ЩЕ РАЗ ПРО ДИСТАНЦІЙНУ ФОРМУ НАВЧАННЯ
Понад два роки тому, коли я написав першу статтю про перспективність дистанційної форми навчання, мені телефонували освітяни, люди інших професій і говорили: у статті все викладено так дохідливо, що суть сказаного зрозуміє кожен, навіть той, хто вперше чує про таку форму навчання. Але між тим, знаходилися тоді і тепер знаходяться опоненти, які продовжують цілеспрямовано шельмувати і саму ідею, і її виконавців. Але то, як тепер кажуть, їхні проблеми, а мені хочеться звернутися до тих, хто налаштований позитивно на світ, а отже, шукає в ньому краще і готовий поділитися думками...
Для тих, хто хотів би прилучитись до нашої розмови, нагадаю: понад два роки тому наш університет розпочав педагогічний експеримент із дистанційної форми навчання в регіонах України. Це ексклюзивне право нам було надане за сприяння і у співпраці з Центральним інститутом післядипломної педагогічної освіти Академії педагогічних наук України на основі угоди про спільну діяльність щодо реалізації наказу МОН України і АПН України.
Розпочинали ми цей експеримент (хоча його таким важко назвати уже тому, що «паростки» дистанційного навчання сягають у середину минулого століття) з формування пакету даних. На, так би мовити, інкубаційний період, нам було відведено дуже мало часу, тому попередній досвід навчання у його звичному режимі став основою і для подолання труднощів. Досвід базувався на таких складових.
Перше — це особа викладача. Хто з нас ще зі шкільної лави не пам'ятає: найбільше подобався той предмет, що його викладав учитель, який тобі подобався, з яким у тебе був контакт на рівні психологічному, емоційному,тобто особистісному. Власне, особа викладача є вирішальною у навчальному процесі. Інша справа, що далеко не кожному в житті щастить зустріти таку людину — вчителя і особистість в одній особі. Дистанційна форма навчання, хай і опосередковано, дає такий шанс, бо посібники у нас створюють найкращі викладачі. І хоча, з одного боку, особисте спілкування дещо звужується, з іншого — компенсується можливістю поспілкуватися з високопрофесійним консультантом. Графік такого спілкування передбачає оглядові лекції, консультації, тематичні семінари, практичні та лабораторні заняття. Окрім викладачів-консультантів, які у базові та локальні центри приїздять зі столиці, кожен район має досить потужний потенціал консультантів в особі вчителів математики, фізики, української, іноземної мов та інших дисциплін із тим, щоб надати допомогу студентам.
Друге — книжка. Викладач нашого університету поспішає до студента «у вигляді» навчального посібника, програми, методичних вказівок тощо. Навчально-методичне забезпечення розробляється у столиці силами професорсько-викладацького складу університету із залученням провідних фахівців за галузями знань на конкурсній основі. Посібники доповнюються аудіо- і відеоматеріалами, комп'ютерними програмами. Тобто, дистанційна форма навчання здійснюється за кейс-технологією, що означає: навчально-методичні матеріали чітко структуровані з тим, щоб їх можна було відповідним чином комплектувати у спеціальний набір («кейс»). Відтак, кожен студент університету отримує повний комплект навчальних посібників із кожної дисципліни. Посібники створені таким чином, щоб звести до мінімуму звернення студента до додаткової навчальної інформації, оскільки вони містять детальні інструкції з вивчення матеріалу, систематизований його виклад, контрольні завдання, короткі тлумачні словники, питання для самоперевірки, завдання для проміжного і підсумкового самоконтролів тощо. Як приклад можу навести кілька з них. За результатами опитування викладачів і студентів мережі дистанційного навчання найбільш вдалими навчальними посібниками визнані: «Економіка підприємництва», написаний колективом авторів під керівництвом В. Є. Вороніна — доктора наук із державного управління, професора Національної академії державного управління при Президентові України; «Основи римського цивільного права», автори — кандидат юридичних наук, доцент Г. І. Трофанчук та кандидат юридичних наук, доцент В. І. Подоляк , за загальною редакцією доктора юридичних наук, професора Р. А. Калюжного; «Культурологія», автор — кандидат філософських наук, доцент кафедри гуманітарних дисциплін нашого університету П. Є. Герчанівська, за загальною редакцією доктора філософських наук, професора В. І. Панченко. Усі названі посібники розроблені за модульно-рейтинговою системою навчання. До речі, у червні цього року в нашому університеті буде введено в експлуатацію нову друкарську лінію, яка дозволить випускати у світ близько 300 тисяч книжок на рік. Залишається побажати викладачам одного — натхнення.
Третє — особа студента, власне, найголовніший «об'єкт» всього того, про що йшлося вище. На нього мають працювати і «перше» — особа викладача, і «друге» — книжка. І тут основним завданням і першого, і другого є навчити студента не тільки користуватися консультаціями чи посібниками, а й умінню працювати самостійно. Справа тут не стільки у відсутності щоденних лекцій, скільки у справді зацікавленому прагненні студента засвоювати знання. А це означає — не «заучувати» матеріал, а опановувати, тобто мислити творчо, неординарно, часом навіть заперечуючи офіційно визнані концепції. Така позиція молодої людини може стати рушійною силою як у навчанні, так і в житті. Адже уміння аргументовано обстоювати свою точку зору формує характер, рівень професійних можливостей, врешті, самодостатність, чого, по правді кажучи, так не вистачало попереднім поколінням, які потрапили під «жорна» радянської системи навчання. Недаремно ж хтось із мудрих сказав, що щаслива та людина, яка впевнена в собі. А я ще додам — і у своїй творчій самореалізації.
Отже, як уже мовилося, студент має навчитися творчо працювати з наданим матеріалом. Нині у цьому прагненні допомагають величезні можливості технічних засобів — від аудіо- і відео-матеріалів до Інтернету, де за лічені хвилини можна дістатися до літератури, яка знаходиться за тисячі кілометрів. Та, на жаль, не всі студенти через різні обставини об'єктивного і суб'єктивного характеру мають однакові можливості в опануванні знань. Беручи до уваги сказане, ми запропонували нашим студентам гнучку систему організації навчального процесу.
Перший варіант орієнтований на учасників, які мають можливість отримати запропоновані освітянські послуги у повному обсязі. У цьому разі всі різновиди навчальних занять, практичну підготовку та контрольні заходи можна планувати на вихідні дні (суботу і неділю).
Другий — орієнтований на студентів, які мають можливість щотижня відвідувати базовий або локальний центри дистанційного навчання. Якщо в першому варіанті дисципліни вивчаються поступово ( з розподілом на залікові модулі, із проходженням проміжного контролю), то в другому студенту пропонується самостійно опанувати увесь матеріал з 2—3 дисциплін протягом 1,5—2 місяців. Якщо під час оцінювання, захисту, підсумкового контролю були зараховані не всі блоки, а лише окремі дисципліни, то під час запланованої сесії потрібно пройти підсумковий контроль із незарахованих. У разі потреби можна комбінувати перший і другий варіанти.
Третій — орієнтований на студентів, які протягом семестру не мають можливості спілкуватися з викладачами в межах, відведених графіками. Для них запланована 6—8-денна екзаменаційна сесія, на якій потрібно захистити всі контрольні домашні роботи, відпрацювати практичні, лабораторні заняття, здати відповідні блоки і пройти семестровий підсумковий контроль, тобто заліки та іспити.
Четвертий варіант орієнтований на студентів, які не мають змоги спілкуватися з викладачами протягом усього навчального року. Для них запланована тритижнева екзаменаційна сесія, на якій вони повинні відпрацювати за схемою третього варіанта
Такий гнучкий підхід до запитів студентів свідчить про те, що дистанційна форма навчання в нашому університеті йде назустріч студенту в прямому і переносному значенні цього слова. Водночас, ще раз наголошується на тому, що чітко організована самостійна робота студента є необхідною умовою його успішного навчання.
Отже, суттєвою перевагою ДФН порівняно зі стаціонаром є «переїзд» університету в зручне для студента місце перебування (обласний, районний центр, а за наявності ПК — додому). Не менш важливою є і матеріальна перевага: не треба витрачатися на прожиття, харчування в іншому місті, особливо столиці. А якщо до фінансового боку справи додати різні обставини — сімейного, майнового, соціального, фізичного характеру, то дистанційне навчання може стати єдино можливим варіантом у здобутті професії.
Деякі ортодоксально налаштовані освітяни, прибічники старої системи навчання, посміюються, мовляв, скоро університети повідкривають у кожному селі. А я стверджую: не тільки в кожному селі, а в кожній сільській хаті, у кожній міській квартирі, де живе молода людина, яка прагне знань, хоче вчитися! І цьому бажанню в багатьох ситуаціях спроможна допомогти дистанційна форма навчання. Можна навести безліч прикладів, коли не тільки відомими, а й просто достойними громадянами своєї країни ставали люди, які не відвідували щоденні лекції у вищому навчальному закладі. Тобто першоосновою успішного навчання, а отже, отримання глибоких знань, має стати прийняття свідомого рішення про навчання. Повторюю: не нав'язаного чи підказаного батьками, родичами, друзями, а особисто прийнятого і свідомого.
Практика нашого впровадження дистанційної форми навчання в регіонах показала, що сказане вище не залишилося теорією, а успішно втілюється в життя. Можна з упевненістю констатувати: дистанційна форма навчання — це факт, що відбувся. А факт, як відомо, вартий цілої купи нездійснених мрій. Із цього випливає, що ми маємо, хоча й невеликий, але — досвід. А досвід, як твердив поет-філософ Гете, — учитель життя вічного. Практика показала, що запропонована форма навчання дуже потрібна сьогодні багатьом громадянам нашої країни. І є впевненість, що вона зіграє не менш, якщо не більш важливу роль в освіті суспільства, як свого часу це зробила заочна форма навчання.
Звісно, що не все відбувається так, як нам хотілося б. Скажімо, потребують корегування змістова частина, якість і різноманітність програм, підвищення методичного та професійного рівня їх авторів... Тобто, у нашому університеті цей процес не пущений на самоплив, а перебуває під постійним ретельним контролем. Нещодавно, приміром, відбулась атестація викладачів базових і локальних центрів, а також контрольний зріз знань усіх студентів із дев'яти дисциплін. Ці перевірки показали, що університет рухається у правильному напрямку. Пригадується шлях, можна сказати, провісника дистанційної форми навчання — Британії, яка в середині минулого століття створила Відкритий університет із використанням радіо і телезв'язку. Так ось, у підготовчому процесі, тобто від ідеї до відкриття університету, працювало не один рік близько двох тисяч професорів і високопрофесійних викладачів-методистів... Ми, звісно, не маємо такого «арсеналу» — ні людського, ні часового. Але те, що вже зроблено, свідчить: ресурси нашого університету, як професійні, так і технічні, далеко не вичерпані.
А про те, що дистанційне навчання має свого замовника і стає все більш популярним у регіонах, свідчать проведені дослідження. Лише у Хмельницькій області дистанційною формою навчання охоплено понад 1100 молодих людей, які навчаються в 17 локальних центрах. Нашими студентами є не тільки недавні випускники шкіл, ПТУ, а й підприємці, військовослужбовці, працівники виробничих та невиробничих сфер, установ, організацій, молоді мами, які доглядають за дітьми, особи, які перебувають у місцях позбавлення волі, інваліди з дитинства. Дистанційна форма навчання вирішує також багато проблем соціально незахищених сімей і родин, які мають дорослих дітей із фізичними вадами.
І насамкінець, про перспективу, яка вже найближчим часом чекає на дистанційну форму навчання в нашому університеті. Це стосується матеріального і технічного забезпечення.
Для облаштування робочих місць викладачів, управлінського персоналу та студентів, що навчаються дистанційно, університетом придбано мережеве обладнання для об'єднання серверів і робочих станцій у єдину локальну систему та підключено до Інтернету. А також — 10 комп'ютерних класів (240 місць), 116 комп'ютерів, 44 копір-сканер-принтерів, 46 копір-сканер-принтер-факсів, 21 лазерний принтер, 53 факсимільних апарати. Для тиражування компакт-дисків придбано спеціалізований дублікатор, паралельно формується електронна версія бібліотеки університету для студентів усіх форм навчання, вирішується питання щодо трансляції навчальних курсів по телебаченню і радіо, а для створення електронної бібліотеки придбано книжковий сканер зі спеціалізованим програмним забезпеченням.
В університеті буде також створена лабораторія інформаційних та комунікативних технологій, яка забезпечить працездатність функціонування мережі дистанційного навчання на сучасному рівні використання телекомунікаційних технологій. Першим етапом роботи цієї лабораторії для практичної реалізації дистанційного навчання з використанням Web-технологій буде створення Web-сервера, який включає засоби керування дистанційним навчанням і базу навчальних матеріалів.
Паралельно триває робота над створенням навчальних інформаційних ресурсів, починаючи з найпростіших текстових файлів і гіпертекстових систем допомоги і закінчуючи мультимедійними навчальними курсами, електронними підручниками, відеолекціями і засобами контролю-самоконтролю знань. Організаційна модель віртуального університету включає регіональні і локальні центри, в яких організується дистанційне навчання. Навчатися в такому університеті (навчальному центрі) можна буде в будь-який час і на будь-якому робочому місці, під'єднаному до Інтернету. Наступним етапом використання комунікаційних технологій у системі дистанційного навчання стане створення швидкісної комунікаційної мережі з двонаправленими асиметричними потоками інформації.
Отже, дистанційне навчання можна назвати еклектичним у найкращому розумінні цього слова, оскільки воно поєднує елементи найкращого з усіх існуючих форм, об'єднуючи його в логічну схему. Велику роль у такому об'єднанні зіграли новітні технології, які, до речі, почали активно впроваджуватися саме в недержавних закладах освіти. Однак, незважаючи на досить успішне конкурування багатьох із них із державними, ще й сьогодні можна почути від деяких освітянських чиновників думку про недоцільність розширення мережі недержавних закладів освіти. І мотивують це тим, що, мовляв, їх і так багато, а кількість абітурієнтів залишається майже незмінною. Люди, які виголошують такі сентенції, або не розуміють проблеми, або лукавлять, бо і неозброєним оком видно, що нині сотні тисяч молодих людей, маючи навчальний вік, не отримують професійної освіти. Тому я переконаний, що й ті 650 тисяч місць, які зараз пропонує освітня мережа вищих навчальних закладів, не в змозі будуть задовольнити потреби всіх бажаючих навчатися. Треба тільки все організувати належним чином. Хтось, може, скаже: не всі діти здатні до навчання. А я заперечу: немає безталанних дітей, є бездарні викладачі. І в цьому, гадаю, не треба нікого переконувати. Бо, перефразовуючи Тараса Шевченка, якби нас вчили так, як треба, то, можливо, сьогодні не треба було б користуватися мудрістю, тобто досвідом, демократій інших країн, а ми її мали б у своїй рідній Україні...
Власне, на цьому можна було б і завершити нашу розмову, але з таким коротким епілогом: давайте перестанемо шельмувати те нове, що з таким трудом вирішується людьми, яким не байдужа не тільки освіта в теперішньому її вимірі, а й освіта майбутнього. Давайте будемо якщо не позитивно налаштованими, то хоча б толерантними до думок і дій тих, хто прагне і робить освіту доступною для усіх верств нашого суспільства. Адже, що освіченішим воно буде, то швидшими і незворотнішими будуть демократичні перетворення в ньому. У цьому нас не раз переконувала історія. У цьому нас переконали і найближчі знакові події. Пам'ятаймо: на Майдан першими вийшли студенти...
П. Таланчук
Газета «Освіта України», 12 травня 2006 р.
автор: Петро Михайлович ТАЛАНЧУК
видання: Газета "Освіта України", час видання: 2006
25/02/2010
- Рубрики
- Усі
- Дистанційне навчання
- Духовність
- Культура
- Наука
- Постаті
- Про президента
- Про Університет
- Проблеми освіти
- Проблеми студентів з інвалідністю
- Рідна мова
- Розвиток особистості
- Статті Президента
- Цінуймо, знаймо і любімо українське