Коли б мені надали слово

У Москві закінчив свою роботу І З'їзд народних депутатів СРСР. Серед його учасників був і наш ректор Петро Михайлович Таланчук. Його обрано до складу Конституційної комісії.

Петро Михайлович готувався виступити на З'їзді. Про що подавав відповідні записки до президії, а потім передав туди і сам текст виступу. Тексти виступів делегатів, яким не довелося сказати своє слово з трибуни з'їзду, будуть опубліковані.

Пропонуємо Вашій увазі виступ П. М. Таланчука. Просимо врахувати, що деякі з порушених ним проблем уже реалізовані.

 

 

КОЛИ Б МЕНІ НАДАЛИ СЛОВО

 

За відведені 5 років нам належить вивести країну з кризи чи передкризового стану. Хоч через фальш нашої "доблесної" статистики ніхто не знає, у стані кризи чи передкризовому стані ми перебуваємо.

ЕКОНОМІКА. Живемо ми дуже бідно. Пам'ятаєте, у передачі "Взгляд" бабусі із сусловського села: "Живемо добре. Хліб є, ще б цукру та мила..." Наші люди просто не знають, що таке жити добре. Боляче за народ і соромно за керівництво, яке довело країну до такого стану. І ми зобов'язані терміново зняти напруження стосовно житла, пенсійного забезпечення, харчування, екології, медичного обслуговування, освіти та ін. Протягом трьох своїх депутатських прийомів я вислухав 64-х чоловік. Переважна більшість скаржників — люди, доля яких увійшла в конфлікт із нашим бездумно-бюрократичним житловим законодавством. Формальна трактовка діючих правил розподілу житла бере за основу зловісні 5 або 6 кв. м, ігноруючи людське горе, хвороби, сімейні трагедії. Існуючий порядок не враховує проблеми проживання в одній квартирі людей після розпаду старої та створення ними нових сімей, людей із серйозними психічними та алкогольними захворюваннями. Необхідно у найкоротший строк переглянути житлові закони СРСР таким чином, щоб названі або подібні до них категорії людей не були позбавлені права стати на квартирний облік та в порядку черги отримати державну або кооперативну квартиру.

Звичайно, це збільшить число тих, хто стоїть на черзі, і може здатися, що цього робити не слід, оскільки під загрозою буде програма забезпечення житлом до 2000 року всіх сімей. Не треба цього боятися. Вона і так у деяких регіонах під загрозою зриву через прорахунки на початковому етапі і несвоєчасне створення виробничих будівельних потужностей і заводів. Нам потрібні не декларації, а вирішення проблем по суті.

Не краще становище і в інших сферах життя народу. Ми витрачаємо, наприклад, 5 млрд. крб. на вищу освіту, США —30 млрд. доларів! Але ж освіта — наш завтрашній день. Посіявши жебрацтво, будемо пожинати сірість!

Не буду сипати сіль не рани. Єдине, в чому ми не маємо дефіциту, так це в проблемах, які ми повинні терміново вирішувати. Але де взяти гроші? Перш за все необхідно скасувати галузеві міністерства. Мінводгосп приніс країні стільки зла, що його треба ліквідувати терміново, а всі його підрозділи перевести на госпрозрахунок і припинити все бюджетне фінансування. Без роботи вони не залишаться — будувати у нас є що. Це буде міра фінансового оздоровлення шляхом економії бюджетних асигнувань. На утримання 18-ти мільйонного адміністративного апарату ми щорічно витрачаємо 40 млрд. крб. Як відомо, апарат центральних відомств скорочений приблизно на 23 %. У той же час загальна чисельність управлінського персоналу виросла на 122 тис. чоловік. Альтернативою централізованому управлінню можуть стати нечисленні групи висококваліфікованих спеціалістів із промислово-виробничих комплексів, які працюють за принципами госпрозрахунку для збереження і покращення галузевих зв'язків, узагальнення госпзамовлень, що надходять знизу, формування національних науково-технічних програм та їх раціонального розташування тощо. Централізоване управління повинно носити все більш координуючий консультативний характер. Нормативне управління в міру дозрівання умов повинно замінюватися прогресивною податковою політикою. Докорінно має змінити стиль роботи Мінфін. У всьому світі банки — мотори економіки, центри, що стимулюють і забезпечують активну господарську діяльність та науково-технічний прогрес. А у нас? Міністерство фінансів сьогодні — головний консерватор, що блокує перебудову. У Мінфіна все таємно, думка вчених його не цікавить, він розумніший за всіх і довів країну до 100-мільярдного дефіциту! Та якби там сиділи професіонали, вони б уже давно забили тривогу, шукали б виходів... А у Мінфіну, схоже, одна турбота — що б у нас у країні ніхто, ніде і ніколи багато не заробив! Під цим кутом зору він готує і всі податкові реформи. Але ж революції здійснюють, щоб не було бідних, а не навпаки. Будуть багатими люди, стане багатою країна!

Тому вважаю, що необхідно зміцнити керівництво Міністерства фінансів. Можливо, запросити консультантів із-за кордону? Свої "спеціалісти" вже напрацювали. Адже запрошуємо ми експертів для оцінки проектів із атомної енергетики? Запевняю вас, що там справи нічим не гірші, ніж у фінансах. Нарешті, нам хотілося б знати, скільки у нас твердої валюти, ким і як вона використовується.

Гадаю, що для послаблення гостроти окреслених проблем не гріх повернутися до багатьох надуманих та неефективних програм і переглянути їх.

Підтримую думку, що необхідно також переглянути витрати на оборону. Час із цієї галузі зняти тогу таємничості і трохи розсекретити військову промисловість, щоб наші люди знали про неї хоч би те, що друкують у всіх газетах за кордоном. І подивитися, чи не летять там на вітер народні гроші. І зобов'язати хоч дещо робити для людей.

Я пропоную доручити плановій та бюджетно-фінансовій комісіям Верховної Ради (або створити спеціальну групу з числа народних депутатів) переглянути бюджет країни з тим, щоб уже з 1 січня 1990 року збільшити пенсії, мінімальну зарплату, стипендії, закупити гостродефіцитні ліки і зняти гостроту цілого ряду інших проблем. Не зробивши цього, нам не можна повертатися додому. Довгострокові програми народ не сприймає, потрібні конкретні, відчутні справи. Це зміцнить довіру народу до нової влади, до партії і стане каталізатором у справі оновлення суспільства.

Однак, запорукою більш глобальних рішень у соціальній сфері є орієнтація не на перерозподіл існуючих благ, а на розширення виробництва, збільшення продуктивності та покращення асортименту і якості всього, що виробляється. Тому головне, на мій погляд, це — зробити нашу людину економічно вільним виробником. Надати їй можливість працювати на повну силу, стимулюючи хорошим, нічим не обмеженим заробітком якісну, продуктивну працю, особливо інтелектуальну, творчу, оскільки по суті своїй вона революційна.

Нам треба добре працювати, адже, якщо ми хочемо жити, як у США, а працювати, як у Радянському Союзі, то нічого путящого з цього не вийде. Дива не буває.

Кожне підприємство не на словах, а на ділі має стати господарем, і  ніяких над ним командирів! Ніяких наказів! Бажають — нехай об'єднуються в фірми, асоціації, але добровільно і на повному госпрозрахунку. Самостійність, госпрозрахунок, оренда, рівні права держпідприємств і кооперативів, кооперативам — права на постачання, як для підприємств. Ми повинні це забезпечити законодавчо. До речі, вузи країни, особливо великі технічні, мають отримати повну автономію.

Потрібна торгівля засобами виробництва, слід освоювати ринкові відносини. Будуть і неприємності, та хіба до цього їх у нас не було?

У сфері культури революційні зміни необхідні не менше, ніж у політиці і в економіці. Про це гаряче і переконливо говорив академік Лихачов. Культура в занепаді. Прикро, що з великої держави тікають художники, поети, музиканти.

Вчорашній владі — адміністративно-командній — система культури була не потрібна, вона була для неї небезпечна, бо кожна справді культурна людина, кожен інтелігент не міг не бути ворогом застою. Тому й придумали державне командування культурою — чиновники, сатрапи вирішували долю художників! Але тепер інша ситуація, і джерело фінансування в цій галузі одне: у всьому світі культура на державній дотації, бо піднесення культури народу — одна з головних функцій держави. В культурі — рівень її цивілізованості, її престиж.

Тому потрібно створити всі умови для вільного розвитку талантів народу, стимулювати всі види художньої творчості, забезпечити необхідною матеріальною базою всі установи культури — від колгоспного клубу і бібліотеки до симфонічного оркестру, значно покращити підготовку спеціалістів, забезпечити їх матеріально,

До речі, в декілька разів слід збільшити і підготовку юристів, правова держава без юристів — це нонсенс! Так само необхідно докорінно поліпшити юридичну освіту всього народу. Це найважливіша складова правової держави.

ПОЛІТИКА. Суспільство потребує подальшої демократизації життя. Перш за все, слід удосконалити Закон про вибори, в якому, зокрема, передбачити судове переслідування за його порушення, щоб апарату і не кортіло заважати народу обирати тих, кого він хоче. Це тим більш доречно, що попереду нас чекають вибори до Верховних Рад республік та в місцеві Ради. А як свідчать виступи багатьох депутатів на з'їзді, ці порушення мали місце. Крім того, нам потрібно провести ці вибори без зволікань, бо багато що блокується в республіках і на місцях через те, що влада залишається в руках доперебудовних сил.

Нам потрібно переглянути всі останні, я б їх назвав, антиперебудови і укази. Особливо хвилює Указ від 8 квітня ц. р. Те, що державу потрібно захищати від спроб її підриву або руйнування, сумнівів не викликає. Але ж правова держава передбачає певний баланс захисту інтересів держави і громадянина, особливо в галузях їх стикування, можливого протиріччя цих інтересів.

Нині такого балансу немає в результаті відсутності законодавчих актів, адекватних конституційним гарантіям прав громадянина. Як вважають мої виборці, і за моїм переконанням, прийняття Указу вже викликає, а його законодавче оформлення додатково викличе антиперебудовчу хвилю політичної та соціальної апатії в широких колах населення. Я вже не кажу про редакційні моменти Указу, наприклад, статтю 11 прим. (дискредитація посадових осіб) та ін., які викликають подив.

Якщо цей Указ використовувати, то багато місць у залі могли виявитися вільними, бо, коли б не існувала депутатська недоторканість, народних депутатів можна було б посадити вже в іншому місці. Тому я пропоную розглянути можливість винесення згаданого Указу на всенародне обговорення.

Потрібно терміново прийняти Закони про гласність, пресу і про громадські організації. Це потрібно не тільки для просування до правового суспільства, але і дасть можливість всьому народу, якому вже наклеюють ярлики "накипи", "екстремісти", "націоналісти" і т. п., відчути себе повноцінними громадянами й активно включитися в перебудову.

До речі, про стиль та громіздськість наших законів. Деякі ж неможливо дочитати до кінця. Їх що, спеціально так пишуть, щоб потім відомства їх переказували в інструкціях, докорінно перекручуючи сутність? І ще одне. Все ж автори законів і поправок до них повинні бути відомі. А то навіть теорію придумали, що, мовляв, через участь великої кількості людей у створенні законів авторство встановити неможливо. Просто-таки безпорочне зачаття Христа. Закони з'являються, а "батьків" встановити неможливо.

Нам потрібно раз і назавжди позбавити виконавчу владу законодавчих функцій, інакше з усіма нашими законами відбудеться те, що із Законом про кооперацію. Законодавець проголосив кооперативам режим найбільшого сприяння, а виконавча влада створила їм режим найшвидшого придушення... Ну, як це можна, записавши в Законі в 1988 p., що податкові ставки 5 років будуть незмінними, через рік підвищити їх у З рази, при цьому даючи право змінювати їх за своїм розсудом місцевому апарату, який в основному, як я вже говорив, доперебудовний. Як же після цього люди будуть вірити владі і законам?

Взагалі, думаю, до Закону потрібно виховувати повагу, закони слід створювати продумано, їх не можна дуже часто змінювати. Слід спочатку розробити національні програми, а потім уже створювати закони.

На завершення хочу нагадати вам, шановні товариші, що при всіх революціях перше, що робить нова влада, — захоплює засоби масових комунікацій. Тому підтримую пропозицію: на З'їзді призначати або затверджувати голову Держкомітету з радіомовлення і телебачення та головного редактора "Известий". Це наші органи, і вони повинні проводити нашу політику.

 

Газета "Київський політехнік", 1989 р.

автор: Петро ТАЛАНЧУК

видання: Газета "Київський політехнік", час видання: 1989


07/07/2010