НА РІВНІ СЬОГОДЕННЯ
(Із доповіді на Конференції трудового колективу 27 серпня 2007 р.)
Після короткого звіту про результати роботи колективу у 2006—2007 навчальному році, дозвольте мені, шановні учасники конференції, зупинитися на основних завданнях, які ставить перед нами реальне життя і вирішення яких просуватиме нас вперед у поступальному розвиткові університету.
Спочатку декілька загальних зауважень.
Як вам відомо, МОН, надаючи великого значення якості підготовки фахівців у ВНЗ України, запроваджує рейтингову систему оцінки ефективності роботи навчальних закладів.
116 абсолютних показників були зведені у 94 рейтингові індикатори, а вони, у свою чергу, розподілені за десятьма інтегрованими рейтинговими індексами.
Не дивлячись на різні суперечливі оцінки цього процесу, слід визнати, що введення рейтингів є явищем прогресивним і важливим стимулюючим фактором підвищення змагальності серед ВНЗ. Як Вам відомо, Університет «Україна» по цьому рейтингу займає п'яте місце серед недержавних ВНЗ. При цьому із десяти інтегрованих індексів п'яти місць два знаходяться на першому місці, один — на другому місці, п'ять на третьому місці (посередині), і два — на четвертому. І якщо ознайомитися зі змістом цих індексів, то неважко побачити, що наші досягнення на міжнародному рівні (мається на увазі в першу чергу кількість зарубіжних ВНЗ-партнерів, з якими укладено офіційні угоди про співпрацю у сфері освітньої та наукової діяльності, кількість міжнародних проектів, у яких бере участь вищий навчальний заклад, чисельність науково-педагогічних працівників, відряджених за кордон для викладацької та наукової роботи відповідно до договорів, чисельність студентів та аспірантів, направлених за кордон на навчання або стажування відповідно до програм двостороннього та багатостороннього міжнародного обміну, кількість замовлених доповідей науково-педагогічних працівників у звітному році за кордоном на наукових конференціях, симпозіумах, форумах, обсяг в умовних друкованих аркушах наукових та науково-методичних робіт, опублікованих у зарубіжних виданнях, кількість міжнародних виставок у галузі науки, освіти, технологій, культури та мистецтва тощо, на яких репрезентовано здобутки вищого навчального закладу в поточному році, кількість нагород (медалі, грамоти, дипломи переможців), отриманих вищим навчальним закладом на міжнародних виставках тощо), в якості сформованого науково-педагогічного персоналу (йдеться про кількість працюючих у нас докторів наук, професорів, наявність серед них академіків, членів-кореспондентів, лауреатів державних премій тощо), у здобутках студентів на національному рівні (чисельність студентів-призерів спортивних змагань, переможців та призерів олімпіад, мистецьких конкурсів), у виконанні ліцензованого обсягу, в ефективності організаційної структури (маємо на увазі частку випускових кафедр, до складу яких входить п'ять і більше штатних науково-педагогічних працівників, які працюють на повну ставку, загальну кількість випускових кафедр і частку випускових кафедр, до складу яких входить три і більше штатних науково-педагогічних працівників із науковими ступенями або вченими званнями, які працюють на повну ставку), у сфері фінансування науково-дослідних робіт (йдеться про загальний обсяг фінансування наукових робіт вищого навчального закладу, які виконані власними силами, про обсяг фінансування наукової діяльності вищого навчального закладу за рахунок держбюджету, які виконані власними силами, про обсяг фінансування наукової діяльності вищого навчального закладу за рахунок коштів замовників на території України, які виконані власними силами, та про обсяг фінансування наукової діяльності вищого навчального закладу за рахунок іноземних держав) виглядають дуже скромно.
Набагато кращими могли б бути наші здобутки у підготовці наукових та науково-педагогічних кадрів.
Отже, шановні колеги, якщо ми хочемо потрапити до числа елітних європейських і міжнародних ВНЗ, то нам ще дуже рано думати про відпочинок на лаврах. Тому ставиться завдання всім проректорам розібратися з основними показниками ефективності роботи своїх підрозділів (за функціональними обов'язками) і разом із працівниками цих підрозділів визначити цифрові завдання зростання цих показників у динаміці хоч би на найближчі 3—5 років. Хочу нагадати, що через два роки МОН буде перевіряти, як виконуються умови акредитації на IV рівень.
Роботу щодо подальшого зростання Університету «Україна» слід розумно спланувати й організувати жорсткий контроль за виконанням цього плану. Думаю, всім зрозуміло, що домігшись зростання «розумних» окремих рейтингових показників, ми автоматично отримаємо високий рівень роботи в цілому.
Особливо актуальною для нас є потреба у кардинальній зміні кадрової ситуації. Зокрема, нам необхідно впродовж двох-трьох років підготовити або залучити зі сторони 120 докторів наук і професорів тільки для базової структури. Ми повинні домогтися того, щоб усі кафедри без винятку очолювали доктори наук, професори, щоб на кожній кафедрі, крім завідувача кафедри, працювало не менше ще двох-трьох докторів, професорів. Тоді на кафедрах або на факультетах стане можливим створити потужні наукові школи. У процесі цієї роботи слід звернути увагу на наших власних талановитих випускників.
Однією з головних задач, яку нам необхідно розв'язати найближчим часом, — це подальше вдосконалення структури університету та покращання управління ним. Ці процеси повинні здійснюватися в існуючому правовому полі системи освіти. Найближчим часом це може виглядати приблизно так: базову структуру (м. Київ ) уособлює Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»; до його складу входять структурно відокремлені підрозділи — інститути, коледжі, гімназії, дитячі садочки тощо. Вони не є юридичними особами, але всі разом вони створюють потужний навчально-науково-виробничий освітянський комплекс за прообразом провідних університетів світу. У цьому навчальному закладі надання освітніх послуг здійснюється за такими формами навчання: денна (швидше змішана — денна + дистанційна), заочна, суто дистанційна, екстернат. Тому найближчим часом всі існуючі територіально відокремлені підрозділи повинні бути приведені до цієї структури. Це означає, що філії і регіональні центри перетворюються нашими наказами на коледжі й у разі створення належних умов ліцензуються для надання освітніх послуг І та II освітньо-кваліфікаційного рівня. Гімназії, загальноосвітні школи (якщо такі є) мають свій узаконений статус, а локальні центри дистанційного навчання трансформуються у консультаційні пункти для заочної та дистанційної форми навчання. При цьому всі підрозділи працюють за відповідними ліцензіями і не більше.
Намагання окремих керівників надавати освітні послуги за освітньо-кваліфікаційними рівнями, які не забезпечують виконання ліцензованих умов (кадри, база, методичне забезпечення тощо), слід розглядати як грубе порушення чинного законодавства. Навряд чи можна вважати моральним обман людських надій або невиконання завищених зобов'язань.
Тому впродовж двох місяців (вересень, жовтень 2007) необхідно завершити формування цієї структури. Також слід приділити необхідну увагу і вдосконаленню структури бази. Йдеться, в першу чергу, про трансформацію в інститути факультетів, на яких сформовано необхідні умови. При цьому слід виробити дещо нові правила взаємин — на основі демократизації — між ними і загальноуніверситетським керівництвом
Непрості завдання стоять перед нами в подальшому нарощуванні власної матеріально-технічної бази. Маємо на увазі будівництво, придбання і реконструкцію в першу чергу необхідних приміщень для організації навчально-виховного і наукового процесу, гуртожитків і житла для співробітників університету, спортивних споруд і баз відпочинку.
Ті надбання, які ми маємо сьогодні, є похвальними. Але вони явно недостатні, як і наші зусилля щодо зміни становища. Завдання полягає в тому, що ми повинні об'єднати фінансові, матеріальні, комунікативні, політичні, економічні та всі інші можливості наших життєздатних підрозділів, отримати потужні кредити, інші види фінансової допомоги і різко покращити умови для навчання і роботи в усіх підрозділах без винятку.
Ми повинні також уважно проаналізувати всі наші можливості щодо відкриття та формування додаткових джерел фінансування потреб університету. Тут є ще дуже багато невикористаних резервів.
У минулому 2006 році темпи економічного розвитку в Україні зросли у сім разів. Секрети цього криються в експорті сировини і продукції низького ступеня переробки.
Таким чином, економічні підсумки минулого року в черговий раз підтвердили сумну тенденцію вмирання наукової та інноваційної діяльності української держави та її бізнес-структур. На сьогоднішній день структура вітчизняної економіки залишається такою ж, як десять, п'ятнадцять років тому назад. У структурі експорту України превалюють (переважають) чорні метали. А на європейському ринку їх більше, ніж достатньо. Текстильною промисловістю в Європі теж нікого не здивуєш, рівно як і результатами агропромислового комплексу. Сьогодні Захід має потребу у високих технологіях — інформаційних, енергозберігаючих галузях, альтернативних і відновлювальних джерелах енергії, екологічно чистих технологіях тощо.
І тому Університет «Україна» бачить своє завдання у сфері наукової діяльності — різке розширення інноваційних розробок, їх широке тиражування та впровадження. Це дасть можливість забезпечити поступові зміни економіки України не на користь сировинних галузей чи первинної переробки сировини, а на користь інноваційних (FMCG-ринків).
ІТ-технології допоможуть нам вижити в умовах жорсткої конкуренції зі світовими брендами, які з кожним роком нарощують свою присутність в Україні.
Вважаю за необхідне особливо підкреслити, що через відсутність комерціалізації новітніх послуг і продуктів не відбувається взаємовигідного співробітництва між освітою, наукою та перспективним реальним виробництвом.
У результаті постійно зростає відсталість технічного рівня більшості виробництв України від рівня розвинутих ринкових економік За умови збереження наявної ситуації, з кожним роком в Україні консервується і посилюється технологічне відставання від провідних країн світу, блокуються можливості формування стійкого економічного зростання на основі використання інновацій. Досвід, набутий в Україні за останні роки, підтверджує, що на шляху еволюційного розвитку неможливо вирішити проблеми переходу до інноваційної економіки. Усі країни, які вирішили таке завдання — США, Японія, Фінляндія, Індія, Ірландія, Китай та інші, — зробили це шляхом здійснення високотехнологічних проривів, що передбачало активне втручання держави в економічний розвиток.
І я думаю, що є справою честі провідних вищих навчальних закладів, у т. ч. і Університету «Україна», знайти своє місце у цьому процесі та розпочати необхідну роботу.
У зв'язку з цим я хочу привернути вашу увагу до того, що я говорив на такому ж зібранні у минулому році. Йдеться про необхідність розробки нової освітньої технології, оскільки у цьогорічних звітах я нічого не знайшов про цю роботу, тому вимушений знову говорити про це.
Що ж це за технологія?
Її мета — поєднати у логічний ланцюг усі існуючі сьогодні найбільш ефективні форми здобування знань (денну, заочну, дистанційну форми навчання, сучасну організацію самостійної та наукової роботи, практик тощо) з тим, аби майбутній випускник мав сучасну професійну вищу освіту і був надзвичайно конкурентоспроможним на ринку праці.
Основні компоненти цієї технології:
· розробка моделі спеціаліста (що він повинен знати і вміти робити — визначити обсяг знань, вмінь і навичок), використовуючи сучасні методичні розробки у цій площині;
· визначити перелік дисциплін, які повинні забезпечити цей рівень знань;
· визначити форми занять, які повинні забезпечити необхідні вміння та навички;
· розробити відповідні робочі програми дисциплін із визначенням обсягу аудиторних занять, семінарів, практичних занять тощо;
· визначити форми контролю за рівнем підготовки;
· створити структурно-логічні схеми, які визначають послідовність вивчення дисциплін та проведення інших видів занять;
· скласти робочі навчальні плани;
· визначити за кожною дисципліною кількість лекцій, які описують ядро дисципліни, обсяг матеріалу, який призначено для самостійного опрацювання;
· скласти графік навчального процесу з урахуванням означених факторів. Усе це повинно робитися із використанням інформаційно-комунікаційних технологій.
Таким чином, ми повинні отримати результат кращий, ніж дають наявні технології, у тому числі й Болонські.
Досягається це за рахунок того, що:
— розробляється методичне забезпечення такого рівня, яке є, по суті, організуючим фактором пізнавального процесу майбутнього спеціаліста, а це, у свою чергу, значно посилює мотиваційну функцію суб'єкта навчання (як відомо, знання, добуті самостійно, є найбільш глибокими і довготривалими);
— використовуються новітні засоби навчання — комп'ютерні технології, сучасні комунікативні мережі, електронна пошта, Інтернет, відео- та аудіозасоби, інтерактивні дошки тощо, що значно підвищує ефективність пізнавального процесу;
— значне зменшення лекційних занять дозволить залучити до читання лекцій на основі сумісництва видатних вчених, педагогів, практиків із інших ВНЗ, наукових установ, фірм тощо (одним із вирішальних факторів у якісній підготовці фахівців є особистість навчителя);
— впроваджується системний як самоконтроль знань, так і зовнішній, що разом значно підсилює організацію самостійної роботи і змагальність у навчальному процесі;
— розробляється чітка організація наукової роботи студентів, яка органічно вплітається у навчально-виховний процес;
— застосування новітніх засобів навчання дозволяє транслювати освітні ресурси до суб'єктів навчання за місцем проживання, що створює надзвичайно сприятливі умови для навчання.
І насамкінець, технологія передбачає систематичне відслідковування досягнень педагогічної науки й оперативне впровадження всіх прогресивних напрацювань.
Етапи впровадження цієї технології повинні бути чітко виписані у логічно структурованому плані заходів, що нормує всі виконавські дії у просторі і часі.
Якщо подивитися більш широко на можливості експерименту, то йдеться про диверсифікацію програм навчання, при цьому розмаїття цих бакалаврських програм повинно витікати із досягнутого кожною людиною, яка іде на навчання за вибраною програмою.
Економічний бік цієї технології полягає в тому, що за умови її повного розгортання та впровадження вона дасть значний економічний ефект, хоч на першому етапі необхідно понести чималі витрати на розробку навчально-організаційної документації і, звичайно ж, абсолютно нового методичного забезпечення.
Що стосується останнього, то маємо на увазі в першу чергу абсолютно нові конспекти лекцій із відповідними методичними порадами, наборами контрольних тестів, практичних завдань, тем наукових досліджень, програм практик тощо.
Але як тільки ця технологія буде розгорнута в повному обсязі, вона почне працювати на економію. У першу чергу зменшиться кількість лекційних занять (лекції охоплюють тільки ядро дисципліни). Зменшиться потреба в навчальних приміщеннях (від частини їх, що вивільняться, можна відмовитися).
Відповідно зменшаться експлуатаційні витрати. Фундаментальне методичне забезпечення зменшить часову потребу в персональних контактах викладачів і студентів.
Динамічна ринкова економіка вимагає прискореного оновлення знань. Але існуюча система освіти є неповороткою для виконання цього завдання. Так само ж вона не забезпечує працевлаштування за спеціальністю.
Щоб вирішити ці питання, необхідно припинити приписувати вузам зверху — чому, як і в яких обсягах вчити студентів. Вузи повинні мати можливість самі створювати (складати) освітні програми, модульні цикли тощо з урахуванням вимог роботодавців.
Це зовсім не означає, що держава повинна усунутися від контролю за якістю освіти. Вона повинна контролювати і забезпечувати державними важелями рівень компетенцій випускника, іншими словами — що він повинен знати й уміти робити після закінчення вищого закладу освіти.
Неважко передбачити, що за таких умов наступає реальна можливість значно підсилити практичну підготовку молодих спеціалістів до конкретної роботи, а також дозволить майбутнім фахівцям вибирати професію не до вступу у вищий заклад освіти, як це робиться сьогодні, а під час навчання в ньому, тобто більш усвідомлено й обґрунтовано.
П. Таланчук
Газета «Університет «Україна», 27 серпня 2007 р.
автор: Петро Михайлович ТАЛАНЧУК
видання: Газета «Університет «Україна», час видання: 2007
25/02/2010
- Рубрики
- Усі
- Дистанційне навчання
- Духовність
- Культура
- Наука
- Постаті
- Про президента
- Про Університет
- Проблеми освіти
- Проблеми студентів з інвалідністю
- Рідна мова
- Розвиток особистості
- Статті Президента
- Цінуймо, знаймо і любімо українське