Про нього казали: хвилюється і хвилює...

Про нього казали: хвилюється і хвилює...

 

Українське Відродження 20-30-х років XX століття дало літературі багато нових талантів, ідей, світобачень. І серед них Микола Хвильовий, письменник-новатор, самобутній і своєрідний автор.

Його твори з нотками імпресіонізму були оригінальними, відмінними від робіт письменників того часу. Вони вражають силою таланту митця, глибоким психологізмом героїв, манерою письма. Його твори примушують замислитися і над долею автора, і над трагічною історією України, і над своїм власним "я". Новели М. Хвильового "Кіт у чоботях", "Наречений", "Солонський Яр" – це фрагменти, вихоплені з кривавої і брудної мозаїчної картини громадянської війни. Читаючи "Кота в чоботях", відчуваєш виразні сатиричні нотки, сум за загубленою, знівеченою душею: «Зник товариш Жучок, залишилися Жучки ...І малограмотні кухарки, що прагнули керувати державою й розпоряджатися життям людей".

У новелі "Я (Романтика)" іще страшніші і трагічніші картини. Твір торкається теми роздвоєння людської особистості. Свого героя М. Хвильовий ставить перед вибором: або служіння комуні, або життя матері, яка до останньої миті вірить у перемогу добра над злом у душі свого сина.

Твори Миколи Хвильового застерігають сучасників від шляху в прірву антигуманізму, від фальшиво-красивих політичних гасел, допомагають дійти висновку, що «жінка» і «революція» – це поняття несумісні, як несумісні примарні ідеї комунізму з реальним щасливим майбуттям людей.

Для сучасного читача новели письменника – багатющий матеріал для вивчення не лише історії, а й психології. Його твори є переконливим уроком того, що не слід припускатися помилок своїх попередників, не варто надавати перевагу ідеї. Мені твори М. Хвильового допомогли більше зрозуміти складний історичний період 20-х років XX століття, побачити, як перемагала тиранія, як деградували духовні цінності. Автор підштовхнув своїми творами до висновку, що тоталітарній системі не потрібні генії, особистості, а лише покірні виконавці волі партійних вождів.

Трагедія героїв творів М. Хвильового близька до трагедії самого автора. Тому його твори такі пристрасні і хвилюючі. Наділений інтуїцією, автор шукає виходу із катастрофічної ситуації, породженої наростаючою хвилею репресій, поширенням недовіри і підозри в суспільстві. Разом із героями своїх новел митець шукає виходу із лабіринтів історії. Я не перестаю дивуватися його любові, вірі і ненависті, я захоплююсь його карколомною "грою в бісер": свідомим кодуванням художніх підтекстових структур. Адже автор не кричить у натовп: це недобре – не робіть так! Він просто малює картини реального життя сучасників таким, яким він сам його бачить, намагаючись «дати поживу» читачеві для роздумів. Він не схиляє, не звинувачує, не примушує... Навпаки, усіма своїми діями та протидіями Хвильовий ніби наголошує на тому, що в кожного є право вибору.

Прочитавши твори Миколи Хвильового, легко зрозуміти, що його ліричній душі притаманні почуття любові до свого народу, поваги до його минулого, обожнювання образу «матері» як жінки, як божого лику та як Вітчизни. Автор пише, що це може відчути кожна людина, «потрібно лише побороти в собі слабкість, безсилля, інертність та агресивність».

 

Трагізм життєвої долі Миколи Хвильового та його героїв

Незвичайна постать Миколи Хвильового (1893-1933) справила значний вплив на розвиток української літератури і суспільно-політичної думки всього XX ст. Після виходу збірки «Сині етюди» (1923) О. Білецький назвав М. Хвильового «основоположником справжньої нової української прози». Новели прозаїка приваблювали не лише тематично, а й стильовою, мистецькою самобутністю.

Характерним стилем для 20-х рр. був революційний романтизм. У «Синіх етюдах» вирізнялися такі героїко-романтичні новели, як «Кіт у чоботях» і «Солонський Яр». Ранні новели відбили прийняття М. Хвильовим своєї неспокійної сучасності як світанку нової щасливої ери. Але це захоплення було нетривалим.

В оповіданні «Кіт у чоботях» письменник тонко підмітив бюрократизацію партії вже в перші роки по війні, обмеженість партійців, їх небажання вчитися, розвиватися:

«Товариш Жучок дочитала і прочитала «Что такое коммунизм» і тільки...»

Уже тут зазвучали ноти сатири. Письменник був надто патріотичним і чесним, щоб закривати очі на драматичну невідповідність між ідеалом і його реальним втіленням. Тому проблема розбіжності між мрією і дійсністю стала найголовнішою в усіх його подальших творах. Серед поетичних символів М. Хвильового одне з чільних місць займає образ «загірньої комуни», який має мало спільного із народжуваним новим світом, тобто радянською дійсністю. Відмова письменника від традиційного описового реалізму увібрала в себе і відмову від послідовного викладу подій, намагання через часові зміщення, непослідовності досягти посилення емоційних ефектів. Збірка оповідань «Осінь», повість «Санаторна зона» (1924) й особливо громадянська активність зробили М. Хвильового центральною постаттю у літературному процесі 20-х рр. Одним із найкращих творів М. Хвильового є оповідання «Я (Романтика)»

М. Жулинський писав: «Небагато є в світовій літературі таких творів трагічного звучання, в яких були б відтворені драматичне роздвоєння реальності та ідеалів, внутрішній конфлікт революціонера, який потрапляє у витворену революційними ідеями пастку».

Твір присвячено оповіданню М. Коцюбинського «Цвіт яблуні» і написано в імпресіоністичній манері. У вступі ліричний герой говорить про свої дві великі любові: загірня комуна, вимріяна, «до якої ще йти і йти, воювати, лити кров чисельних жертв» – це перша любов; друга – «воістину моя мати», прообраз тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків. Мати, яка всім серцем любить свого єдиного, бунтівливого сина, відчуває: «Надходить гроза!»

Різким дисонансом до вступу змальовані криваві судилища, де вершить справедливість герой новели. Ліричний герой вважає себе чекістом і людиною. Ось перед ним чоловік і жінка: «Мужчина впав на коліна і просить милості. Я з силою штовхнув його ногою і він розкинувся горілиць... Женщина сказала глухо і мертво: Слухайте, я мати трьох дітей!.. Я: Розстрілять!» Комунари, чекісти безупинно п'ють, а ліричний герой ходить до матері, щоб відчути себе людиною. Його терзають страхи: «Шість на моїй совісті? Ні, це неправда. Шість сотень, шість тисяч, шість мільйонів...  тьма на моїй совісті».

Настане момент, коли у непримиренній суперечності зіткнуться найсвятіші для героя почуття: синівська любов і революційний обов'язок. Він стає гвинтиком і заручником могутньої системи. Нездатному на бунт героєві залишається виконати волю системи: «Він, охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері й притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузера й нажав спуск на скроню»... Абстрактному ідолу загірньої комуни принесено найбільшу жертву і в його ім'я скоєно найбільший злочин – матеревбивство.

У 1925 р. М. Хвильовий разом із однодумцями створює літературну організацію ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури). Тоді ж він започаткував літературну дискусію, яка від питання про якість творів художньої літератури перейшла на ідеологічні засади. Він закликав письменників повернутися до українських національних джерел, орієнтуватися на психологічну Європу. Звідси знамените гасло М. Хвильового: «Геть від Москви!». «У Європу ми поїдемо вчитись, – писав письменник, – але, із затаєнною думкою, за кілька років горіти надзвичайним світлом»...

Отже, новітня українська література не може орієнтуватися лише на російську, бо не позбудеться рабського наслідування. Але хмари однієї із найстрашніших трагедій XX ст. уже збиралися над Україною. Для М. Хвильового наступала пора гірких розчарувань. Він прозірливо вгадує, що голод в Україні свідомо організований. Письменник болісно переживає ті численні компроміси, на які йшов, щоб не порвати з більшовицькою партією. М. Хвильовий, як зазначав М. Жулинський, не бачив виходу з цієї ідеологічної пастки, в яку він, комуніст, потрапив, натхненно довірившись ідеалам Революції. Це призвело до того, що 13 травня 1933 р., зібравши друзів, письменник застрелився. Трагедія його полягала у свято виплеканій вірі в можливість нерівного шлюбу, тобто вільної України і ленінського комунізму.

Разом зі своїми героями письменник шукав виходу із лабіринтів історії, помилявся і пророкував, свято вірив і люто ненавидів, і нарешті, не витримав дуалізму сучасної йому доби. Пролунав постріл... Але ніколи Вічність не жбурне в його бік докір. І тому свідчення – нагробок письменнику серед могил видатних людей Харківщини.

 

Аліна Фурсова,

студентка V курсу Інституту філології та

масових комунікацій Університету «Україна»

Газета «Університет «Україна» №3-4 2012

автор: Аліна Фурсова, студентка V курсу Інституту філології та масових комунікацій Університету "Україна"

видання: Газета "Університет "Україна" №3-4, 2012, час видання: 2012


08/06/2012