Красуня з гетьманського роду

 

Красуня з гетьманського роду

 

Прекрасна жінка, берегиня родинного вогнища, дружина поета і чарівна його Муза - Наталі Пушкіна. Яке відношення має ця красуня до України? Не поспішайте з висновками, ви все зрозумієте, прочитавши до кінця цю розповідь.

 

А тепер повернімося у XIX століття до засніженої Москви. 18 лютого 1831 року Москва тріумфувала. Так здавалося поетові, бо він сам тоді був найщасливішою людиною. Настав омріяний день: поруч друзі, кохана, яку він сьогодні й назавжди назвав своєю дружиною. Вісімнадцятирічна Наталі у білій вінчальній сукні. Прозора фата, прикрашена білими квітами, огортає відкриті плечі.

З церкви Вознесіння. що на Нікітській вулиці, весільний кортеж прямує на Арбат, де Пушкін найняв квартиру.

 

..."Исполнились мои желания, Творец

Тебя мне ниспослол, тебя, моя Мадонна,

Чистейшей прелести чистейший образец".

 

Ці рядки присвячені їй, дружині. Наталі, тоді ще його нареченій, він писав: "Повірте мені, що щасливий я буду тільки разом із Вами".

До речі, більшість листів Пушкіна написані французькою мовою, тому переклад довільний. Але будь-якою мовою закоханим зрозумілий біль люблячого серця. "Якщо Ваша матінка вирішила стати на заваді нашому майбутньому, то нехай буде правда за нею. Напевно, я був неправий, повіривши у своє щастя. Ви вільні, а що стосується мене, то даю вам слово честі, що буду належати тільки Вам і ніколи ні з ким не одружуся".

Як Наталі вдалося вплинути на матір, ми не знаємо, її листи не збереглися. А листи поета видані, і ми маємо можливість сьогодні повернутися у ті часи, відчути біль і ніжність поста, його занепокоєння і турботи. І коли сьогодні читаємо ці рядки, то мимоволі нам передається і занепокоєння поета матеріальними нестатками, і його тривога про здоров'я дітей.

Особисто мене зацікавив лист від 26 серпня 1833 року. Пушкін пише дружині: "В Ярополец я приехал в среду поздно. Наталья Ивановна встретила меня как нельзя лучше (це про матір - В.Х.). Ей очень бы хотелось, чтобы Ты будущее лето провела у нее. Она живет очень уединенно и тихо в своем разоренном дворе и разводит огороды над прахом твоего дедушки Дорошенко, к которому ходил я на поклонение".

Ми знаємо, то родовий маєток матері Наталії Іванівни був у Яропольці під Москвою, а батьків полотняний завод у Калузькій області. А перша красуня Москви Наталя Гончарова по материній лінії походить зі стародавнього українського роду Дорошенків.

У вас зараз постає низка запитань: що являє собою Ярополець сьогодні, чи є та могила, якій вклонявся свого часу поет?

Назва Ярополець трансформована. Історичною назвою є Ярополче, за ім'ям одного з київських князів Ярополка, якому ця місцевість належала. Відоме воно з XII століття як укріплене городище на березі річки Лами. Ця назва досить поширена. Зокрема, на Київщині теж є Ярополче і Ярополків Стан.

Про Петра Дорошенка, прадіда Наталі, до нас дійшли досить суперечливі відомості. Якою ж уявляється ця постать?

Перш ніж відповісти на це запитання, конче потрібно дещо обумовити. Перше, події, пов'язані з Петром Дорошенком, відбувалися в часи Руїни, так і зветься в історії ця трагічна і, можливо, найтяжча для України епоха. Друге. Треба визначити ставлення до Дорошенка історіографії, яка спочатку замовчувала образ Петра Дорошенка, потім почала його тенденційно спотворювати. І ще одне важливе обумовлення - це трагічна доля козацького лицарства, їхні могили без числа розкидані по всіх світах, хоч прислужилися вони не лише Україні, а й Європі. Те саме щодо гетьманів. Ми знаємо їх близько вісімдесяти. Життя майже всіх гетьманів закінчилося мученицькою смертю. Подібною є й трагічна доля Петра Дорошенка, який тяжко змагався і так печально закінчив своє життя.

Є історичні відомості, що він народився 1627 року на Черкащині, в Чигирині, походив із прадавнього козацького роду.

Дід його, Михайло Дорошенко, був гетьманом реєстрового козацтва, надзвичайно прогресивною для того часу людиною. Брав участь у численних боях. Загинув у Криму 1628 року. Петро Дорошенко почав служити простим козаком. У 1648-1658 роках бився у війську Богдана Хмельницького за незалежність України і відзначений самим Богданом за кмітливість, стратегічні й дипломатичні здібності. У тридцять років він став полковником Прилуцького полку, а в тридцять вісім Петро Дорошенко обирається гетьманом Правобережної України. Гетьманував він дванадцять років.

Це була могутня і тілом, і духом людина. Надзвичайно мужня, статурна, рвучка у своїх діях, тобто природжений народний ватажок.

Якою ж була ідея його життя, якій він слідував незламно, послідовно? Це - боротьба за незалежність України, а також додержання угоди 1654 року поміж Україною-Руссю і Московським царством. На цьому були побудовані всі його дії протягом багатьох років.

Цими ідеями були просякнуті і його гетьманські універсали, і листи до московського уряду. Дорошенко кликав до єднання Січ Запорозьку, провадив численні бої за визволення Правобережної України.

Московський царат, відчуваючи популярність і силу Дорошенка, почав вести з ним переговори. Дорошенко виклав свої договірні статті 1669 року, де вимагав, щоб у містах України воєвод і царських людей не було, тобто пропонував відновити договірні умови 1654 року. Дорошенко також вимагав, щоб всі українські землі від Путивля до річки Вісли були зібрані в козацьку суверенну державу, в єднанні з Московським царством. Звичайно, царат відхилив таку рівність.

1676 року Дорошенко разом із Іваном Сірком домовляється з московським урядом про своє добровільне відречення від гетьманства. В ім'я щастя України він поступився всім.

Оскільки Україна продовжувала вирувати повстаннями, царат, наляканий нескореністю Дорошенка, його впливом, 1677 року депортував його до Москви, а потім на глуху Північ, до В'ятки, надавши йому посаду воєводи. З часом йому дозволили повернутися, але не до України, а в Підмосков'я і пожалували, як тоді казали, сільце Ярополче. Там і жив він зі своїми синами Олександром і Петром Там він і похований на березі річки Лами.

Дуже прикро, що у нас, говорячи про трагічну долю Пушкіна, серед причетних до його за гибелі називали його красуню дружину. А насправді вона була хорошою дружиною, матір'ю Незважаючи на те, що її вважали провінціалкою, дівчиськом вона брала участь у творчій діяльності Пушкіна, навіть у видавничих справах, складала угоди. А іноді навіть поліпшувала договірні умови Пушкіна, який був не досить вправний у них. Це свідчить про її характер. Наталя підтвердила свій характер і при царському дворі.

Прощаючись з життям, Пушкін просив дружину берегти дітей (за шість років подружнього життя вони мали четверо дітей), тримати два роки жалобу, а потім вийти заміж за хорошу людину.

Наталя Миколаївна сім років не виходила заміж, а потім стала дружиною Петра Петровича Ланського. Вони разом виховали семеро дітей. Четверо мали прізвища Пушкіна і троє - Ланського.

Не тільки красою відзначалася Наталі і не лише за красу любив її Пушкін. Він писав їй до дня народження, що з її прекрасним обличчям ніщо не може порівнятись, а душу її він любить навіть більше за обличчя.

Справді прекрасний, хоча й нелегкий життєвий шлях випав на долю першої колись московської красуні, правнуки українського гетьмана.

 

Вікторія ХОЛЕВЧУК,

студентка II курсу

(спеціальність "Переклад"),

Газета «Університет «Україна», 8, 2004

автор: Вікторія Холевчук, студентка II курсу (спеціальність "Переклад")

видання: Газета «Університет «Україна», №8, 2004, час видання: 2004


23/02/2010