Наскрізне навчання і виховання - ключ до ефективності освітньої системи

ПетроТАЛАНЧУК,

президент Університету «Україна», академік АПН України,

Заслужений діяч науки і техніки України:

НАСКРІЗНЕ НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ  –

КЛЮЧ ДО ЕФЕКТИВНОСТІ ОСВІТНЬОЇ СИСТЕМИ

 

З точки зору методології досліджень проблем навчання і виховання, мабуть, найбільш ефективно проводити їх на системній основі. Тоді результати будуть комплексними і їх можна звести, принаймні, до квазіоптимальних. Але широкий спектр цих проблем, їх взаємопов'язаність при дослідженні вимагають участі відповідно такого ж широкого спектру фахівців. Одиначка в таких ситуаціях навряд чи зможе отримати якісь "Нобелівські" результати. Однак, коли вже коло досліджень більш-менш окреслено, то можна визначити частку проблем, які група чи окремий дослідник можуть розвідати і в такий спосіб сприяти просуванню в їх пізнанні та розв'язанні. Отже, спробуємо й ми розглянути проблему наскрізного виховання та навчання з погляду ефективності освітньої системи.

Демократичне й відкрите суспільство будується свідомими, добре освіченими громадянами під проводом високопрофесійних і національно-свідомих керівників. І якщо оцінити сьогоднішній стан суспільства, якість управління державою і рівень життя громадян саме з цієї точки зору, то зрозуміло, що немає у нас підстав для самозаспокоєння. Розв'язати ці проблеми тільки на основі соціальних реформ неможливо. Слід також рішуче вдосконалювати систему освіти, яка в кінцевому результаті й має підготувати високоякісний кадровий корпус. Це - вирішальна умова нашого поступу вперед.

Значною мірою розвиток системи освіти в Україні гальмується тим, що науково-дослідна робота в цій сфері значно відстає від потреб освітньої практики. Кожна з них працює для задоволення самопотреб, часто вступаючи у протиріччя одна з одною. Особливо це має місце у школі, де проблема підготовки педагогів так і залишилася не до кінця вирішеною, а науково-методичні дослідження не стали органічною складовою частиною навчально-виховного процесу. Тому слід вітати створення Інституту вищої освіти АПН, і тепер слово за цієї установою. А працювати всім освітянам є над чим.

Перш за все, слід подолати неприпустимий розрив між теорією і практикою освіти, переглянути тематику науково-дослідних установ, поліпшити якість професійної педагогічної підготовки в педагогічних закладах освіти і на цих засадах підняти їх авторитет серед педагогів-практиків. Результатом цих зусиль повинно бути нормативне забезпечення розроблення ОПП, ОКХ, структурно-логічних схем зі спеціальностей на науковій основі; розроблення методологічного підґрунтя паралельного надання освіти за умов спільної діяльності навчальних закладів освіти різних ступенів і акредитацій різних рівнів; розроблення методологічного підґрунтя професійно-освітнього розвитку сільської молоді, інвалідів, сиріт і молоді з багатодітних сімей у галузі вищої освіти за новітніми технологіями навчання, включаючи дистанційні; програмно-нормативне, науково-методичне, науково-організаційне, інформаційне забезпечення діяльності навчальних закладів освіти всіх типів і рівнів. Досягти розв'язання і втілення цих задач можливо за умови активізації впливу педагогічної громадськості на прийняття рішень владних структур, включаючи законотворчі процеси.

Друга група проблем, що погребує нагального вирішення, пов'язана з узгодженням науково-предметного змісту навчальних і робочих планів, структурно-логічних схем за різними формами навчання відповідно до міжнародних і державних освітньо-професійних стандартів; розробленням навчально-методичних комплексів дисциплін; удосконаленням експертизи та змісту пакету ліцензійних й акредитаційних документів навчальних закладів. Вирішення цієї групи задач навіть на науковій основі не забезпечить успіх справи: слід також забезпечити організаційно-методичну допомогу організаторам освіти, викладачам, учителям, методистам щодо забезпечення строків підготовки та якості означених документів. Особливої уваги потребує науково-методичне забезпечення семінарів, створення умов для творчого спілкування, обміну досвідом усіх категорій освітян із диференційованим комплектуванням організаційних виконавчих структур. Нам необхідно рішуче викорінювати вплив на сучасну педагогічну ситуацію залишків нереформованої, ідеологізованої радянської системи освіти.

Ми дуже часто, бажаючи переконати самих себе, що не так уже все й погано у нас в освіті, наводимо результати учнівських міжнародних олімпіад із базових дисциплін, де учні України посідають чимало призових місць. Звичайно, що це приємно. Але, як кажуть математики, це необхідна, але недостатня умова ефективності процесу. Мало наповнити голови майбутніх фахівців фундаментальними знаннями із базових і фахових дисциплін, не менш важливо навчити, як їх використати для перетворення світу на добро для людей. Іншими словами, ці знання, уміння й навички слід переплавити у здатність створити високоякісну техніку. Інфраструктуру задоволення людських потреб у якнайповнішому обсязі, а також сучасні технології, які забезпечують продукування високоякісних послуг і товарів. Чи не тут лежить розгадка того, що наші техніка і технології дуже часто відстають від західних і що ми «такі розумні і такі бідні». Розв’язування цієї проблеми є одним із головних напрямків реформування системи освіти. Ключ до успіху тут лежить у поєднанні вимог споживачів товарів і послуг та науково-методичного забезпечення формування знань, умінь і навичок майбутніх фахівців, здатних випродуковувати потрібні суспільству товари та послуги.

Кожен фахівець, за невеликим винятком, працює у великому чи малому - але колективі, взаємодіючи з іншими фахівцями. Якщо ви візьмете навіть середню, наприклад, виробничу фірму, то там ви віднайдете цілий ряд спеціальностей: інженери-конструктори, інженери-технологи, економісти, бухгалтери, юристи, постачальники, збутовики, фахівці з реклами й маркетингу, робітники різних професій тощо. Тоді цілком природно застосувати таку технологію навчання. Створюються типові, свого роду ігрові, навчальні фірми для виробництва різних товарів і послуг. Студенти, які пройшли загальнонаукову підготовку і познайомилися з азами майбутньої професії, обіймають у цих фірмах відповідні посади.

Процес навчання організовано так, що частину часу студент, виконуючи свої функціональні обов'язки, наробляє запитання, а під час зустрічі з викладачем і з його допомогою знаходить відповіді на них.

Ще один важливий напрям реформування освіти - це створення навчальних закладів (комплексів), у яких виховання і навчання ведеться від дитячого садочка до магістратури за наскрізними планами виховання і програмами навчання. Ми дуже добре знаємо, як потерпають діти від освіти, котра не враховує їхніх природних можливостей і їм нав'язують глибоке вивчення таких дисциплін, котрі, в силу нахилів того чи іншого індивіда, не знадобляться в його майбутньому житті. В результаті ми ґвалтуємо чистого гуманітарія хімією, фізикою, математикою тощо, комплексуючи його і прирікаючи на постійний дискомфорт неповноцінної людини.

Для сприяння розв'язанню цих проблем пропонується створити Всеукраїнський муніципальний університет із центральним офісом у столиці та регіональними відділеннями в усіх обласних та великих районних центрах.

Що це дасть і навіщо це потрібно?

Наявність такого навчального закладу з розгалуженою системою сприятиме вирішенню значних просвітницьких завдань. Перш за все, стане можливим організувати наскрізну, включаючи індивідуальну, форму навчання та наскрізне виховання, починаючи з дитячого садочка і закінчуючи магістратурою. Уявіть собі: приходить дитина у садочок - і вихователь, лікар, психолог складають програму розвитку, за якою цю дитину готують до школи. А у школі, на базі здобутого, розробляють подальшу програму розвитку дитини - навчання. Саме її програму, з урахуванням здібностей і можливостей, та так, щоб і не перевантажувалася, але й байдиків не била, й цікавості до наук не втрачала.

При такому підході за час навчання в закладах освіти середньої ланки буде об'єктивно визначено, який фах вибирати і в який вищий навчальний заклад далі йти вчитися. А там знову працюють за індивідуальною програмою, яка дозволяє розкрити потенціал молодої людини.

Саме такою бачиться майбутня система освіти, й розпочинати її творити слід уже зараз. Такого закладу в Україні нині не існує, хоча фрагментарно ідея починає одягатися в реальну оболонку. Розташування базової структури у столиці України дозволяє створити кафедри з найсучасніших спеціальностей, конкурентоспроможних на ринку праці. За допомогою дистанційних технологій навчання стає можливим транслювати будь-які дисципліни до місця проживання або роботи для підготовки фахівців із наймодерніших спеціальностей. Спеціальності ж пропонуються саме ті, котрі необхідні кожній області, а контингент студентів - у тій чи іншій кількості, яку потребують регіональний народногосподарський і гуманітарний комплекси. В сукупності вони створюють характерний для класичного європейського університету спектр спеціальностей (приблизно половина спеціальностей гуманітарного профілю, а друга половина - природничо-прикладного). Така структура дозволяє також організовувати глибокі наукові дослідження на сучасному рівні.

Створення розгалуженої мережі дистанційного навчання дозволяє практично отримувати ту ж саму якість, що і за денною формою навчання. При цьому за дистанційною технологією навчання вартість освітніх послуг знижується вдвічі. Розвиток дистанційної мережі дозволяє  також розв’язати низку гострих соціальних проблем.

Промоделюємо реальну ситуацію.

В Україні 25 областей, у кожній – приблизно 25 районів. У кожному з них у середньому 25 сільських рад (сіл дещо більше). Повнокровний університет орієнтовно має 40 спеціальностей. Цілком реально припустити, що з кожної групи сіл однієї сільської ради можна відібрати на навчання одну особу, яка спроможна оплатити своє навчання, за однією з сорока ліцензованих спеціальностей. А це означає, що в районі ми матимемо одну групу студентів різних спеціальностей із 25 осіб. Тоді в області їх буде 625, а в Україні - 15 625.

При цьому в кожній області на основі набору гіпотетичних 625 осіб, залежно від кількості спеціальностей і місця проживання майбутніх студентів, формуються групи по 25-30 студентів кожна, уже з конкретних спеціальностей, а також визначається місце розташування опорних пунктів. Як правило, для цього вибираються школи, технікуми, вищі навчальні заклади, професійні училища, навчальні центри тощо, дислоковані в районних центрах, селищах міського типу, містах і, за можливістю, розташовані рівно віддалено від місць проживання чи роботи усіх студентів даної спеціальності.

Виконання цієї вимоги дозволяє створити комбіновану технологію навчання, яка поєднує елементи денної, вечірньої, заочної, екстернатної, і, звичайно ж, дистанційної. Досвід зарубіжних розвинених країн свідчить, що такий підхід дає найкращі результати.

Ліцензійний обсяг 40 спеціальностей із філіями складатиме майже 5 тис. студентів денної форми навчання. Із урахуванням дистанційної та вечірньої форм можна говорити про загальний набір 15 тис. студентів на перший курс університету з відділеннями. Отже, цілком реально ставити завдання: прийняти на навчання до університету від групи сіл однієї сільської ради по одній особі — і ми сформуємо контингент студентів в 600 груп, по 25 осіб у кожній.

Економічний аналіз показує, що за таких умов набору університет забезпечить навчання 2-3 осіб (інваліди, сироти, малозабезпечені тощо) без оплати - за рекомендацією обласної чи районної ради (адміністрації) у кожній групі. Тоді реально 1200-1800 осіб із соціально незахищених верств населення на кожному курсі зможуть отримати освіту в платному закладі безкоштовно. Таким чином, в університеті при створенні представництв за підтримки регіональних владних структур на всіх п'яти курсах зможе навчатися 6-9 тис. громадян України безкоштовно. І це на престижних спеціальностях, які є конкурентоспроможними на ринку праці.

Мета нашого університету - не готувати висококваліфікованих фахівців, мета нашого університету - створити належні умови, в яких ці фахівці можуть формуватися і саморозвиватися, закласти підвалини для постійного позауніверситетського самозростання, самовиховання, самовдосконалення. А це означає, що навчає не університет. Навчають бажаючих викладачі. Хороший університет лише створює умови, за яких хочуть працювати найкращі педагоги і навчатись цілеспрямовані студенти.

Створення загальноукраїнського муніципального університету з розгалуженою мережею відділень надасть можливість приступити також до розв'язання багатьох гострих соціальних проблем. Зокрема, можна відібрати студентів із числа працездатних, бажаючих навчатися інвалідів і підготувати з них високоякісних фахівців. Переконаний, що значна частина національного інтелекту знаходиться у товщі саме цього прошарку населення. Пригадайте долі президента Франкліна Рузвельта, поетеси Лесі Українки, композитора Л. ван Бетховена, художника Ф. Гойї, письменника Ф. Достоєвського, адмірала Нельсона, головнокомандуючого М. Кутузова, художниці Марії Приймаченко...

Такий само підхід може бути корисним для залучення до активного життя через освіту колишніх військовиків, в'язнів, шахтарів, працівників Чорнобильської АЕС тощо, які в силу тих чи інших причин вимушені пройти професійну адаптацію.

Перебуваючи у глибокій автономії від держави, заклад здатний надзвичайно оперативно вводити новітні спеціальності, відкидати застарілі, тобто нагально реагувати на потреби ринку праці, що значно полегшить урегулювання проблеми безробіття на регіональному рівні. Таким чином, столиця, кожен регіон матиме, так би мовити, власний навчальний заклад, якому можна замовити наукову розробку, дослідження практично будь-якої життєво-важливої проблеми регіону чи міста.

Втілення цього проекту в життя дозволить вирішити низку питань правничого та управлінського забезпечення. Зокрема, потребують ґрунтовного вивчення і розв’язання проблеми фінансування, кадрового забезпечення, визначення структури такого навчального закладу, наукове обґрунтування функцій структурних підрозділів і функціональних обов’язків як працівників цих підрозділів, так і засновників закладу, а також замовників освітніх послуг (батьків, учнів) як активних суб'єктів навчально-виховного процесу. Вимагає вивчення та наукової розробки ряд проблем, зокрема, визначення характерних ознак цього закладу освіти як відкритої соціально-педагогічної системи; створення концепції навчального закладу з наскрізними планами виховної роботи та програмами навчання; виявлення організаційно-педагогічних умов ефективного функціонування і управління цим безаналоговим освітнім комплексом; розробка принципів і критеріїв розподілу змісту освіти між навчальними закладами різних ступенів і рівнів - учасниками навчального процесу, включаючи варіативну складову; експериментальної перевірки їх педагогічної доцільності; формування основ педагогічного колективу навчального закладу з наскрізними планами виховання та програмами навчання.

Здійснення цього проекту не вимагає створення нової матеріально-технічної бази, в першу чергу приміщень. Слід тільки по-господарськи розпорядитися уже існуючими приміщеннями навчальних закладів і включити їх до мережі навчального комплексу.

Ядром цього проекту міг би стати уже створений Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна". На сьогодні він має власні та орендовані приміщення площею майже 15 тис. кв.м; ліцензовано 28 спеціальностей, готуються до ліцензування ще 7. Проведено перший набір - майже 2000 студентів. Уже працює двадцять філій, до створення деяких із них також причетні обласні та районні ради народних депутатів. Перебувають у стадії оформлення ще десять філій.

Обґрунтовуючи доцільність здійснення даного безаналогового проекту, слід підкреслити, що є всі передумови зробити його успішним і корисним, у першу чергу, для недостатньо соціально захищених громадян України.

І справді, сьогодні проблема вступу до вищого навчального закладу, а потім і саме навчання вимагають значних коштів. При сьогоднішніх заробітках, особливо в селі, потреба в освіті для значної кількості людей залишається недосяжною мрією. За таких умов дехто з політичних і громадських діячів вступні іспити розглядають як проблему національної безпеки, маючи на увазі як самі екзамени, так і конкурси, що часто-густо порушують справедливість, позбавляють рівних можливостей вступників і є квазідемократичними. Тому одним зі способів побороти це зло є ліквідація... вступних іспитів. І ми пішли на цей експеримент в Університеті «Україна».

До Університету "Україна" може вступити без екзаменів кожен, хто здатний і прагне навчатися. При вступі абітурієнт проходить співбесіду за допомогою тесту, який дозволяє визначити інтелектуальний потенціал особистості без урахування оцінок в атестаті зрілості чи іншому документі про завершену середню освіту і допомагає професійно зорієнтуватися у виборі спеціальності. Але заняття в Університеті розпочинаються з комплексного тестування, суть якого полягає в наступному.

Розроблено два види тестів: один - комбінований, в якому є питання з української мови та літератури (100 питань), історії України (60) й іноземної мови (40); другий тест - зі спеціальності (100 питань). Результати тестування з іноземної мови до того ж використовуються для формування груп за рівнями знань. Ті студенти, котрі успішно пройшли тестування, приступають до виконання університетських програми, а ті, хто має прогалини у знаннях за середню школу, зараховуються до так званих груп вирівнювання (підтягування). Після виконання програми в цих групах вони проходять вихідне тестування, в залежності від результатів якого студент іде на навчання до університету або ж, за бажанням, повторює навчання за програмою вирівнювання.

Функціонування такого навчального закладу дозволить на практиці перевірити ефективність розроблених підходів, відібрати найкращі з них для подальшого впровадження. В університеті формується творчий колектив науковців і викладачів-практиків, готовий для постійного спілкування, обміну досвідом і співпраці.

Уже зараз закладаються традиції постійного наукового пошуку, творчого горіння, які стануть запорукою становлення потужного науково-навчального комплексу, що працює на основі новітніх наукових досягнень педагогічної науки та ефективних освітніх технологій.

Насамкінець вважаю за потрібне підкреслити, що всі проблеми освітнього комплексу, які порушувалися вище, так чи інакше стосуються закладів вищої освіти І-ІІІ рівнів акредитації. Але життя породжує все нові й нові проблеми, які слід вирішувати. Серед них, у першу чергу, хотілося б назвати проблему "дифузії" елементів вищої освіти в загальноосвітню школу та вищі заклади І рівня акредитації. Тут переплітаються задачі науково-методичного, навчально-організаційного, правничого, економічного характеру тощо. Другу проблему можна було б сформулювати як оптимізацію співіснування та співпрацю різних форм навчання (денна, заочна, дистанційна, екстернатна тощо), створення свого роду гібрида, який найоптимальнішим чином дозволив би стикувати програми навчання в навчальних закладах різних типів і рівнів акредитації. Формуючи ці дві проблеми, прошу вважати мовлене як намір на окрему наукову розвідку цих проблем.

 

Газета «Університет «Україна», № 4, 2000

автор: Петро Михайлович ТАЛАНЧУК

видання: Газета «Університет «Україна», № 4, 2000, час видання: 2000


25/02/2010