Маловідомі сюжети з життя Михайла Грушевського

Маловідомі сюжети з життя Михайла Грушевського

 

У біографії Михайла Грушевського є кілька недостатньо висвітлених періодів. До таких належить проміжок часу з кінця квітня 1918 року до початку 1919 року, після повалення Української Центральної Ради (УЦР) аж до від'їзду за кордон. Саме тоді він відійшов від активної політичної діяльності.

Зрозуміло, що колишній голова УЦР був небажаною кандидатурою для нової влади. Його боялися, а тому як політичного опонента спершу прагнули знищити чи принаймні ізолювати. Мабуть, ніколи ще Михайло Сергійович не був так близько від смертельної небезпеки.

Професор тимчасово перейшов на нелегальне становище. Займався дослідницькою працею, переважно науково-літературною, підготував 4-ту, 5-ту, 6-ту частини підручника зі всесвітньої історії і книжки "Старинна історія. Античний світ" і "Середні віки Європи". Все це відволікало від важких дум.

Засліплений ненавистю до режиму Павла Скоропадського, професор відкидав будь-які спроби співпраці з гетьманцями. Показовим у цьому є його ставлення до організації Української академії наук (УАН).

Сам гетьман вважав це важливою справою, невід'ємною частиною державного будівництва. Тому, незважаючи на ідейні розходження з Михайлом Сергійовичем, прагнув залучити його до заснування УАН, тим більше, що останній давно опікувався цим питанням.

Проте вчений щоразу відкидав пропозиції гетьманських посланців. За спогадами Вернадського у відмові колишнього голови УЦР лежало несприйняття останнім гетьманської держави. Амбіції насильницькі відстороненого політика взяли гору над великим науковим задумом. Михайло Грушевський вважав, що творять УАН не за його задумами.

Отже, заснування УАН пішло шляхом, накресленим прибічниками гетьмана П. Скоропадського. І все ж, щоб примирити різні групи вчених, гетьман П. Скоропадський запропонував на президентство УАН кандидатуру М. Грушевського. Зрозуміло, що особа відомого історика піднімала авторитет УАН у світі, як і загалом авторитет Української держави. Але й це М. Грушевський категорично відкинув. Як кажуть, розійшлися "з принципових міркувань. Після відмови М. Грушевського президентом УАН було призначено академіка В. Вернадського.

З акцією відмови і взагалі негативного ставлення до гетьманських заходів щодо заснування УАН окремі дослідники пов'язують факти переслідувань Михайла Сергійовича восени 1918 р. Департаментом державної варти Української Держави. Так, ще 28 серпня 1918 р. був виданий наказ про таємний нагляд за ним, а 16 листопада - розпорядження про обшук помешкання по вул. Рейтарській, 6, вилучення матеріалів і арешт колишнього голови УЦР. Справді, 17 листопада обшук за вказаною адресою відбувся, але там кримінального нічого не знайшли.

Втім професор і надалі обстоював свою думку про фундування УАН. Із утвердженням влади Директорії УНР у Києві, 23 грудня 1918 р. на Спільному зібранні УАН члени УНТ вчинили спробу змінити статут Академії, створеної за гетьманських часів, який був буцімто "шкідливий з національного українського погляду". Тоді ж спеціальним законом скасували автономність УАН від державної влади. Плани М. Грушевського втілилися у життя. Проте цього виявилося замало...

У січні 1919 р. Михайло Сергійович зробив спробу повернутися у вир політичних подій.

Місяці підпілля повинні були дати йому змогу осмислити свій попередній політичний і державний шлях, уважніше оцінити діяльність УЦР, проаналізувати в ній слабкі й сильні сторони. Однак цього не сталося.

Учений хотів повернутися у недавні часи УЦР і продовжити демократичний шлях розвитку українського суспільства. По суті, його політична програма державного будівництва в Україні залишилася незмінною. Проте розшматована збройною боротьбою Українська революція пішла далі, змінився її характер. Прямували далі у своїх політичних намірах і колишні соратники Михайла Сергійовича по УЦР. Відчувши смак необмеженої влади, вони у важких історичних умовах взяли курс на силове державотворення.

Звичайно, авторитетний професор-інтелектуал і демократ за поглядами М. Грушевський вже мало вписувався в політичні плани нових можновладців України. Зіграли тут свою роль і взаємні антипатії та недавні суперечки.

Однак Михайло Сергійович вирішив усе-таки вдруге піти у велику політику. Ще в середині січня 1919 р. селяни Чигиринського повіту, його земляки, висунули кандидатуру Грушевського до Конгресу трудового народу України. Конгрес мав вирішити питання про владу. 24 січня київські газети "Україна" і "Последние новости", випереджаючи події, навіть назвали його кандидатуру серед президентів Конгресу. Все вело до успіху.

Проте тріумфу не сталося. Під час роботи Конгресу 23-28 січня Грушевський навіть не потрапив до його президії. Ф. Швець і М. Шаповал, поза око, зробили все, щоб заблокувати його кандидатуру.

Без сумніву, Михайло Сергійович був дуже ображений. Політичні сподівання не здійснилися, давні ідейні соратники відійшли від нього. З такими настроями він наприкінці січня 1919 р. виїхав із сім'єю до Львова, але до кінцевого пункту не добрався. Зупинився у Кам'янці-Подільському. Згодом сюди ж переїхала і Директорія УНР. Місто тоді стало центром українського політичного життя. М.С. Грушевський і тут поринув з головою у політику.

Він став у войовничу опозицію до уряду і разом з В. Чеховським об'єднав навколо себе всі неприхильні до Директорії УНР елементи. Активно заохотився скликанням нового Трудового Конгресу. Рупором опозиційних сил виступила місцева газета "Життя Поділля", яку видавала група викладачів Кам'янець-Подільського університету. У державника відкрилося нове політичне дихання.

20 березня кам'янецька опозиція оголосила повітовий селянський з'їзд Трудовим конгресом, обрала М. Грушевського його почесним головою і ухвалила резолюцію: "Україна єсть самостійною й незалежною Республікою, в якій вся влада належить об'єднаним Радам Робітничих і Селянських депутатів". Трудовий конгрес, спираючись на сили кам'янецького гарнізону, утворив "Комітет охорони республіки", який тимчасово захопив владу в місті. Михайло Сергійович знову опинився в епіцентрі політичних подій. Але проіснувавши чотири дні, знекровлений арештами "Комітет охорони республіки" саморозпустився.

Під загрозою знищення вчений разом із сім'єю наприкінці березня 1919 р. виїхав до Галичини. Погодившись виконувати обов'язки представника Закордонної делегації УПСР і, отримавши матеріальну підтримку, він разом із сім'єю на початку квітня через Станіслав виїхав у Прагу. Так почалася його еміграція.

Останній рік свого перебування в Україні М. Грушевський провів у роздумах, проте залишився на старих ідейних позиціях. До активної політики професор спробував повернутися за часів Директорії УНР. Проте, втративши колишню популярність, а частково і прихильників, не зміг реалізувати свої наміри легальним шляхом. Очоливши кам'янецьку опозицію, колишній голова УЦР прагнув повернутися до державного керма, але програв. Натомість свій багатий політичний досвід та ідейний багаж із національно-державного будівництва він переніс за кордон, щоб знову з новими силами застосувати його для Батьківщини.

 

Ірина СУРМЕНОВА,

студентка II курсу

(спеціальність "Переклад"),

Газета «Університет «Україна», 8, 2004

автор: Ірина Сурменова, студентка II курсу (спеціальність "Переклад")

видання: Газета «Університет «Україна», №8, 2004, час видання: 2004


24/02/2010