"Я маю в серці те, що не вмирає..."

 

"Коли країна звалася Малоросією,

її поетеса звала себе українкою".

Ліна Костенко

 

Багато хто знає ім'я Лесі Українки, але не всім відомо, що за ним приховано. Багато хто знає письменницю Лесю Українку, але не всі знають про її жіночу долю.

Біографія Лесі Українки – це життєпис сильної жінки, яка з дитячих літ боролась зі страшною хворобою – туберкульозом кісток. А ще була "серцева хвороба" – біль невзаємного кохання!

Головну роль у житті поетеси зіграла мати, яка боролася із хворобою доньки. Ольга Петрівна Косач (відома нам як Олена Пчілка) ніколи не здавалася в пошуках порятунку Лесі. Вона возила її за кордон до відомих лікарів, то в Крим, то до знахарів... Потайки від неї плакала, дивлячись, як важко доньці після кожної операції.

Хто може зрозуміти материнський біль? Кожна мати краще візьме на себе всі страждання та муки дітей, аби з ними все було добре, і вони були щасливі! Ольга Петрівна була дуже сильною жінкою, мабуть, це успадкувала від неї і Леся!

Незважаючи на свою хворобу і те, що постійно повинна була лежати, Леся завжди тримала в руці перо, вона вболівала за свою державу та була жінкою-поетесою, серце якої прагнуло любові.

Серед знайомих Лесі були найдосвідченіші люди тієї епохи, які мали змогу оцінити її талант, розум і вдачу. В цьому колі вона познайомилася з грузином Нестором Гамбарашвілі. Вони були одного віку, тому відразу потоваришували. У нескінченних розмовах виявили один в одного багато спільного. Леся допомагала Нестору вивчати французьку мову, натомість він допомагав їй із грузинською. Улітку Нестор поїхав додому, і вони з Лесею обмінялись фотографіями, через деякий час він вислав їй подарунок – кинджал, на її особисте прохання. Леся чекала на його листи, чекала всім серцем, але одного разу в Ялті вона дізналася про його шлюб, про це написала їй мати. Леся дуже тяжко пережила це, всю зиму вона вважала себе чужою та непотрібною і вже не сподівалася, що покохає ще раз!

Минає час, і одного разу біля моря поетеса зустріла Сергія Мержинського. Її серце знову швидко забилося, адже Сергій їй нагадував омріяного лицаря з дитинства. Леся відчула, що це – велике кохання, якому вона не може опиратися. Сергій був дуже вразливим чоловіком, він складно переживав негаразди долі, тому Леся завжди підтримувала його. Вона так сильно кохала, що його недоліки сприймала як чесноти. Однак, цей чоловік кохав іншу жінку, й Леся це знала, але все одно сподівалася, що він її покохає. А поки їй було досить того, що він поруч, хоча і ставиться до неї як до подруги.

Сергій був тяжко хворий. Коли він поїхав до Мінська, його хвороба загострилась, залишились лічені дні. Леся не могла полишити його один на один із хворобою, тому, незважаючи на свій слабкий стан, поїхала до нього. Вона єдина була поряд із Мержинським до останніх його днів, розуміла, що він іде від неї туди, звідки немає вороття. В одну зі страшних ночей Леся написала драматичну поему "Одержима". Сергій помер на її руках. Вона поховала його на мінському кладовищі так, як він просив. Із цією втратою Леся не могла змиритися! Сергій помер, а серце казало: "Ні, він живий"!

У 36 років Лесі судилося пов'язати своє життя з Климентом Квіткою, людиною, яка боготворила її й була з нею до останніх днів. Із ним Леся познайомилася, коли він був ще студентом Київського університету. Чоловік був молодшим від неї на 9 років, але Леся вважала, що він потребує її підтримки, тому, незважаючи на незгоду матері, залишилась із Климентом. Вони повінчались у Києві 25 липня 1907 року в маленькій Вознесенській церкві. Це був щасливий для Лесі день, але вона розуміла, що її сімейне життя довго не триватиме.

У 1908 році її хвороба загострилася – туберкульоз уразив і нирки. Операцію робити було вже запізно. Єдиний вихід подовжити її життя – це зміна клімату, тому Леся поїхала до Єгипту. Невдовзі вона повертається до Грузії геть слабка і дуже хвора! Її мати робить останню спробу врятувати доньку – вона перевозить її в гори. Леся помирає, але помирає вона щасливою, тому що все життя робила те, що її брало в полон, – творила!

19 липня (1 серпня) 1913 року Леся померла. Вона залишила цей світ, і її душа відлетіла туди, де знайшла спокій. Минуло понад сто років, а ми досі згадуємо її і пишаємось своєю героїнею. Леся Українка – сильна, мужня, мудра, творча жінка, вона – взірець для кожного! І ми завжди будемо пам'ятати це ім'я і переказувати її незвичайну життєву історію із покоління в покоління.

Кілька місяців тому в нашому університеті відбувся вечір-спомин. Він пройшов дуже вдало. Всі студенти уважно слухали зворушливу історію кохання Лесі Українки, були в захваті від пісень, які виконали учасники літературно-мистецького клубу "Вишнівська осінь", а також від інсценізації уривку відомої казки-феєрії письменниці "Лісова пісня", яку підготували учні Вишнівської ЗОСШ №2.

Ми всі дуже вдячні організаторам і учасникам цього заходу – викладачам кафедри української та східної філології нашого університету. Дякуємо їм за те, що вони роблять наше студентське життя більш змістовним та насиченим!

 

Валерія ЧЕРНЯЄВА,

студентка 2-го курсу, спеціальність "Журналістика"

Джерело: Газета «Університет «Україна» №7-8, 2014

автор: Валерія ЧЕРНЯЄВА, студентка 2-го курсу, спеціальність "Журналістика"

видання: Газета «Університет «Україна» №7-8, 2014, час видання: 2014


19/12/2014