Черговий тріумф театру-студії "Данко" Університету "Україна"
Ніна Головченко
Гран-прі ХІ Всеукраїнського фестивалю аматорських театрів та цирку «Театральний форум 2011» за представлену в конкурсній програмі виставу «Небесна геометрія» присуджено народному аматорському колективу театру-студії «Данко» та його режисерові Андрію Лелюху. За сумлінну працю та високий професіоналізм театр «Данко» Університету «Україна» було відзначено також Почесною грамотою Міністерства культури і туризму України, ЦК профспілки працівників культури України.
Фестивальна програма була укладена нині з вистав, що представляли театральне та циркове аматорське мистецтво з різних регіонів України: м. Херсона (зразковий дитячий театр «Арт-Ідея»), м. Жовті Води Дніпропетровської області (художнє читання; Народний театр драми і комедії), м. Кривий Ріг (циркова студія «Арлекін»), м. Ірпінь (театр-студія «Браво»), м. Заставна Чернівецької області (народний театр «Дивосвіт»), м. Южне Одеської області (театр-студія «Рампа»), м. Васильків Київської області (зразкова театральна студія «Ассоль»), смт. Глеваха Київської області (зразкова театральна студія «Ассолька»), м. Київ (театр-студія «Данко» Університету «Україна»).
Журі конкурсу було сформоване із відомих в Україні фахівців у галузі театрального та циркового мистецтва: членів Національної спілки театральних діячів України Лідії Гендей, Маргарити Крупіної; майстра спорту міжнародного класу з акробатики та спортивної гімнастики Віри Тищенко, співголови журі. Очолила журі фестивалю народна артистка України, заступник голови Національної спілки театральних діячів України Раїса Недашківська.
Ці всеукраїнські мистецькі змагання проходили 29-30 жовтня 2011 року серед багрянцю осіннього листя в затишній атмосфері курортного передмістя Києва, у місті Буча, в театрально-концертному комплексі «Цитадель». Представник засновників фестивалю (а це: НВ КОЦ «Цитадель» і депутатська група «Відроження Ворзеля») генеральний директор НВ КОЦ «Цитадель» Юрій Романченко розповідає:
− Ми опікуємося не лише цим проектом. За нашої підтримки проходять фестивалі «Золоті ключі», «Пісенні візерунки», «Введенські піснеспіви». Там свою творчість демонструють прихильники української народної та естрадної пісні, виконавці духовної музики. Таким чином ми зберігаємо та підтримуємо потужний шар української культури та людей, які працюють над його розвитком, залучають до цього дітей і молодь.
Протягом двох днів вирували емоції та хвилювання організаторів фестивалю, юних акторів, їхніх наставників та суддів. Різні за змістом конкурсні вистави представляли в основному класичні, традиційні стилі театрального та циркового видів мистецтв. Журі оцінювало акторську гру (тут поза конкуренцією були діти-актори), сценографію, музичне оформлення, гармонію сценічного втілення творчого задуму, актуальність порушеної у спектаклі проблеми. Тут найбільший відгук у серцях глядачів та журі знайшла п’єса театру «Дивосвіт» «Батьківська хата», в якій ідеться про прагматизацію життя сучасних українців, про розмивання духовних цінностей, про те, що у гонитві за виживанням МАТИ – священне і сакральне поняття у традиції українського народу – стає додатком до «недвижимости», хати в селі, яку хочуть продати її діти.
Спектакль театру-студії «Данко» «Небесна геометрія» торкається таких самих морально-етичних проблем буття людини у світі, співвідношення добра і зла, ролі щирості та любові у Всесвіті. Але надає болючим життєвим питанням філософського, узагальнюючого характеру. Універсальність справжніх духовних цінностей, про які під тиском динаміки агресивного глобалізованого світу забувають люди, увиразнена інноваційною технологією тіньового театру, де зміст вистави доноситься до глядача нетрадиційними засобами: світлом, музикою, кольором, графічним малюнком, виконаним на тлі освітленого екрану акторами-тінями, а також за допомогою певних предметів, заставок. Саме універсальність філософії твору та новітні театральні технології, де немає звичних костюмів і декорацій, тексту, голосу актора, міміки й живої його енергетики, але є певна пластика руху; є тональність, ритм, темп музичного супроводу, мажорно/мінорні, асонансно/дисонансні музикальні лади; насиченість, концентрованість чи відсутність світла, певна кольорова гама, що в контексті спектаклю у сприйнятті глядача асоціюється з певними поняттями: білий – чистота; жовтий – енергія тепла, сонця; червоний – пристрасть; чорний – гріховність, страждання, морок; блакитний – божественне начало тощо. Просто переказати чи зафільмувати зміст цього дійства неможливо.
Нові сценічні засоби виразності та спонукання глядача до інтелектуально-емоційної взаємодії з творцями спектаклю й формують модерний, авангардний характер вистави. Саме це й обумовило високу оцінку роботи театру-студії «Данко» на цьому фестивалі.
Жанр «Небесної геометрії» – поєднання різних етюдів, у яких ідеться про духовні цінності.
В одному фрагменті постановки бачимо силует маляти, що збирає пляшки, аби прогодуватися. У тривіальних пошуках дитя плутається між довгими стрункими жіночими ніжками, які грайливо виплітають візерунки, мало не протикаючи дитину високими підборами. Саме певний схематизм образів, відсутність конкретних облич і слів додає символічності цій сцені: очевидно, йдеться про те, що в епоху тотального прагматизму жінка втрачає свою материнську сутність, діти стають усе більш самотніми та покинутими. Одразу з’являється асоціативний ряд образів, що надає цьому епізоду відчуття типовості: відеокліп В. Придувалова на пісню С. Вакарчука «Веселі, брате, часи настали», де натовп ніг обминає дитя, що самотньо грається; роман письменника-абсурдиста С. Беккета «Мерфі», в якому портрет жінки подається як трафаретне зображення «90+60+90». Вимальовується проблема: жінка у ХХІ столітті не культивує свою головну функцію – материнство, вона стає суб’єктом і об’єктом процесу виживання, заробляння грошей.
Наступний епізод − «Метелик». На великому екрані, виплутуючись із кокона, розгортає барвисті крильця метелик. Розмах мальовничих щойно народжених крилець передає щиру радість звільнення, свободи, відкритість і довіру до великого й розмаїтого світу. «Хтось», помилувавшись цією красою, попестив/пригостив метелика, а потім діловито наживо пришпандорив за допомогою голки та нитки до шматка полотна, додавши до своєї колекції ще один експонат…
Виходить, що щирі та відкриті душі в сучасному світі є просто предметом для психологічних маніпуляцій?..
Етюд «Янгол і дитина». Знесилений янгол із обідраними крилами припав до землі в очікуванні смерті. На цю пригоду нагодилася дитина. Щиро співчуваючи промерзлому ослабленому небожителю, вона знімає з себе шапочку, шарф, пальто, закутує янгола, припадає до нього, аби зігріти своїм теплом й удихнути життя…
Світ настільки збайдужів, що й у небесних сил немає снаги до його відродження. Тільки щира жертовна любов може повернути все навспак…
Усі дитячі ролі в цьому спектаклі виконує семирічна донька Андрія – Софійка Лелюх. Запитую її, як дитину:
− Чи не змерзла сама, коли віддала всю одежину знесиленому янголу?
Софійка відповідає, як доросла:
− Ви про етюд «Відродження»? Та ні, він же, одужавши, подарував мені тепла удвічі більше.
Отже, є сенс у тому, щоб обдаровувати одне одного любов’ю і теплом?..
Із проханням прокоментувати театральну виставу ми звернулися до голови журі конкурсу Раїси Недашківської.
− Раїсо Степанівно, ви – актриса класичної школи. Як ставитеся до нових форм на театрі, які демонструє театр-студія «Данко» Андрія Лелюха?
− Форми можуть бути різними, головне, яку думку вони несуть, і з якими відчуттями, емоціями та роздумами залишаються після перегляду спектаклю глядачі. Я все боялася трагічного фіналу у п’єсі театру з Чернігівської області «Батьківська хата», і була щаслива оптимістичним завершенням цієї драматичної історії, що відновило гармонію у моїй душі.
Так само і в роботі Андрія Лелюха: від етюду до етюду режисер ставить тяжку проблему знищення духовності як основного мотиву до життя у сучасному світі. Але ж він дає і рецепти вирішення цієї трагічної ситуації: більше тепла, більше краси, більше щирості, більше любові! Тобто, нагадує про одвічні цінності. А незвична форма привертає увагу, змушує домислювати натяки; роздуми глядача увиразнюються його відчуттями від мелодії, кольору, сили звуку, концентраціїї світла, динаміки та пластики тіньового малюнку. І кожен глядач наприкінці вистави на своєму рівні сприймання доходить спільного висновку: небесна геометрія – це багатовимірний простір Всесвіту, центром якого є ЛЮДИНА. І якщо вона стає прагматично-агресивною, тоді світ тьмяніє, а знесилені та старі янголи падають на землю (як у творі Маркеса «Стариган з крилами»). А якщо людина продукує енергію любові, тоді у світі панує гармонія.
До речі, крім клопіткої праці в журі, невтомна Раїса Степанівна провела неперевершений майстер-клас з акторської майстерності для артистів-аматорів: показала низку вправ для «розігріву» голосу перед виходом на сцену; навчила найскладнішому мистецтву – мистецтву щирого сміху. І настільки вправно реготала сама, що діти-актори, присутні на майстер-класі, просто заливалися сміхом, а за ними й усі дорослі глядачі. Така хвиля безтурботного сміху зняла і напругу, і втому, і відчуття певного дискомфорту через присутність великої кількості незнайомих людей. Потім, об’єднавши та зігрівши аудиторію, Раїса Недашківська читала уривки з «Лісової пісні» Лесі Українки, «Причинну» Тараса Шевченка і вірш Федора Тютчева до Олени Денисьєвої «О, как убийственно мы любим…» Глибинний зміст класичних творів актриса доповнювала мудрими жіночими настановами. Глядачі були щиро вдячні Раїсі Недашківський за пережиті хвилини катарсису, за справжній майстер-клас із духовності.
Наталя Гаврилюк, директор Центру художньої творчості Університету «Україна»:
− Режисером театру-студії «Данко» Андрій Лелюх працює вже вісім років. За цей час він розбудував скромне, але затишне, приміщення театру (поблизу ст. М «Контрактова площа», вул. Братська, 12). Залучив до театрального мистецтва багатьох студентів, які опановують не лише акторську майстерність, а й усі інші театральні професії. До речі, увесь реквізит, освітлення, монтаж спеціального екрану до сьогоднішнього спектаклю – справа рук Андрія і його акторів. У нього працюють не лише студенти, а й випускники нашого університету: Галина Тихомирова, Ольга Костенко, Анастасія Янчук, Євген Нестеренко, Олег Кириченко, Марина Григорова, Наталія Єфремова.
У репертуарі театру є вистави класичного виду («Вісім люблячих жінок» Р. Тома, «Сильне почуття» Ільфа і Петрова) і вистави на основі театру тіней («Шепіт підсвідомості… Сни», «Небесна геометрія»).
У березні 2011 року вперше один із колективів художньої самодіяльності Центру художньої творчості Університету «Україна» − театр-студія «Данко» − отримав високе звання «народний аматорський колектив».
Тому нинішню перемогу – Гран-прі ХІ Всеукраїнського фестивалю аматорських театрів та цирку «Театральний форум 2011» − ми сприймаємо як певну закономірність творчої біографії цього колективу, адже його лідер – талановита творча особистість, яка наполегливо працює, постійно розвивається й залучає до світу мистецтва молодь.
Розповідь Наталі Василівни увиразнила своїм коментарем дружина Андрія – Наталя Лелюх.
− Наталочко, як Ви ставитеся до хобі свого чоловіка?
− Я б не сказала, що театр для Андрія – хобі. Це смисл його життя. Якщо вибудувати градацію цінностей у родинному житті Андрія, то на першому місці – театр, на другому – наша донька Софійка, на третьому – я. Я усвідомила це, коли почула сімейну легенду від батьків Андрія: у десятирічному віці Андрій утік із літнього табору в Криму до Сімферополя, аби подивитися вистави театрального фестивалю, що там відбувався. Добре, що вожатим був його тато, добре, що у тата теж акторська освіта (у родині Андрія кілька поколінь мають педагогічну та театральну освіту), і батько в цій ситуації не зчинив скандал, а зробив висновки щодо майбутньої професії свого сина та й підтримав його в цьому.
Так само роблю і я: підтримую в усьому прагнення Андрія творити театр, шукати актуальні теми і новітні засоби їхнього сценічного вирішення, залучати до творчого процесу молодь. Далі у нас у графіку – фестиваль у місті Рівному, виступ до Дня студента в концертному залі НТУУ «КПІ» тощо. І хоча у мене теж складна й відповідальна робота (я працюю лікарем), однак я узгоджую свій графік роботи так, щоб допомагати Андрієві не лише в період репетицій, а й під час гастролей.
P.S. Познайомитися з театром ближче, довідатися про графік його роботи, аби переглянути спектаклі, поспілкуватися з його режисером Андрієм Лелюхом можна на сайті театру-студії «Данко» PAPASONI: http://papasony.org.ua.
автор: Ніна Головченко
час видання: 2011
14/11/2011
- Рубрики
- Усі
- Дистанційне навчання
- Духовність
- Культура
- Наука
- Постаті
- Про президента
- Про Університет
- Проблеми освіти
- Проблеми студентів з інвалідністю
- Рідна мова
- Розвиток особистості
- Статті Президента
- Цінуймо, знаймо і любімо українське