Бар'єри "безбар'єрної" України

БАР'ЄРИ "БЕЗБАР'ЄРНОЇ" УКРАЇНИ

 

Загальновідомо, що цінність та гуманізм будь-якого суспільства визначається ставленням держави до найбільш вразливих соціальних категорій громадян: до дітей, людей похилого віку, інвалідів.

Зокрема, в Україні нараховується 2,8 млн. інвалідів України, що складає 5,6 % від усього населення. Майже половина з них - працездатного віку, левова частка із яких хотіла б повернутися до повноцінного життя. Проте сьогодні лише 14 % з них мають можливість працювати. І проблема ця загострюється, оскільки в Україні спостерігається негативна тенденція збільшення числа інвалідів серед осіб працездатного віку і дітей.

Рівень матеріального забезпечення цієї категорії громадян України є абсолютно недостатнім. Якщо уявити собі повсякденні обставини, при яких вони живуть (одні обмежені стінами свого помешкання, для інших це обмеження доповнюється ще іншими бідами - нерухомістю, глухотою, або сліпотою), то неважко уявити собі цю ауру людської печалі і деградації, що їх постійно супроводжує.

Дослідження показують, що рівень зайнятості інвалідів надзвичайно низький і не відповідає їх потенціальним можливостям. Інваліди, які виходять на ринок праці, часто неконкурентноспроможні порівняно із фізично здоровими людьми через нижчий освітній рівень.

Причина банальна: інвалідові дуже важко вступити до вищого навчального закладу. Наприклад, у державних ВНЗ навчається лише 0,4 % інвалідів від усього контингенту студентів. Єдиним винятком з цього сумного правила є хіба що Університет „Україна", в київських інститутах та факультетах якого ці категорії студентів становлять 6,8 % від загального студентського контингенту.

Інвалідам із зрозумілих причин важко навчатися, але ще важче - отримавши диплом - знайти достойну роботу.

А все це є наслідком існування цілого спектру бар'єрів фізичного і соціального характерів, найстрашнішими серед яких є морально-етичні, бо вони всіляко гальмують формування у суспільстві доброзичливо-поважливого ставлення до інвалідів, державницького сприяння у реалізації їх людського потенціалу.

Ми часто-густо забуваємо, що людина, маючи якісь фізичні чи сенсорні вади, намагається їх компенсувати і в результаті розвиває такі інтелектуальні здібності, що вони перекривають всі втрати від незадовільного стану здоров'я.

Прикладів таких дуже багато. Нагадаю лише два: великий князь Київської держави Ярослав Мудрий і президент США Франклін Рузвельт.

Проте, зовсім не обов'язково бути українським королем чи американським президентом. Я, скажімо, переконаний, що таких видатних особистостей є чимало й серед нас.

Коли дивишся на студента факультету філології та масових комунікацій Університету „Україна" Юрія Титова, то ти бачиш інвалідний візок і в ньому - покручене недугами, здеформоване бідою людське тіло.

Але коли починаєш читати його поезію, або слухати романси на його вірші, то важко збагнути, де береться неймовірна сила життя і духу у цієї людини, щоб бути таким життєстверджуючим оптимістом. І таких прикладів в Університеті „Україна" та його філіях - десятки.

Ці люди мають таку духовну потугу, такий високий інтелектуальний потенціал, що по них, як по камертону, можна настроювати суспільство на високе шляхетне звучання, якого так не вистачає у наші дні.

Було б дуже корисним, аби Господь-бог або Президент України пересадив хоч на тиждень високопоставлених урядовців, дотичних до цих проблем, з мерседесів - на візки інвалідів. І тоді, з висоти інвалідного візка, світ їм показався б зовсім іншим: не те щоб ворожим, а просто непридатним для життя.

Може б тоді Україна нарешті поповнила б ряди підписантів Конвенції з прав інвалідів , підписи під якою на сьогодні поставили вже більше ста держав світу. І ми б почали принципово боротися з усіма традиціями і практикою, котрі допускають дискримінацію стосовно осіб з обмеженими можливостями.

Радикальним напрямком у цьому відношенні повинна стати система заходів включення інвалідів у повнокровне суспільно-політичне життя.

Елементами цієї системи мають бути: створення банку даних інвалідів за нозологіями, експертизу фізичних можливостей та професійних здібностей цієї категорії громадян, професійну орієнтацію, підготовку та перепідготовку, працевлаштування та трудову адаптацію інвалідів, атестацію робочих місць.

Якщо цю систему доповнити практичними кроками щодо усунення природних, комунікаційних та архітектурних перешкод, переглянути перелік медичних показників до навчання інвалідів, сформувати і розширити державне замовлення на підготовку фахівців із числа інвалідів у професійно-технічних і вищих навчальних закладах, включаючи й недержавні.

І зробити це, на нашу думку, варто за рахунок професій, які користуються підвищеним попитом на ринку праці, що кардинально змінить на краще ситуацію з навчанням та працевлаштуванням інвалідів.

Суттєвим фактором у впровадженні цієї системи також є регламентація та уточнення вимог МОН до організації навчання в інтегрованих навчальних колективах; формулюванням критеріїв діяльності ВНЗ інтегрованого типу; застосування сучасних форм і методів навчання, включаючи дистанційні технології та електронне навчання.

Світовий банк, обстеживши 192 країн, дійшов висновку, що в країнах з перехідною економікою 16% економічного зростання обумовлені фізичним капіталом, 20% - природними ресурсами, а інші 64% - людським і соціальним капіталом.

Прогнози ЮНЕСКО свідчать, досягти високого рівня суспільного розвитку зможуть країни, серед працездатного населення яких налічуватиметься щонайменше 40-60 % фахівців з вищою освітою. А США та Японія планують невдовзі мати майже 90 % таких фахівців вищої кваліфікації серед загальної чисельності працюючих.

Надзвичайно важливу роль в цих процесах має навчання дорослих, і особливо - навчання інвалідів та малозабезпечених за дистанційною формою навчання.

З метою сприяння навчанню дорослого населення на Брюгге - Копенгагенськом процесі 20 листопада 2002 р. були ухвалені положення так званої „Копенгагенськой декларації", у висновках якої підкреслюється необхідність:

1. Створення високоякісної системи електронної освіти;

2. Розробка нових методів аналізу компетенцій особи;

3. Створення умов для безперешкодного і рівноправного доступу до можливостей електронних освітніх систем.

Згідно „Копенгагенської декларації" електронне навчання повинне бути доступним. Це забезпечують такі умови: прийняти загальні технічні стандарти, що забезпечують відкритий і рівний доступ з мінімізованими цінами; створити умови, що знижують бар'єри доступу населення до електронної освіти; забезпечити гранти на розвиток об'єднаного приватного і суспільного партнерства в розповсюдженні ідей і методів електронної освіти в суспільстві; узяти на себе провідну роль в просуванні методів електронної освіти для людей і співтовариств; використовувати трибуну влади для популяризації ідей електронної освіти.

Якщо хоча б половина цих рекомендацій була реалізована в нашій країні, ми переконані, життя інвалідів було б набагато кращим.

Ми закликаємо всі владні і громадські структури, дотичні до цих проблем, до співпраці у цій гуманній царині. Університет „Україна" при добрій волі всіх зацікавлених сторін міг би стати авторитетним науково-методичним центром з цього питання, оскільки у нас вже напрацьовані унікальні методики навчання осіб з обмеженими можливостями.

В цьому зв'язку варто було б об'єднати зусилля уряду (держзамовлення на навчання інвалідів та малозабезпечених) і київської міської громади (виділення землі під будівництво гуртожитків для студентів та житла для викладачів), що дасть змогу значно покращити ситуацію з навчанням осіб з обмеженими можливостями.

Наостанку, я хотів би наголосити на тому, що справи підуть у нас на краще за умови, коли ми пусті і фальшиві декларації замінимо на практичні справи і почнемо впроваджувати в Україні високі соціальні стандарти.

Інваліди не повинні відчувати себе покинутими суспільством. Бог створив різні квіти, - великі і малі, яскраві і ледь помітні. Але кожна квітка має свою неповторну красу і має своє місце.

Люди теж є слабкі і сильні, з різними можливостями. Але, по великому рахунку, ми всі потребуємо один одного, бо життя кожного - безцінне, і дар кожного - неповторний. Усі разом ми повинні усвідомити, що людство - як одна мозаїка, в який все взаємообумовлене і взаємопов'язане, краса якої не буде завершена вповні, якщо кожен з нас не займе оте єдине, неповторне, відведене тільки йому місце. Тож давайте об'єднуватись і не шкодувати зусиль для створення гармонійного суспільства.

 

П.М.ТАЛАНЧУК,

доктор технічних наук, професор,

академік АПН України,

президент Університету „Україна

(стаття в газеті "УРЯДОВИЙ КУР'ЄР" 29.12.2007)

автор: Петро Михайлович ТАЛАНЧУК

видання: Газета "Урядовий кур'єр", час видання: 2007


26/02/2010