Людина. Патріот. Науковець. Вчитель

ЛЮДИНА. ПАТРІОТ. НАУКОВЕЦЬ. ВЧИТЕЛЬ

 

1 липня 2013 року – відомий український освітянин, науковець, громадський діяч, президент Університету «Україна» Петро Таланчук відзначає своє 75-річчя.

Петро Михайлович Таланчук народився в селі Городища-Косівські Володарського району Київської області. Навчався у Київському політехнічному інституті, пройшов шлях від студента до ректора цього вищого навчального закладу. Був першим міністром освіти незалежної України. Доктор технічних наук, професор, автор понад 400 наукових праць з різних галузей науки та техніки.

Талановитий освітянин, науковець, державотворець, нині Петро Таланчук очолює заснований ним Університет «Україна» – єдиний вітчизняний заклад, у якому створено всі умови для навчання людей із інвалідністю. За благородну місію, непохитні принципи і високі ідеали дякуємо ювіляру й зичимо наснаги та міцного здоров’я!

 

Петро ТАЛАНЧУК: ДУМКИ ВГОЛОС ПРО ДЕРЖАВУ, ВОЖДІВ І ОСВІТУ

ЧОМУ УКРАЇНА ДОСІ НЕ СТАЛА УКРАЇНСЬКОЮ?

… На жаль, багато запитань залишаються без відповіді.

Чому ми:

- не зуміли реалізувати Декларацію про державний суверенітет України, яка є основою для нової Конституції в частині самоврядування і народовладдя;

- не змогли впровадити у життя громадян України верховенство права;

- не збудували громадянського суспільства і правової світської держави;

- не забезпечили належного – справедливого й неупередженого – правосуддя;

- не домоглися визнання Голодомору 1932-33 рр. як геноциду українського народу;

- не розкрили жодного із резонансних вбивств (Гонгадзе, Гетьман, понад три десятки журналістів тощо);

- не відстояли своє право на володіння атомною зброєю;

- не навели ладу із землекористуванням і довели до повного краху сільське господарство – колишня житниця Європи (та й не тільки!) тепер завозить гречку з Китаю, картоплю – з Єгипту, а сало і яблука – з Польщі…

Цей перелік можна продовжувати.

Так, багато не зроблено з того, що можна було зробити! Це обумовлено в першу чергу тим, що нами правили некомпетентні нездари («скажіть, яку Україну ви хочете побудувати, і я її вам побудую», або «маємо те, що маємо», замість того, щоб зламати і виправляти це «маємо». Вони були недержавники і непатріоти. А така ситуація є наслідком того, що українське суспільство ні політично, ні економічно не структуроване, а українці як етнос до страшного роз’єднані.

За великим рахунком, в Україні є три сили, які визначають її долю: проукраїнська, проросійська партії і партія олігархів. Із проукраїнською партією все ясно – між собою чубляться і луплять одне одного, щоб чужі боялися. Проросійська партія – це, однозначно, п’ята колона у нас у тилу. Її мета – поглинання України. Партія олігархів малочисельна, але їй належить майже все майно українців і верховна влада на додачу також.

Все це вкупі має місце в першу чергу тому, що українці – як я вже казав, роз’єднані. І ніяк не можуть розірвати зачароване коло: «Дядьку, чого ти бідний, бо дурний. А дурний чому, бо бідний». А двісті з лишнім політичних партій і партійок, у тому числі й Рух, вирішити цю проблему не зможуть. Бачите, яка сьогоднішня опозиція у багатоликому прояві слабка. І до органічного єднання справа мабуть ніколи не дійде, бо вузькі корпоративні інтереси кожної з них не дадуть це зробити. Хвороба вождізму у них невиліковна.

Треба визнати, що з керманичами нам не пощастило.

Якщо розглянути керманичів управління першого ешелону, включаючи президентів і прем’єр-міністрів, то жоден із них не мав у достатній мірі необхідного комплексу інтелекту, професіоналізму, патріотизму і відповідальності. На період становлення української держави українці не змогли висунути зі свого середовища і привести до влади українського Рузвельта, як і не прийшов, поки що, до нас Вашингтон «із новим і праведним законом», на якого уповав духовний батько нашої нації Тарас Шевченко…

 

ЯКБИ Я СТАВ ПРЕЗИДЕНТОМ…

…Першим, мабуть, був би указ «Про відродження довіри народу до влади», в якому слід було б озвучити три проблеми.

Перша – ліквідація соціальної прірви між бідними й багатими. Ідея проста – якщо середня місячна зарплата в Україні становить, наприклад, 3000 грн., то президент може отримувати не більше 12000 грн. з усіма видами доходів. Голова Верховної Ради і прем’єр-міністр 95% від зарплати Президента, заступники – 90%, народні депутата і міністри – 85% , і так по ланцюжку ієрархічної драбини аж до низу. По мірі зростання добробуту народу і його заробітної платні збільшуватиметься і зарплата чиновників усіх рівнів.

Друга – корупція , хабарництво і шахрайство. Президент повинен сказати народу: „Дорогі мої співвітчизники! До сьогодні багато хто з нас, або майже всі ми брали хабарі, крали, шахраювали, одним словом – зовсім не були праведниками. Завтра покладемо цьому край. Кого впіймають відповідні органи – довічне ув’язнення. Давайте станемо щирими самі перед собою та назавжди позбудемося цих ганебних явищ. І нехай допоможе нам Бог!”

Розповідали, що під час зустрічі Брежнєва з американським президентом Фордом у Владивостоці Генсек хотів вручити американському президентові хутрову шапку. Той відмовився, хоча подарунок йому сподобався. Причина – вартість шапки перевищувала межу допустимої вартості подарунка, підпадала вже під визначення хабара й відповідно впливала на рівень його доходів. Переступати ж межу дозволенного у США зась, у тому числі й президентові…

Третя – екологія, охорона здоров’я. Все населення України повинно вживати якісну воду. Захаращенню природи – бій: викинув пакет зі сміттям куди попало; кинув недопалок не в урну; з’їв морозиво, а обгортку залишив на лавці парку тощо – плати штраф у розмірі трьох місячних зарплат. Тоді, перш ніж щось викинути, кожен буде думати, як це правильно зробити. Держава встановлює монопольний жорсткий контроль над цінами на ліки, знищується лікарсько-фармацевтична мафія, яка сьогодні є однією з найстрашніших…

 

ПРО РЕФОРМИ В ОСВІТІ

В освіті, як мені здається, керівництво держави разом із керівництвом галузі й суспільством так до кінця і не визначилося, а що ж, власне, ми хочемо реформувати. В результаті йде поверхнева смиканина, яка створює ілюзію реформ, а насправді глибинні процеси і явища залишаються поза увагою. Крім того, міністри освіти міняються, як скельця у калейдоскопі, як правило кожен щось хоче залишити після себе таке, щоб його запам’ятали. Тому один впроваджує дванадцятирічне навчання в середній школі, інший зменшує його на один рік. Третій дозволяє абітурієнтам подавати заяви до п‘яти ВНЗ по п’яти спеціальностях, інший або ж той самий змінює ці цифри. І таких прикладів ІБД (імітація бурхливої діяльності) можна навести багато. Щастя в тому, що сама освіта по своїй природі – явище консервативне, а тому часто не встигає відпрацьовувати такі «новації» до кінця. І від цього тільки виграє. А реформувати освіту треба.

Стратегічним завданням освіти, як на мене, є обов’язок перед державою і суспільством «пересіяти» весь інтелект нації, провести, так би мовити, його інвентаризацію і відповідно до інтелектуальних, фізіологічних, фізичних, психологічних тощо можливостей кожної дитини допомогти їй організувати пізнавальну діяльність з тим, щоб вона реалізувала себе у житті найбільш повною мірою. Відбір і робота з обдарованими дітьми – дуже необхідна і корисна робота, але в цілому вона не вирішує всі, в тому числі й основні проблеми. Якщо ти зібрав сметану, то подумай також, що робити з кислим молоком, яке залишилося. А під виконання цієї державної стратегії треба конструювати і систему освіти, причому дуже бажано по вертикалі від дитячого садочка до магістратури включно. Проміжкові етапи тестування вирішують питання необхідних рівнів підготовки та їх завершення, відбору та відсіву. Такий підхід дозволить скоротити загальний період навчання і зекономити немалі фінансові ресурси.

 

ВІД КОГО БІЛЬШЕ ЗАЛЕЖИТЬ ЯКІСТЬ ОСВІТИ

Для якісної освіти повинна бути дружна тріада: навчальний заклад, роботодавець і сам студент.

На перше місце я ставлю студента. За радянських часів студент був об’єктом навчального процесу, а тепер він – суб’єкт. Коли він був об’єктом, то це – як фарширована ліверна ковбаса – налили, що попало, зав’язали, спекли, як вдалося, й викинули. Будуть тебе споживати чи не будуть – це справа твоя.

Тепер ми повернулися обличчям до Європи, розвинулися й кажемо, що студент – рівноправний учасник навчального процесу. Звичайно, за умови, що він достатньо вмотивований і прийшов із чітким усвідомленням того, чого він хоче.

На другому місті – майстерність професорсько-викладацького колективу, який уже не вчить, а керує пізнавальним процесом…

З моєї точки зору, найкращий навчальний процес – це поєднання навчання з роботою. Зараз навіть у закладах із хорошою дисципліною на старших курсах половини студентів в аудиторіях ви не знайдете. І не всі вони гуляють, більшість із них – працює. Потрібно створити їм умови для того, щоб вони могли поєднувати роботу з навчанням. Якщо зважити на можливості сучасних комунікацій, реалізувати це – нескладно. Наприклад, зараз ми в Університеті «Україна» готуємося до того, щоб транслювати математику по всіх філіях. Наприклад, з 8:00 по 10:00 години ранку 31 регіональна філія університету буде слухати математику… Йдеться також і про економію приміщень: більш раціональним є не стягування людей до центру навчання, а трансляція освітніх ресурсів за місцем проживання чи за місцем роботи…

Отже, попри ряд недоліків приватної освіти, вона має низку переваг, одна з яких – можливість розширювати матеріально-технічну базу і впроваджувати новітні технології. Блискучим прикладом реалізації такої можливості став Університет «Україна» – єдиний у країні ВНЗ, матеріальна база якого дозволяє здобувати освіту людям із особливими потребами: візочникам, незрячим і глухонімим студентам.

 

ПРО ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ

З моєї точки зору, тут усе природньо. Людство весь час шукає нові форми і технології передачі знань, навчання. З часом одні відживають, інші приходять їм на зміну або використовуються в комбінації. Сказане ілюструють прусська конвеєрна технологія, радіо- і теленавчання. А зараз дистанційна. Це специфічна технологія. Вона вимагає високої вмотивованості того, хто бажає вчитися. Але вона дає колосальну перевагу перед усіма існуючими – той, хто навчається, сам планує і дозує свої заняття у зручний для нього час. Тому, наприклад, для людей із фізичними вадами, яким дуже важко добиратися до інтегрованих центрів навчання, така технологія є великим благом: навчальні ресурси транслюються за місцем роботи або за місцем проживання.

Або зайдіть зараз в аудиторію будь-якого ВНЗ, де проводять заняття за денною формою навчання. Ви там виявите значну частину відсутніх студентів, як депутатів у Верховній Раді. А відсутні вони (студенти) тому, що вимушені підробляти, життя примушує. Ось для них ця технологія (або її елементи) теж є дуже корисною. Подібних прикладів можна навести десятки. Ставлення до дистанційної форми навчання останнім часом наче починає змінюватися. Тому необхідно вивчити напрацювання в цій галузі, які вже є в Україні, узагальнити їх, створити потужний координаційний центр і викинути в Інтернет необхідний дидактичний матеріал не просто дисциплін, а закінчені цикли для підготовки того чи іншого фахівця.

За цією технологією майбутнє. Уже сьогодні є приклади (академія Хана у США), коли в одному центрі навчається 10 млн. слухачів.

У Великій Британії ці технології використовує і пропагує більше 50 років Відкритий Британський університет, який вважається перлиною у королівській короні. Думаю, що незабаром і Україна виведе дистанційне навчання зі статусу попелюшки. Наш університет настирливо працює у цьому напрямку.

Очікується, що впровадження дистанційних форм навчання у світовому масштабі інтенсивно розпочнеться після Давоського форуму, який відбувся в січні 2012 року і на якому були дані надзвичайно високі оцінки цій технології та прийняті конкретні рішення щодо фінансування її розвитку за рахунок коштів окремих олігархів.

Найближчим часом слід очікувати ефекту «грибного дощу»: з’являться сотні навчальних закладів, курсів, семінарів, форумів, шкіл, центрів тощо, які будуть базувати свою освітню діяльність на дистанційних технологіях навчання.

 

Джерело: Інтернет-видання «Трибуна України»:

http://ukrtribune.com/2013/06/lyudina-patriot-naukovec-vchitel/

видання: Інтернет-видання «Трибуна України», час видання: 2013

адреса видання: http://ukrtribune.com/2013/06/lyudina-patriot-naukovec-vchitel/


04/07/2013