"Полтавська команда" Університету "Україна" працює на конкурентоздатність своїх випускників

"Полтавська команда" Університету "Україна" працює на конкурентоздатність своїх випускників

 

Влад ВАСИЛЬЄВ, журналіст.

 

11 грудня 2012 року

 

У Полтаві місцевий інститут економіки і права Університету «Україна» користується чималою популярністю. Він має четвертий (найвищий) рівень акредитації. А ще в інституті сформувалася команда справжніх професіоналів, котрі націлені на результат – дати своїм вихованцям максимальний обсяг сучасних знань, зробити випускників ВНЗ конкурентоздатними на ринку праці. І тут багато залежить від «конкурентоздатності» людини, яка викладає той чи інший предмет. Адже недарма кажуть: скажи мені, хто твій викладач, і я скажу, який ти спеціаліст. Із двома викладачами з «полтавської команди» Університету «Україна» ми сьогодні й познайомимось.

 

Галина Бойко,

доцент кафедри фізичної реабілітації, кандидат психологічних наук, заслужений тренер України:

– Коли мені виповнилося чотири роки, лікарі поставили діагноз – сколіоз третього ступеня і відправили на лікування до санаторію. Серед реабілітаційних процедур було й плавання. Батьки одразу помітили ефективність таких занять: по закінченню лікування відвели мене до басейну і записали в секцію. З того часу я активно почала займатися цим спортом.

У 1985 році вступила до Дніпропетровського державного інституту фізичної культури на спеціальність «Фізичне виховання і спорт», здобула кваліфікацію тренера-викладача з плавання. Згодом мій чоловік – директор Полтавської обласної дитячо-юнацької реабілітаційно-спортивної школи інвалідів – запропонував попрацювати у нього. Одразу поринула в роботу. Спочатку було важко і незвично, але вже з перших днів почала формулювати для себе певні правила і методику поводження з такими дітьми, яких дотримуюся і сьогодні.

Специфіка роботи з інвалідами у першу чергу полягає в тім, щоб адаптувати найрізноманітніші тренувальні вправи до їхнього характеру уражень (зокрема, вад зору, опорно-рухового апарату, синдрому Дауна тощо). Крім того, велике значення має і їхня психологічна підготовка. Але, чи не головне – щоб ефективно працювати з інвалідами, треба, по-перше, любити свою роботу, по-друге, розуміти таких дітей, по-третє, не жаліти їх, а, навпаки, ставитися до них, як до здорових громадян.

За великим рахунком наші взаємні стосунки – це своєрідна співпраця рівних між собою партнерів, котрі прагнуть досягти спільної мети. Накопичивши певний досвід, на матеріалах реабілітаційного плавання захистила кандидатську дисертацію за темою «Підготовка підлітків із синдромом Дауна до психосоціальної інтеграції в суспільство».

Незабаром переконалася, що вода – чи не найліпший реабілітаційний засіб ще й для хворих на ДЦП. Чимало моїх підопічних, котрі перед заняттями навіть не стояли на ногах, сьогодні без сторонньої допомоги спускаються у басейн і піднімаються звідти по металевих східцях. Багато спортсменів, які раніше пересувалися лише за допомогою сторонніх людей, тепер спокійно обходяться без них.

У «спинальників» дещо інші проблеми: здебільшого прогресують лише ті, хто почав тренування у перший рік отримання травми. Одна з моїх вихованок у 9 років зламала шию і не могла навіть самостійно пересуватися на візку. Після кількох років наполегливої праці в басейні навіть поїхала до США, де закінчила магістратуру. Нині працює в МВФ. Двоє підлітків почали займатися плаванням відповідно через 4 і 7 місяців після важких ушкоджень шийних хребців. Результати перевершили наші сподівання: якщо раніше вони не могли встати з інвалідних візків, то нині пересуваються самостійно, навіть піднімаються і спускаються по східцях, тримаючись за поручні. Сьогодні вони вчаться в аспірантурі і працюють над дисертаціями.

З іншого боку плавання – досить специфічний вид спорту, де крім особистих якостей (щодо розвитку сили, швидкості, координації рухів), потрібна ще й плавучість. Ця якість дається людині від народження і не змінюється упродовж усього життя. Якщо плавучість на високому рівні, людина може досягти чудових результатів саме у спорті, попри фізичну ваду.

Працюючи в обласній дитячо-юнацькій реабілітаційно-спортивній школі інвалідів, намагаюся дати таким дітям шанс (з 2006 року працюю тренером у Національній паралімпійській збірній команді України). За цей час виховала трьох чемпіонів з плавання, чотирьох учасників Паралімпійських ігор, стільки ж рекордсменів світу, п’ять переможців міжнародних змагань. Один із них – плавець Дмитро Виноградець у Пекіні здобув дві золоті, одну срібну й одну бронзову медалі, встановив два світових рекорди. А Євген Богодайко торік завоював десять медалей і його визнали кращим спортсменом Європи. Згодом він виборов у Лондоні дві золоті і дві срібні медалі. Надзвичайно великий потенціал має моя учениця Оксана Хруль. Попри вроджену аномалію верхніх кінцівок встановила у Лондоні новий світовий рекорд на дистанції 50 метрів батерфляєм.

Спостереження за тренувальними процесами лягають в основу наукових праць. Тема моєї докторської дисертації – «Теоретико-методологічні засади психолого-педагогічного супроводу спортивної діяльності спортсменів високої кваліфікації (на матеріалах плавання у спорті інвалідів)». Більшість паралімпійців мають певні типові проблеми у сфері формування особистості, соціальної адаптації й інтеграції у суспільство. Наші дослідження показали, що самооцінка, структура мотивування до занять у них дуже відрізняються від характеристик здорових спортсменів аналогічного рівня. Часто вони занижують або завищують рівень власної самооцінки, і скоригувати її в потрібне русло буває надзвичайно важко.

Логічним продовженням тренерської діяльності є робота на кафедрі фізичної реабілітації Полтавського інституту економіки і права. Оскільки на лекціях наводжу максимальну кількість прикладів із власної практики, студенти відвідують їх із великим задоволенням. Часто доводиться залишатися після занять, аби поспілкуватися з того чи іншого питання. З третього курсу усі вони проходять практику в нашій реабілітаційно-спортивній школі й інших подібних закладах, із якими інститут має договори про співпрацю. Після завершення навчання, як правило, влаштовуються тренерами чи інструкторами у фітнес-клубах, дитячих спортивних і звичайних середніх школах, навіть у дитсадках…

 

Максим Безпарточний,

проректор з навчально-педагогічної роботи, завідувач кафедри економіки та математичних дисциплін, кандидат економічних наук, доцент:

– Закінчив спеціалізовану школу-гімназію з поглибленим вивченням французької мови. З дев’ятого класу нам почали викладати ще й англійську. Тож мені відкривався шлях до інституту іноземних мов. Але я вибрав економічний напрямок. Можливо, опосередковано вплинула мати, яка все життя працювала бухгалтером. Відтак опинився у Полтавському інституті економіки і права.

Вступна кампанія була досить складною, бо тоді ще існувала конкурсна система. Допомогло те, що перед вступом пішов на підготовчі курси, де значно «підтягнув» математику. І не пошкодував, бо згодом ця дисципліна стала у пригоді в подальшій аналітичній роботі. Вчився добре, на 3-5 курсах їздив до Німеччини на стажування. Познайомився з роботою підприємств у Лейпцигу, Дрездені та Мюнхені. Оскільки добре знав англійську, інформацію отримував з перших рук. Вразила чітка стандартизація усіх виробничих процесів, сучасна система управління, мотиваційні заходи і форми для продуктивності праці, авторитарний стиль управління. Усі штатні працівники – від прибиральниці до генерального директора – злагоджено працюють на єдиний результат і мають відповідні бонуси.

У 2001 році з відзнакою закінчив бакалаврат і магістратуру. Керівництво інституту запропонувало залишитися на кафедрі. Довго не роздумував, бо в Полтаві на той час закривалися підприємства, працівників скорочували і знайти пристойну роботу за спеціальністю було досить складно. Чимало однокурсників пішли у банківську сферу і кликали мене до себе: фінансові установи тоді активно впроваджували нові технології з обслуговування громадян, зокрема, пластикові картки. Але цей сектор мене не приваблював, тож вступив до аспірантури на заочне відділення.

Стипендії на життя не вистачало, тож влаштувався на посаду фахівця з аналітики і збуту в одну потужну компанію, що реалізовувала найрізноманітніші електротехнічні товари по всій Україні і входила до п’ятірки найуспішніших вітчизняних підприємств. Отримав неоцінимий досвід з практичної організації маркетингу, збуту і планування, яким завжди ділюся під час лекцій.

Ще коли був студентом, на останніх курсах проходив практику в полтавському ТОВ «Крокуль», що виготовляло шкіряне взуття для всіх вікових груп населення з імпортної сировини. Фірма співпрацювала за давальницькою схемою з однією відомою іноземною компанією. На той час український ринок заполонила продукція з Польщі, Туреччини, Росії і Китаю. Мені було цікаво з’ясувати, чи можуть протистояти цій експансії українські підприємства, які все ще мали непогану матеріально-технічну базу і кадровий потенціал (проблема була у застарілому обладнанні і відсутності «дешевих» кредитів). За основу дослідження взяв ринки збуту Полтавської, Сумської і Харківської областей, а підприємства для порівняльного оцінювання «знайшов» аж у Броварах – колишній «взуттєвій столиці» України. На жаль, офіційні статистичні дані часто не відповідали реальній картині, що існувала на підприємствах – довелося «перелопатити» і ретельно обробити величезний масив інформації з Інтернету. Як не дивно, значно легше було працювати з англомовними сайтами (для порівняльної характеристики європейського ринку з українським), вони виявилися більш відкритими й повними.

Тим не менше, кандидатська дисертація мала певний успіх навіть у виробничників: деякі моменти щодо оптимізації структури виробництва (зокрема, комбінування сировини для виготовлення модельного і загального товарного асортименту) запозичили кілька конструкторських лабораторій. Не один раз до мене зверталися місцеві підприємці – реалізатори взуття: цікавилися, як розвиватиметься далі місцевий ринок збуту, радилися щодо асортименту і ціноутворення.

Нині працюю над докторською дисертацією, веду навчальні курси з інвестування, національної економіки і зовнішньоекономічної діяльності. Маю понад півсотні наукових публікацій з різної економічної тематики, є співавтором кількох монографій та начального посібника із грифом Міністерства освіти і науки. Підтримую тісні стосунки з науковими школами класичних вишів в Україні, Польщі, Білорусії, Росії, Прибалтики.

 

Джерело: Інтернет-видання «Трибуна України»:

http://ukrtribune.com/2012/12/poltavska-komanda-universitetu-ukraina-pracyueh-na-konkurentozdatnist-svoikh-vipusknikiv/

автор: Влад ВАСИЛЬЄВ

видання: Інтернет-видання «Трибуна України», час видання: 2012

адреса видання: http://ukrtribune.com/2012/12/poltavska-komanda-universitetu-ukraina-pracyueh-na-konkurentozdatnist-svoikh-vipusknikiv/


28/12/2012