Сьогодні багато говорять про інтеграцію України в європейське співтовариство, входження нашої держави до Європейського Союзу. Певне, на цьому шляху нашому суспільству доведеться ще немало потрудитись. Але те, що Україна має всі для цього можливості як у ресурсному, так і в людському потенціалі, — факт незаперечний. Керівників різних галузей запрошують на зустрічі поважні зарубіжні інституції. Немало їх відбулось і в освітній сфері, особливо останнім часом, коли Україна поставила свій підпис про членство у Болонському процесі. На одній із таких зустрічей Україну у складі делегації представляв Президент Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», Президент Академії інженерних наук, академік Академії педагогічних наук, доктор технічних наук, професор Петро Таланчук. Подаємо короткий виклад його виступу на конференції під назвою «Польща й Україна інтегруються в Європі та глобальнім світі XXI століття», яка відбулась у Варшаві. Вона буде цікава усім освітянам, яким не байдужі зв'язки України з європейським світом, її імідж серед західних держав.
В ЄВРОПУ - ЧЕРЕЗ ПОЛЬЩУ
Історія і розвиток української науки нерозривно пов'язані з історією і розвитком української нації і держави. Українська нація формувалась упродовж тисячоліть на території сучасної України. Історики знаходять їх коріння у трипільській культурі, яка розвивалась у Середньому Придніпров'ї у III тисячолітті до нашої ери, у спадщині скіфів, унікальних пам'ятках культури, мистецтва і знань епохи Київської Русі, які збереглися на сьогодні. Справжніми осередками наукової й освітянської думки були Києво-Могилянська та Острозька академії, Київський, Львівський, Харківський, Одеський університети, Київський, Харківський, Львівський політехнічні інститути та ряд інших освітянських центрів.
Значною подією, що відіграла велику роль у розвитку України, стало заснування у листопаді 1918 року Української академії наук, яку очолив видатний вчений, академік В. І. Вернадський.
Дещо пізніше в Україні почали створюватись галузеві Академії наук із державною підтримкою. Їх сьогодні п'ять: аграрна, медична, мистецтв, педагогічних наук і юридична.
Після відновлення Україною незалежності було створено більше 30 академій наук зі статусом самоврядних громадських організацій, серед яких — Академія вищої школи, Академія інженерних наук України, Академія технологічних наук, Академія будівельної справи — потужні структури з високим науковим потенціалом.
Зрозуміло, що повний перелік досягнень здобутків українських вчених зробити неможливо, тому звернемо увагу лише на окремі свідчення винятково високого рівня наукового пошуку.
Перш за все, слід згадати, що саме українські вчені започатковували цілу низку нових, сучасних напрямів науки. Серед них, зокрема, нелінійна механіка та механіка композиційних матеріалів, молекулярна спектроскопія, фізика екситонних станів, квантова механіка дисипативних систем, електронна хімія та електрохімія неводних розчинів.
Важливим внеском у розвиток науки стали розроблені українськими науковцями теорія квазіконформних відображень, теорія тиску гірських порід, теорія глибинного неорганічного походження нафти і газу, електронна теорія каталізу, фітогормональна теорія тропізмів.
У скарбниці творчих досягнень наших учених є багато наукових відкриттів. У фізиці це, зокрема, надпровідники II роду та квантова дифузія у кристалах, у хімії — фосфазореакція та новий клас хімічних речовин, так звані фосфазосполуки, у біології — вибіркова хімічна чутливість іонних каналів холінорецепторів нейронів.
До найзначніших результатів слід віднести здійснення вперше в колишньому СРСР штучної ядерної реакції — розщеплення ядра атома літію, одержання «важкої» води, створення першого вітчизняного імпульсного трикоординатного радіолокатора, встановлення можливості прямого термоемісійного перетворення теплової енергії на електричну, з'ясування механізму функціонування мембрани нервової клітини, отримання вперше у світі високоактивного антибіотика рослинного походження.
Саме в Україні, в Академії наук; з'явилася перша в континентальній Європі електронна обчислювальна машина. Наші вчені розробили теорію цифрових автоматів, що стала науковою основою створення електронно-обчислювальних машин нового покоління, започаткували розвиток кібернетики та інформатики.
Ще у довоєнні роки зусиллями українських науковців було здійснено високопродуктивне зварювання під флюсом, а в повоєнні — закладено основи порошкової металургії, електрошлакової технології, промислового синтезу штучних алмазів. Світовий пріоритет, зокрема, мають численні результати досліджень із одержання матеріалів із унікальними властивостями, створення принципово нових методів їх обробки.
Наші науковці й зараз підтверджують свої чільні позиції у світовій науці з багатьох сучасних напрямів математики, теоретичної та експериментальної фізики, астрономії і радіоастрономії, хімії і біології.
Дещо менші досягнення ми маємо у сфері соціальних і гуманітарних наук. Причиною цього є тоталітарний режим і його ідеологічне втручання у творчий процес науковців.
І все ж, навіть за таких умов українські науковці мали певні здобутки й у сфері гуманітарних наук. Широким фронтом, зокрема у повоєнні роки, розгорнулися дослідження з української мови. Були відроджені дослідження з філософії та правознавства. Виконувалась велика і благородна справа — доведення до широкого читацького загалу спадщини класиків української літератури. Скарбниця світової культури поповнилася унікальними знахідками археологів.
В останні роки, і особливо з відновленням Україною незалежності, гуманітарні і соціальні дослідження дійсно дістали пріоритетний розвиток.
Історики, археологи, етнографи доклали значних зусиль у дослідженні матеріальних та духовних пам'яток минулого, створенні нової концепції історичного і етнічного розвитку українського народу. Велика увага приділяється розробці проблем народознавства, сходознавства, міжнаціональних відносин тощо.
Але наука як інтелектуальний процес — інтернаціональна Нема, скажімо, української, як немає і французької, російської, німецької фізики чи математики. Адже відомо: наука у змістовно-процесуальному плані є загальнолюдський феномен. Водночас, наука — це, насамперед, визначальний соціальний інститут.
І в цьому плані вона — національна, тобто несе на собі відображення всіх рис свого суспільства, своєї нації. Критерієм фундаментальних та прикладних досліджень у цьому напрямі можуть бути лише загальнонаціональні інтереси, наявне і перспективне становище України у світовому науковому співтоваристві, мета в історичному процесі, роль у розвитку загальнолюдської цивілізації взагалі та європейської зокрема.
У такій — українсько-національній — постановці є надзвичайно актуальним розгляд проблеми — «Україна на шляху до Європейського наукового простору».
4 липня 2002 року в Копенгагені (Данія) під час Самміту Україна — Європейський Союз було укладено Угоду між Україною та Європейським Союзом про наукове і технологічне співробітництво. Для України це — важливий крок вперед у напрямку розширення та поглиблення співробітництва з Європейським Союзом у сфері науки і технологій.
Угода передбачає науково-технологічне співробітництво за такими напрямками: дослідження навколишнього середовища та клімату, включаючи спостереження земної поверхні; біомедичні дослідження та дослідження в галузі охорони здоров'я; дослідження в галузі сільського господарства, лісового господарства та рибальства; промислові та виробничі технології; матеріалознавство та метрологія; неядерна енергетика; транспорт; технології інформаційного суспільства; дослідження в галузі соціальних наук; науково-технологічна політика; навчання та обмін науковими кадрами.
Для сприяння та координації науково-технічної співпраці в рамках Угоди створено спільний Комітет «Україна — ЄС зі співробітництва в галузі науки та технологій».
Дуже важливим на сьогодні для українських науковців є питання про пільгове оподаткування грантів міжнародних організацій. Стаття 7 Угоди передбачає розповсюдження податкових та митних пільг на гранти, фінансову та іншу допомогу, що буде надаватися Європейським Співтовариством та його структурами українським ученим для підтримки наукової та технологічної діяльності.
Укладання угоди між Україною та Європейським Співтовариством про наукове і технологічне співробітництво особливо важливе сьогодні, напередодні початку дії Шостої рамкової програми Європейського Союзу з досліджень, оскільки рамкові програми з досліджень є основними інструментами науково-технічної кооперації європейських учених. До того ж, Шоста рамкова програма, на відміну від попередніх програм, буде більш відкрита для країн, що не є членами Європейського Союзу.
Добрі перспективи відкриває Україні співробітництво з НАТО у сфері науки і технологій.
Україна може залучатись до співпраці в рамках Наукової програми НАТО за будь-якими підпрограмами та використовувати будь-які механізми: чи це участь поряд із країнами — членами НАТО за традиційними механізмами підтримки, чи це спільні дослідження за представленими Україною пріоритетними напрямками співробітництва. У будь-якому разі ця співпраця є унікальною — це важливий механізм залучення України до загальноєвропейських інтеграційних процесів.
Цікавим у цій площині є двостороння українсько-польська співпраця. Співробітництво України і Польщі у сфері науки і технологій розвивається, передусім, за напрямами: нанотехнології, біотехнології, нових матеріалів, охорони навколишнього середовища, ресурсозберігаючих технологій та енергетики, суднобудування, автомобілебудування.
Враховуючи членство Польщі у Європейському Союзі, взаємовигідними можуть стати участь у спільних економічних проектах, співробітництво у військово-технічній галузі, пожвавлення прикордонної торгівлі. Пріоритетного значення набуває співробітництво у розвитку проектів «Європейський нафто-транспортний коридор» та «Одеса — Броди — Плоцьк».
Польща є одним із найважливіших торговельних партнерів України серед нових держав — членів ЄС. Зовнішньоторговельний обіг товарами та послугами між Україною та Польщею у 2003 році склав 1,650 млрд. дол. США, що на 49% більше, ніж у 2002 році.
Важливою сферою співпраці між Польщею та Україною є освіта, особливо у Прикарпатському регіоні.
У Києві та Варшаві одночасно стартував новий трирічний україно-польський проект «Тристороннє співробітництво задля розвитку інформаційних технологій в Україні» вартістю в 350 тис. дол. (фінансує уряд Японії в межах Системи ПРООН). Мета — популяризація дистанційної освіти, створення мережі центрів Дистанційної освіти в університетах України. Для українських ВНЗ, які візьмуть у ньому участь, буде закуплено обладнання, укладено робочі контракти з викладачами. Незабаром перші студенти розпочнуть заняття.
Створення десяти шкільних євроклубів передбачає спільний україно-американо-польський проект «Будуємо спільну Європу», головні ініціатори якого — Центр громадсько-молодіжних організацій «Наша справа» з Луцька, люблінські фундація «Новий став» та Центр євроінтеграції. Досвід спілкування зі школами інших країн позитивно вплине на діяльність вітчизняних закладів за популяризації євроінтеграційних процесів у молодіжному середовищі.
На прикладах окремих галузей виробництва із визначених напрямків Копенгагенської Угоди та Наукової програми НАТО можна прослідкувати можливості України інтегруватись до системи світового та європейського розподілу праці. Назвемо лише кілька з них. Це, зокрема, у таких галузях, як виробництво авіаційної техніки, космічній, суднобудівній, металургійній, біомедичних дослідженнях, дослідженнях у галузі охорони здоров'я тощо.
Підсумок сказаному такий. Сьогодні економічне процвітання будь-якої країни можливе лише за умови інтенсивного технологічного використання наукових знань, які визначають суть функціонування здорової, зростаючої економіки. Розвинені країни впевнено простують до постіндустріального інформаційного суспільства, в якому знання та інформація разом із духовністю стають провідною продуктивною силою. Тому в рамках сучасних цивілізаційних вимірів Україна має спрямувати свій поступ до реалізації моделі суспільства стійкого, екологічно безпечного розвитку, що ґрунтується на гармонійному поєднанні економічної, екологічної та соціальної сфер.
У такому суспільстві наука й освіта набувають, безумовно, пріоритетного значення. Саме тому перехід на інноваційну модель розвитку повинен стати одним із найважливіших пріоритетів нової владної команди. Відтак фінансова й економічна стабілізація повинні служити здійсненню цілеспрямованої, фінансово забезпеченої науково-технологічної політики держави, яка б відповідала національним інтересам і світовим стандартам. Здійснення такої політики має передбачати активну підтримку й стимулювання інноваційних процесів. Потрібно виробити нову партнерську модель взаємодії держави (в особі уповноваженого органу виконавчої влади) з організаціями науковців — державними академіями, науковими товариствами і громадськими академіями наук, які є елементами громадянського суспільства у сфері науки. Така модель передбачає ліберальну і прозору систему розподілу виділених на науку коштів на основі здорової конкуренції ідей, наукових проектів, програм.
Водночас ця модель передбачає, що рішення щодо пріоритетів наукової політики, підтримки тих або інших напрямків досліджень повинні ухвалюватися на основі широкого залучення органів самоорганізації самих науковців, — шляхом включення представників державних академій наук, громадських наукових асоціацій, вищих навчальних закладів, окремих провідних наукових шкіл до складу координаційних та експертних державно-громадських рад, уповноважених виробляти і пропонувати рішення з усього спектра питань наукової політики.
Академічне та університетське самоврядування, свідомо задушене останніми роками, повинне отримати новий імпульс. Повноваження наукових рад щодо управління науковими установами має бути розширено, вони повинні одержати право обирати керівників наукових установ та усувати керівників, які не впоралися із завданнями, відповідно до встановленої процедури. Має бути запроваджено принцип обов'язкової змінюваності (принаймні раз на 10 років) керівників наукових установ.
Таким чином, в українському суспільстві визріває колективне розуміння того, як потрібно реформувати українську науку як складову загальноєвропейського наукового середовища. І я хочу закликати всіх учасників нашої зустрічі і країни, які ви представляєте, до плідної співпраці.
Газета «Освіта України», № 25, 2005 р.
автор: Петро Михайлович ТАЛАНЧУК
видання: Газета «Освіта України», № 25, 2005 р., час видання: 2005
25/02/2010
- Рубрики
- Усі
- Дистанційне навчання
- Духовність
- Культура
- Наука
- Постаті
- Про президента
- Про Університет
- Проблеми освіти
- Проблеми студентів з інвалідністю
- Рідна мова
- Розвиток особистості
- Статті Президента
- Цінуймо, знаймо і любімо українське