Маленький вогник великого майбутнього

МАЛЕНЬКИЙ ВОГНИК ВЕЛИКОГО МАЙБУТНЬОГО

 

Чи могли б ми ще рік тому подумати, що наші зовсім молоді життєві шляхи перетнуться з "Україною"'? Ніхто з нас не мав і гадки, що так складеться життя у кожного. Здається, ще зовсім недавно ми ходили до школи, все розуміли, все було нам знайоме і рідне. Ми звикли так жити, як жили. Вважали себе дорослими і самостійними, були заклопотані якимись своїми проблемами і проблемками. Але ніколи не замислювались над тим, що попереду - одна з найскладніших, найгостріших проблем - вступ до вищого навчального закладу.

Швидко, наче грайливий вітерець по тендітних листочках, промайнули шкільні роки. Все приємне залишилося позаду. А ми з тривожним стукотом сердець дивилися чистими довірливими очима в такий несправедливий сьогодні світ. У думках було одне: вступити до того навчального закладу, який найбільше був до вподоби, де можна отримати найкращу освіту. Впевнена, що всі жили тим днем, коли у списках зарахованих до вузу побачать і своє прізвище. Та чомусь доля відвернулася від нас. Виявилося, що вся праця, всі старання були марними. Зникли всі сподівання на те, що наша "вступна дорога" цього року завершиться успішно. Як важко було зібратися з силами і визнати, що ти - не найгірший, не найбезнадійніший, що справжнє доросле життя, яке не таке вже й легке, як нам здавалося, лише розпочинається.

Та в житті складається по-різному. Не встигли ми забути про свій невдалий вступ до вузу, як усі несподівано і випадково зустрілися в новому, ще не зовсім упевненому у своїх силах (до речі, як і ми) Університеті "Україна", який розпростер нам обійми любові й порозуміння. Зараз "УУ" - це наша друга сім'я, хоч і маленька, неповнолітня, але сповнена сил, мрій і планів на майбутнє.

Ми знайшли тут себе, один одного, адже маємо так багато спільного. Не вистачає слів вдячності тим людям, які не загасили надію в наших серцях, а лише підтримали її, спрямували на правильний шлях, і тепер дають нам такі знання, які можуть давати тільки справжні спеціалісти, добрі й дбайливі люди. Знаємо, що іноді, дивлячись на нас суворим поглядом, вони серцем вірять у нас. І ми любимо їх за це, бо вони потрібні сьогодні нам як наставники, мудрі поради яких ніколи не будуть зайвими.

Ми полюбили тут усе: нам подобається навчатися, жити цим новим студентським життям, дізнаватися про нове... Навіть важко повірити, що вже закінчується третій семестр, а для декого - перший. А ще ж недавно ми тільки звикали до Представництва університету і взагалі до того, що він такий є. І хоча наша "Україна" ще зовсім маленька, однак дає нам право думати про велике майбутнє. Хочеться вірити, що так і буде. А як же інакше? Адже все розпочинається з маленького!

 

Людмила ЛАНЕЦЬКА,

студентка ІІ курсу (спеціальність "Правознавство")

Газета «Університет «Україна», № 8, 2000

автор: Людмила Ланецька, студентка ІІ курсу (спеціальність "Правознавство")

видання: Газета «Університет «Україна», № 8, 2000, час видання: 2000


27/02/2010