Мій вибір — «Україна»

Мій вибір — «Україна»

 

Визначальною характеристикою статусу конкретно взятої людини як особистості є те, чого вона досягла у своєму житті. При знайомстві, чи при зустрічі з давнім другом, зв'язок із яким не підтримувався більше п’яти—десяти років, найперше, з чого ми починаємо свою розмову, запитуємо, де і ким він працює, або яку професію здобуває на даний момент. Це дає можливість нам визначити цінність нашого співрозмовника: чи підходить він мені, чи варто мені з ним продовжувати дружні взаємовідносини в подальшому житті.

Звичайно, передумовою успішної професійної самореалізації є здобуття вищої освіти. Проте, на жаль, не кожному абітурієнту вдається вступити до престижного державного чи приватного ВНЗ на обрану ним професію. А особливо тим, хто проживає в сільських місцевостях.

Я вступив до Університету «України» у 2004 році на факультет «Соціальних технологій». Власне, до цього я навіть не знав, що існує ВНЗ, який надає можливість здобути вищу освіту людям із обмеженими можливостями. Про це я дізнався в одній із газет, прочитавши статтю, присвячену першому випуску студентів діючого закладу. Ознайомившись у ній із діяльністю цього університету, я поставив собі за мету, хай там що, навчатися саме в «Україні», і розпочав готуватися до вступної кампанії.

Як я вступив до університету? На щастя, мені вдалося вступити за співбесідею, не здаючи екзаменів. Вся правда в тому, що ще навчаючись у випускному класі загальноосвітньої школи, я прийняв участь в акції «Не залишити без уваги жодної дитини», ініціатором якої був Бородянський Центр соціально-психологічної реабілітації населення, постраждалого від аварії на ЧАЕС. Хоч я і не здобув перемоги на цьому заході, однак за участь у ньому працівники Центру написали рекомендацію до Університету «Україна» про прийняття мене за умовами співбесіди. Це стало для мене найбільшою перемогою у житті.

Нині я навчаюсь на VI курсі університету. Обрав заочну форму навчання: мені доводиться далеко їздити і щодня долати таку відстань фізично дуже складно. Тому від стаціонару відмовився відразу. В навчанні підтримую хороші стосунки з викладачами, з повагою ставлюсь до студентів-співгрупників. Паралельно з цим працюю пономарем (помічником священнослужителя) в місцевому приходському храмі. Незважаючи на те, що працюю на безоплатній основі, від своєї роботи отримую задоволення. Також часто публікуюсь у газеті «Університет «Україна». З майбутнім я ще не визначився остаточно, але якого б спрямування не була моя професійна діяльність, вона обов’язково буде тією чи іншою мірою пов’язана з тими знаннями, які я здобуваю на факультеті «Соціальних технологій». Взагалі, мрію працювати з інвалідами, сприяти їхній соціалізації. Не приховуватиму, що і я сам маю ІІІ групу інвалідності, тому розумію ті проблеми, з якими стикається дана категорія населення.

Користуючись нагодою, хочу подякувати в першу чергу Петру Михайловичу Таланчуку за створений ним університет, а також усім викладачам, які мене навчають і навчатимуть у майбутньому. Окрему подяку висловлю Урбану Анатолію Адольфовичу, редактору газети «Університет «Україна» за те, що він не відмовляє мені у публікації моїх статей. Бажаю «Університету «Україна», його Президенту Таланчуку П.М., викладачам та студентам подальшого розквіту в царині наукових звершень.

 

Коляда Юрій

Університет «Україна»

ЗСР—42 (IV курс),

Газета «Університет «Україна», №5, 2008

автор: Юрій Коляда, Університет «Україна», ЗСР—42 (IV курс)

видання: Газета «Університет «Україна», №5, 2008, час видання: 2008


27/02/2010