Йому ще за життя збиралися встановити пам'ятник

Йому ще за життя збиралися встановити пам'ятник

 

Півстоліття - з 1869 по 1919 рік - одна з центральних вулиць Києва називалася Фундуклеївською. Так кияни назавжди закарбували в пам'яті добрі справи колишнього губернатора, якому ще за його життя збиралися встановити пам'ятник. Його заслуга перед містом величезна: і хоча заснованої гімназії давно вже немає, але залишились видані губернатором три об'ємні описи Києва та Київської губернії. Вони були високо оцінені сучасниками і наступними поколіннями істориків.

Іван Іванович Фундуклей народився 13 листопада 1804 р. у Петербурзі. Його батько, грек за національністю, був промисловцем, який наприкінці XVIII століття переселився до православної Росії з турецького Константинополя. Він мав величезне майно завдяки тому, що зумів скористатися так званим правом відкупу, що існувало в Росії до 1861 року. Це право дозволяло відкупати у казни монополію на виробництво певної продукції, прибуток від якої раніше отримувала держава. З часом підприємливий відкупник став володарем декількох тисяч десятин землі, цукрових, виноробних і вівчарних заводів, отримав звання радника з питань комерції.

Освіту Іван молодший отримав у домашніх умовах, ні в якому навчальному закладі не навчався і досить рано, будучи ще хлопчиком, вступив на державну службу при Комітеті міністрів, у канцелярію із прийняття рішень.

У 1831 році Фундуклей переїхав до батька в Одесу, де прожив шість років, виконуючи обов'язки чиновника з особливих доручень при Новоросійському та Бесарабському генерал-губернаторі графі Воронцові. З цієї досить високої в чиновній ієрархії посади і починається просування Фундуклея по службі.

У 1837 році Фундуклей отримує чин надвірного радника і дворянський титул. Наступного року - посаду віце-губернатора Волинської губернії. Найвищим, тобто царським, наказом Іван Іванович від 12 квітня 1839 року був призначений на посаду Київського громадського губернатора. Рівно через місяць новий губернатор переїхав до Києва і приступив до нових обов'язків.

Тринадцять років діяльності на цій посаді принесли І.І. Фундуклею велику популярність серед різних прошарків киян. І вся справа в тому, що за холодною, на перший погляд, зовнішністю досить вдалого чиновника були приховані доброта душі і гідність, що проявлялися у конкретних діях.

Відомий російський письменник Микола Лєсков у своїх спогадах доброзичливо змалював Фундуклея. Цитую мовою оригіналу. "Это был знаменитый в своем роде богач и добрый, кроткий человек, иждивением которого сделано много описательных изданий. Он был одинокий, довольно скучный человек, тучного телосложения..." Через хворобу (на той час невиліковну) губернатор змушений був ходити у щільному, теплому одязі, за що і був названий в народі "дяком".

Безсумнівно, неприємності, пов'язані з невиліковною недугою, вплинули на потайний характер Фундуклея і його усамітнений спосіб життя, ,не дозволили створити сім'ю. Іван Іванович надавав перевагу спілкуванню з літераторами, істориками, художниками. В побуті був дуже скромним: ні за обстановкою в будинку, ні за одягом, ні за манерами не можна було навіть і здогадатися про те, яку високу він обіймав посаду. Довгі роки, як легенди, передавалися спогади про працелюбність, педантичність губернатора і його гарне ставлення до підлеглих.

Фундуклей успадкував від батька дуже велике майно і згодом примножив його. Ще проживаючи в Одесі, Іван Іванович купив у свого безпосереднього шефа графа Воронцова частину садиби Гурзуф і в 1847 році збудував там виноробний підвал, який виробляв близько 3 тисяч відер вина щорічно. Земельні володіння Фундуклея в загальній кількості становили 20 тис. десятин.

Проте далеко не кожен, хто багато має, здатен безкорисно ділитися своїм багатством. А в Києві в ті роки не було більш щедрого благодійника, ніж губернатор. Його благодійність набувала різноманітних форм.

У 1842 році за кошти І. Фундуклея було закінчено будівництво і були освячені Олександрійський костьол і Десятинна церква.

Початок губернаторства Фундуклея співпав із періодом бурхливого сплеску зацікавленості історією і археологією. Тому не дивно, що, облаштувавшись у Києві, І.І. Фундуклей відразу примкнув до кола прихильників давнини. На початку 1841 року у М. Максимовича, першого ректора Університету Св. Володимира, виникла ідея організувати в Києві Історичне товариство, за прикладом уже організованих у Москві та Одесі. Склали програму, затвердили статут, визначили кандидатури дев'яти членів-засновників і 20 дійсних членів майбутнього товариства. Одним із засновників мав стати І.І. Фундуклей. Проте здійснити задумане Максимовичем через різні причини не вдалося.

Також є достатньо причин стверджувати, що у Фундуклея були товариські відносини з М. Костомаровим і Т. Шевченком. Вони завжди були бажаними гостями в губернаторському будинку, що знаходився на розі вулиць Інститутської і Єкатеринської (нині це вул. Липська). Але так склалося, що йому, як губернатору, відповідно до наказу з Петербурга, довелося брати участь в арешті обох за справою Кирило-Мефодіївського товариства. Як після цього ставитися до Фундуклея - питання досить риторичне. Осуджувати його, виходячи з нашого ставлення до Кобзаря та його сподвижників? Чи зрозуміти становище губернатора як підлеглої людини? Проте, буде, напевно, справедливо подивитися на нього очима Костомарова, який вважав І.І. Фундуклея порядною людиною і серйозним дослідником-краєзнавцем.

Діяльність Івана Івановича як краєзнавця, історика, видавця була гідно оцінена в наукових колах. У 1849 році його обрали першим почесним членом Київського університету Св. Володимира і членом-кореспондентом Петербурзького археологічного і нумізматичного товариства, в 1850 р. - членом імператорського руського географічного товариства й Одеського товариства історії і давнини.

Але головна, видана І. Фундуклеєм, книга, робота над якою тривала протягом 5 років, була ще попереду: "Статистичний опис Київської губернії" у 3 частинах вийшов у 1852 році. Вражає не тільки обсяг видання, що становить 1673 сторінки великого формату, але і якісний підбір матеріалу.

11 квітня 1852 року завершилося перебування Івана Івановича в Києві. Місто з великим сумом прощалося з губернатором - диваком, який у дивному одязі блукав по археологічних розкопках, матеріально допомагав дитячим притулкам, в заснуванні яких він брав участь, інституту благородних дівиць, де був членом ради, етнографічної комісії, в якій захоплено співпрацював. На той час було багато бідних людей у Києві. Монастирі і церкви давали їм тимчасовий притулок, а при Андріївській церкві вони мали ще і трапезу. І головна роль у цьому належала І. Фундуклею.

Реформа жіночої освіти у країні розпочалась із 1857 року, коли правління затвердило проект, розроблений професором Вишеградським. Метою було створення закладів у губернських і великих містах для дівчат усіх без винятку прошарків суспільства, а не тільки із "благородних" сімей. Перше жіноче училище нового зразка, назване Марийським, відкрилося у квітні 1858 року в Петербурзі. Але в Києві ніяк не вдавалося, не допомагав навіть авторитет видатного хірурга Миколи Івановича Пирогова, що очолював Київський навчальний округ. Справа затягнулася б, якби не раптова новина з Одеси.

В Києві дізналися: одесити, пам'ятаючи про багатства почесного громадянина Києва Фундуклея-старшого і щедрості Фундуклея-молодшого, звернулися до Івана Івановича із проханням дати кошти на будівництво училища. Вже стало відомо, що він планує продати два свої київські будинки, а отримані гроші віддати Одесі. І тут генерал-губернатор Іларіон Іларіонович Васильчиков вирішив переконати І.І. Фундуклея, який жив тоді у Варшаві, що сума від продажу будинків, передана на одеське училище, принесе менше користі, ніж якщо в цих вже існуючих будинках заснувати Київський навчальний заклад. Колишній губернатор погодився.

Святкове відкриття жіночого училища, що отримало назву Фундуклеївського, відбулося 7 січня 1860 року. На перших заняттях були присутні 40 учениць, і серед них - дочка генерал-губернатора І. Васильчикова, яку він віддав на навчання до училища, щоб подати приклад підлеглим.

У 1876 році Іван Іванович залишив службу і переїхав до Москви. Тут він усамітнено і непомітно для оточуючих жив у своїй квартирі на Тверському бульварі. Там 22 серпня 1880 року він закінчив свій життєвий шлях і був похований у Донському монастирі. М. Фундуклей не був одружений, і все його майно перейшло у спадок двом внучатим племінницям - княжнам Голіциним - Анні Григорівні Краснокутській і Варварі Григорівні Врангель.

А жіноча гімназія на Фундуклеївській вулиці, № 6 проіснувала до встановлення в Києві радянської влади. Тоді аж у березні 1919 року вулицю назвали ім'ям Леніна, а в 1993 - Богдана Хмельницького.

Отже, майже все, що з'явилося в місті зусиллями цієї людини, і до сьогоднішнього дня служить людям: інститути, школи, лікарні, музеї, бібліотеки, концертні зали. Ця людина заслуговує на повагу і вдячність киян.

 

Марія КАРКАЄВА,

студентка II курсу

(спеціальність "Переклад").

На знімках: Фундуклеївська гімназія (ліворуч — XIX ст., праворуч — сьогодення).

 

Газета «Університет «Україна», №10-11, 2002

автор: Марія Каркаєва, студентка II курсу (спеціальність "Переклад")

видання: Газета «Університет «Україна», №10-11, 2002, час видання: 2002


24/02/2010