Микола Миколайович Лисенко

Микола Миколайович Лисенко

Лисенко Микола Миколайович (3 листопада 1914 року - 2 січня 1995 року) - український історик-методист, доктор історичних наук. Земляк Григорія Сковороди: народився в Харсіках – присілку с. Чорнух на Полтавщині, в селянській сім’ї.

Його дід Автоном на протязі 7 років служив у козаць­кому полку при царському дворі, про що свідчила розкішна грамота, яка зберігалась до 1940-х років. Батько, Микола Автономович був хліборобом, пережив двох рано померлих дружин. В його родині було троє синів та троє дочок, діти від батьків успадкували потяг до праці та освіти.

Микола Миколайович закінчив семирічку, потім сільськогосподарську школу, працював агрономом на Кубані, перед війною закінчив історичний факультет Харківського університету. У 1940 р. був призваний до Червоної армії, служив сержантом у зенітній артилерії, брав участь у вторгненні до Ірану.

Під час окупації се­ляни обрали його батька головою колгоспу, а сестер, як і їх ровесників, було вивезено на тяжкі примусові ро­боти до Німеччини. Після вигнання фашистів Миколу Автономовича рівно на 10 років було заслано у Забай­калля, що при дітях і сторонніх не згадували. Онуки бачили діда лише кілька разів у житті, і лиш за розповідями старших знали про його енергійність та працьовитість. Ми­кола Миколайович залишився в родині за старшого, опікувався двома сестрами, які, попри жахливі труднощі, стали шкільними вчительками.

Микола, прагнучи до науки, після демобілізації вступив до аспірантури Інституту історії АН України, яку закінчив у 1949 р. В 1952-1955 рр. працював заст. директора по науці Київського державного історичного музею; з 1955 по 1987 роки – завідував відділом методики історії Українського НДІ педагогіки. Вів значну педагогічну та громадську роботу. PRIVATE "ENGINE=PICT;ALT=Mykola Mykolajovycz Lysenko - on Khortycja island"Багато подорожував як Україною, так і за кордонами, аж до пірамід Єгипту.

Як автор історичних досліджень зосе­реджувався переважно на проблемах суспільно-політичного розвитку України на початку ХІХ ст., історії руху дворянських революціонерів-“декабристів”. Багато років працював над проблемами викладання історії в школах, що підсумував в двотомній праці “Методика викладання історії Української РСР” (К.1970-71, переви­дання в 1985 р.). Інші праці : “Повстання декабристів на Україні” (К. 1952), “Декабристський рух на Україні” (К. 1954), “Повстання Чернігівського полку” (К. 1956), “Общественно-политическое движение на Украине в первой четверти ХІХ в.” (докторська дисертація К. 1976); нарешті, вінець всього життя: спільно з журналістом В.М.Зарубою “Історія України. З прадавніх часів до 1917 року” - у двох томах. Дніпропетровськ 1994, а також інші численні великі та малі публікації та виступи в пресі.

Згадаємо також деякі інші його праці:

  • Київський державний історичний музей. Путівник. К. Держполітвидав УРСР, 1955. Відповідальний редактор М.М.Лисенко, 163 стор.
  • Киев. Справочник-путеводитель. КГИПЛ УССР 1954 (русский язык). В составе авторского коллектива, 285 стр.
  • Київ. Путівник-довідник. К. Держполітвидав, 1956 (англійською мовою). Упорядники Д.Мишко, І.Ігнаткін, М.Лисенко, 202 стор.
  • Київ. Путівник-довідник. К. Держполітвидав УРСР, 1958 (українською мовою). Упорядники Д.Мишко, І.Ігнаткін, М.Лисенко, 399 стор.
  • Київ. Путівник-довідник. К. Держполітвидав УРСР, 1960 (українською мовою). Упорядники Д.Мишко, І.Ігнаткін, М.Лисенко, 447 стор.
  • М.М.Лисенко. Методика викладання краєзнавчого матеріалу на уроках історії СРСР. Державне учбово-педагогічне видавництво “Радянська школа” 1961, 201 стор.

 

У 1950 році взяв за дружину Марію Олександрівну Білан (4 грудня 1924 – 19 лютого 1987), доньку відомого ніжинського педагога-літе­рату­рознавця Олександра Андрійовича Білана, яка пізніше стала доцентом кафедри біології УСГА. Вони виростили сина Валерія (1950 р. н.) та доньку Лідію (1955 р. н.). Обоє одержали вищу математичну освіту; донька нині працює в одній з московських комерційних фірм, а син – інженер-комп’ю­терник, колишній веб-майстер Інтернет-сайту Чорнобильської зони, нині викладач та краєзнавець-екскурсовод.

Сестри Миколи Миколайовича на пенсії няньчили онучок, молодший брат Михайло помер після тривалої тяжкої хвороби. У всіх них було по двоє дітей (всі доньки, крім одного сина Валерія Миколайовича), які виросли працьовитими й розумними. Одна з них мешкає в Москві, інша в Торонто, Канада; решта – кияни.

Микола Миколайович був гарним сім`янином, дбайливим родичем, гостинним господарем, вимогливим батьком. Дочекався онука Олега (нині пілота) та трьох онук, які закінчили вищі навчальні заклади. Тяжко переживав передчасну смерть вірної дружини (від хвороби серця), дуже ослаб. Помер на руках у сина, похований поряд з Марією Олександрівною на Київському міському цвинтарі (Берківці), ділянка 116, в районі перехрестя Гостомельського шосе та вул. Газопровідної. Матеріали його наукових праць зберігаються у Державному архіві м. Києва фонд N Р-1607.

 

Довідку складено В.М.Лисенком, т. 067-1795326.

E-maіl: V.Lysenko@і.ua,

Приватний Інтернет-проект “1000-ліття української культури”:

http://1000years.uazone.net        http://VLysenko.livejournal.com


Матеріали

7-ї Всеукраїнської

наукової конференції

"Актуальні питання історії

науки і техніки"

 

(м. Київ, 2-3 жовтня 2008 р.)

 

Комп'ютерна верстка, редагування Л.О.Гріффен

 

Підписано до друку 25.09.2008 р.

Формат 60x84/16. Друк ризограф. Папір офсетний.

Гарнітура Times New Roman Cyr. Обл.-вид. арк. 16,58.

Ум. друк. арк. 15,57. Наклад 150 прим.

Зам. № 3474.

 

Віддруковано з оригінал-макетів замовника

в ТОВ "Видавництво "Аспект-Поліграф".

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб'єктів

видавничої справи серія ДК № 1115, від 12.11..2002 р.

16600, Чернігівська обл., м. Ніжин, вул. Шевченка, 109А,

факс: (04631) 3-11-08, тел. (04631) 3-18-03, e-mail:

aspekt@ne.cg.ukrtel.net

 

 

 

ВИЗНАЧНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПЕДАГОГ М.М. ЛИСЕНКО ЯК ІСТОРИК НАУКИ

О.В. Горбатюк

(Стор. 259-261)

 

У сузір'ї славетних, відомих і шанованих постатей, який породила Полтавська (у тексті помилково вказано "Сумська") зем­ля, гідне місце посідає Микола Миколайович Лисенко (1914-1995), знаний в Укра­їні та за її межами подвижник науки, освіти та культури Своє визнання він здобув, за словами патріарха сучасної педагогіки академіка М.Д. Ярмаченка, «завдяки ве­личезній працездатності і наполегливості». До цього варто додати, що секрет успі­хів і високого іміджу в суспільстві Микола Миколайович досяг також завдяки ін­телігентності, порядності, працелюбству, організованості, особливому магнетизму та іншим моральним якостям, які склали його кредо «жити для людей». Тому М.М. Лисенко, завжди перебуваючи у вирі людей різних поколінь, виступає не тільки як педагог, а й як організатор Історичної освіти в Україні.

Широкі кола педагогічної громадськості, добре знаючи М.М. Лисенка за його науковими працями, що торкаються різних питань педагогіки і особливо історич­ної освіти, мало знають, що він, окрім усього, цікавився питаннями історії науки. Праця М.М. Лисенка в цій галузі наукових знань досі недостатньо оцінена і мало­відома. Історія науки була для нього за вагомістю такою, як і основні його дослі­дження в царині методики викладання історичної науки. Знайомство з працями М.М. Лисенка переконує нас в тому, що питання історії науки зачіпалися ним у зв'язку з роботою щодо підготовки його методичних посібників, великих історич­них монографій. На думку М.М. Лисенка, можна розкрити зміст будь-якої пробле­ми, її сучасний стан і перспективу тільки в тому випадку, якщо розглядати її в іс­торичному розвитку. Ось чому майже кожна праця М.М. Лисенка супроводжува­лася історичним оглядом, який, як правило, представляв собою за багатством фак­тичної о матеріалу і новизною трактувань цікаві історико-наукові дослідження.

Неупереджено оцінюючи сьогодні роботи наших істориків науки, ми перекону­ємося, однак, що навіть в умовах ідеологічного диктату їхня думка зберігала інди­відуальність і відому ступінь свободи і самостійності. Щоб у повній мірі оцінити масштаб внеску М.М. Лисенка в історію науки, слід скласти певну думку про його погляди на науку, її завдання й цілі, про співвідношення науки і техніки, про за­вдання і цілі Історії науки, про принципи оцінки світогляду вчених минулого, про співвідношення емпіричного і теоретичного у пізнанні історії науки.

Щоб оцінити внесок М.М. Лисенка в історію науки, достатньо познайомитися з переліком його праць, присвячених історії науки. Однією з найбільш яскравих нау­кових історико-наукових праць М.М. Лисенка є його монографія «Декабристський рух на Україні» (1954). М.М. Лисенко дивився на історію декабристського руху як на невід'ємний елемент загальної історичної науки. Розкриваючи минуле, історія науки допомагає краще зрозуміти сьогоднішнє, стверджує Микола Миколайович.

Поряд із загальною історією України, М.М. Лисенко вважав найважливішим за­вданням історії науки також дослідження з історії провідних проблем історії мето­дики викладання історії в школі, історії методів наукового дослідження, творчості окремих видатних вчених. Майже в кожну з цих галузей історичного знання М.М. Лисенко зробив свій внесок. У зв'язку з цим слід назвати такі праці М.М. Лисенка: «Київ» (путівник-довідник, 1956); «Кам'янка» (1956), «Розвиток методики викладання історії на Україні» (1957); «Повстання декабристів на Україні» (19601); «Методика використання краєзнавчого матеріалу на уроках історії» (1961); «Південне товариство декабристів» (1963); «Марк Исаевич Круглек» (1968); «Бестужев-Рюмін Михайло Павлович» (1969), «Аврамов П.В.» (1969), «Горбачевський І.І» (1969); «Відродимо свій літопис» (1989) та ін.

Творчість М.М. Лисенка в галузі історії науки не позначена широтою тематики Однак, слід зазначити, що навіть ті праці, які вийшли з під пера вченого-педагога, залишили глибокий слід у формуванні лисенківської наукової школи. На особливу увагу заслуговує свідомо продуманий погляд на зміст шкільної історичної освіти, викладання історії, на способи залучення до історії молоді.

М.М. Лисенко вважав, що історіографія історії педагогіки -- це системний аналіз історико-педагогічних праць з мстою висвітлення процесу розетку науки та від­повідних методів дослідження на тому чи іншому етапі. Історико-педагогічна спа­дщина є насамперед історією наукового пізнання історико-педагогічного процесу Вона виступає окремим напрямком історико-педагогічних досліджень, складовою предметного поля історико-педагогічної науки. Вчений зазначав, що предметом історіографічних досліджень з історії педагогіки можуть бути процеси розвитку до­сліджень певної групи педагогічних подій і явиш минулого (наприклад, історіо­графія висвітлення постаті відомого педагога у вітчизняній історико-педагогічній науці) або вивчення процесу розвитку історії педагогіки як науки в цілому на тому чи іншому етапі, а також зміни в самому процесі нагромадження знань.

Історіографічні дослідження М.М.Лисенка передбачали аналіз стану української педагогіки як цілісного феномена. Цей аналіз свідчить, що з середини XIX й до 1995 р. тривало поглиблення процесу розвитку цієї науки. Його особливості визна­чалися соціокультурними умовами розвитку історії педагогіки на різних етапах, передусім змінами в суспільному житті та розвитку освіти, що суттєво позначилося на процесі наукового пошуку. Так, на розвиток науки істотно впливали зміни в полі­тичному та державному устрої суспільства; зміна правлячих династій, піднесення суспільно-політичних рухів, встановлення радянської влади, здійснення політики українізації, перехід до тоталітарної держави, зміцнення командно-бюрокрагичного режиму, демократизація суспільного життя, криза радянською ладу, проголошеним незалежності України, віддзеркалювалися на науковому пошуку і зміні у свідомості українського суспільства, перш за все зміцнення національної ідеї, а також процеси, що характеризували розвиток національної культури, наприклад, розгортання просвітницького та громадівського руху в другій половині XIX століття.

Як історик науки М.М. Лисенко зазначав, що оскільки історія педагогіки є наукою педагогічною, то на її розвитоу сутєво вплинули зміни в системі освіти; реформування школи в різні часи, спроби розбудови національної школи, трансфор­мація освітніх парадигм у с структурі освітнього процесу. Кожен з таких впливів зумовлював певні зміни в розвитку історико-педагогічної науки шляхом висування перед нею актуальних питань, на які вона мала знайти відповіді.

У ході своїх історико-наукових досліджень М.М. Лисенком були визначені основні показники розвитку вітчизняної історико-педагогічної науки. Серед них зміни в проблематиці досліджень. Упродовж усього досліджуваного часу проблематика іс-торико-псдагогічних праць змінювалася залежно від схарактеризованих вище соціо-кульіурних умов розвитку науки. Кожна епоха породжувала свої актуальні питання, висвітлення яких розширювало наукове пошукове поле. Разом з тим, у науці зберіга­лася низка проблем, що понад сто років досліджувались як наскрізні, серед них: а) історія окремих закладів освіти, особливості розвитку регіональної історичної освіти, персонали видатних педагогічних постатей тощо; б) зміни в предметі та структурі самої історнчно-педагогічної науки. У досліджуваний період відбулося розширення предмету науки, в якому віддзеркалювалися окремі складові: історія освіти, педагогічні персоналії, педагогічна думка, що сьогодні виступають як окремі напрями нау­кового пошуку. Крім того, в структурі науки поступово виокремлюються педагогіч­на історіографія, педагогічне джерело, порівняльна історія педагогіки, шо значно розширює її предметне поле; в) посилення зв'язків з іншими науками, /тяжіння» до інтегрованих досліджень. Упродовж XX ст. у вітчизняній історії науки і зокрема, іс­торії педагогіки, робилися спроби інтегрування суто педагогічних та історико-педагогічних проблем з проблемами соціально-економічними, політичними (напри­клад, і питаннями класової боротьби, суспільних рухів, економічного розвитку то­що). В окремих дослідженнях інтегрувався історико-культурний аспект із висвітлен­ням історико-педагогічного процесу. Нарешті, поява історіографічних дос.ііджень також свідчиїь про процеси інтеграції між історичною та історико-педагогічною на­уками. М.М. Лисснко брав активну участь у висвітленні цих процесів.

 


 

 

 

автор: Валерій Лисенко, викладач Інституту філології та масових комунікацій Університету "Україна"

видання: Інтернет-проект “1000-ліття української культури”, час видання: 2012

адреса видання: http://1000years.uazone.net


13/06/2012