На шляху до інтеграції

 

 

 

НА ШЛЯХУ ДО ІНТЕГРАЦІЇ

 

«Невже гадаєш, що премилосердна

й дбала матір наша Природа зачинила

двері до щастя, ставши для

 них (людей, уражених хворобою, —

прим. авт.) мачухою !»

Г. Сковорода — XVII ст.

 

Ретроспективний аналіз розвитку історії у ставленні суспільства та держави до «аномальних людей» дозволяє стверджувати, що цивілізація пройшла шлях від нетерпимості, і навіть агресії, презирства до людей із відхиленнями у здоров'ї та розвитку до милосердя, а також усвідомлення і розуміння необхідності залучення цих людей до активної діяльності в суспільстві.

Цей період (від IX ст. до н. е. до наших днів) дає немало прикладів змін державних концепцій, теорій і методик у парадигмі «сегрегація — інтеграція», «дискримінація — рівність», «повноцінна більшість — неповноцінна меншість».

І сьогодні цивілізований світ у своїй більшості — і не тільки на рівні окремої держави, а й на рівні світового суспільства — переходить до нової парадигми: «єдине суспільство, яке включає і людей із різноманітними проблемами». Починає формуватися нова культурна норма повага до людей із фізичними та інтелектуальними вадами, що й фіксує міжнародне законодавство на рівні ООН. У розділі «Про права інвалідів» (1975 р.) ми маємо правове обґрунтування цієї концепції. А в окремих державах — «Закон про навчальний план основної школи» (1980 p., Швеція); «Акти про освіту» (1981—1985 pp., Великобританія); Тимчасовий Закон зі спеціальної та середньої спеціальної освіти (1985 p. Нідерланди), закони такого  кшталту в Німеччині, Австрії, Польщі тощо.

На шляху розбудови незалежної демократичної держави Україна теж не залишилась осторонь соціально-державницьких проблем суспільства, зокрема проблеми інтегрування в суспільстві людей із обмеженими можливостями. Про це наголошується в Конституції України, Законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про основи соціальної захищеності інвалідів України». Є Постанова Кабінету Міністрів України «Про комплексну програму розв'язання проблем інвалідності» (1992 р.).

Проте одна із важливих освітянських проблем — соціальна неоднорідність сучасного українського суспільства і соціальна незахищеність окремих верств населення, особливо осіб із обме­женими фізичними можливостями — не має поки що повноцінного вирішення на державному рівні, окрім надання інвалідам пільг при вступі до вищих навчальних закладів.

Міжнародна науково-практична конференція, присвячена проблемам навчання і виховання людей із особливими потребами, з ініціативою проведення якої виступив Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», має на меті привернути увагу держави, всіх зацікавлених міністерств і відомств до найзнедоленіших верств суспільства і повніше окреслити коло проблем, пов'язаних із навчанням в інтегрованому студентському середовищі, професійною самореалізацією і соціальною реабілітацією людей із особливими потребами.

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» — один із наймолодших вищих навчальних закладів у нашій державі, створений рішенням Київської міської ради від 18 лютого 1999 року за участю Київської міської державної адміністрації. Участь у створенні університету брали також обласні ради більшості регіонів України. Таким чином, територіальна структура університету охоплює більшість обласних центрів та чималу кількість міст обласного підпорядкування.

Університет «Україна» єдиний вищий навчальний заклад інтегрованого типу, відкритий для молоді з неоднаковим рівнем підготовки, диференційованих соціальних можливостей і з різним станом здоров'я.

Він добровільно взяв на себе місію вчити людей із особливими потребами. І в цьому — його унікальність. Що може бути важливішим для держави з нестабільною економікою, ніж надання цим людям можливості зайняти достойне місце в суспільстві, внести свою частку в соціальне замирення української спільноти? Але чому ця місія зустрічає так багато перешкод на шляху своєї діяльності? Є цьому об'єктивні причини. Це незрілість суспільства для такого погляду на проблему моральна, етична й естетична. Є і суб'єктивні. Одна з них заскорузлість, а то й звичайна людська заздрість, між іншим, одна з найруйнівніших рис людської природи. Це й зрозуміло. Новітній підхід до справи (хоча у світі це уже звичайна річ) ще ніколи одразу (і про це свідчить історична практика народів) не отримував «зеленої вулиці».

Звичайно, це завдання не з легких. Воно вимагає також новітніх підходів до організації навчального процесу в інтегрованих студентських групах, нових технологій навчання, нових методик викладання та нового методичного забезпечення курсів, дисциплін. Створення певних умов для реалізації збереженого потенціалу людини загальнодержавне завдання. А це вимагає і потребує величезних зусиль та віддачі від керівництва і всього професорсько-викладацького складу.

Головною метою університету є: створення та організація системи підготовки та перепідготовки фахівців різного рівня кваліфікації у галузі ринкової економіки, сфери соціально-правового забезпечення, фінансово-господарської діяльності підприємств та установ, у першу чергу — із числа інвалідів та осіб із обмеженнями, особливо тих, хто постраждав унаслідок Чорнобильської катастрофи, локальних конфліктів, воєн та надзвичайних ситуацій; розроблення в процесі навчання методів реабілітації інвалідів; адаптація випускників університету до конкретних умов виробництва через створення інтегрованого закладу (навчально-виробничого комплексу), постійного навчання, досліджень, консалтингу та посередництва.

Основними завданнями університету є:

· поєднання можливостей державних, комунальних, приватних та відомчих установ і закладів освіти, виробничих структур, громадських організацій, фондів і фізичних осіб для формування наукової, навчально-реабілітаційної бази навчання та виробництва і перепідготовки спеціалістів, у першу чергу, — із числа інвалідів;

· створення, добір та впровадження таких методик і технологій навчання, які забезпечували б єдність навчального процесу з виробничою діяльністю, науковими дослідженнями та заходами щодо адаптації спеціалістів до повноцінного життя, вивчення ними сучасних методів управління та підприємництва;

· сприяння перенавчанню та постійному підвищенню фахового рівня всього працездатного населення України;

· заснування науково-методичного інформаційного центру для координації діяльності регіональних та галузевих закладів освіти, а також для досліджень у питаннях співробітництва та адаптації інвалідів у навчально-виробничій сфері; впровадження дистанційних технологій навчання для всього населення України;

· проведення фундаментальних та прикладних наукових досліджень із гуманітарних, природничих, технічних та інших секторів науки і культури.

Втілення цих завдань у життя дозволяє вирішити низку питань правничого та управлінського забезпечення. Зокрема, в університеті ґрунтовно вивчають і вирішують проблеми фінансування, кадрового забезпечення, визначення структури такого навчального закладу, наукове обґрунтування функцій структурних підрозділів і функціональних обов'язків як працівників цих підрозділів, так і засновників закладу, а також замовників освітніх послуг (батьків, учнів) як активних суб'єктів навчально-виховного процесу.

Університет «Україна» створений як навчальний заклад інтегрованого типу. Саме впровадження передових світових методик інтегрованого навчання має особливу привабливість для соціальної адаптації студентства і подальшої успішної соціальної інтеграції. Завдяки інтегрованому навчанню студенти-інваліди реалізують свої потреби у спілкуванні з однолітками, напрацюванні позитивного самоутвердження. У пізнавальній і трудовій діяльності вони відчувають себе компетентними і вчаться адекватно сприймати себе і свою хворобу. Для багатьох із них це справді є першим кроком до соціальної інтеграції з огляду на те, що загальноосвітню підготовку більшість із них отримали у навчальних закладах спеціалізованого типу.

На сьогодні університетом ліцензовано 28 спеціальностей. Ліцензований обсяг на денній і заочній формах навчання становить у кожній по 4 775 осіб. По базовій структурі в м. Києві відповідно по 1 460 осіб. Повноправно працюють 22 філії і 2 навчально-консультаційні центри. Всього навчається понад 16 тис. студентів, із них 1,5 тис. інвалідів. У базовій структурі — 3,5 тис. студентів, у тому числі на денній формі навчання — 1,8 тис., заочній — 1,7 тис; із них 644 інваліди, що становить від загальної кількості студентів 18%.

Проведено перший випуск із ряду спеціальностей, і відповідно їх акредитовано. Це правознавство, видавнича справа та редагування, бухгалтерський облік, банківська справа, фінанси, облік і аудит, маркетинг.

Навчальний процес в університеті разом здійснюють 1,4 тисячі викладачів, серед яких 6,7% — доктори наук, професори, 40,6% — кандидати наук, доценти. У базовій структурі у м. Києві працюють 320 викладачів, у т.ч. докторів наук, професорів — 10%, кандидатів наук, доцентів — 51%.

В умовах загальнодержавної економічної кризи створено близько 2 тис. робочих місць. Матеріально-технічна база включає 93,3 тисячі кв. м навчально-виробничих площ, 73 лабораторії, 181 кабінет, 882 комп'ютери, що становить приблизно 7 студентів денної форми навчання на один комп'ютер. Загальний бібліотечний фонд налічує 892,5 тисячі примірників.

В університеті проводиться науково-дослідна робота, визначено напрямки досліджень, створено навчально-дослідну лабораторію фізичної реабілітації інвалідів. Налагоджено співробітництво з окремими українськими та міжнародними установами і навчальними закладами, зокрема Українським державним центром соціальних служб для молоді та представництвами в областях, Київським «Супутником», Вищою школою економіки та менеджменту м. Острівець (Польща), Вищою школою університету м. Хойдльберг, Гумбольд Університетом (Німеччина), корпусом миру США в Україні, університетами м. Ліль (Франція), м. Шефілд та Холберн Коледжем (Великобританія), швейцарською програмою «Караван», організаціями «Міжнародні обміни США (MIUSA), ОРТ «Освітні ресурси та технологічний тренінг».

Понад 9% студентів Університету «Україна» інваліди різних нозологій. Прийнявши на навчання таку кількість людей із обмеженими функціями життєдіяльності, університет зіткнувся з багатьма організаційними, методичними, психолого-педагогічними, а також медичними і кадровими проблемами, такими, як: створення матеріально-технічної бази; науково-методичне забезпечення навчального процесу; адаптація навчального процесу до навчання студентів із обмеженими функціями життєдіяльності, забезпечення «охоронного режиму»; організація медико-психолого-педагогічного супроводу навчального процесу; добір педагогічних кадрів і проблеми адаптації викладачів до роботи у специфічних умовах; відбір абітурієнтів-інвалідів на навчання в університеті і створення для них безбар'єрного середовища.

За період роботи зі студентами означеної категорії отримано підтвердження тому, що навчання студентів-інвалідів у ВНЗ вимагає зовсім інших підходів до організації навчального процесу. Насамперед, це — створення «охоронного режиму», тобто таких умов, які б забезпечували чергування інтелектуального і фізичного навантаження, оскільки для студентів із обмеженими функціями життєдіяльності, на відміну від здорових однолітків, характерна слабкість психічних процесів, швидке виснаження і зменшення продуктивності діяльності.

Ускладнює навчально-виховний процес за участю студентів-інвалідів і відсутність спеціальної методичної бази. Університет веде активну роботу щодо забезпечення індивідуалізації навчального процесу і диференційованого підходу до організації навчання; розробляє індивідуальні програми для навчання студентів, створює комплекти навчально-методичних посібників по напрямках і спеціальностях для навчання інвалідів.

У роботі над створенням методичної бази використовується як власний досвід, так і досвід інших вищих закладів України і країн СНД, рекомендації спеціалістів інших країн. Становище ускладнюється і тим, що концепція державного стандарту спеціальної освіти, яка затверджена комісією Міністерства освіти і науки України, охоплює тільки загальноосвітню школу, а Державні стандарти спеціальної вищої освіти відсутні. Тому університет ініціює розробку унормованої системи показників психофізичного розвитку й освіченості, соціалізації та інтеграції особистості з особливими потребами на кожному етапі навчання з урахуванням її особливостей та потенційних можливостей, а також комплекту нормативних документів, норм і вимог, які відображають специфіку освіти осіб із особливими потребами та вимог і гарантій держави щодо її одержання.

Університет «Україна» можна розглядати як унікальний соціально спрямований експериментальний комплекс, де, по-перше, створюються умови для вивчення запитів, актуальних та потенційних можливостей, перспектив особистісної реалізації молоді з особливими потребами; по-друге, в інтегрованих групах організовано вивчення ціннісних морально-етичних орієнтирів здорових студентів, їх перевірка на дієздатність у стосунках з інвалідами; здійснюється виявлення проблем здорових студентів, про які вони говорять відвертіше, з огляду на об'єктивні труднощі інвалідів; по-третє, навчання інвалідів у спільних групах зі здоровими студентами розглядається як мікромодель соціального середовища.

Теоретичні дослідження університету дозволяють стверджувати, що існує певний арсенал психофізіологічних параметрів розвитку особистості, який можна задіяти у компенсаторно-корекційних цілях. Так, наприклад, поліпшення функціонального стану не лише ушкоджених, а й неуражених аналізаторів забезпечує вищий рівень активності центральної нервової системи. Проте в жодній галузі корекційної педагогіки немає навчального курсу, прицільно орієнтованого на розвиток збережених сенсорних систем та функцій із точки зору їх цінності у компенсаторно-корекційній діяльності. Виняток становить лише розвиток тактильного сприймання в осіб із порушенням зору.

Університет розробляє пропозиції щодо перегляду переліку спеціальностей, яких можуть набувати інваліди, їх осучаснення, оскільки в діючому переліку відсутні спеціальності, пов'язані з комп'ютерними технологіями, соціальною роботою, екологією тощо.

Головною метою супроводу навчально-виховного процесу в університеті є створення сприятливих соціальних та психологічних умов для успішної діяльності студентів у всіх сферах життя (від стосунків у сім'ї до професійної самореалізації); надання дієвої допомоги у розвитку та захисті їх психологічного здоров'я; корекції соціальної ідентичності, при цьому медико-психолого-педагогічний супровід навчально-виховного процесу в університеті складається з кількох блоків: медичного супроводу; психолого-педагогічної допомоги; соціальної підтримки.

З економічної точки зору вкладення коштів у навчання інвалідів, у забезпечення інтегративних процесів ефективніше, ніж організація їх соціального захисту, підтримання морально-етичного статусу, запобігання збоченням тощо.

Узагалі інтеграція та адаптація особистості в соціальному середовищі значно складніший процес, ніж це може здатися на перший погляд. Адаптаційні процеси відбуваються на тонкому, нейронному рівні, при цьому адаптація супроводжується пластичною перебудовою нейронів, які лежать в основі набуття нових навичок — вищої форми пристосування організму до умов навколишнього середовища. І тому, чим раніше ввести дитину з особливими потребами в колектив здорових однолітків, тим краще вона пристосується в ньому, самореалізується. У забезпеченні ранньої інтеграції найціннішим є відчуття комфортності самої дитини-інваліда, яка природно і невимушено приймає правила співжиття у колективі однолітків.

У цьому контексті потрібно говорити про зміну загальноприйнятих у вищих навчальних закладах технологій, які через низьку пластичність, недосконалість не здатні трансформуватись відповідно до індивідуальних потреб студента. Як показали дослідження фахівців університету, удосконалення технологій і змісту навчання потребує: розробки скорочених комплектів лекцій із виділенням інформаційно-значущих фрагментів тексту в основному підручнику; організації самостійної роботи студентів та розробки механізму її забезпечення й контролю; здійснення принципової поточної перевірки знань; надання консультаційної та реабілітаційної допомоги тощо.

Університет «Україна» є вищим навчальним закладом інтегрованого типу з унікальною базою для вироблення нового бачення засобів щодо удосконалення змісту вищої освіти, фахової підготовки студентів, її технологічного забезпечення через розуміння проблем інвалідів, прагнення полегшити їм процес навчання, допомогти здолати труднощі, намагання прийти до істини знань найпростішим, найкоротшим шляхом.

В Університеті «Україна» здійснюється декілька відомих складників інтегрованого навчання: в загальному потоці студентів без спеціального супроводу; в загальному потоці зі спеціальним супроводом; індивідуальне навчання в загальному потоці зі спеціальним супроводом.

У групах, де навчаються студенти з порушенням слуху, працюють сурдоперекладачі; частина слабочуючих студентів користується індивідуальними слуховими апаратами. Студенти з порушенням зору мають можливість користуватися на лекціях диктофонами, якими їх забезпечили громадські організації; сліпі студенти ведуть записи шрифтом Брайля. Всі студенти з особливими потребами навчаються у групах поряд зі своїми здоровими однолітками.

В університеті успішно функціонують реабілітаційні центри, де активно працюють групи лікувальної фізкультури.

З метою організації простору вільного спілкування між поколіннями створені викладацько-студентські тренінгові центри. Значна увага в університеті приділяється психолого-педагогічній допомозі різним категоріям студентів. Використовуються такі види роботи: індивідуальні консультації, групи корекції, тренінги, різноманітні семінари для студентів і викладачів.

З досвіду організації навчально-виховного процесу стає зрозумілим те, що існування інтегрованих груп, де поряд зі здоровими студентами навчаються особи з особливостями психофізичного розвитку, включаючи соціальні потреби, формує у всіх студентів чуйність до потреб інших, толерантність у сприйнятті індивідуальних відмінностей. Немає сумніву, що студенти, які навчаються в інтегрованих групах, краще ставляться до несхожих на них людей. У них з'являється висока соціальна відповідальність, ініціативність, більша впевненість у собі. Але інтеграція дає переваги не лише студентам, а й усьому суспільству загалом.

За умови створення державної цілісної програми «Вища освіта інвалідів» Університет «Україна» міг би стати науково-методичним центром із методики навчання та виховання студентів-інвалідів і об'єднати в цьому напрямку не тільки творчі колективи інших ВНЗ України, НДІАПНУ, а й навчальні заклади і науково-дослідні інститути країн далекого та близького зарубіжжя.

Специфічність університету і неординарність підходів має місце вже на етапі прийому і формування контингенту студентів. Так, вартість навчання залежить від спеціальності та регіону навчання. Студентам — киянам із особливими потребами вартість навчання компенсує Київська міська рада, а студенти-інваліди з регіонів навчаються за рахунок коштів Фонду України соціального захисту інвалідів. В університеті розроблено модель відбору абітурієнтів, яка базується на принципах рівноправності, справедливості, гуманізму та ставлення до людини як до найбільшої цінності буття. Основними завданнями такої моделі є:

· виявлення найздібніших, талановитих людей, які за певних умов можуть опанувати навчальний план вищої школи та засвоїти навчальні програми з обраного ними фаху в інтегрованих групах університету класичного зразка;

· професійна орієнтація абітурієнтів із обмеженими функціями життєдіяльності, яка б урахувала їхні індивідуальні особливості, стан здоров'я, можливості компенсаторного розвитку, здібності, нахили;

· психолого-педагогічне консультування вступників із проблем подолання наслідків травмуючих переживань, небажаних установок, невпевненості у своїх силах, стану тривожності тощо.

Результатом етапу прогностичної діагностики є попередня професійна орієнтація вступника. Вона проводиться на основі синтезу інформації, отриманої під час співбесіди з абітурієнтом та його батьками, аналізу медичних документів та документів про освіту.

На цьому етапі педагог ненав'язливо, тактовно коригує, спрямовує абітурієнта на професійний пошук: відповідно до його власних уподобань і можливостей. Визначаються цілі й завдання, уточнюються сподівання молодої людини та її життєві плани залежно від можливостей здоров'я, здібностей, талантів, пропонується вибрати напрям майбутньої професійної діяльності.

На другому етапі під час професійного консультування лікар приймальної комісії дає висновки щодо професійної придатності вступника Враховуючи рекомендації лікаря, абітурієнт обирає ту спеціальність, на яку немає медичних протипоказань. Корекційний педагог допомагає позитивно налагодитись на вступне тестування, побороти хвилювання, почуття тривожності і невпевненості у своїх силах.

Третій етап вступне тестування (замість вступних іспитів), яке дає можливість оцінити інтелектуальний потенціал та особисті характеристики вступника, рівень його загальноосвітньої підготовки. Цей етап слугує основою конкурсного відбору на навчання.

Така модель взаємодії сприяє індивідуальному та диференційованому підходу до кожного абітурієнта, забезпечує впевненість у тому, що до університету прийде молодь, яка не тільки прагне навчатися, а й має для цього здоров'я та творчий потенціал.

У цьому випадку навчальний заклад виконує не тільки науково-освітню, а й громадянську місію, сприяючи формуванню гуманістичної аури нації, правовому та патріотичному вихованню української молоді.

Інтелектуалізація праці, зростання соціальної ролі особистості, швидка зміна напрямків розвитку техніки і технологій — усе це потребує нових підходів до організації освіти, зокрема — створення навчальних закладів нового типу як за структурою, так і за змістом. Зараз існує гостра потреба у створенні і розвитку об'єднань «дитячий садок університет». У дошкільних закладах поступово зменшується контингент дітей і погіршилась фінансова підтримка підприємств. Демографічна ситуація на найближчі роки свідчить про зменшення кількості дітей дошкільного віку і учнів. Щоб не втрачати матеріальну базу дошкільних закладів, створити сприятливі умови для наступності, цілісності освіти і фізичного розвитку дітей, потрібно активно створювати нові навчальні заклади багатофункціонального призначення. Це своєрідні навчально-педагогічні центри для мікрорайонів, у яких навчають і виховують дітей від дошкілля і до випуску фахівців із вищою освітою. Особливо важливо, щоб такі заклади мали сприятливий режим для фізичного розвитку, умови для повноцінної організації різних видів діяльності у позаурочний час.

Наявність такого навчального закладу з розгалуженою структурою сприятиме вирішенню значних просвітницьких завдань. Перш за все стане можливим організувати наскрізну, включаючи індивідуальну, форму навчання та наскрізне виховання, починаючи з дитячого садочка і закінчуючи магістратурою. За такого підходу за час навчання у закладах освіти середньої ланки буде об'єктивно визначено, який фах вибирати і в який вищий навчальний заклад далі йти вчитися, що, у свою чергу, дасть змогу працювати за індивідуальною програмою, яка дозволить розкрити потенціал молодої людини.

Враховуючи ситуацію, Університет «Україна» сьогодні цілеспрямовано працює над підготовкою проведення під патронатом Міністерства освіти і науки, під супроводом АПН України загальнодержавного експерименту. В його основі лежить втілення в життя концепції виховання та освіти за наскрізними планами виховної роботи та навчальними програмами від дитячого садка до магістратури на основі новітніх високоефективних освітніх технологій, у т. ч. дистанційних.

Метою цього проекту є розробка парадигми нової освітньої ідеології підвищення якості освіти з одночасним її здешевленням через: аналіз ступеневого змісту освіти (дошкілля, школа, ВНЗ); перерозподіл змісту освіти за цими ступенями; відбір найсучасніших освітніх технологій; розробку засад наступності освіти з урахуванням поетапності навчання; визначення ролі і місця родини, суспільства і держави у загальноосвітньому контексті.

Результатом цієї роботи буде оптимізація термінів навчання в часі через створення узгоджених освітньо-кваліфікаційних характеристик, освітньо-професійних програм, навчальних планів і програм, іншої організаційно-методичної документації, яку буде покладено в основу освітньої діяльності навчально-виховних закладів. Це забезпечить трансляцію знань за новітніми технологіями, включаючи дистанційні.

Другий блок проблематики можна позначити як проблему впровадження нових і новітніх педагогічних технологій. Йдеться, насамперед, про інформаційні педагогічні технології, комп'ютеризацію освіти, дистанційне навчання, Інтернет, створення віртуальних навчальних схем тощо.

Означені питання концентруються навколо проблем щодо поєднання можливостей новітніх педагогічних технологій із традиційними, а також їх психолого-педагогічного забезпечення. Провідні університети України мають неабиякий досвід у розробленні методики впровадження інформаційних педагогічних технологій.

Міністерство освіти і науки України за погодженням із іншими міністерствами і відомствами відкрило спеціальні групи у різних регіонах України, де у шести технікумах, семи коледжах, дев'яти училищах, двох ліцеях навчають 5,6 тис. учнів і студентів інвалідів 1—3 груп. Вони отримують неповну вищу освіту, що підтверджується дипломом молодшого спеціаліста.

Але постає питання про отримання повної вищої освіти. І ось тут виникають проблеми. Мережа вищих навчальних закладів IIIIV рівнів акредитації розширюється, але аналіз ситуації свідчить, що міграційні потоки за освітнім фактором концентруються, в основному, навколо Києва, Одеси, Харкова, Львова, Донецька. А це потребує від вступників значних матеріальних витрат.

Упродовж останніх років зросла кількість студентів, що навчаються на контрактній основі. Але далеко не всім вона «по кишені». Високі ціни стають причиною відмови від отримання повної вищої освіти. Виходом із цієї ситуації може бути перехід до нетрадиційних технологій навчання.

Досвід більш як трирічної роботи зі студентами інтегрованих груп показав, що студенти з особливими потребами здібні до навчання, талановиті, організовані, дисципліновані, мають великий потяг до активного життя; між іншим, про це свідчать приклади зі світової історії культури життя та діяльність таких визначних особистостей, як Ярослав Мудрий, Михайло Кутузов, Горейш Нельсон, Франклін Рузвельт, Леся Українка, Людвіг Ван Бетховен і багато інших. Більшість із названих (чи неназваних) людей мали прийнятні, а то й комфортні умови для розвитку своїх здібностей в особі талановитих батьків, гувернантів чи гувернанток, хороших учителів. Нині в Україні такою можливістю може скористатися щонайбільше 10% населення.

Проте завдяки тому ж технічному прогресу з'явився інший унікальний шанс дистанційне навчання. Цей шанс є унікальним, особливо для тих людей, які мешкають, як ми кажемо, на периферії, у сільській місцевості, або для тих, хто обмежений у своїх фізичних та інтелектуальних можливостях. Але ці люди можуть і хочуть вчитися. Хочуть бути бухгалтерами, юристами, соціальними працівниками, вчителями, журналістами, навіть артистами та спортсменами. Хочуть і можуть. Бо кожна людина подоба Божа, а отже, має право на повноцінну, якщо не фізичну, то духовну, а отже, і професійну самореалізацію.

Ще двадцять років тому вважалося, що людина отримує спеціальність на все життя. У наш час технологічні досягнення й економічні перетворення настільки часто викликають глобальні зміни в умовах праці, що практично кожна людина, якщо вона прагне жити, а не «доживати», не може задовольнитися колись отриманими знаннями. Відтак, гостро постає питання про підвищення кваліфікації, а то й опанування нового фаху. І в цьому плані дистанційні технології навчання можуть надавати кожній людині можливість знайти своє місце в житті. А це компетенція, це реноме, це, врешті-решт, «его», котре надає життю людини ні з чим незрівнянне відчуття (не ефемерного, а реального майбутнього). Це відчуття утвердження в житті. І вище цієї мети бути не може.

Тому одним із реальних заходів університету, який планується реалізувати, є проведення експерименту з організації дистанційного навчання у регіонах України з використанням кейсових та комп'ютерних технологій.

Основу освітнього процесу за умови дистанційного навчання становить цілеспрямована і контрольована інтенсивна самостійна робота студента, який навчається у зручному для себе місці, за індивідуальним розкладом, маючи при собі комплект спеціальних засобів навчання і узгоджену з викладачами можливість контакту по телефону, електронною та звичайною поштою, а також очно.

Досвід світових освітніх систем засвідчує, що дистанційне навчання удвічі дешевше за інші форми навчання. Відносно низька собівартість навчання забезпечується більш концентрованим та уніфікованим змістом навчальних матеріалів, орієнтацією технологій дистанційного навчання на більшу кількість студентів, а також за рахунок ефективнішого використання навчальних приміщень та обладнання, наприклад у вихідні дні.

Метою експерименту щодо запровадження дистанційної форми навчання є: створення умов для реалізації громадянами своїх прав на вищу освіту, включаючи тих, хто не має з об'єктивних причин змоги навчатися за традиційними формами; підвищення освітнього рівня усіх верств населення і, як наслідок, життєвого рівня громадян, передусім осіб із фізичними вадами і обмеженнями та з особливо важкими матеріальними умовами життя; розвиток та удосконалення технологій дистанційного навчання.

Для здійснення експерименту планується створити в обласних і районних центрах базові та локальні центри дистанційної освіти (ЦДО) на базі навчальних закладів, оснащених комп'ютерною технікою з виходом до мережі Інтернет.

Організаційна структура системи дистанційного навчання університету передбачає використання у навчальному процесі двох основних технологій:

· кейс-технології, за якою навчально-методичне та дидактичне забезпечення дисципліни у твердих копіях чітко структуроване, комплектується у спеціальний набір («кейс») і передається студентові для самостійного вивчення з періодичними консультаціями у базових чи локальних центрах із викладачами-консультантами (тьюторами);

· мережевої (Web-, сітьової) технології, яка базується на використанні мережі Інтернет і застосовується як для забезпечення студентів навчально-методичними матеріалами, так і для інтерактивної взаємодії між викладачем і студентом.

Центри планується створювати в кожному райцентрі або місті обласного підпорядкування визначених регіонів, яке має надійні шляхи сполучення з обласним центром. Хх кількість буде відповідати кількості районів у області за умови, що у кожному з них проживають студенти університету, які навчаються за дистанційною формою. Для осіб із обмеженими можливостями пересування, які проживають у віддалених населених пунктах, передбачається автономне навчання за індивідуальним графіком вдома — як за кейс-технологією, так і засобами мережевої технології за умови наявності відповідного технічного забезпечення особисто у слухача.

До дистанційної освіти в університеті можуть бути залучені, крім осіб, які мають медичні обмеження для одержання регулярної освіти, такі групи населення, як:

· молодь, яка не має можливості одержати високоякісні освітні послуги у традиційній системі освіти через обмеженість пропускної спроможності цієї системи, необхідність суміщення навчання з роботою, географічну віддаленість від обласних центрів і престижних навчальних закладів;

· військовослужбовці, які звільняються зі Збройних сил України і члени їхніх родин;

· військовослужбовці строкової служби Збройних сил України, МВС України та прикордонних військ України;

· фахівці конверсійних підприємств, які підлягають звільненню;

· безробітні;

· керівники державних органів управління різних рівнів;

· особи, які бажають одержати післядипломну освіту;

· українсько- та російськомовні громадяни зарубіжних країн та інші.

На даному етапі впровадження системи дистанційного навчання (ДН) в університеті запропонована концепція асинхронного ДН, заснованого на застосуванні телекомунікаційних та кейс-технологій. Вона полягає в тому, що навчально-методичні матеріали надаються студентові для самостійного вивчення під розписку або викуповуються ним, але, на відміну від класичної заочної форми навчання, у студента-дистанційника існує можливість інтерактивної взаємодії з викладачем університету за допомогою електронної пошти. У такому разі діалог студента з викладачем, передача та отримання стиснутих текстових або графічних файлів проводиться в офлайновому режимі через комутаційну лінію, що значно дешевше, ніж в онлайновому режимі через Інтернет, і доступно для всіх населених пунктів, де є звичайний міжміський телефонний зв'язок.

Водночас студенти-дистанційники матимуть можливість отримувати консультації та проходити курс навчання у ЦДО. Заняття в локальних і базових ЦДО проводитимуться за графіками не менше одного разу на тиждень за допомогою консультантів (тьюторів), а також викладачів університету, з виїздом на місце для проведення оглядових, установочних лекцій, тематичних семінарів, лабораторних та практичних занять, контрольного тестування, екзаменаційних сесій тощо. Державні екзамени складатимуться в базових ЦДО.

Поряд із наданням освітніх послуг для традиційного споживача університет розробляє інші напрями: надання освітніх послуг для представників старшого покоління; офіцерів запасу; підготовку кадрів для системи Міністерства з надзвичайних ситуацій; експорту освітянських послуг; осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі тощо.

Уже зараз маємо приклад співпраці у м. Біла Церква, де в'язні, відбуваючи покарання, одночасно навчаються і отримують спеціальність за кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.

Поряд із тим університет, діючи у правовому полі державних і нормативних актів, неминуче, як і інші навчальні заклади України, занурений у море освітянських проблем.

До числа першочергових питань, від яких залежить і професійна самореалізація людей із особливими потребами, можна віднести такі.

Перш за все, потребує подолання неприпустимий розрив між теорією і практикою освіти, потрібні перегляд тематики науково-дослідних установ, поліпшення якості професійної педагогічної підготовки у педагогічних закладах освіти і на цих засадах піднесення їх авторитету серед педагогів-практиків. Результатом цих зусиль повинно бути нормативне забезпечення розроблення освітніх професійних програм (ОГІП), освітніх кваліфікаційних характеристик (ОКХ), структурно-логічних схем усіх спеціальностей на науковій основі; розробка методологічного підґрунтя для паралельного надання освіти за умови спільної діяльності навчальних закладів освіти різних ступенів і акредитацій різних рівнів; розробка методологічного підґрунтя для професійно-освітнього розвитку сільської молоді, інвалідів, сиріт і молоді з багатодітних сімей у галузі вищої освіти за новітніми технологіями навчання, включаючи дистанційні; програмно-нормативне, науково-методичне, науково-організаційне, інформаційне забезпечення діяльності навчальних закладів освіти всіх типів і рівнів. Зміст освіти й освітні стандарти мають базуватися на найновіших надбаннях вітчизняної і світової наук, культури і соціальної практики, культурно-історичному досвіді поколінь, національних інтересах держави і водночас враховувати світові тенденції розвитку у XXI столітті, а також досвід, набутий українськими вищими закладами освіти в радянський і пострадянський період.

Досягти розв'язання і втілення цих завдань можливо за умови активізації впливу педагогічної громадськості на прийняття рішень владних структур, включаючи законотворчі процеси.

Друга група проблем, що потребує нагального вирішення, пов'язана із: узгодженням науково-предметного змісту навчальних і робочих планів, структурно-логічних схем за різними формами навчання відповідно до міжнародних і державних освітньо-професійних стандартів; розробленням навчально-методичних комплексів дисциплін; удосконаленням експертизи та змісту пакета ліцензійних та акредитаційних документів навчальних закладів.

Центральним питанням цієї групи проблем має стати докорінна зміна співвідношення обов'язкових аудиторних занять і самостійної роботи студентів, у т. ч. інвалідів, приведення цього співвідношення до європейських стандартів, правове, організаційне і методичне забезпечення цієї роботи. До того ж, в університеті прагнуть максимально прив'язати навчальний процес до практичної діяльності, використовуючи можливості факультетських та кафедральних науково-навчально-виробничих структур, бізнес-інкубаторів.

Вимагає вивчення та наукової розробки ряд проблем, зокрема: визначення характерних ознак цього закладу освіти як відкритої соціально-педагогічної системи; створення концепції навчального закладу з наскрізними планами виховної роботи та програмами навчання; виявлення організаційно-педагогічних умов ефективного функціонування і управління цим освітнім комплексом; розробка принципів і критеріїв розподілу змісту освіти між навчальними закладами різних ступенів і рівнів учасниками навчального процесу, включаючи варіативну складову; експериментальна перевірка їх педагогічної доцільності; формування основ педагогічного колективу навчального закладу з наскрізними планами виховання та програмами навчання.

Серйозною є також проблема «дифузії» елементів вищої освіти в загальноосвітню школу та вищі заклади І рівня акредитації. Тут переплітаються завдання науково-методичного, навчально-організаційного, правничого, економічного характеру тощо. Не менш важливою є проблема оптимізації співіснування та співпраці різних форм навчання (денна, заочна, дистанційна, екстернатна тощо), створення свого роду гібрида, який найоптимальнішим чином дозволив би стикувати програми навчання у навчальних закладах різних типів і рівнів акредитації.

Серед завдань наукового супроводу освітянської реформи одним із найскладніших є забезпечення органічного взаємозв'язку і наступності загальноосвітньої і вищої школи. Аксіомою є те, що освіта має бути неперервною, одна ланка повинна гармонійно продовжувати іншу. Нові завдання виникли й у зв'язку з переходом загальноосвітньої школи на дванадцятирічний термін навчання і нову шкалу оцінювання його якості.

Україна так і не спромоглася для проведення ліцензування та акредитації вищих закладів освіти створити громадські або, на даному етапі, краще змішані (державні плюс громадські) структури. Такий крок сприяв би об'єднанню всіх суспільних сил на користь реформування і розвитку вищої освіти в Україні. Відсутні творчі зв'язки між навчальними закладами та структурами, для яких готуються спеціалісти, з числа людей із особливими потребами. Варто всім зацікавленим у якості «освітнього продукту» детально проаналізувати, що саме потрібно для ефективної роботи фахівця, що може бути космополітичним. Повага до народів світу стає осмисленою цінністю лише тоді, коли вона базується на повазі до власного народу, власної культурно-історичної традиції, до батьківських духовних цінностей, до мови.

Саме під цим кутом зору ми маємо переосмислити зміст і спрямованість навчально-виховного процесу у вищій школі. Без такого переосмислення наше входження у XXI століття може стати проблематичним. У. давні часи римляни надавали воїнам, що зазнали у військових діях поранень та каліцтва, земельні ділянки, частку здобичі, а пізніше ставили їх на грошове утримання. То невже ж ми, гуманісти XXI століття, не можемо вчасно зрозуміти значення надання вищої освіти широким верствам населення, і в першу чергу людям з особливими потребами, з метою їх професійної самореалізації, що само по собі є важливим напрямом соціального захисту людей на шляху до їх соціального замирення.

 

П. Таланчук

Газета «Університет «Україна», № 4, 2002 р.

автор: Петро Михайлович ТАЛАНЧУК

видання: Газета «Університет «Україна», № 4, час видання: 2002


25/02/2010