Сергій Безруков: "Ідеальний чоловік - це символ, а я жива людина"

Сергій БЕЗРУКОВ: «ІДЕАЛЬНИЙ ЧОЛОВІК – ЦЕ СИМВОЛ, А Я – ЖИВА ЛЮДИНА»


Минулої суботи студенти та викладачі Університету «Україна» зустрілися з «бандитом Сашком Білим», «генералом Володимиром Каппелем», «поетом Сергієм Єсеніним», «композитором Моцартом»… І все це в одній особі народного артиста Росії Сергія Безрукова.

Актор Безруков добре знайомий не тільки театральному, а й кіношному глядачеві. Його роботи люблять і знають тисячі людей. Для себе я «відкрив» Сергія Безрукова в 2001 році, коли вийшов телесеріал «Бригада». А Сергій для себе відкрив цей світ 18 жовтня 1973 року, з’явившись на світ у родині відомого, талановитого актора і режисера Віталія Безрукова. Кажуть, що на дітях талановитих батьків природа відпочиває. Так от, в даному випадку  йдеться про виняток із правил. Батько назвав сина Сергієм на честь свого улюбленого поета Єсеніна.

Навчався Сергій Безруков у звичайній школі, любив бувати в театрі у батька і з дитинства мріяв піти його стопами. Після закінчення середньої школи в 1990 році вступив до Школи-студії МХАТу, щоби здобути спеціальність актора театру та кіно. Віталій Безруков досить насторожено поставився до наміру сина стати актором. Коли Сергій брав участь у шкільних спектаклях, Безруков-старший учив його не грати, а проживати життя на сцені. У 1994 році Сергій закінчив Школу-студію і почав працювати в театрі під керівництвом Олега Табакова.
У нього понад 50 зіграних кіноролей. Великий успіх у кіно прийшов до Безрукова в 2001 році. Тоді на екрани вийшов розрекламований фільм Адабашьяна “Азазель”. У цій картині Безруков зіграв роль статського радника Івана Францовича Бріллінга на прізвисько „Шеф”.

Проте справжній бум навколо імені Сергія Безрукова виник після виходу в тому ж році серіалу “Бригада” – найдорожчого телевізійного проекту на той момент. У серіалі Безруков зіграв кримінального авторитета Сашу Бєлого. Роль писалася спеціально під Сергія. До цього вважали, що він актор «легкий», «сонячний». А тут така жорстка роль…

С. Безруков: “Бригада” – про що? Про життя. Про долю країни, людини. Про те, що є справжня дружба і справжнє кохання. Сподіваюся, молоді люди, незважаючи на чарівність мого героя, не братимуть із нього приклад, тому що за таке життя доведеться платити потрійною ціною. Боязко водномить втратити все.
На роль Білого пробувалися близько 300 чоловік, але режисера ніхто не влаштовував, і в результаті він запросив на проби мене… Я нервував і казав, що мене запросили, аби не затвердити. Але зіграв я так, що мене затвердили на роль після перших же проб. Ролей такого плану я ще ніколи не грав. Героїчних ролей було багато в театрі, а в кіно мене використовували здебільшого як характерного актора. Сценарій “Бригади” я прочитав давно, і мені це здалося цікавим. У мене серйозна роль серйозної людини, хоча й молодої. Я граю жорстоку людину, але не позбавлену чарівності. Я не виправдовую свого героя. Я, як актор, на час вживаюся у свого героя. Але не дай мені Бог вжитися в це по-справжньому. Тому що це лише в кіно може бути весело, в якійсь мірі романтично: пістолети, розборки… У житті це все, звісно, страшніше».

Не менш гучний успіх, ніж “Бригада”, принесла акторові й роль у серіалі “Дільниця”, де він грав сільського дільничного Кравцова, а Ірина (дружина в житті) – його жінку. Цікаво те, що за сценарієм вони сваряться. Сергій довго сумнівався, чи варто зніматися у серіалі. І тільки коли його переконали, що подружжя помиряться, він дав свою згоду на зйомки. Безруков зіграв у цьому фільмі чесну, принципову, але водночас раниму людину. За цю роботу актор був удостоєний премії “Золотий Орел” в номінації “Краща чоловіча роль у телевізійному кіно”. Серіал настільки сподобався глядачам, що інакше як “народний”, в засобах масової інформації його не називали.

Основним критерієм своєї роботи Сергій вважає думку свого батька: «Батько – мій перший глядач. Ходить на кожну виставу про Єсеніна, а я граю його вже сім років. Він дуже трепетно ставиться до образу Єсеніна. У батька була мрія зіграти його. Йому було 26 років, коли він зіграв поета у фільмі Сєркова “Анна Снегіна”. А в театрі він так і не реалізував цю мрію. Він каже: “Я ходжу дивитися не на те, як ти граєш Єсеніна, я ходжу дивитися на самого Єсеніна”.

У 2002 році в театрі ім. Єрмолової вийшов спектакль “Олександр Пушкін” за п’єсою Віталія Безрукова в його ж постановці, в якому Сергій зіграв великого російського поета.

С. Безруков: «Ми показуємо його (Пушкіна) знову-таки живою людиною, яка страждала, яку принижували, мучили, труїли. І хуліган він був, і до дівок ходив, і з нянею випивав. Все це було! Почитайте спогади, листи його! Але ми з батьком постаралися піднести всі ці факти з любов’ю і пошаною, щоб не виглядало як пасквіль або вульгарність. Ми хочемо, аби глядачі встигли за час вистави Пушкіна полюбити і пішли з відчуттям, що у них вкрали рідну людину, вже таку близьку і знайому».

Сергію на зустрічі поставили питання щодо його вокальних можливостей, маючи на увазі його перший музичний альбом «Хуліган», куди увійшли пісні на вірші Сергія Єсеніна. Безруков ще й музику сам написав!

С. Безруков: «До диску ввійшли пісні різних років. Деякі з’явилися ще в 1995 році, інші – нещодавно. Так, я не музикант, не композитор, не співак, але з гітарою зріднився, вона завжди зі мною. До того ж я закінчив музичну школу, музика для мене не просто набір звуків. У записі диску «Хуліган» я не дотримувався одного музичного стилю: це просто пісні на вірші Єсеніна у моєму виконанні. У записаних мною віршах і піснях немає ніяких пропусків та крапок. Співаю і читаю рядки в тому вигляді, в якому вони були написані Сергієм Олександровичем. Мій Єсенін – без купюр. Всі знають моє трепетне ставлення до Сергія Олександровича, і, повірте, цей диск потрібен мені не для комерції»…

А ось ще кілька відповідей Сергія Безрукова на запитання учасників зустрічі.

«Матеріальний стан мене цілком влаштовує…»

«Мені подобаються дівчата фігуристі, довгоногі, витончені. А не подобаються – вульгарні, нахабні… »

«Хобі – риболовля, авторська пісня”.

«Призвісько? У школі звали Сержант, Серж».

 «Улюблена страва – картопля. У будь-якому вигляді… »

«Настільна книга – Булгаков».

«Улюблене проведення часу? Відпочинок у селі Петрівське, подорожі».

«Улюблена пора року – золота осінь».

«Вчинок, за який соромно до цих пір – поки що такого немає».

«Із себе мене може вивести – підлість і зрада…»

«Найулюбленіший спиртний напій – бочкове пиво і віскі».

«Любов – це життя. З обов’язковим хеппі-ендом. Заради кохання готовий на багато що».

«Я ненавиджу злість, заздрість, плітки».

«Моя слабкість – добре поїсти на ніч, оскільки вдень не вистачає часу. Приходжу додому, нарізаю ковбаску, огірочок, заливаю все це майонезом, який просто обожнюю. Дружина називає мій перекус «кафе Хвилинка».

«Заради кар’єри готовий пожертвувати… Складно сказати… Залежить від ситуації. Але якщо благополуччя моїх близьких в небезпеці, то пожертвую кар’єрою. Я не раб кар’єри, я встигаю на всіх фронтах, і моє особисте життя від роботи не страждає».

«Найдорожче придбання (тьху-тьху-тьху) – сімейне благополуччя».

«Найбільша мрія – зняти серіал про Сергія Єсеніна і фільм про Пушкіна…»

«Через десять років бачу себе таким же, як і зараз: заводним, упевненим, оптимістом і таким же люблячим…»

«Якщо б не став актором, то став би військовим».

«Востаннє напивався у 17 років. Я поставив експеримент – змішав усе, що було на столі. Батьки це бачили, але не заважали, аби я сам зрозумів, що це таке. На ранок мені було дуже зле. З тих пір не напивався, мені нецікаво».

«Мої життєві принципи? Боротися і шукати, знайти й не здаватися».

Одне з останніх запитань, яке поставили актору із зали: «Які якості ви зневажаєте в людині?»

Відповідь Безрукова: «Лицемірство, підлість, малодушність, ницість. Ідеальний чоловік – це символ, а я – жива людина. Лестощі не сприймаю. Думаю, що в кожної жінки, дівчини, дівчинки свій образ ідеального чоловіка. Мене ви розглядаєте через призму моїх ролей, і тут різні ідеали. Комусь подобається Сашко Білий, комусь – Кравцов, комусь – Єсенін, комусь – Моцарт, а комусь – Круль. І всі вони для когось ідеальні чоловіки. Я сподіваюся, що я – ідеальний чоловік для своєї дружини, бо це вона вже бачить мене і як людину, і як Сергія Безрукова».

 

18 квітня, 2010

Ігор ОЛЕКСАНДРОВ, журналіст.  

 

 

 

автор: Ігор ОЛЕКСАНДРОВ

видання: Інтернет-видання "Трибуна України", час видання: 2010

адреса видання: http://ukrtribune.org.ua/


21/04/2010