Олесь Силин
або ЖИТТЯ довжиною в історію свого народу
Мені за мою діяльність як освітянина сотні разів довелось читати, знайомитися з виданнями різного напрямку — методичного, наукового, публіцистичного, художнього... Але книжка, яку я тримаю в руках, особлива — Олесь Силин «Народ мій є! Народ мій завжди буде!» Навіть назва (а, можливо, саме назва) говорить про її сутність. Слова з відомого вірша українського поета Василя Симоненка стали ніби епіграфом до різнопланового і водночас цілісного твору. Це справді подвижницький твір, свого роду енциклопедичний збірник про пережите, побачене, відшліфоване в пам'яті, наболіле в душі, відкладене в думках, спогадах. Уже заголовки статей у цій книжці дають зрозуміти читачеві, що перед ним небувале розмаїття інтересів і талантів, котрі якимось чином вміщаються в одній людині. Архітектор, мистецтвознавець, історик, краєзнавець, педагог, літератор... Практик і теоретик, есеїст і митець, цікавий оповідач і завзятий навіть, затятий пропагандист, професіонал найвищого класу і аматор... Цей перелік можна продовжувати, і він не буде завеликим. Скоріше — навпаки.
У цьому фоліанті (інакше не назвеш цей грубезний том) кожна людина, небайдужа до долі, історії свого народу, може знайти тему до душі. І отримати якщо не вичерпну відповідь, то обов'язково — інформацію для роздумів.
Один лише розділ, присвячений давній Україні-Русі, а ще інший — славетним людям України і світу, розкриває неабиякий талант автора як оповідача, публіциста і просто як людини, яка навіть окремі події, описи особистостей, пропускаючи через своє серце, наділяє неймовірною енергетикою присутності. Тут ви знайдете відповіді на запитання про те, наскільки давня українська мова, чи справді «молода» держава Україна, про літописні місця давнього Києва, Пересопницьке Євангеліє та багато іншого. Або — нариси про життя та діяльність відомих і маловідомих людей, які своїми талантами навіки прославили українську землю. Живописці і поети, архітектори і скульптори, письменники і композитори, державні і громадські діячі, артисти і філософи... І про кожну людину — з великою любов'ю. І про кожну подію — з великим знанням справи.
Окремим розділом виділена «Шевченкіана». Для Олеся Силина це святиня українського народу, до якої він має причетність не тільки як учасник багатьох подій, пов'язаних із іменем Кобзаря, а і як творець, зодчий більшої частини тих місць, де свого часу ступала нога національного генія.
Коли ж Олесь Силин у своїй книжці звертається до теми архітектури, збереження, відновлення чи відбудови історичних пам'яток, то тут йому рівних немає. Він розповідає про кожну будівлю, споруду як про живу істоту. Мабуть, немає в Україні такої історичної пам'ятки — хай то буде садиба чи будинок, місце поховання чи народження, поле битви чи сад, острів чи гора, міст чи церква — до якої б не був причетний Олесь Панасович як професіонал, громадянин, будитель громадської думки.
Все те, про що пише у своїй книжці Олесь Силин, продиктоване різними об'єктивними і суб'єктивними причинами —, від творчих до службових. Але, про що б він не говорив, що б не робив — скрізь вражає своєю активною громадською і громадянською позицією. Адже змістом його великого (в прямочу і переносному значенні цього слова) життя завжди було і є обстоювання мистецьких скарбів, духовних надбань нашої землі. Навіть 91 рік життя здається мікроскопічним з огляду на те, що довелось пережити, де побувати, що переробити Олесю Силину...
Мені, на жаль, довелось вперше зустрітися з Олесем Панасовичем у лікарні. Але й на радість, бо зустріч з такою людиною — то щасливий випадок. І так сталось, що ми з Олесем Панасовичем одразу знайшли спільну мову. Та інакше не могло й бути, бо про що б не розповідав цей мудрий чоловік, слухач неодмінно підсвідомо, інтуїтивно відчував його наскрізь українську душу, яка ніколи не знає спокою. І той, хто щиро, зацікавлено прислухався до могутніх імпульсів його душі, отримував ні з чим не зрівняне задоволення від спілкування.
Життєвий шлях Олеся Силина вражає бурхливими колізіями, його біографія насичена різноплановою діяльністю, але завжди спрямованою на піднесення фізичних та інтелектуальних здібностей людини. Для Олеся Силина не існувало великих і малих справ. Всі ті, що потрапляли в його поле зору і межі його компетенції, були великими, незалежно від того, чи це відновлення архітектурних ансамблів у країнах післявоєнної Європи, чи то збереження будиночка у старому центрі Печерська у Києві. Проживши, як пише в одній зі своїх статей Олесь Панасович, «неординарне життя — від краху царської імперії до відродження України», він десятки, сотні разів доводив, що людина володіє великою силою, здатною і перетворити нашу землю в рай, і знищити навіть те, що не змогли здолати час і війни. Тому повсякчас наголошував і кликав до дії найкращі людські якості. В одному зі своїх нарисів — про відомого архітектора В. В. Чепелика — автор книжки пише: «Справжню людину від будь-якої іншої істоти відрізняє духовність. Це полягає в її творчості, яка притаманна тільки людині, і міра такого поклику відмінна. У переважної більшості людей це просто уподобання... Та є люди — особистості, для яких подвижницька творчість стає життєвою потребою, метою їх життя, — покликаного високою ідеєю. Таке стає громадським, професійним, національним, покладеним на себе самого. Для завершення такого самообов’язку ці благородні люди натужно працюють у свій позаробочий час роками, а то й десятиліттями...». Ці слова, сказані про іншу людину, без найменшого сумніву могли б стати початком розповіді про самого Олеся Силина. Про нього теж не раз були сказані подібні слова вдячними співвітчизниками. У книжці надруковано чимало статей, відгуків, вітань, де Олеся Панасовича називають атлантом, сподвижником, будівничим-творцем, одержимим, совістю нації, хранителем національних святинь... І це не данина гарним словам, це — правда, яку ніхто не може заперечити.
Читаючи цю прекрасну книжку, мене не залишала думка, що все те, що зробив і продовжує робити, незважаючи на похилий вік і хвороби, цей могутній духом чоловік, вистачило б не на одне життя. Один лише перелік його громадських справ, безкінечних «походів» по «інстанціях», поїздок і зустрічей можна видавати окремою книжкою. І все заради загальної справи, заради майбутнього України. Його енергії вистачило б на десятки чиновників , котрі за своїм обов'язком і посадою мали б клопотатись справами, які стали змістом життя цієї, як писав І. Драч, одержимої людини. Своїй статті він дав такий заголовок: «Олесь Силин — українець назавжди».
У цих словах відомого поета, як на мене, криється саме те і в характері, і діях Олеся Панасовича, котре об'єднало у згусток неймовірної енергії і цілеспрямованості всі його справи — від громадських до фахових. Унікальне поєднання професійної компетенції і патріотичної пристрасті надихало і надихає мужнє серце Олеся Силина на виконання своєї великої місії, даної йому Всевишнім із народження. Справді місії, бо інакше й не назвеш те, за що він не отримував ні грошей, ні пільг, ні достойних винагород. Я був здивований і пригнічений тим, що людина, у якої тільки сухий перелік років його біографії, починаючи з Херсонського транспортного технікуму і закінчуючи членством у багатьох державних і громадських організаціях різного архітектурного і мистецького напрямків, автора або співавтора близько 100 фахових проектів, автора або співавтора близько 500 наукових і понад 300 публіцистичних статей та сотень статей до енциклопедій різного ґатунку, «дослужився» в нашій колишній УРСР лише до Заслуженого архітектора, Заслуженого діяча культури та отримав Почесну грамоту Президії ВР УРСР. Але ще більше був вражений, що за часів уже незалежної України Олесь Силин був удостоєний лише орденів «За заслуги» III та Ярослава Мудрого... Отже, знову повертаємося до тієї «замученої» фрази — «немає пророка у своїй Вітчизні»? Бо пророки такі — вони ніколи не турбуються про винагороди. Їх це менше всього цікавить. Тому пророки завжди говорять правду, а це далеко не всім подобається. Або, як сказав у слові про автора ще однієї книжки О. Силина «Фортеці Києва VI-XIX ст.» І. Салій, Олесь Силин «ніколи не був ні зручним, ні слизьким, ніколи не гнув спину, не володів достатками»? То де є та правда?.. Та ж Олеся Панасовича тільки за кількаразове врятування старовинного Подолу, Софіївського заповідника та інших визначних пам'яток Києва треба вшанувати не тільки орденом, а високим званням Героя України! Бо тільки Герой міг досягти таких висот у праці, яка вся — від початку до кінця — завжди належала народу. А з іншого боку, якщо подивитись, то хіба можна придбати за якусь нагороду народне визнання, вдячну пам'ять нащадків? Он уже стільки їх наотримували, тих нагород, так звані учасники всіляких «фортун». Хоча б хоч замислились трішки організатори таких шоу, що працею заслужену винагороду «фортуною» не називають, бо в перекладі це означає просто «везіння», яке «проізростає» на всім відомому «ґрунті»... Це, як-то кажуть, до слова.
І насамкінець ще раз хочу повторити, що книжка Олеся Силина, як і сам автор — то буквально згусток душевних енергетичних променів, яскрава зірка інтелектуальної і духовної енергії, це — характер, який нечасто зустрінеш серед простих смертних. Навіть на фото різних років, вміщених у книжці, ця людина постає повсякчас в нібито різних іпостасях. Ось він — 20-річний — красивий, мов юний грецький бог... А ось знімки його 25-річного, у котрого вже за плечима — бої на озері Хасан, спорудження оборонних рубежів Далекосхідної армії, укріплення кордонів із Маньчжурією... Фото воєнних літ — Олесь Силин із перебинтованою головою, а очі світяться якимось притягальним світлом... Був начальником танкової розвідки 2-го, потім 3-го Українського фронту. Пройшов і проїхав усю Європу, територію від західних кордонів України до Тихого океану... А ось — повоєнні знімки — це вже імідж інтелектуала, який знає, що йому доручено велику справу — піднімати з руїн окрасу європейських міст... А далі багато років, відданих боротьбі за збереження та відновлення того, що вціліло під час війни... І ось фото близьких років — Олесь Силин отримує нагороду з рук тодішнього Прем'єр-міністра Віктора Ющенка. Благородна срібна сивина, козацькі вуса і все той же загадковий, полум'яно-проникливий погляд... Погляд характерника. Можливо, з такої — сильної духом і наснаженої великим розумом людини — було колись змальовано козака Мамая...
Про книжку Олеся Силина, як і про нього самого, можна розповідати до безкінечності. Але я, як президент університету, де, окрім здорових, вчаться діти, які щоденно силою волі доводять, що життя — прекрасне і цікаве тільки тоді, коли ти його сам робиш таким, хочу порадити молодим людям: прочитайте книжку Олеся Силина і не пожалкуєте. В цьому творі — краєзнавство і географія, мистецтво і зодчество, економіка і політика ... У цьому творі — вся Україна. У цьому творі Життя Людини довжиною в історію українського народу... І, взагалі, читайте книжки, хороші книжки. Вони допоможуть вам зробити правильний вибір у житті. І стати справжніми громадянами своєї прекрасної Вітчизни, яку, як писав Василь Симоненко, як і матір, не вибирають.
Петро ТАЛАНЧУК,
Президент Відкритого міжнародного
університету розвитку людини «Україна»,
29 вересня-6 жовтня 2004 року
автор: Петро Таланчук, Президент Університету «Україна»
час видання: 2004
14/06/2010
- Рубрики
- Усі
- Дистанційне навчання
- Духовність
- Культура
- Наука
- Постаті
- Про президента
- Про Університет
- Проблеми освіти
- Проблеми студентів з інвалідністю
- Рідна мова
- Розвиток особистості
- Статті Президента
- Цінуймо, знаймо і любімо українське