На шляху до всеукраїнського визнання

 

 

НА ШЛЯХУ ДО ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ВИЗНАННЯ

 

День народження не тільки свято. Це життєва віха, вагомий привід оцінити зроблене, зазирнути у майбутнє і спробувати побачити перспективи.

Наш університет не дуже великий, а зроблено багато. В університеті успішно навчаються, здобувають сучасні професії десятки тисяч студентів, працюють тисячі викладачів. Наш вищий навчальний заклад проводить навчання за більше ніж тридцятьма спеціальностями (з більшості з них за освітньо-кваліфікаційним рівнем «магістр»). Завершується процес визнання відповідності Університету «Україна» найвищому, четвертому, рівню акредитації. Ростуть власні корпуси університету у Святошині.

Університет здобув всеукраїнське визнання, його знають та шанують у світі. Те, що університет виник та відбувся у бурхливому освітянському морі України, справжнісіньке диво. Диво, яке сталося завдяки таланту та працездатності засновника і президента нашого університету, першого міністра освіти незалежної України, академіка Петра Михайловича Таланчука.

Давно виникла суспільна потреба у вищому навчальному закладі нового типу, в якому б системно поєднувалися демократичність і толерантність університетського життя, високий потяг до освітянських та наукових звершень, економічна та географічна доступність, інноваційні освітні технології, якість викладання та його відповідність вимогам сучасного ринку праці, зрештою спроможність надавати сучасні освітні послуги людям із особливими потребами.

Однак титанічна праця, необхідна для розбудови такого вищого навчального закладу, довго не приваблювала нікого. Завдання виявилося під силу лише стратегу і новатору Петру Таланчуку та колективу його однодумців. Так виник наш університет.

Завдяки Вам, Петре Михайловичу, університет, міжнародний за назвою, перспективами розвитку, освітніми технологіями, які в ньому впроваджуються, є національним, народним за своїм духом. Наш навчальний заклад відроджує, береже та розвиває те найкраще, найпрогресивніше, що зріє в українському суспільстві.

Історія університету це, водночас, частинка життєвої історії багатьох людей. У першу чергу тих, хто працює та викладає в університеті, хто присвячує йому своє життя, час, творчі сили.

Студенти університету, з якими я спілкуюся, завжди наголошують на дружньому, сприятливому соціально-психологічному кліматі, який панує в ньому. У цьому величезна заслуга викладачів та працівників університету. Нам, випускникам університету, пощастило. Нас навчали та виховували викладачі, гідні як глибокої вдячності та пошани, так і наслідування.

Випускники та студенти різних спеціальностей можуть згадати своїх викладачів, які працювали на їхніх факультетах та кафедрах.

Абітурієнти 1999—2001 років пам'ятають доброту, чуйність, доброзичливе та небайдуже ставлення до їх проблем відповідального секретаря приймальної комісії, завідувача кафедри соціальної роботи, кандидата педагогічних наук, професора Лідії Тимофіївни Тюпті. А для нас, випускників та студентів спеціальності «Соціальна робота», Лідія Тимофіївна стала мудрим наставником, нашим викладачем і науковим керівником дипломних робіт. Ми завжди пам'ятатимемо заняття з навчальних дисциплін «Вступ до спеціальності» та «Загальна педагогіка», які вона вела.

Нам, студентам спеціальності «Соціальна робота», запамяталися широта і глибина світогляду, надзвичайно відповідальне ставлення до власної викладацької діяльності, змістовний та інноваційний характер занять кандидата педагогічних наук, доцента Лідії Андріївни Завірюхи, освіченість, інтелігентність та почуття гумору кандидата біологічних наук, доцента Софії Михайлівни Гарматіної, доброта та чуйність, толерантність кандидата психологічних наук, доцента Алли Яківни Боднар, точність, принциповість, глибокі теоретичні знання і, водночас, величезна людяність та толерантність кандидата педагогічних наук Ірини Борисівни Іванової, енергійність, людські та професійні якості, величезний практичний досвід кандидата педагогічних наук, доцента Олександра Івановича Пилипенка.

Згадка про університет це згадка про студентське життя. Для випускника вона завжди матиме легкий присмак ностальгії. Вже давно не існує моєї рідної групи СР-91, здано (мною, тоді фахівцем кафедри!) до архіву журнали та відомості, вручено дипломи. Але залишилися теплі спомини.

Мені дуже пощастило, бо з п'ятого курсу я був не лише студентом, але й лаборантом (потім фахівцем) рідної кафедри соціальної роботи. Тобто, у міру власних можливостей, не лише свідком, але й учасником становлення університету.

 

Дмитро ПУЗІКОВ,

старший викладач кафедри соціальної роботи,

випускник спеціальності «Соціальна робота»,

Газета «Університет «Україна», 12 липня 2007 р.

автор: Дмитро Пузіков, старший викладач кафедри соціальної роботи, випускник спеціальності «Соціальна робота»

видання: Газета «Університет «Україна», 12 липня 2007 р., час видання: 2007


27/02/2010