Велика донька України

Велика донька України 

 

Геніальна українська поетеса, видатна мислителька та критик, талановитий прозаїк і перекладач Леся Українка (справжнє ім’я Лариса Петрівна Косач) усе своє життя і всю свою творчість присвятила справі боротьби за соціальне і національне визволення народу. «Велика донька України» у своїх творах втілила кращі почуття своїх співвітчизників – їхню гідність, мужність та непохитність у боротьбі за свободу і правду.

Майбутня письменниця народилася 25-го лютого 1871-го року в місті Новоград-Волинському.

Мати Лесі Ольга Петрівна Косач, теж письменниця, творила під псевдонімом Олена Пчілка. Її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в Україні. Вона ще була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Батько талановитої дівчинки був високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис.

У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти. Дядьки Лесі (так її називали у родині, і це домашнє ім’я стало літературним псевдонімом) був Михайло Драгоманов – відомий учений і громадський діяч, який перед еміграцією до Франції та Болгарії співпрацював із Іваном Франком. Йому належить одна із провідних ролей у формуванні племінниці згідно зі своїми соціалістичними переконаннями, ідеалами служіння батьківщині, які вона, на щастя, переросла, і допомагав їй як літературний критик і фольклорист.

Дитячі роки Лесі минули на Волині: у Новограді-Волинському, Луцьку, а також у селі Колодяжному, що під Ковелем. Дівчинка милувалася красою мальовничої природи, їй подобалося проводити час в оточенні селянських дітей. Граючи з дітьми селян, Леся пізнавала народні пісні, ігри і змогла дуже гарно опанувати українську мову.

Ще у дитинстві вона побачила, що є багаті і бідні. Її глибоко вразило те, що одні працюють без просвітку, живуть у нестатках, а інші наживаються на праці звичайного народу. Юні очі добре побачили, що між експлуатованими і експлуататорами лежить глибока соціальна прірва.

Майбутня письменниця у чотири роки навчилася читати. Літом 1876 року Олена Косач разом із дітьми відпочивали в селі Жабориці. Тут Леся вперше почула розповіді матері про Мавку.

Перебування в Жабориці справило на дівчинку дуже велике враження і дуже їй сподобалося. Народні пісні, казки, різні повір’я, звичаї, купальські, жнив’яні Леся добре пам’ятала і часто згадувала.

У січні 1880 року Леся дуже застудилася, почалася тяжка хвороба.

Влітку 1883-го року у 12-ти річної Лесі виявили туберкульоз кісток. З цією хворобою вона боролась усе своє життя.

Починаючи з 1884-го року, Леся активно пише вірші і публікує їх у часописі «Зоря». Саме тоді з’явився псевдонім «Леся Українка».

Вона вивчила багато європейських мов, включаючи російську, польську, болгарську, а також давньогрецьку, латинську. Це свідчило про її високий інтелектуальний рівень.

Олена Петрівна виховувала свою доньку як сильну людину, що не мала права до надмірного виявлення своїх почуттів. Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Його було надруковано в Катеринославі у 1918-му році. Леся Українка багато перекладала твори Миколи Гоголя, Адама Міцкевича, Віктора Гюго, Гомера й інші.

В українську літературу Леся Українка увійшла передусім як поетеса мужності й боротьби. Головні теми її ранніх ліричних поезій: краса природи, любов до рідного краю, особисті переживання, призначення поета й роль поетичного слова, соціальні та громадські мотиви. У перших творах її помітні впливи Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Михайла Старицького, Генріха Гейне, а також матері та Михайла Драгоманова.

 

Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів

Станеш ти кращим мечем на катів.

 

Брязне клинок об залізо кайданів,

Піде луна по твердинях тиранів,

Стрінеться з брязкотом інших мечей,

З гуком нових, не тюремних речей.

 

Месники дужі приймуть мою зброю,

Кинуться з нею одважно до бою…

Зброє моя, послужи воякам

Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

 

У другій половині 90-х років Леся Українка звертається до драматургії. Найвизначніші твори Лесі Українки – це драми «Камінний господар» і «Лісова пісня». Традиційна тема світової літератури знайшла в драматичній поемі «Камінний господар» цілком оригінальне трактування образу Дон-Жуана. Жіночність героя і чоловіча постава Донни Анни контирує класичну традицію зміни ролей, яка призводить до символічної смерті Дон-Жуана. А «Лісова пісня» – це вершина творчості Лесі Українки. Там показано конфлікт між високим ідеалом і прозаїчною дріб’язковою буденщиною. Головна героїня драми Мавка – не тільки поетичний образ казкової істоти, а й філософське узагальнення всього прекрасного, вічно живого. Недаремно Мавка каже про себе: «Ні, я жива, я вічно буду жити // Я в серці маю те, що не вмирає».

Винятково велике значення творчості Лесі Українки в історії української літератури полягає в тому, що вона збагатила українську поезію новими темами й мотивами; досконало володіючи катренами й октавами, сонетами й оригінальними строфічними будовами, використовуючи гекзаметр, верлібр, п’ятистоповий ямб тощо, вона збагатила строфіку й метрику української поезії.

Леся Українка прожила всього 42 роки, але її дух не знає смерті. Безсмертя таланту Лариси Косач ми також бачимо в її творах. Поки живі її поезії, драматургія і проза, жива і Леся Українка.

 

Андрій Горбенко,

випускник університету, журналіст

автор: Андрій Горбенко, випускник університету, журналіст

час видання: 2016


01/12/2016