальну мережу Інтернет, WWW-сервер, інші атрибути мереж, електронну бібліотеку навчальних курсів, забезпечену експертною системою, яка дозволятиме автоматично формувати навчальні курси в залежності від індивідуальних запитів студента; корпоративну систему управління навчальним процесом у всіх його виявах, включаючи фінансові оборотні кошти; навчальний курс фундаментальної інформатики як природничо-наукової дисципліни.
Дистанційне навчання — це технологія навчання, яка базується на використанні широкого спектру традиційних способів навчання і нових інформаційних технологій (у першу чергу сітьових), які створюють умови для вільного вибору спеціальності, місця і часу навчання (в межах прийнятих стандартів).
Добре налагоджена система дистанційної освіти дозволяє:
- пройти навчання, не покидаючи місця проживання і паралельно з виробничою діяльністю, що дозволяє студентам зберігати своє фінансове становище;
- забезпечити широкий доступ до вітчизняних та світових освітніх ресурсів;
- одержати освіту практично будь-якого рівня, включаючи аспірантуру і докторантуру;
- забезпечити ефективну організацію процесу самонавчання;
- перервати і продовжити навчання в залежності від поточних індивідуальних можливостей і потреб;
- розширити коло людей, яким доступні всі види освітніх ресурсів;
- зменшити вартість навчання у 2—10 разів у порівнянні з очним навчанням;
- сформувати унікальні освітні програми за рахунок комбінованих курсів, що надаються різними освітніми установами;
- підвищити рівень освітнього потенціалу суспільства і якість освіти;
- підвищити кваліфікацію і підготувати спеціалістів і робітників у зв'язку з переходом на нові технології виробництва;
- збільшити соціальну і професійну мобільність населення, розширити його підприємницьку і соціальну активність, світогляд і рівень самосвідомості;
- зберегти і примножити знання, кадровий і матеріальний потенціал, накопичений вітчизняною освітньою системою;
- перебороти в ряді країн труднощі, викликані несприятливою соціально-економічною і демографічною ситуацією;
- зберегти єдиний освітній простір, включаючи не тільки територію України, але і країни, де є україномовне населення.
Особливе значення розвиток системи дистанційної освіти має для людей, які з тих або інших причин не можуть здобути потрібну освіту за традиційними формами навчання, наприклад, для тих, хто має певні фізичні недоліки. Нові інформаційні технології повинні надати для цих людей те, що відняла у них природа.
Гнучкість системи дистанційного навчання дозволяє, при цьому, вибрати індивідуальний темп навчання, посильний для студента. Він не переживає, що може втратити авторитет у групі через відставання у навчанні, бо може вчитися стільки, скільки вважає за необхідне. Стійка тенденція збільшення кількості студентів, які поєднують навчання із трудовою діяльністю, стимулюється швидким розвитком і широким застосуванням різноманітних технічних засобів, що забезпечують постійне підвищення якісного рівня дистанційного навчання. Серед останніх: комп'ютерні та інформаційні технології, у т. ч. найновіші засоби мультимедіа; супутникові системи зв'язку; навчальне, включаючи кабельне, телебачення, відеокасети; масова телефонізація і комп'ютерна телефонія, які забезпечують підключення користувача до інформаційних мереж; глобальні і регіональні мережі (Інтернет та ін.).
Саме над підготовкою конкурентоспроможних на ринку праці фахівців працює вищий навчальний заклад "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна", створений за рішенням Київської міської ради народних депутатів у лютому 1998 року.
Зараз Університет "Україна" цілеспрямовано працює над підготовкою проведення під патронатом Міністерства освіти і науки, під супроводом АПН України загальнодержавного експерименту. В його основі лежить втілення в життя концепції виховання та освіти за наскрізними планами виховної роботи та навчальними програмами — від дитячого садка до магістратури — на основі новітніх високоефективних освітніх технологій, у т. ч. дистанційних.
Метою цього проекту є розробка парадигми нової освітньої ідеології — підвищення якості освіти з одночасним її здешевленням через: аналіз ступеневого змісту освіти (довкілля, школа, ВНЗ); перерозподіл змісту освіти за цими ступенями; відбір найсучасніших освітніх технологій; розробку засад наступності освіти з урахуванням поетапності навчання; визначення ролі й місця родини, суспільства й держави в загальноосвітньому контексті.
Результатом роботи має бути оптимізація термінів навчання в часі — через створення узгоджених освітньо-кваліфікаційних характеристик, освітньо-професійних програм, навчальних планів і програм, іншої організаційно-методичної документації, яку буде покладено в основу освітньої діяльності навчально-виховних закладів. Це забезпечить трансляцію знань за новітніми технологіями, включаючи дистанційні. Йдеться про освітні технології для обслуговування всього населення, у т. ч. — осіб із обмеженими можливостями пересування до інтегрованих центрів навчання. Поряд із класичними технологіями мають застосовуватися новітні, здатні транслювати знання практично до місця проживання чи роботи.
Здешевлення освітянських послуг може бути здійснено за рахунок скорочення термінів навчання у навчальних закладах (у т. ч. і вищих), передач і/переносу частини змісту навчання до загальноосвітньої ланки.
Оскільки зазначений навчальний заклад ще зовсім молодий, а точніше — малюк, і, мабуть, значна частина читачів газети про нього мало знає або і не знає, дозвольте коротко проінформувати про нього.
Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" розташований в історичній частині м. Києва, на Подолі, на вулиці Хорива, 1-г, напроти храму святого Миколая (Притиски).
Університет "Україна" — неприбутковий вищий навчальний заклад колективної форми власності, створений за участю Київської міської держадміністрації, обласних та міських рад різних регіонів України.
Основна мета діяльності Університету — надання вищої освіти всім бажаючим, насамперед молоді з обмеженими можливостями, через впровадження дистанційних технологій навчання. На цей час до університету зараховано понад 700 осіб із сенсорними та фізичними вадами.
Всього в університеті навчається більше 5000 студентів.
Підготовка фахівців в університеті здійснюється висококваліфікованими викладачами, провідними вченими України. В реалізації навчальних програм широко застосовуються новітні освітні технології.
В Університеті "Україна" ведеться підготовка спеціалістів із 28 спеціальностей, котрі користуються попитом на ринку праці.
Серед них: фізична реабілітація, документознавство та інформаційна діяльність, міжнародна інформація, українська мова та література, психологія, соціальна робота, банківська справа, фінанси, облік і аудит, маркетинг, менеджмент організацій, менеджмент зовнішньоекономічної діяльності, екологія та охорона навколишнього середовища, програмне забезпечення автоматизованих систем, комп'ютерний еколого-економічний моніторинг, комп'ютерні системи та мережі, побутова електронна апаратура, хімічна технологія тугоплавких неметалевих і силікатних матеріалів, технологія харчування, діловодство, видавнича справа та редагування, банківська справа, бухгалтерський облік, комерційна діяльність, правознавство, експлуатація систем обробки інформації та прийняття рішень, виробництво тугоплавких неметалевих і силікатних матеріалів та виробів.
У різних регіонах України діють 26 філій Університету, зокрема в містах: Біла Церква, Бровари, Вінниця, Горлівка, Дніпропетровськ, Житомир, Рівне, Івано-Франківськ, Кіровоград, Кременчук, Луцьк, Луганськ, Львів, Мелітополь, Миколаїв, Нова Каховка, Запоріжжя, Полтава, Суми, Сімферополь, Херсон, Хмельницький, Хуст, Черкаси.
До Університету приймаються особи, які мають повну загальну середню освіту, за результатами тестування, без вступних іспитів.
Вступники, які не пройшли вступне тестування, можуть зараховуватись у групи вирівнювання для навчання за комплексною програмою корекції знань, їх зараховують до Університету за результатами у групах вирівнювання.
Навчання в Університеті платне. Фінансування проводиться за рахунок коштів державних і комунальних (місцевих) бюджетів; за рахунок коштів юридичних осіб; за власні кошти особи або кошти інших фізичних осіб та за рахунок Університету (10% в одній академічній групі).
Як нам уявляється, саме навколо зазначених вище і подібних їм проблем якраз і має вестися освітня реформаторська діяльність, що лежить у певній мірі в основі загальнодержавного експерименту, за яким працює Університет "Україна".
Газета «Директор школи», 2001 p.
автор: Петро Таланчук
видання: Газета «Директор школи», час видання: 2001
07/07/2010
- Рубрики
- Усі
- Дистанційне навчання
- Духовність
- Культура
- Наука
- Постаті
- Про президента
- Про Університет
- Проблеми освіти
- Проблеми студентів з інвалідністю
- Рідна мова
- Розвиток особистості
- Статті Президента
- Цінуймо, знаймо і любімо українське