Дар кожного - неповторний

 

ДАР КОЖНОГО НЕПОВТОРНИЙ

Загальновідомо, що цінність та гуманізм будь-якого суспільства визначається ставленням держави до найуразливіших соціальних категорій громадян: до дітей, людей похилого віку, інвалідів.

В Україні нараховується 2,8 млн. інвалідів, що становить 5,6 відсотка від усього населення. Майже половина з них працездатного віку, левова частка з яких хотіла б повернутися до повноцінного життя. Проте сьогодні лише 14 відсотків із них мають можливість працювати. І проблема ця загострюється, оскільки в Україні намітилася негативна тенденція збільшення числа інвалідів серед осіб працездатного віку і дітей.

Рівень матеріального забезпечення цієї категорії громадян України є недостатнім. Якщо уявити собі повсякденні обставини, за яких вони живуть (одні обмежені стінами свого помешкання, для інших це обмеження доповнюється ще іншими бідами — нерухомістю, глухотою або сліпотою), то неважко уявити собі ауру людської печалі, що їх постійно супроводжує.

Дослідження показують, що рівень зайнятості інвалідів надзвичайно низький і не відповідає їх потенційним можливостям. Інваліди, які виходять на ринок праці, часто неконкурентоспроможні порівняно із фізично здоровими людьми через нижчий освітній рівень. Причина банальна: інвалідові дуже важко вступити до вищого навчального закладу. Наприклад, у державних ВНЗ навчається лише 0,4 відсотка інвалідів від усього контингенту студентів. Єдиним винятком із цього сумного правила є хіба що Університет «Україна», у київських інститутах та факультетах якого ці категорії студентів становлять 6,8 відсотка від загального студентського контингенту.

Інвалідам, із зрозумілих причин, важко навчатися, але ще важче, отримавши диплом, знайти пристойну роботу.

А все це є наслідком існування цілого спектра бар'єрів фізичного і соціального характерів, найстрашнішими серед яких є морально-етичні, бо вони всіляко гальмують формування в суспільстві доброзичливо-поважливого ставлення до інвалідів, державницького сприяння у реалізації їх людського потенціалу.

Ми часто-густо забуваємо, що людина, маючи якісь фізичні чи сенсорні вади, намагається їх компенсувати і внаслідок цього розвиває такі інтелектуальні здібності, що вони перекривають інші втрати від незадовільного стану здоров'я. Прикладів таких дуже багато. Нагадаю лише два: великий князь Київської держави Ярослав Мудрий і президент США Франклін Рузвельт. Проте зовсім не обов'язково бути українським королем чи американським президентом. Я, скажімо, переконаний, що таких видатних особистостей є чимало й серед нас.

Коли дивишся на студента факультету філології та масових комунікацій Університету «Україна» Юрія Титова, то ти бачиш інвалідний візок і в ньому покручене недугами, деформоване бідою людське тіло. Але коли починаєш читати його поезію або слухати романси на його вірші, то важко збагнути, де береться неймовірна сила життя і духу у цієї людини, щоб бути таким життєстверджуючим оптимістом! І таких прикладів в Університеті «Україна» та його філіях десятки.

Ці люди мають таку духовну потужність, такий високий інтелектуальний потенціал, що по них, як по камертону, можна настроювати суспільство на високе шляхетне звучання, якого так не вистачає в наші дні.

Було б дуже корисним, аби Президент України пересадив хоч на тиждень високопоставлених урядовців, дотичних до цих проблем, із мерседесів на візки інвалідів. І тоді, з висоти інвалідного візка, світ їм видався б зовсім іншим: не те щоб ворожим, а просто непридатним для життя.

Може б тоді Україна нарешті поповнила ряди підписантів Конвенції з прав інвалідів, як це зробили понад сто держав світу. І ми б почали принципово боротися з усіма традиціями і практикою, які допускають дискримінацію стосовно осіб із обмеженими можливостями.

Радикальним напрямом тут повинна стати система заходів включення інвалідів у повнокровне суспільно-політичне життя. Елементами цієї системи мають бути: створення банку даних інвалідів за нозологіями, експертиза фізичних можливостей та професійних здібностей цієї категорії громадян, професійна орієнтація, підготовка та перепідготовка, працевлаштування та трудова адаптація інвалідів, атестація робочих місць.

Потрібно цю систему доповнити практичними кроками щодо усунення природних, комунікаційних та архітектурних перешкод, переглянути перелік медичних показників до навчання інвалідів, сформувати і розширити державне замовлення на підготовку фахівців із числа інвалідів у професійно-технічних і вищих навчальних закладах, включаючи й недержавні. І зробити це, на нашу думку, варто за рахунок професій, які мають підвищений попит на ринку праці, що кардинально змінить на краще ситуацію з навчанням та працевлаштуванням інвалідів.

Суттєвим фактором упровадження цієї системи може стати регламентація та уточнення вимог МОН до організації навчання в інтегрованих навчальних колективах; формулювання критеріїв діяльності ВНЗ інтегрованого типу; застосування сучасних форм і методів навчання, включаючи дистанційні технології та електронне навчання.

Світовий банк, обстеживши 192 країни, дійшов висновку, що у країнах із перехідною економікою 16 відсотків економічного зростання обумовлені фізичним капіталом, 20 відсотків — природними ресурсами, а інші 64 відсотки — людським і соціальним капіталом.

Прогнози ЮНЕСКО свідчать: досягти високого рівня суспільного розвитку зможуть країни, серед працездатного населення яких налічуватиметься щонайменше 40-60 відсотків фахівців із вищою освітою. А США та Японія планують невдовзі мати майже 90 відсотків таких фахівців серед загальної чисельності працюючих.

Надзвичайно важливу роль у цих процесах має навчання дорослих (і особливо інвалідів та малозабезпечених) за дистанційною формою. Для сприяння навчанню дорослого населення на Брюгге-Копенгагенському процесі 20 листопада 2002 р. були ухвалені положення так званої Копенгагенської декларації, у висновках якої підкреслюється необхідність:

1) створення високоякісної системи електронної освіти;

2) розробка нових методів аналізу компетенції особи;

3) створення умов для безперешкодного і рівноправного доступу до можливостей електронних освітніх систем.

Згідно з Копенгагенською декларацією електронне навчання має бути доступним. Для цього треба: прийняти загальні технічні стандарти, що забезпечують відкритий і рівний доступ за мінімізованими цінами; створити умови, що знижують бар'єри доступу населення до електронної освіти; забезпечити гранти на розвиток об'єднаного приватного і суспільного партнерства у розповсюдженні ідей і методів електронної освіти в суспільстві; узяти на себе провідну роль у просуванні методів електронної освіти для людей і співтовариств; використовувати трибуну влади для популяризації ідей електронної освіти.

Якщо хоча б половина цих рекомендацій була реалізована в нашій країні, ми переконані, життя інвалідів було б набагато кращим. Ми закликаємо всі владні та громадські структури, дотичні до цих проблем, до співпраці у цій гуманній царині. Університет «Україна» за доброї волі всіх зацікавлених сторін міг би стати авторитетним науково-методичним центром із цього питання, оскільки у нас уже напрацьовані унікальні методики навчання осіб із обмеженими можливостями.

У цьому зв'язку варто було б об'єднати зусилля уряду (держзамовлення на навчання інвалідів та малозабезпечених) і київської міської громади (виділення землі під будівництво гуртожитків для студентів та житла для викладачів), що дасть змогу значно поліпшити ситуацію з навчанням осіб із обмеженими можливостями.

Наостанок я хотів би наголосити на тому, що справи підуть у нас на краще за умови, коли ми пусті й фальшиві декларації замінимо на практичні справи і почнемо впроваджувати в Україні високі соціальні стандарти.

Інваліди не повинні відчувати себе покинутими суспільством. Бог створив різні квіти — великі й малі, яскраві та ледь помітні. Але кожна квітка має свою неповторну красу і має своє місце.

Люди теж є слабкі та сильні, з різними можливостями. Але, за великим рахунком, ми всі потребуємо одне одного, бо життя кожного безцінне, і дар кожного неповторний. Усі разом ми повинні усвідомити, що людство — як одна мозаїка, в якій все взаємообумовлене і взаємопов'язане, краса якої не буде завершена, якщо кожен із нас не займе оте єдине, відведене тільки йому місце. Тож давайте об'єднуватись і не шкодувати зусиль для створення гармонійного суспільства.

 

Газета «Урядовий кур'єр», 27 грудня 2007р.

автор: Петро Михайлович ТАЛАНЧУК

видання: Газета "Урядовий кур'єр", час видання: 2007


25/02/2010