На півдні України молодь "ощасливлює" новоявлений освітянський Остап Бендер

НА ПІВДНІ УКРАЇНИ МОЛОДЬ «ОЩАСЛИВЛЮЄ» НОВОЯВЛЕНИЙ ОСВІТЯНСЬКИЙ ОСТАП  БЕНДЕР

 

Іван ТИМКО, для «Трибуни України»

 

У 90-ті роки ХХ ст. Україна стає незалежною Європейською державою. Від п’янкої свободи люди вибухають творчою енергією. В освіті, як і в інших галузях, розпочинається інтенсивний процес змін. Створюються сотні недержавних закладів освіти по всій Україні. Саме в цей час групою учених і педагогів у грудні 1998 року і було створено ВНЗ «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» (ВМУРоЛ) – Університет «Україна». Відрізняється він від інших тим, що, надаючи освітні послуги всім бажаючим, особливу увагу приділяє громадянам із особливими потребами – інвалідам, сиротам і дітям із соціально незахищених сімей.

У відповідності до цього стратегічного завдання формується структура університету: як базова (у місті Києві), так і філії у регіонах (територіально відокремлені структурні підрозділи – ТВСП). Філії створюються для того, щоб полегшити умови навчання дітям, яким фізичні чи соціальні проблеми перешкоджають добиратися до інтегрованих центрів навчання у великих містах (Києві, Харкові, Львові, Одесі тощо). За перші три роки діяльності Університету «Україна» було створено 26 таких ТВСП. Паралельно розробляються і запроваджуються елементи дистанційної технології навчання, яка революційно змінює підходи до організації процесу: потужна частина освітніх ресурсів транслюється за місцем проживання чи роботи студента.

 

Філія Університету «Україна» в Миколаєві: як усе починалося

Миколаївську філію було створено у травні 1999 року без статусу юридичної особи. А у травні 2004 року вона реорганізується у Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини (ММІРоЛ), ректором якого призначається Матвієнко Людмила Павлівна.

Звичайно, що на етапі створення і становлення Університету були певні промахи і недоліки, об’єктивно зумовлені інноваційним статусом цього ВНЗ. Це – труднощі росту. Процес тривав, університет інтенсивно розвивався. Із часом підвищувалися вимоги до роботи територіально відокремлених структурних підрозділів і, насамперед, до якості навчальних послуг, дисципліни, відповідальності. Сформувалася система їх контролю, у тому числі шляхом перевірок.

Проводилися такі перевірки і в Миколаївському інституті. Ці перевірки виявили низку серйозних порушень у веденні як навчально-виховного процесу, так і фінансової діяльності. Більше того, перевірка у грудні 2008 року виявила спроби замести сліди протиправних схем особистого збагачення ректора Матвієнко Л.П. за рахунок праці всього колективу інституту. Це виявилося в тому, що було знищено первинну бухгалтерську документацію.

За порушення законодавства, що регулює фінансово-господарську діяльність навчального закладу, та знищення бухгалтерської документації Матвієнко отримала догану. Були клятвені запевнення, були сльози, були обіцянки все привести у відповідність і більше такого не допускати… Все це було, як і були заяви на звільнення за власним бажанням. Але, як з’ясувалося пізніше, усе це − бутафорія, намагання будь-яким способом утриматися на посаді ректора з метою збагачення за рахунок колективу. І тут нам необхідно зробити ліричний відступ, щоб глибше зрозуміти, що ж таки сталося у Миколаївському інституті.

 

Про новий тип корупціонера в українській освіті

Остапобендерські елементи в українському суспільстві взагалі, і в освіті, зокрема, є породженням суперечностей сучасного економічного і суспільно-політичного життя країни, а також особистісних рис та властивостей людини. З одного боку, корупція в економічно нестабільній державі відкриває необмежені можливості для нечесних громадян збагачуватися за рахунок інших. З іншого боку, є люди, моральні якості яких дозволяють без усяких докорів совісті робити це.

Матвієнко належить до категорії людей із маніакальною жадібністю: гроші, гроші, гроші! Ось альфа й омега цієї особи. А щоб приховати свою глитайську суть, вона простих чесних людей переконувала: «Освіта – це бізнес! І в цьому немає нічого поганого».

Знання, отримані Л. Матвієнко у Київському інституті культури (!), який вона закінчила у 1978 році з відзнакою, так і не допомогли їй дійти до думки про те, що в нинішніх умовах освіта в Україні базується, щонайменше, на сплаві двох корпоративних культур: академічної та монетарної. Уже знайома нам пані тисне, на жаль, лише на другу складову: основним документом в організації навчально-виховного процесу для неї є бізнес-план.

Але повертаємося до подальшої сумної оповіді.

 

Заходи проти дій п’явки-шахрайки

Після того, як інформація про зловживання в Миколаївському інституті досягла критичної межі, наказом по університету №176 від 22 листопада 2012 року було призначено комісію для комплексної перевірки Миколаївського міжрегіонального інституту розвитку людини. Ця перевірка проводилась у період з 26 листопада по 9 грудня 2012 року. Комісія мала змогу перевірити діяльність інституту лише за період з 01 жовтня 2008 року до 30 вересня 2012 року. Значну кількість документів за попередні роки було додатково знищено з порушенням усіх законодавчих норм. Зникла певна кількість документів і за період, який перевірявся. Повторне знищення документації без відома та погодження з базовою структурою свідчить про системність протиправних дій Матвієнко. Перевірка виявила суттєві порушення як у фінансово-господарській діяльності інституту, так і в організації навчально-виховного процесу.

Враховуючи ці «заслуги», Матвієнко було звільнено з посади за п.8 ст. 36 КЗпП (наказ по університету від 25.12.12 р. №457-к). Проте збитки, нанесені нею колективу, настільки вражають своїми масштабами та впевненістю в безкарності, що Університет змушений відстоювати справедливість в органах прокуратури та органах внутрішніх справ із відповідними позовними заявами, розпочати розслідування за ознаками скоєння Матвієнко злочинів, передбачених ст. 190, 191, 364, 365-1 КК України.

Університет «Україна» ніколи не робив таємниці там, де її немає, ніколи не уникав відповідальності за свої дії, не ховався від громадськості і завжди мав власну думку. Та головним для нього завжди залишаються люди − студенти, викладачі, працівники, а тому він діє лише від їх імені та для захисту їх інтересів.

У роботі тих, хто працює, завжди можна віднайти недоліки, але Університет «Україна» не приховував їх, боровся з ними, і через те за час своєї діяльності здобув певний позитивний імідж. І Матвієнко у своїх корисливих цілях повністю використала його, присмоктавшись, немов п’явка, до нього.

 

Шахрайські схеми нью-Бендера із Миколаєва Людмили Матвієнко

Про шахрайські дії пані Матвієнко можна написати великий трактат. Так, наприклад, будучи ректором Миколаївського міжрегіонального інституту розвитку людини Університету «Україна», вона паралельно 21.12.2011 року створює власний Приватний вищий навчальний заклад «Миколаївський міжрегіональний коледж розвитку людини «Україна-Південь» (Місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Карла Лібкнехта, 12. Керівник − Матвієнко А.В., син Матвієнко Л.П.), у назві якого вправно обігрує схожість назв двох різних навчальних закладів. Спеціальності, на які отримано ліцензії коледжем «Україна-Південь», повністю дублюють спеціальності, за якими здійснюється підготовка фахівців у Миколаївському міжрегіональному інституті розвитку людини Університету «Україна». Родзинка полягає в тому, що абітурієнти пишуть заяви на вступ до Миколаївського міжрегіонального інституту розвитку людини «Україна» (ММІРоЛ), а з вересня з’ясовується, що вони стали студентами приватної структури Матвієнко − коледжу «Україна-Південь».

«Реклама є рушій торгівлі!» − саме за таким принципом вибудовано буклет для абітурієнтів Миколаївського міжрегіонального інституту розвитку людини «Україна». Відомо, що реклама зазвичай поєдує дві компоненти: інформацію про те, що з’явився якийсь новий товар чи нові послуги (це корисна частина реклами), і суцільну або часткову брехню про якість цього товару чи послуги (це шкідлива частина реклами). Так ось, Матвієнко і тут перевершила саму себе, переплутавши в рекламі ММІРоЛ праведне з грішним. Окрім інформації про спеціальності та рівні підготовки, фото випускників та відомих політиків − гостей навчального закладу, переліку пільг та необхідних документів для вступників (що відповідає дійсності), в буклеті вміщено фото розкішних багатоповерхових навчальних корпусів (що не відповідає дійсності). Бо на світлині зображено макет (!) майбутнього університетського містечка із 9 корпусів у… Києві. До чого тут більш ніж скромні навчальні приміщення коледжу «Україна-Південь» по вул. Котельній, 2 у м. Миколаєві?! (До речі, в базовій структурі Університету «Україна» в місті Києві 2011 року таки введено в дію три нові корпуси, що збудовані за принципом універсального дизайну, де в комфортних умовах навчаються студенти шести інститутів, одного факультету, а також Коледжу «Освіта», студенти з інвалідністю зокрема). Очевидно, що пані Матвієнко не гребує будь-якою підтасовкою фактів та маніпулятивними технологіями задля… особистого комфорту.

Ще один приклад уже фінансових афер: оплата студентів за навчання поділялася на три частини, із яких одна вносилася на рахунок інституту, друга − на приватні структури Матвієнко (ПП «Методист» і ПП «Регіон Південь»), а третя частина − благодійний фонд «Нова освіта». Це при тому, що, відповідно до Статті 1 Закону «Про благодійну діяльність та благодійні організації», внески повинні вноситися добровільно. Однак,«доброчинність» та «добровільність» Матвієнко розуміє по-своєму. Тому всі студенти підписували угоду про те, що «студент (батьки студента, учня, вихованця) зобов’язуються сплатити на розрахунковий рахунок «фонду» суми у розмірі…».

Після звільнення з посади ректора, маючи повну впевненість, що все і всіх можна купити за гроші, вона активізує свою діяльність.

25.12.2012 р. Приватний вищий навчальний заклад «Миколаївський міжрегіональний коледж розвитку людини «Україна-Південь» реорганізовано у Приватний вищий навчальний заклад «Міжнародний класичний університет «Україна-Південь».

Цікавим тут є процес проходження процедури ліцензування у ПВНЗ «Міжнародний класичний університет «Україна-Південь», матеріально-технічна база в якому відсутня. А з приводу кадрового складу – годі й говорити. Тому що за результатами звітності, поданої до відповідних державних органів, у штаті Міжнародного класичного університету «Україна-Південь» було лише 5 осіб, включаючи адміністрацію та викладачів. Із таким кількісним професорсько-викладацьким складом та відсутністю матеріально-технічної бази пані Матвієнко «переконала» акредитаційну комісію про спроможність підготувати 210 бакалаврів за 6 спеціальностями та 420 молодших спеціалістів за 12 спеціальностями. Без сумніву, вона безпардонно скористалася також і базою даних про професорсько-викладацький склад філії Університету «Україна». А нині середньооблікова чисельність штатних співробітників ПВНЗ «Міжнародний класичний університет «Україна-Південь» складає 17 (!) осіб. Виникає питання − для ліцензованого обсягу за денною формою навчання 630 осіб, чи не «завеликий» кадровий апарат? Можливо, в цьому і є «класичність» університету «Україна-Південь»??? Думається, що призначена перевірка з Міністерств освіти і науки дасть відповідь на це питання.

Будучи «проліцензованою» у статусі ПВНЗ «Міжнародний класичний університет «Україна-Південь», Матвієнко протягує «руку допомоги» Одеському національному університету імені І.І. Мечнікова і створює з ним у квітні 2013 року навчальний комплекс. Трішки дивним виглядає те, що Одеський національний університет, заснований 1865 року, із прекрасними і всесвітньо відомими майже тридцятьма науковими школами, маючи всі підстави називатися класичним, не ввів у свою назву слово «класичний» і так легковажно «клюнув» на авантюрний «класичний» університет «Україна-Південь», зареєстрований 25.12.2012 року з неіснуючою лабораторною базою та без викладацького складу. В результаті з’явився інтригуючий комплекс: відомий Одеський університет − плюс «класичне» Ніщо в образі «Україна-Південь». Зате тепер на бігбордах по всьому Півдню нашої країни та в Інтернеті гуляє інформація, згідно якої Одеському університету відведена роль коника-горбунця. По задумці Матвієнко, цей коник дасть їй змогу залізти у кишені заклопотаних проблемою «куди прилаштувати на навчання своє чадо» батьків. Розрахунок простий: «Милості просимо в комплекс із Одеським університетом, а що там про мене кажуть, що я шахрайка, то це неправда, я дуже порядна, я в комплексі з Одеським університетом…

Та й відкритий колективний лист до мене від професорсько-викладацького складу, працівників та студентів Миколаївського міжрегіонального інституту розвитку людини – це нахабний наклеп і оббріхування мого «чесного» імені. Правдоподібно, що настанову Остапа Бендера: «Побольше цинизма, Киса, люди это любят…», Матвієнко добре засвоїла й успішно реалізувала».

 

Колектив ММІРоЛ «Україна» про Л. Матвієнко

колишнього ректора − фінансового масовика-затійника за покликанням

Колектив уже оцінив бендерські здібності свого керівника. Протягом багатьох років інститут жив у режимі економії, який аргументувався Матвієнко як необхідна умова існування і подальшого розвитку інституту. Але насправді, за рахунок плідної праці всього колективу, створювалися матеріальні блага для колишнього ректора Матвієнко та її родини. Ось як оцінює ці дії колектив інституту у відкритому листі до колишнього ректора: «Спільними зусиллями одержували кредит для придбання та утримання в належному стані баз відпочинку у Міжводному, на Кінбурнській Косі, в Партеніті та Ракетному Урочищі. І всі ми жили надією, що кожного року будемо мати змогу відпочивати на вказаних базах на пільгових умовах.

Ремонтні роботи, які проводилися щороку за рахунок студентських проплат, були яскравим прикладом відмивання коштів. Адже за 14 років свого існування інститут так і не придбав власної будівлі, а знаходився в орендованому приміщенні й орендну плату сплачував Вам особисто як власнику. Також колектив утримував вашу домогосподарку, садівника, охоронців, водіїв, будівельників − тих людей, які працювали на Вас і Вашу сім’ю. Всі 9 автомобілів, які були придбані за кошти благодійного фонду «Нова Освіта», сформованого за рахунок «добровільних» внесків студентів, обслуговували лише Вас особисто, Вашу родину і найближче оточення».

Намагання колишнього керівництва інституту (ректора) якомога більше приховати доходи та прибутки інституту можна було б іще якось зрозуміти, якби ці кошти хоча б частково використовувалися для створення матеріально-технічної бази інституту, підвищення заробітної плати співробітників, розвитку соціальної структури тощо. Але це не так.

Доцільно зауважити, що, являючись одним із найбільших структурних підрозділів університету, інститут не мав жодного квадратного метра власної матеріальної бази. Більше того, добудовані за кошти інституту навчальні площі (947,3 м2), басейн та прибудова «А» по вул. Котельній, 2 опинилися у власності ПП ДВЗ «Гранд-Гіпаніс», власником якого є Матвієнко. Крім того, навіть обладнання комп’ютерного інформаційного Центру, подароване інституту республікою Південна Корея, привласнене Матвієнко.

Можна було б ще багато розповідати про справи колишнього ректора, фінансового масовика-затійника за покликанням, але зловживання є такими масовими і суспільно-небезпечними, що для оцінки їх треба залучати компетентні органи.

 

Замість висновків

Відповідно до зазначеного, базова структура Університету «Україна» подала три позови. Будемо сподіватися, що українська Феміда дасть належну правову оцінку цим протиправним діям.

Що ж стосується морально-етичної оцінки авторки цих дій, то її можна схарактеризувати як закінчений тип без міри нахабної і безупиннно діловитої шахрайки.

Тож будьте пильними! Не дайте ошукати себе новоявленому освітянському Остапу Бендеру. У пенсіонерки Матвієнко відкрилося друге дихання.

 

Джерело: Інтернет-видання «Трибуна України»

 

 

автор: Тимко Іван

видання: Інтернет-видання "Трибуна України", час видання: 2013

адреса видання: http://ukrtribune.com/


24/06/2013