Стратегія малої «України» визначається інтересами великої

Стратегія малої «України» визначається інтересами великої

 

Бо ми зовемось гордо - "Україна".

Ми з хлібом-сіллю, з вдачею, з добром.

Завдання наше - розвиток людини

І розвиток держави загалом.

Олена Кравченко, викладач Кіровоградського інституту розвитку людини

 

Унікальність Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» визначається пріоритетом гуманітарної місії його в царині вітчизняної системи вищої освіти. Університет «Україна» позиціонується насамперед як ВНЗ, де в інтегрованому освітньому середовищі разом із іншими студентами навчаються студенти з особливими потребами (інваліди), малозабезпечені, сироти, напівсироти та інші соціально незахищені категорії молоді.

Поняття інтеграції (лат. integration – поєднання, відновлення) є однією з ознак демократичного суспільства. У соціальній педагогіці цей термін тлумачиться як процес, стан, результат, за якого інваліди та інші члени суспільства, що мають певні обмеження стану здоров’я, не є соціально виокремленими чи ізольованими, а беруть участь у всіх формах соціального життя разом та нарівні з усіма іншими членами суспільства.

Донині в Україні та в інших європейських країнах інтеграція щодо навчання неповносправних осіб здійснювалася переважно на рівні груп у дитячому садочку чи класних колективів у середній загальноосвітній школі, коледжах (що готують кваліфікованих робітників, молодших спеціалістів або бакалаврів), соціальних центрах. Університет «Україна» чи не єдиний ВНЗ у Європі, де інваліди можуть одержати освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавра, спеціаліста чи магістра з 48 спеціальностей відповідно до державних стандартів освіти.

Ідея створення саме такого університету належить ПЕТРУ ТАЛАНЧУКУ, який очолює «малу» «Україну» з дня заснування донині.

Петро Михайлович Таланчук – системний науковець (доктор технічних наук, професор), досвідчений адміністратор (колишній ректор КПІ, перший міністр освіти незалежної України), творча особистість (розуміється не лише на фахових питаннях (механіка та машинобудування), а є й автором, наприклад, низки публіцистичних творів про актуальні проблеми становлення України як незалежної держави, за що й був прийнятий до Національної спілки журналістів України. Нині Петро Михайлович найбільше опікується будівництвом навчальних корпусів університету у Святошин (Львівська, 23). Якщо в умовах економічної нестабільності, політичної мінливості, адміністративних інтриг й оманливих декларацій демократичних бюрократів із Київської міської держадміністрації П.М. Таланчуку вдасться добудувати університетське містечко – тоді варто буде присвоїти йому ще й почесне звання Заслуженого будівельника України (чи «України»).

«Творити добро» − кредо Петра Таланчука, якому він не зраджує все своє життя. В епоху перебудови та дикого капіталізму людина з такими гуманними переконаннями могла заснувати в Україні саме університет, а не супермаркет.

Як керівника Таланчука завжди вирізняла креативність гуманістичного типу. Пам’ятаю «байку», яку принагідно розповів колишній студент КПІ, нині успішний банкір. На третьому курсі інституту хлопця ледь не відрахували з числа студентів. Він, нещодавній «дембель»-морячок, щиро проводжав товариша до війська і прийшов на заняття, запізнившись на першу пару, із запахом вітчизняного самогону. Комсомольці факультету добряче пропісочили колегу і прийняли рішення про відрахування порушника дисципліни з вишу. Останній підпис на такому документі мав поставити ректор КПІ П. Таланчук. Коли студент зайшов у кабінет до ректора, той не підмахнув документ як черговий папірець, а розпитав хлопця про те, з якої він родини, яку школу закінчив, де служив, як навчався у КПІ, чи були ще подібні прецеденти тощо. Наприкінці співбесіди «як моряк моряку» дав суто чоловічу настанову про честь і гідність студента КПІ і… порвав наказ про відрахування.

Так само вчинив П. Таланчук, коли вирішував долю вахтера на факультеті філології та масових комунікацій. Координатор аудиторного фонду, черговий по факультету не мав робочого місця. Полковник у відставці Василь Максимович, «вічний черговий по факультету», не мав стільця, не те що робочого місця. Літній чоловік, відповідальна людина працював на протязі біля входу на факультет. Кількаразові звернення до проректора з питань господарської діяльності десь «зависали». Одна службова записка на імя П. Таланчука – і через місяць наш Василь Максимович розвішував ключі від аудиторій у спеціально збудованій для чергового по факультету «каптьорці».

Сприймати працівника не як «вахтьора», а як людину здатен нині не кожен керівник. Серед розмаїття стратегічних адміністративних проблем і шаленої динаміки життя П. Таланчук не втратив здатності реагувати на реальні проблеми реальних людей.

Колориту постаті Петра Михайловича додає досконале володіння українською мовою, що серед представників вітчизняної технічної інтелігенції є швидше винятком, аніж нормою. Особливо вражають його знання біблійних, літературних і народних прислів’їв і приказок, якими доречно пересипані його усні виступи й публіцистичні статті: стукайте – і вам відчинять; від трагічного до смішного – один крок; хто з мечем прийде – той від меча і загине; на милування нема силування; з миру по нитці – бідному сорочка; рубає гілку, на якій сидить; доточити там, де куцо; «разом нас багато, нас не подолати» тощо.

КОМАНДА, яку створив Президент, теж відбиває тяжіння П. Таланчука до креативних, нестандартних рішень. Тут є висококваліфіковані фахівці, яким під силу розбудовувати нові види діяльності університету. Десять років поспіль, наприклад, Університет «Україна» проводить міжнародну науково-практичну конференцію «Актуальні проблеми навчання та виховання людей в інтегрованому освітньому середовищі». Нині саме університет акумулює новітні технологічні підходи до інтегрованого та інклюзивного навчання у ВНЗ. Організована й розвивається ця потужна ланка під керівництвом проректора з наукової роботи Катерини Кольченко.

Перші кроки в університет майбутні студенти здійснювали у Приймальній комісії. Здається, двадцять чотири години на добу протягом восьми років працював тут відповідальним секретарем Віктор Малишев. Системність і гнучкість роботи з абітурієнтами з урахуванням постійних змін умов вступу до ВНЗ України та коливань ринку праці дали результати: нині в Університеті «Україна» (в Києві та його філіях по всій Україні) навчається 40 000 студентів, 1255 (тільки в Києві) інвалідів у тому числі. З 2009 року доктор технічних наук, професор Віктор Володимирович Малишев очолює Інженерно-технологічний інститут у структурі університету.

«Богиня» фінансів навчального закладу – Валентина Журавльова. Тендітна жінка виявилася фаховим спеціалістом, вимогливим керівником і стійким бійцем. Саме ці якості допомогли їй створити стабільну фінансово-економічну систему університету попри всі політичні, адміністративні та грошово-кредитні випробовування.

Серед працівників Університету «Украна» є низка надзвичайно креативних людей: епатажний полковник у відставці, помічник президента О. Кривоносов (див. інтерв’ю з О. Кривоносовим «Живу за біблійним принципом – стукайте і вам відчинять» від 01.04.2010 р. інтернет-виданню ukrtribune.org.ua); екстравагантна керівник департаменту стратегії розвитку університету О. Коляда (див. інтерв’ю з О. Колядою «Освіта України спіткнулася на порозі виходу на світовий ринок» від 08.10.2009 р. інтернет-виданню ukrtribune.org.ua). Їхній творчий підхід до вирішення різних проблем увиразнює нетрадиційний характер організації навчально-виховного процесу в Університеті «Україна», здатність ВНЗ із класичною структурою до інноваційних видів діяльності.

Відповідально і творчо багато років в університеті працюють керівники різних ланок Л. Романенко, В. Бебик, П. Фесюк, А. Коротєєва, С. Забара, Н. Барна, С. Адирхаєв, З. Сергійчук, А. Ломовський, В. Карпенко, Г. Нікуліна, В. Подиряко, А. Урбан, Л. Танська, Т. Неділько та ін.

Іноді доводиться чути банальну фразу «Студенти кругом однакові…» Мені здається, що СТУДЕНТИ Університету «Україна» вирізняються тим, що під час навчання разом із фаховими компетенціями формують низку гуманістичних цінностей: любові до ближнього, толерантності, співчуття, взаємодопомоги, уваги і поваги до людей із вадами здоров’я тощо. Адже у складі нашого студентства багато людей із драматичною долею, що спричинена наслідками тяжкого захворювання, сирітства, злиднями, певними життєвими колізіями. В інтегрованому освітньому середовищі такі студенти виявляють старанність у навчанні й на другому-третьому році навчання вирівнюються і психологічно, і за якістю знань. Інші студенти спершу змушені бути делікатними, коректними, а потім це стає нормою їхньої поведінки. На 3−4 курсах інтегровані групи студентів є гармонійним мобільним утворенням, здатним до виконання завдань різного ступеня складності й самостійності.

Якось дівчинка, що перевелася до нашого університету з потужного технічного ВНЗ (тому що вищу математику без репетиторства більше, ніж на «3» бали подолати не могла; тому що на сплату послуг репетиторів у родині не було коштів, та й усвідомлювався цей процес як прихований хабар; тому що сприймати себе, відмінницю, як найгіршу студентку було важко) з гіркотою зауважила: «Чому в тому університеті немає періоду адаптації колишнього школяра до ВУЗівської системи навчання?.. Чому на нас тиснули, як асфальтовдавлювачем?.. Чому в нас закладали комплекс неповноцінності?..»

Студенти Університету «Україна» позбуваються за роки навчання будь-яких комплексів меншовартості тому, що за десять років напрацьована ціла система поступового опанування ними всіх структурних ланок вищої освіти. І саме студенти-інваліди, студенти з небагатих родин, які були обмежені в доступі до додаткових занять, до навчання на якихось курсах чи просто до навчання у нормальних загальноосвітніх закладах, сприяли створенню такої системи.

Тут важливу роль відіграє педагогічна майстерність ВИКЛАДАЧІВ, що працюють на перших-других курсах. Саме вони виявляють реальний рівень знань студентів і шляхом індивідуальної роботи, добору завдань різного ступеня складності поступово коригують і поліпшують якість навчальної діяльності студентів. На третьому курсі обсяги навчальної роботи збільшуються. На четвертих-пятих курсах вона має більш самостійний характер.

Саме в Університеті «Україна» сформована когорта фахових викладачів інтегрованих студентських груп. Це висококваліфіковані педагоги, що підходять до навчання студентів із урахуванням особистісних, індивідуальних характеристик, поетапно, поступово ускладнюють та ущільнюють навчальний процес, формують на заняттях атмосферу творчості, взаємоповаги.

Терпінню, доброті, методичній грамотності Ж. Запорожченко, Л. Семишкур, Г. Беспянської-Гордієнко, Н. Пазяк, Г. Князюка, О. Бухти, Н. Козліковської, Л. Рудюк, І. Конвісера, О. Горбика завдячують багато студентів, які на початку навчання в університеті почувалися не дуже впевнено, комфортно. Цим викладачам притаманне прагнення якнайповніше розкрити потенціал особистості, а не втиснути її в певні рамки чи стандарти.

Тому наші студенти вивчають, наприклад, типологію помилок не лише в журналістських текстах, а й у промовах високопосадовців і політиків; досліджують індивідуальний стиль творчості не лише корифеїв красного письменства, а й епатажної молоді (О. Забужко, Ю. Андруховича, І. Карпи, С. Поваляєвої); стають призерами Паралімпійських спортивних змагань; танцюють, сидячи в інвалідних візках; творять емоційно проникливі, філософські поетичні рядки (Л. Завойська, Ю. Тітов, Г. Горовий):

 

Пітьма і світло, я – між ними.

Вони близькі, та є чужими.

Мов у бджолиному раю

Шукаю істину свою.

Заполонили мені серце

То день, то ніч – як мед із перцем.

А поміж ними я стою,

Шукаю істину свою.

І сум, і радість завжди поруч:

Ліворуч хтось, а хтось праворуч.

На перехресті я стою,

Шукаю істину свою.

Геннадій Горовий

 

«Картина маслом», − сказав би чекіст-одесит із телесеріалу «Ліквідація». Та ні. Адже всі свої досягнення Університет «Україна» має швидше всупереч, а не завдяки. Зокрема, оплатою освітніх послуг для пільгових категорій студентів відповідно до Статуту Університету «Україна» мала би опікуватися Київська міська держадміністрація. Станом на 12.04.2010 року борг адміністрації Л. Черновецького складає 21 млн 400 тис. грн. (Див. інтерв’ю В. Журавльової «Де ви, сучасні меценати» інтернет-виданню ukrtribune.org.ua).

До проблем, які зумовлені саме цим чинником і які потребують нагального вирішення, належать:

     завершення будівництва університетського містечка на Львівській, 23. Орендовані приміщення мало пристосовані до проблем студентів із особливими потребами;

     коригування кадрового питання, вирішення проблеми додаткової оплати викладачам інтегрованих студентських груп;

     переакцентування пріоритетів: не начальник → викладач → студент, а студент ↔ викладач ↔ начальник. Доктор педагогічних наук Олександра Савченко твердить: «В освіті головні цінності – дитина і педагог, здатний розвивати, захищати, оберігати її індивідуальність; людина – не засіб, а мета, тому не студента треба прилаштовувати до системи освіти, а вищу школу до нього». Складний процес становлення України як держави, «України» як університету зумовлює часом інші цінності: чиновник з МОНу, бюджет тощо. Але імідж Університету формує насамперед якісний випускник; знання такого фахівця залежать від рівня кваліфікації і педагогічної майстерності викладача;

     гнучкий підхід до запровадження кредитно-модульної системи навчання. У зв’язку з різним рівнем підготовки абітурієнтів, тривалим періодом адаптації до умов вищої школи та необхідністю вирівнювання знань, умінь і навичок їх навчальної діяльності варто на 1, 2 курсах планувати більше аудиторних, індивідуальних занять. Питому вагу самостійних видів навчальної діяльності ліпше поетапно збільшувати на 3, 4, 5 курсах. Як зазначає доктор педагогічних наук Ніла Волошина, «не можна механічно збільшувати обсяги самостійної роботи у процесі навчання. Самостійна робота повинна ґрунтуватися на врахуванні ступеня підготовки студентів до певних видів такої діяльності».

…Гортаючи сторінки історії Університету «Україна», наповнені різними подіями і враженнями, мимоволі пригадую знамениту повість-притчу Ернеста Хемінгвея «Старий і море».

Більш ніж вісімдесят сім днів виходив у море немолодий рибалка з надією зловити рибу. За цим змаганням досвіду, віку, часу й примхливого моря спостерігали сусіди, колеги, старі і молоді рибалки. Спочатку Сантьяго допомагав хлопчина-підліток, якому батьки зрештою заборонили марнувати час із невдахою. Але терпіння, віра і навички досвідченого рибалки увінчалися успіхом: Сантьяго підчепив на гачок величезну меч-рибу (вагою півтори тисячі фунтів), з якою вів довготривалу боротьбу, потім, укоськавши рибину, кілька діб транспортував її в бухту рибальського селища. Успіх старого рибалки викликав захват у всіх жителів селища. Сантьяго довів, що терпіння, наполеглива праця і досвід дають результат у будь-якому віці. Однак, допоки тягнув Сантьяго рибину через відкрите море, хижі акули обгризли з неї все м'ясо, і біля його човна бовтався тільки величезний, довжиною вісімнадцять футів, хребет…

Хочеться вірити, що Університет «Україна» відбудеться як повноцінний освітній проект, наповнений високими морально-етичними цінностями, як творчий задум гуманної людини й досвідченого керівника ПЕТРА ТАЛАНЧУКА.

 

Ніна Головченко,

травень 2010 року

автор: Ніна Головченко

видання: Інтернет-видання "Трибуна України", час видання: 2010

адреса видання: http://ukrtribune.org.ua/


01/05/2010