САМОВИЗНАЧЕННЯ ОСОБИСТОСТІ
В КОНТЕКСТІ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ
ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ПРОСТОРУ
Відійшло в минуле ХХ ст., що виявило світу особливості нової інформаційної цивілізації – інтеросвітні аспекти, що передбачають перехід до нової освітньої концепції, в основі якої лежить фундаменталізація освіти. Як підкреслювалось у Передньому слові Інформаційно-довідкового літопису Університету «Україна» «Майбутнє за нами», освіта має стати таким соціальним інститутом, що надав би людині різноманітні освітні послуги, які дозволять учитися безупинно, забезпечать широким масам людей можливість одержання післявузівської і додаткової освіти. Для цього необхідно: диверсифікувати структуру освітніх програм, надати можливість кожній людині побудувати таку освітню траєкторію, яка найповніше відповідала б її освітнім і професійним здібностям.
Важливою проблемою початку ХХІ ст. є пошук відповідної організаційної структури освітньої системи та її установ, які забезпечили б перехід від принципу «Освіта на все життя» до принципу «Освіта протягом усього життя». Зміни у світовому співтоваристві створюють підґрунтя для того, щоб більш послідовно просуватися від національної замкнутості, самоізоляції до взаємодії і співробітництва у світовому освітньому співтоваристві, до перетворення його на цілісність із урахуванням національної специфіки, обумовленої потребами, інтересами й цілями конкретної країни.
До основних ознак, що визначають світ у ХХІ ст., можна віднести такі: освіта покликана бути освітою для всіх; смислоутворюючим стрижнем освіти повинна бути етична домінанта; освіта покликана носити творчий і новаторський характер; освіта повинна базуватися на науково обґрунтованих знаннях, бути різноманітною, адекватною культурному й етнічному розмаїттю людства.
В основу освіти ХХІ ст. покладена Конвенція з прав дитини, яка була прийнята Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р. У Європі немає жодної держави, яка б не приєдналася до цієї Конвенції.
Однією із найважливіших тенденцій світової освіти є її інтеграція, яка буде вирішуватись за допомогою педагогічних та інформаційних технологій. І неабияке значення в цьому процесі матиме самовизначення особистості в контексті інтеграції України до європейського інтелектуального простору.
Серед найважливіших стратегічних завдань удосконалення освітньої системи в Україні, визначених державною освітньою програмою, – виведення освіти на рівень розвинутих країн світу докорінним реформуванням її концептуальних, структурних та організаційних засад. Тож модернізація освітньої системи нині є суспільною потребою та фундаментальною умовою інтеграції України до європейського інтелектуального простору. Тому в ході переструктурування освіти слід ураховувати, що диференціація навчання становить пріоритетні цілі й завдання. Зокрема, вона передбачає профільне навчання, яке враховує інтереси особистості, з одного боку, та потреби і запити держави – з іншого.
Однією з причин актуалізації питань модернізації освіти, самовизначення і самореалізації особистості є світові глобалізаційні процесі, що набирають дедалі більшого розмаху і змушують Україну, не відмовляючись від національних особливостей та інтересів, поділяти відповідні загальні ключові проблеми європейських держав. Адже в постіндустріальному суспільстві на передній план і за значенням, і за вкладеними фінансовими засобами починає виходити система освіти. Суспільству потрібні освічені кадри, бо праця набуває дедалі більше інтелектуального і творчого характеру. Кадри переміщуються у сферу виробництва знань, інформації, послуг. Глобалізуючись, світ стає загальним, що породжує нові завдання і перспективи, тому маємо виробляти спільні підходи та вимоги в галузі освіти й самовизначення особистості.
За порівняно короткий час незалежності в Україні відбулися серйозні соціальні й економічні трансформації, які західне суспільство переживало століттями. І досі ще нам доводиться долати психологію утриманців, завищену самооцінку тощо. Провідна роль у подоланні цих вад належить освіті. Сам процес професійного самовизначення молоді складається з кількох етапів. На першому етапі людина принципово вибирає між законослухняною і асоціальною поведінкою; на другому – здійснює вибір між власним благополуччям і суспільною потребою (7% дівчат вибрали професію вчителя, хоча престижність її визнали лише 2%). На третьому етапі молодь вибирає для майбутньої професійної діяльності сектор економіки (приватний чи державний). Нині 60% випускників надають перевагу надійності державного сектора над приватним. Але це співвідношення може змінитися. Далі молода людина робить крок у виборі професії, на який, у свою чергу, впливає багато факторів (рівень здібностей і підготовленості, наявність відповідних нахилів, позиція батьків і друзів, престижність професії тощо).
Зі входженням України до Болонського процесу змінилися парадигми в системі вищої професійної освіти (ВПО), за якою освіта здобувається ступінчасто: навчання за профілем (перші два роки, навчання за напрямом (чотири роки), навчання за спеціальністю (шість років).
Проте об’єктивно невідворотний Болонський процес із його декларуванням рівного права на освіту без доповнення критерію «відповідно до здібностей» зумовив появу низки проблем в Україні. По-перше, передбачена Болонською угодою свобода ринку праці молодих спеціалістів призводить до відпливу талановитих випускників у країни з тими економічними умовами, де рівень можливостей для самовизначення й самореалізації є вищим. Як наслідок цього – втрата Україною загального інтелектуального потенціалу. Це вимагає зміни умов платні висококваліфікованим спеціалістам у напрямі її зростання. По-друге, вільний доступ до вищої освіти (зросла кількість відкритих вільних університетів) знижує цінність диплома про вищу освіту, що вже не гарантує працедавцеві високий інтелектуальний, освітній і фаховий рівень власника цього диплома. Паризькі студентські страйки продемонстрували, до чого призводить необмежене зростання власників дипломів, не забезпечених реальними знаннями.
В Україні також жертви загальної «дипломізації» часто не можуть працевлаштуватися за спеціальністю. Повальне прагнення здобути вищу освіту є міною уповільненої дії, оскільки зросли амбіції новоспечених спеціалістів, і реальні потреби ринку праці не узгоджені між собою. Нині ми це спостерігаємо в Україні на прикладі юристів і економістів.
Доступність вищої освіти для кожного призвела до інверсії її соціального статусу: закінчити ПТУ, коледж, ліцей сьогодні вигідніше і надійніше, бо гарантовані працевлаштування і вища зарплата. Тож для інтеграції до європейського освітнього простору Україна повинна, як і в західних країнах, розширити прийом абітурієнтів, щоб вступ за рівних умов до ВНЗ був доступний кожному. Але у процесі навчання слід здійснювати відсів із вільною конкуренцією студентів. Тоді залишаться найздібніші й найорганізованіші. Суспільство вже усвідомило, що успіх його економіки визначає не походження, а старанність і освіченість кожного.
Розв’язання ключових проблем самовизначення особистості в контексті входження України до європейського інтелектуального інтеграційного простору слід шукати в позитивному досвіді освіти західних країн. Адже допомога особистості в самовизначенні є специфічним завданням саме педагогічної науки і практики. Прикладом може бути освітня система Фінляндії, визнана кращою у світі. Диференціація в ній розпочинається в дошкільному віці та триває у школі. Діти розподіляються в паралельні класи за рівнями психічного і розумового розвитку. В середніх класах диференціація відбувається з визначенням профільних напрямів, тобто самовизначення спостерігається значно раніше, ніж в інших країнах Європи.
Заслуговує уваги і досвід шкіл із продуктивного навчання в Німеччині. Він полягає у тому, що для «важких» підлітків, які прагнуть навчатися, створюють умови, за яких вони півдня навчаються, а півдня працюють, набуваючи певних робітничих професій. Самовизначення учнів відбувається із урахуванням індивідуальних особливостей, і раніше, ніж у масових школах. Вдалим прикладом продуктивного навчання в Україні були (і ще подекуди залишились) шкільні виробничі бригади, де навчання поєднувалося із продуктивною працею. Крім того, в ряді районних міст збереглися навчально-виробничі комбінати (НВК), які успішно працюють із профорієнтації та ознайомлення учнів із робітничими професіями. Діяльність учнівських виробничих бригад і НВК спрямована на полегшення самовизначення учнів, підвищення їхньої життєздатності у бурхливому морі нашого сьогодення. Це тим важливіше, що здобувають вищу освіту не всі випускники, а от робітничу спеціальність повинен мати кожний.
Самовизначення учнів у ряді англомовних країн (Великобританія, США) відбувається як наслідок диференціації закладів та змісту освіти, що здійснюється на двох рівнях. Перший рівень – навчання на основі індивідуальних особливостей інтелекту (primary school). У цьому випадку програми і підручники «пристосовують» під культурний та інтелектуально доступний (зазвичай примітивний) рівень школярів, щоб дітям було цікаво навчатися. На другому рівні (secondary school) відбуваються добір і поглиблене вивчення предметів певного напряму за рахунок інших дисциплін з метою професійної спрямованості навчання. Такий підхід є диференціацією за інтересами, враховуються мотиви для зарахування на відповідні профілі. При цьому розширення інваріантного ядра програм із урахуванням вікової диференціації не усуває наявність принципово різних потоків за рахунок варіативної частини програм для навчальних напрямів. Така диференціація, спрямована на соціальну селекцію учнів, сприяє їхньому самовизначенню ще у стінах навчального закладу.
В освітній системі Росії також відбулися зміни, пов’язані з переходом від авторитарного уніфікованого змісту до особистісно орієнтованої моделі варіативного навчання. Крім сталої частини програмного матеріалу, широкі можливості надає варіативна частина змісту, де федеральний компонент змісту освіти поєднується з регіонально-національним і шкільним. Дозволені й розробки індивідуальних програм, екстернат, домашнє навчання, що відроджує орієнтацію на індивідуальність дитини, на можливість її вільного самовизначення і самореалізації.
Таким чином, завдяки диференціації навчання соціуми розвинутих країн створили умови для високого рівня індивідуалізації людини, її саморозвитку, самовизначення й самореалізації. Тож, в Україні ми повинні взяти кращий досвід зарубіжжя й адаптувати його до національного ґрунту, щоб швидше інтегруватись до європейського інтелектуального освітнього простору, паралельно розв’язуючи етнорегіональні й мовні проблеми. Водночас треба подолати недоліки системи освіти, які послаблюють конкурентоспроможність нашої країни. Одним із кроків, що наближують входження України до європейського співтовариства, стало введення до системи освіти незалежного тестування, яке усуває корупцію при одержанні атестата про середню освіту та вступні до ВНЗ. Це нововведення ще не зовсім досконале, проте кількість його прихильників неухильно зростає. Адже зростає значення знань, а не оцінок. Підвищилася мотивація учнів до навчання. Вони стали свідоміше ставитися до набуття знань та вмінь. Відповідно до ВНЗ потрапляють найдостойніші, а отже, з університетів виходитимуть краще підготовлені фахівці. Тож урешті-решт суспільство виграє.
Важливим є використання в навчальних закладах України, як і в передових країнах Європи, інформаційних засобів зв’язку, що не лише впливають на економіку, а й покращують процес освіти. Використання Інтернету сприяє виробленню вмінь здобувати інформацію, допомагає учневі визначитись у колі своїх інтересів. Крім того, зростає значення не лише набуття знань, а й уміння їх використовувати. Отже, йдеться про актуальну для всього освітнього простору Європи проблему – компетентність учнів. Саме підготовка самостійної, життєздатної, компетентної, конкурентоспроможної особистості, здатної до самовизначення, до вибору спочатку профілю навчання, а потім – і професії стало завданням сучасної української школи.
Самовизначенню учнів у житті значно сприяє й розробка варіативного компонента змісту освіти як у старшій, так і в основній школі. У школі ІІ ступеня – це в основному гуртки, факультативи, пропедевтичні, предметні, орієнтувальні курси; у старшій школі – переважно спецкурси (елективи) і факультативи. Всі курси за вибором та індивідуальні заняття призначені для підвищення рівня мотивації учнів до вибору спочатку профілю навчання, а потім – професії. В основу формувальних функцій профорієнтації покладено процес саморозвитку й самовизначення особистості. Отже, в Україні є значні напрацювання з питань профільної диференціації навчання, самовизначення учнів. Реалізація цих напрацювань також сприятиме успіху в інтеграції України до європейського інтелектуального освітнього простору.
Істотною особливістю західної освіти є раннє професійне самовизначення і тривалий термін набуття її на вищому рівні. Зокрема, щоб стати висококваліфікованим лікарем, треба вчитися 15 років. А саме: в класах відповідного ухилу учні спочатку стають молодшими спеціалістами з догляду за хворими, потім – середніми (медсестрами), і лише згодом – лікарями різних категорій, поступово підвищуючи свій фаховий рівень. Таким чином, той, хто планує лікувати людей, має пройти всі етапи лікарської підготовки. Тому наші лікарі, потрапивши до європейських країн чи США, повинні підтверджувати свій статус, складаючи відповідні іспити.
В Україні ми також маємо прагнути до більш раннього проектування професійних планів учнів, виховання життєвої здатності. Останнє означає вміння адаптуватись до змінних умов життя, долати життєві негаразди, бути стресостійким, наполегливим і толерантним. Позитивним в Україні є те, що вже в основній школі передбачається надання учням психолого-педагогічної підтримки у проектуванні варіантів продовження освіти у профільних класах школи чи інших закладах середньої освіти.
У період підготовки учнів до першого і, мабуть, найбільш відповідального в їхньому житті етапу самовизначення – вибору профілю навчання – передбачається проходження пропедевтичного етапу, який поділяється на ряд підетапів (стадій) залежно від віку дітей: ознайомчо-розвивальний (1 – 4 кл.), аналітично-діагностичний (7 клас), рефлексивно-підготовчий (8 клас). На цих підетапах відбувається ознайомлення з найпоширенішими професіями, діагностуються запити й інтереси дітей, моделюються домінуючі види навчальної діяльності підлітків залежно від їхньої мотивації, прогнозуються напрями розвитку школярів залежно від їхніх здібностей і переважаючих інтересів, на основі обґрунтованих міркувань оцінюється готовність до вибору профілю навчання. Таким чином, пропедевтичний етап дає змогу диференціювати учнів відповідно до їхніх потреб. Налагоджено координацію із закладами позашкільної освіти (центри технічної творчості, клуби за інтересами тощо) для спільної діяльності щодо організації допрофільної підготовки і професійної орієнтації учнів. При цьому учень набуває досвіду самореалізації у творчому колективі ровесників, проходить допрофесійну соціалізацію.
На основному етапі (9 клас) реалізуються змістові аспекти допрофільної підготовки, перевіряється готовність дев’ятикласників до вибору профілю, їхня здатність до засвоєння змісту за обраним профілем. Однак, як і в країнах Європи, в Україні завдяки допрофільній підготовці та її пропедевтичному етапу почалося здійснення більш раннього профільного, а далі і професійного самовизначення.
В Україні вивчено перспективний досвід роботи шкіл як щодо самовизначення учнів у виборі профілю навчання, так і самовизначення випускників у виборі професії. Розроблено критерії готовності дев’ятикласників до вибору профілю навчання: а) спрямованість ціннісних орієнтацій, пов’язаних із профілем навчання й відповідними напрямами післяшкільної освіти; б) наявність індивідуальних цілей профільного навчання; в) володіння інформацією щодо подальшого продовження освіти, життєвого, соціального і професійного самовизначення; г) наявність досвіду оволодіння компетенціями, необхідними у профільному навчанні. В ряді шкіл, що створили центри профільної підготовки і профорієнтації, діють координатори, які налагоджують зв'язок із усіма суб’єктами відповідного напряму роботи.
Для полегшення самовизначення підлітків, їхньої соціальної адаптації важливим є набуття учнями соціальних компетенцій. Останнім часом у ряді країн Європи значного поширення набула концепція формування у молоді універсальних соціальних компетенцій (якими вміннями мають володіти випускники шкіл, які вимоги ставить перед ними світ праці). З’ясовано, що ефективна професійна поведінка складається з двох елементів ключових компетенцій і низки базових навичок та особистісних якостей, які лежать в основі будь-якої трудової діяльності. До перших належать: мислительні операції, міжособистісні стосунки, адаптованість в інформаційному суспільстві, оволодіння новими технологіями, набуття особистісних рис (відповідальність, адекватна самооцінка, комунікативність тощо). Виховання цих якостей забезпечує зміст основної підготовки для всіх учнів незалежно від того, підуть вони після закінчення школи працювати чи далі навчатись. Важливо, щоб вони брали участь у діяльності, яка сприяє професійному самовизначенню.
Отже, набуття соціальних компетентностей – важлива проблема для будь-якого суспільства. Актуальним є її розв’язання і в Україні у контексті інтеграції держави до європейського інтелектуального простору. Натомість європейські країни вчаться в нас досвіду щодо набуття учнями предметних компетенцій, особливо в галузі природничо-математичних дисциплін. Тому за умови вільного ринку праці й виникла проблема «перетікання» інтелектуального потенціалу до західних країн.
У питаннях самовизначення молоді особливе значення набуває наскрізне навчання. Наприклад, проведення в Університеті «Україна» експерименту наскрізного навчання «дитсадок – школа – ВНЗ» дає можливість Сумській філії, Миколаївському міжрегіональному інституту, інститутам економіки та менеджменту, філології та масових комунікацій здійснювати наукову перевірку та вироблення парадигми навчального закладу нового типу, забезпечувати послідовність і наступність навчально-виховного процесу, підвищувати якість підготовки фахівців до професійної діяльності у ринкових умовах.
Завдяки наскрізному навчанню учні знайомляться з усіма набутками світової культури, отримують змогу уникнути повторення та тавтології при вивченні окремих дисциплін, скоротити термін навчання без втрати якості, забезпечувати виконання ліцензійного плану прийому студентів.
З метою координації діяльності закладів освіти та установ для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у системі ступеневої освіти, спільного та ефективного використання матеріально-технічної бази, розробки науково-методичного забезпечення навчального процесу, забезпечення студентів базами практик, випускників – працевлаштуванням наказом Міністерства освіти і науки України від 18.05.01р. № 391 створено навчально-науково-виробничий комплекс інженерної освіти. До його складу ввійшли: Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», Київський індустріальний технікум, Асоціація підприємств «Київміськбудматеріали».
Основною метою Комплексу є:
· сприяти підвищенню якості підготовки фахівців та створенню умов для всебічного розвитку особистості;
· створення систем спадкоємності всіх ступенів та рівнів освіти у відповідності до Закону України «Про освіту».
Завдання комплексу: впровадження ступеневої підготовки фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів; впровадження сучасних новітніх освітянських технологій навчання; здійснення навчально-методичної та видавницької діяльності; проведення науково-дослідної роботи; розвиток і зміцнення матеріально-технічного забезпечення навчального процесу; вдосконалення професійно-практичної підготовки студентів.
Слід зазначити, що за період існування комплексу понад 800 випускників Київського індустріального технікуму продовжили своє навчання в Університеті «Україна».
Необхідно також зазначити важливість для самовизначення молоді експерименту щодо впровадження професійно-орієнтованих програм вищої освіти, започаткованого Університетом «Україна» та затвердженого наказом Міністерства освіти і науки від 29.05.06р. № 417. Корпоративний навчальний заклад (КНЗ) – навчально-виробничий комплекс, що створений на основі договору для поєднання навчального, виробничого, наукового та комерційного інтересу, з делегуванням окремих повноважень його учасників централізованому органу регулювання діяльності КНЗ.
Діяльність КНЗ має на меті упорядкування та підвищення ефективності взаємодії ринку освітніх послуг, напрацювання сучасних принципів формування державного замовлення із урахуванням загальнодержавних та регіональних потреб підготовки фахівців із вищою освітою та у відповідності до Болонської декларації, створення передумов для посилення мобільності студентів, розширення можливостей їх працевлаштування після закінчення навчання.
Метою проведення експерименту є:
· досягнення більшої сумісності та порівняння національної і європейських систем освіти, сприяння запровадженню двохступеневої структури вищої академічної освіти та системи дипломів, ступенів, академічних кваліфікацій, адекватних європейським аналогам;
· сприяння формуванню в Україні європейської системи стандартів якості навчання із використанням критеріїв, механізмів та методів оцінювання, що можна порівнювати;
· напрацювання нормативно-правових засад забезпечення в ринкових умовах академічної та трудової мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців у галузі вищої освіти;
· краще задоволення потреб народногосподарського комплексу України у висококваліфікованих фахівцях;
· пришвидшення адаптації випускників вищих навчальних закладів до вимог народногосподарського комплексу України;
· підвищення конкурентоспроможності випускників вищих навчальних закладів в Україні щодо працевлаштування;
· підвищення вмотивованості студентів до якісного навчання під час набуття вищої академічної та професійної освіти;
· напрацювання принципів формування замовлення на підготовку фахівців із вищою освітою у ринкових умовах із урахуванням загальнодержавних, регіональних та галузевих потреб;
· напрацювання нових нормативно-правових та фінансово-економічних засад взаємодії вищих навчальних закладів та замовників підготовки фахівців із вищою освітою (підприємств, організацій та установ) у межах КНЗ.
Учасниками експерименту є:
· замовники підготовки фахівців із вищою освітою – підприємства, організації та установи;
· Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин Міністерства праці і соціальних відносин України;
· департамент вищої освіти МОН України;
· Інститут інноваційних технологій і змісту освіти МОН України;
· Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»;
· вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації.
Проведення експерименту ґрунтується на:
· врахуванні основних принципів Болонського процесу;
· навчанні за програмами експерименту громадян України та інших країн – учасників Болонського процесу;
· використанні в навчальному процесі педагогічного та науково-педагогічного складу з числа громадян України та країн – учасників Болонського процесу;
· використанні матеріально-технічної та науково-дослідної бази підприємств, організацій і установ – замовників підготовки фахівців із вищою освітою;
· врахуванні вимог національної та європейської систем праці та соціального захисту до підготовки фахівців із вищою освітою;
· врахуванні вимог національної та європейської систем вищої освіти та освітніх стандартів провідних європейських університетів;
· запровадженні відповідно до цілей експерименту узгодженого з вимогами національної та європейської системи праці та соціального захисту (стандартами фахових асоціацій, вимогами професійних спілок тощо) розділу в державному стандарті вищої освіти у вигляді гармонізованих класифікаторів професійних та академічних кваліфікацій, напрямів та спеціальностей вищої освіти за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста і спеціаліста й освітніми рівнями бакалавра та магістра;
· застосуванні гармонізованих із переліками професійних кваліфікацій, напрямів і спеціальностей та вимогами й потребами замовників підготовки фахівців із вищою освітою – підприємств, організацій та установ – галузевих стандартів вищої освіти та стандартів вищої освіти вищих навчальних закладів;
· застосуванні гармонізованих із галузевими стандартами вищої освіти та стандартами вищої освіти вищих навчальних закладів академічних програм вищої освіти, що поділені за двома освітніми рівнями бакалавра та магістра, із зазначенням відповідних академічних кваліфікацій;
· застосуванні гармонізованих із галузевими стандартами вищої освіти та стандартами вищої освіти вищих навчальних закладів фахових програм вищої освіти, що ґрунтуються на відповідних академічних програмах вищої освіти і поділені за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста та спеціаліста, із зазначенням відповідних професійних кваліфікацій;
· визначенні Міністерством освіти і науки України ліцензованих обсягів підготовки фахівців із відповідних напрямів і спеціальностей за чинними освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавра й магістра в межах сумарних ліцензованих обсягів підготовки молодших спеціалістів ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації, які беруть участь в експерименті, та студентського контингенту Університету «Україна», що навчається відповідно до ліцензії Університету «Україна» та наказу Міністерства освіти і науки від 02.07.03р № 432/36 «Про проведення педагогічного експерименту з дистанційної форми навчання в регіонах України»;
· ґрунтуванні державного замовлення на навчання за фаховими програмами вищої освіти на науковому прогнозі структури та обсягів потреб підготовки фахівців із вищою освітою, здатних забезпечити функціонування відповідних галузей народногосподарського комплексу країни;
· видачі студентам, які успішно виконали програми експерименту, дипломів державного зразка та додатків до них.
З моменту започаткування експерименту в Університеті «Україна» понад 400 студентів отримали дипломи за відповідною програмою навчання.
Розв’язання проблеми самовизначення школярів залежить від кваліфікованого впливу психологів на професійне становлення випускників. У європейських країнах уже давно працюють соціальні психологи. В Україні, на відміну від європейських країн, посада шкільного психолога з’явилася значно пізніше. Нині шкільна психологічна служба є практично у кожній школі. У цьому зв’язку головною умовою ефективності реформування вітчизняної освіти стало включення до неї діагностичного блоку, який дає можливість старшим школярам не лише з’ясувати своє ставлення до того чи іншого виду професійної діяльності, а й пізнати свої професійно важливі риси, рівень і потенціал їх розвитку. Основними вимогами до діагностування є проведення його в експрес-режимі, прозорість і доступність його підсумків для педагогів і батьків, використання профорієнтаційних засобів, моніторинг результативності допрофільної чи допрофесійної підготовки. Психологічне діагностування дає можливість диференціювати учнів відповідно до їхніх професійних потреб, пріоритетних мотивів вибору і допомогти їм професійно самовизначитись.
Психологи мають дослідити фізичні й інтелектуальні відмінності, що ґрунтуються на психофізіологічних особливостях і зумовлюють доступність для людини одних видів праці та недоступність інших. Отже, ядром особистісно орієнтованої роботи у школі має стати цілеспрямований розвиток здатності до самовизначення у змінних умовах вибору. Ідеться про подолання інфантилізму, коли вчителі, як няньки, «витирали носи» учням. Тому в них була притуплена відповідальність, самостійність. Школярі вважали, що про їхню подальшу долю мають турбуватися батьки, вчителі, держава. Часи змінилися, і тепер учням надається більше прав, але й обов’язків має бути більше. Ми приєдналися до європейської тенденції в освіті щодо зняття обмежень у свободі дій учнів, переходу їх до самоосвіти, саморозвитку, самовизначення.
Нині особливої актуальності у світі набуває теоретичне обґрунтування розвивального навчання акмеологічного типу. Слово «акме» з грецької – вищий ступінь чого-небудь, квітуча сила. Акмеологія – наука, що вивчає людину з досягненням нею апогею розвитку. Освіта акмеологічного типу створює умови, за яких учні навчаються на максимумі своїх можливостей, здібностей, здоров’я. За такого підходу кожен учень має усвідомлювати, що він вчиться за себе і для себе. Тоді в нас зникне ганебна система списувань і підказок, якої немає ніде у світі, бо учні в зарубіжжі розуміють, що життєве і професійне самовизначення залежить від результатів їхнього навчання. Поступово й наші учні доходять такої ж думки, особливо після результатів незалежного тестування.
Отже, щоб педагогічний процес був продуктивним, він має бути орієнтованим на досягнення саме особистісних результатів від раннього дитинства до старості за умови реалізації принципу поетапного досягнення вершин. Компоненти саморозвитку починають формуватись від народження дитини, яка з кожним роком прагне набути здатності до самореалізації, досягнути вершин професіоналізму. Важливо тільки, щоб у сім’ї і школі в дитини не відбили бажання самостійної діяльності, адже відома дитяча фраза «я сам, дай я сам» часто дратує дорослих, їм не вистачає часу і терпіння, бо треба якусь справу зробити швидше.
Сучасний світ вимагає освіти акмеологічного типу, яка дає змогу на кожному віковому етапі розвитку людини досягти максимальних для неї вершин згідно з біологічними, соціальними та історичними факторами. Побудова акмеологічної освіти з урахуванням інтересу до конкретних галузей знань, певної професії – це справжня модернізація, що інтегрує інтелектуальний потенціал держав Європи, дає змогу випускникам працювати без обмежень у будь-якій західній країні й після закінчення українського ВНЗ. У цих країнах особливо цінують спеціалістів, про яких говорять, що така людина «сама себе зробила», тобто зробила кар’єру в науці, мистецтві чи бізнесі цілком самостійно, або ж самоактуалізувалась, розкрила свій потенціал. Самоактуалізація виражає інтелектуальну, емоційну й вольову готовність людини найповніше реалізувати свої можливості відповідно до своїх здібностей. Проблема самореалізації особистості за своєю суттю має практико-орієнтувальний характер.
Для успішної самореалізації необхідне ще й проектування свого самовизначення, що передбачає вибір профілю навчання в основній школі, вибір професії після закінчення школи або траєкторію подальшого навчання у ВНЗ. На жаль, зміст шкільної середньої освіти в Україні інформаційно не обслуговує процесу самовизначення школярів, надаючи їм можливість методом проб і помилок приймати ситуаційні рішення. Зі змісту шкільних предметів не формується уявлення про діяльність представників різних професій. А тим часом програмно-цільовий концентр змісту освіти – це життєве і професійне самовизначення особистості. Допомогти цьому може мережева взаємодія шкіл і закладів додаткової освіти, в яких учні можуть самовизначитись, ознайомлюючись із робітничими професіями на заняттях гуртків (наприклад, авіамодельний), адже профорієнтація – завдання всіх виховних закладів, а не тільки школи. Через інтерес учнів до вибору майбутньої професії відбувається соціалізація особистості підлітка, яка передбачає психолого-педагогічну підтримку проектування професійних планів, що створює інтегративні знання про професії, про вимоги до претендентів на різні професії, про замовлення на них у європейських країнах.
Водночас загострюється проблема входження школярів у світ праці, реальних економічних відносин, професійного самовизначення. Реальністю стає багаторазова протягом життя зміна професій і видів трудової діяльності, до якої учні мають готуватись у процесі навчання у школі. Легко переорієнтуватись зі зміною процесу праці можуть лише ті, хто має фундаментальні знання. Такі знання є мобільними, динамічними і функціональними. Саме за випускниками ВНЗ із такими знаннями «полюють» на Заході, бо такі спеціалісти швидко знаходять потрібну інформацію, роблять правильний вибір в екстремальних ситуаціях, приймають правильні й відповідальні рішення. Таким чином, тільки фундаментальні, а не поверхові знання дають можливість людині самовизначитися, зробити службову кар’єру. Тож для особистості, яка розвивається, самовизначення є тотожним пошуку сенсу життя. Для цього потрібна консолідація зусиль психологів, учителів, т’юторів, наставників, батьків, громадськості, тобто всіх, кому не байдужа доля кожного українця, випускника навчального закладу.
Петро Таланчук, Президент Університету «Україна»;
Віктор Малишев, заступник директора
Інженерно-технологічного інституту Університету «Україна»;
Любов Липова, старший науковий співробітник
Інституту педагогіки АПН України,
доцент кафедри хімії та новітніх хімічних технологій
Університету «Україна»,
Газета «Університет «Україна», №7-8, 2009
автор: Петро Михайлович ТАЛАНЧУК, Віктор Малишев, Любов Липова
видання: Газета «Університет «Україна», №7-8, 2009, час видання: 2009
25/02/2010
- Рубрики
- Усі
- Дистанційне навчання
- Духовність
- Культура
- Наука
- Постаті
- Про президента
- Про Університет
- Проблеми освіти
- Проблеми студентів з інвалідністю
- Рідна мова
- Розвиток особистості
- Статті Президента
- Цінуймо, знаймо і любімо українське