ВИЩА ОСВІТА У КОНТЕКСТІ КОНЦЕПЦІЙ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ
Таланчук П.М., доктор технічних наук,
професор, академік АПН України,
президент Академії інженерних наук України
Одна з найвиразніших ознак сьогодення - надзвичайна швидкість змін, чимало з яких має радикальний характер. Протягом короткого часу істотно змінилося політичне обличчя багатьох держав світу, зокрема й українського суспільства. У лоні суверенної України виросла та сформувалася нова людина, а точніше, людина з новим "соціальним характером". Доказом цього є сучасні соціально-політичні події, пов'язані з виборами президента. Саме вони яскраво продемонстрували новий рівень розвитку людської свідомості та становлення нового демократичного характеру української людини, що розвився за роки незалежності нашої країни.
У сучасних філософсько-психологічних дослідженнях природи людини йдеться про те, що маючи пластичну ("універсальну") природу, людина не лише піддається маніпулюванню, але й є об'єктом впливу з боку різного роду соціокультурних, соціоекономічних утворень, що формують у людини певний "соціальний характер". Відомий американський філософ соціокультурного напрямку Є. Фромм писав свого часу, що "соціальний характер" - це "взаємозв'язок індивідуальної психічної сфери і соціоекономічної структури" (1,156).
Відповідно, треба зазначити, що зі зміною соціальної та економічної структури суспільства поступово змінюється і певний соціальний характер, або виникає зовсім інший, який більше відповідає новій ситуації у соціумі. Оскільки розвиток людини як особистості є головною передумовою подальшого розвитку суспільства, він виявляється основним показником прогресу. Ось чому пріоритетними у XXI столітті стають наука як сфера, що продукує нові знання, й освіта як сфера, що олюднює знання і, насамперед, забезпечує індивідуальний розвиток людини. І тільки та країна, яка спроможеться забезпечити пріоритетний розвиток цих сфер, і зможе претендувати на гідне місце у світовому співтоваристві, бути конкурентоспроможною.
Ще раз звернуся у цьому приводі до плідної думки Е.Фромма: "Нове суспільство і нова Людина можуть бути створені лише в тому разі, якщо на зміну старим мотиваціям одержання прибутку і здобуття влади прийде нова мета - бути, віддавати й розуміти; якщо на зміну ринковому характеру прийде характер продуктивний, люблячий, а на зміну кібернетичній релігії - новий, радикально-гуманістичний дух" (1, 377).
Макет - проект Університету "Україна"
Філософ проводить тут свою традиційну ідею про те, що жодні зміни в суспільному ладі не принесуть бажаного результату, якщо вони не пройдуть через "серце" людини. З цього ж погляду немає ніякої користі навіть від соціальних революцій, якщо вони не змінюють внутрішньої структури особистості.
Пріоритетність необхідності забезпечення розвитку людини в інтересах людини і власними її силами вперше була сформульована ще Авраамом Лінкольном. Досягнення цієї мети передбачає створення сприятливого, з позицій людського розвитку, середовища-економічного, політичного, екологічного. У глобальному розумінні необхідна інтеграція всіх країн світу в єдине співтовариство і всіх людей в єдину спільноту в межах кожної держави на принципах загальнолюдських цінностей.
Для визначення стану людського розвитку різних країн світу Організацією Об'єднаних Націй застосовуються спеціальні індекси, що базуються на характеристиках суспільного здоров'я, освіти і матеріального добробуту населення. Таким чином, стан людського розвитку кожної країни (і окремих регіонів у межах країн) набуває певного кількісного виміру.
Значущість проблем людського розвитку в сучасному світі зумовлена кількома чинниками, зокрема посиленням соціальної орієнтації економіки в розвинутих країнах і загостренням проблем нерівномірності розвитку населення розвинутих країн і тих, що розвиваються. Це призвело до відмови від трактування процесу розвитку тільки як зростання обсягу матеріальних благ і послуг, отже, до усвідомлення того, що характеристиками розвитку не можуть слугувати лише традиційні макроекономічні показники.
Важливою віхою на шляху до людського розвитку стало введення в науковий обіг у середині XX століття відомим американським ученим-економістом, лауреатом Нобелівської премії 1990 року Теодором Вільямом Шульцем поняття людського капіталу, під яким розумілась сукупність знань і кваліфікацій, що виконувала подвійну функцію - засобу виробництва і предмета тривалого користування. Знання і компетентність у концепції людського капіталу були визнані принципово важливим джерелом економічного зростання, і відповідно було визначено економічну роль освіти, науки, охорони здоров'я, які до того трактувалися виключно як галузі, що споживають, але не виробляють.
Накопичення людського капіталу здійснюється завдяки інвестиціям, передусім у набуття знань і кваліфікації через шкільну та вищу освіту, в охорону здоров'я, шляхом міграції, поширення інформації щодо функціонування економіки, ринку праці тощо, які забезпечують розвиток інтелектуальних і фізичних здібностей людини, а також можливості їхньої реалізації, підвищення ефективності праці. В цілому теорія людського капіталу сприяла загальній тенденції зміни ставлення до освіти, культури та інших галузей соціальної сфери, зокрема з точки зору їх ресурсного забезпечення. Доказ рентабельності витрат на освіту, наприклад, сформував новий погляд на освіту: політики почали трактувати її як вагомий чинник економічного зростання, а менеджери та підприємці - як фактор підвищення продуктивності праці.
Визнано, що наявність вищої освіти в широких верств населення, передусім молоді, як ознаки високої кваліфікації робочої сили, є необхідною передумовою розвитку, тобто всі країни мають формувати політику, націлену на стимулювання набуття високої професійно-освітньої підготовки, навіть якщо це потребує вагомих бюджетних витрат. Дістала поширення концепція так званої безперервної освіти, яка трактує підвищення професійно-освітнього рівня як економічно доцільну діяльність людини протягом усього життя. Зросло і ресурсне забезпечення освіти, переважно завдяки залученню різноманітних джерел її фінансування.
Наступним кроком на шляху створення теорії людського розвитку стала теорія розвитку людських ресурсів, сконцентрована на проблемах демографії, зайнятості, охорони здоров'я, освіти та професійної підготовки, споживання, харчування, умов життя, урбанізації, стану навколишнього середовища.
Значну роль у переході від теорій економічного зростання до теорій людського розвитку відіграла також концепція базових потреб, яка стала основою програмної доповіді Міжнародної організації праці "Зайнятість, зростання і базові потреби" (1976). Названа концепція передбачає формування соціально-економічної політики розрахунку, по-перше, на обов'язкове забезпечення певних мінімальних потреб у харчуванні, одязі, житлі та побутовій техніці, по-друге, на поліпшення суспільних послуг (із забезпечення якісною питною водою, підтримки належного санітарного стану місць проживання, розвитку суспільного транспорту, охорони здоров'я, освіти). Більшість міжнародних організацій пов'язують задоволення цих потреб із дотриманням прав людини і вважають надзвичайно важливим способом досягнення поставленої мети активізацію поведінки самої людини, залучення її "у розвиток через участь" на рівні як прийняття рішень, так і практичного втілення.
Принциповий вплив на формування сучасного погляду на розвиток як на процес, у центрі якого знаходиться людина, максимальна реалізація її прав та потреб, розвиток і реалізація її здібностей, здійснили теоретичні розробки відомого вченого в галузі економіки, лауреата Нобелівської премії 1998 p., професора Кембриджського коледжу Амарти Сена, зокрема його концепція розширення вибору. Вчений запропонував оцінювати добробут за можливостями людей практикувати той спосіб життя, який більшість вважає гідним, а не за рівнем ВВП на душу населення. Дохід за А. Сеном має тлумачитись не як кінцева мета, а як засіб розширення вибору (більшу свободу вибору і більше варіантів для вибору мети та способу життя) для кожної людини щодо охорони здоров'я, освіти, економічної та суспільної діяльності. А. Сен розглядає розвиток як процес розширення можливостей, а не поліпшення економічного добробуту.
Результатом усіх цих наукових розробок стало створення наприкінці 80-х років XX століття концепції людського розвитку, розробленої фахівцями ООН. Вона містить принаймні дві принципові відмінності від концепції економічного зростання.
По-перше, розрізняються визначення мети розвитку. Якщо економічні теорії формулюють мету як збільшення обсягів ВВП і національного багатства, то теорія людського розвитку визнає метою забезпечення можливостей жити довго і не хворіти, мати доступ до нагромаджених людством знань тощо. Можливості і вибір тісно пов'язані як між собою, так і зі свободою - як щодо захисту від негативних умов життя (голоду, війни, забруднення навколишнього середовища тощо), так і щодо доступу до позитивних умов (вільного вибору свого життєвого шляху, місця проживання, освіти, професії, місця роботи). А. Сен підкреслює, що в кінцевому підсумку розвиток - це питання свободи. Таким чином, зростання пропозиції товарів і послуг може сприяти розширенню можливостей людини щодо задоволення її потреб, а отже, і свободи, але це не є самоціллю.
По-друге, розрізняються уявлення про основні інструменти розвитку. На відміну від економічних теорій концепція розвитку не визнає ними інвестиції в машини та обладнання. Аргументом на користь концепції людського розвитку є досвід країн, що здійснювали масштабні інвестиції в освіту та професійну підготовку і досягли стійких високих темпів зростання економіки, хоча, згідно з економічними теоріями мали б зіткнутися зі зниженням загальної ефективності у міру накопичення капіталу.
Наш вітчизняний філософ Сергій Кримський зазначав, що людство ніколи не виходило з кризових ситуацій за допомогою економічних заходів. Культура, перш за все, рятувала народи. Тільки з її допомогою і можна виплисти на поверхню.
Відповідно моделям зростання, які з-поміж інших вирішальних чинників визначають людський капітал, пояснюють це явище компенсаційним впливом рівня освіти на зменшення граничного доходу на капітал, демонструють, як освіта дозволяє ефективно використовувати "позитивні зовнішні фактори" в рамках усього процесу виробництва. Освічені люди використовують капітал більш ефективно. Вони більш схильні до впровадження інновацій, пошуку нових, досконаліших форм виробництва; їх приклад стимулює інших працівників до продуктивнішої праці. Інакше кажучи, зростання рівня освіти веде до підвищення ефективності всіх факторів виробництва. Отже, нерівність у добробуті багатих і бідних країн значною мірою пояснюється можливостями здійснення інвестицій у людський капітал, що могло б сприяти підвищенню продуктивності і дозволило б використовувати нові технології.
Концепція людського розвитку стала основою першої Доповіді про світовий людський розвиток 1990 року (ці доповіді нині є щорічними). Вона трактує людський розвиток як мету і критерії суспільного прогресу, як засіб збільшення доходу, що набуває цінності лише з реальним впливом на добробут людей. Людський розвиток визначається як процес зростання людських можливостей - людина має прожити довге життя, не хворіти, бути освіченою, користуватися політичними й економічними свободами, правами, суспільною повагою. Людський розвиток є "як процесом розширення вибору, так і досягнутим рівнем добробуту".
Головний принцип, на базі якого розв'язується протиріччя між максимізацією багатства і людським розвитком, формулюється таким чином "Національне багатство може розширювати можливості вибору для людей. Цього, однак, може й не відбутися. Визначальним тут є не саме багатство, а те, як його використовують різні країни. І доки суспільство не зрозуміє, що основне його багатство - це люди, надмірна заклопотаність виробництвом матеріальних благ буде заступати кінцеві цілі збагачення життя людей". Поточний рівень доходів не гарантує майбутнього процвітання, але, якщо отриманий доход достатньо інвестується в людський розвиток, економічні показники в майбутньому істотно перевищуватимуть поточний рівень.
Отже, одним із основних напрямів дій щодо оптимізації зв'язку між економічним зростанням і людським розвитком у практичній політиці є збільшення інвестицій в освіту, охорону здоров'я, професійну підготовку, що сприятиме реалізації здібностей людини та її активній участі у виробництві та розподілі благ. Реалізації зазначеного комплексу новітніх ідей щодо людського розвитку мають сприяти в певній послідовності відповідні соціальне організаційні та практичні дії. По-перше, потрібно переглянути традиційні ціннісні орієнтації та пріоритети у діяльності соціуму у світлі нового розуміння найактуальніших проблем сьогодення, котрі усвідомлюються зарубіжними та вітчизняними фахівцями. По-друге, слід осмислити весь комплекс політичних, соціокультурних, духовних процесів, котрі ми спостерігаємо у нашому соціумі в контексті їх глобалізації. Тільки мислячи глобально, у руслі сучасної світової гуманістичної думки, можна віднайти оптимальний шлях виходу суспільства з кризи, згодом досягти високих темпів його розвитку. По-третє, без консолідації суспільної свідомості навколо ідеї побудови гуманістично орієнтованої, демократичної, соборної України суспільство ще довго перебуватиме у кризовому стані.
ЛІТЕРАТУРА
1. Фромм Э. Иметь или быть? - М.,1986.
2. Людський розвиток регіонів України: методика оцінки та сучасний стан. Монографія. Рада з вивчення продуктивних сил України НАНУ, ПРООН. - К.: СПД Савчина, 2002.
Вісті Академії інженерних наук України, №1, 2005, С.3-5.
автор: Петро Таланчук, доктор технічних наук, професор, академік АПН України, президент Академії інженерних наук України
видання: Вісті Академії інженерних наук України, №1, 2005, С.3-5, час видання: 2005
14/06/2010
- Рубрики
- Усі
- Дистанційне навчання
- Духовність
- Культура
- Наука
- Постаті
- Про президента
- Про Університет
- Проблеми освіти
- Проблеми студентів з інвалідністю
- Рідна мова
- Розвиток особистості
- Статті Президента
- Цінуймо, знаймо і любімо українське