Богдан Чин Гіз Хан: тризуб великого арія

БОГДАН ЧИН ГІЗ ХАН: ТРИЗУБ ВЕЛИКОГО АРІЯ

 

ВАЛЕРІЙ БЕБИК,

професор, проректор Університету «Україна»,

голова Всеукраїнської асоціації політичних наук,

головний редактор журналу «Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації»

 

УДК 323.15

 

Анотація: У статті розглядається неканонічна версія походження хана Богдана Чин Гіз Хана, зв’язок його династії з прадавніми божественними династіями та скіфами.

Ключові слова: Богдан Чин Гіз Хан, скіфи, арії, тризуб.

 

Аннотация: В статье рассматривается некононическая версия происхождения Богдана Чин Гиз Хана, связь его династии с древними божественними династиями и скифами.

Ключевые слова: Богдан Чин Гиз Хан, скифы, арии, трезуб.

 

Annotation: In the article the acanonical version of origin of Bohdan Chyn Giz Khan, connection of his dynasty with the most ancient divine dynasties and scythians.

Keywords: Bohdan Chyn Giz Khan, scythians, arias, trident.

 

Монгольські легенди називають

Чингізхана Богдо-ханом,

який з’явився з Блакитного Неба Тенгрі

і «зійшов на трон Аруладів»

(Еренджен Хара-Даван,

«Чингисхан как полководец и

его наследие», Белград, 1929)

 

ВсеВишній з Блакитного Неба

Прадавня історія завжди буде розбурхувати нашу уяву і фантазію. Проте, навіть за браком систематизованих (і не перекручених політичними міфами) джерел інформації, використовуючи метод системного аналізу, ми можемо складати окремі пазли-факти у достатньо цілісну і правдоподібну картину минулого.

Зрозуміло, що імперські міфи, як підступні демони-маніпулятори, завжди будуть переслідувати нас і нав’язувати нашій свідомості вигідні певним правлячим колам конкретних держав суспільні стереотипи.

Попри все те, рано чи пізно настає час, і ми зі здивуванням відкриваємо собі первісну фреску Майстра з Собору Істинного Бога, що позбулася нашарувань менш талановитих і добросовісних ремісників більш пізнього часу.

Здавалося б, простягни руку й Істина відкриє тобі своє фантастичне обличчя. Проте інколи цього хвилюючого моменту доводиться чекати тисячоліттями.

Я особисто переконаний у тому, що будь-яка інформація надходить нам згори лише тоді, коли в тому є історична потреба, визначена самим ВсеВишнім.

Чи не звідси, до речі, походить ім’я «індійського» (направду – українського) бога – Вишну, численні назви населених пунктів в Україні – місто Вишневе, село Вишневе та ін.? Та й назва поширеного в Україні дерева – вишні, напевно, теж має божественне походження від імені Того, що живе на небесах, у вишині…

Українське суспільство нині переживає той самий Момент Істини, коли ми, зрештою, вже маємо санкцію ВсеВишнього на отримання сакральних знань, які кардинально змінюють наше уявлення про минуле і роль предків сучасних українців у глобальній цивілізації людства.

Одна з таких таємних і загадкових сторінок прадавньої української історії – історія великого українця Чингіз хана та його (найбільшої в історії людства!) величної імперії, яка міцною скіфо-арійською рукою об’єднала народи Сходу і Заходу.

 

Киянський род Чин Гіз Хана

Практично, всі відомі на даний час джерела (монгольські, китайські, західноєвропейські), як пишуть І. Коростовець [22], В. Бартольд [1], М. Хоанг [42], М. Крадін і Т. Скриннікова [24] та інші дослідники становлення і розвитку найвеличнішої імперії всіх часів і народів, свідчать про те, що Чингіз хан (1155-1227рр.) походить зі стародавнього арійського роду кият-борджигинів.

Про це, зокрема, пише монгольський історик Санан-Цецен-Хунтайджи у своїй «Історії Східних Монголів» (1662), в якій він виводить походження монгольських князів від тибетських монархів.

За його свідченням, батько Чингіз хана – Гесугей-Богатур (богатир – В.Б.) походив із князівського сімейства Борджиген, яке належало до тисячолітнього арійського роду «Сивого вовка» [22].

Як зазначає московський історик Леонід Васильєв, арії прийшли в Індію (у т.ч. у Тибет – В.Б.) у ІІІ-ІІ тис. до н.е. з берегів Дніпра, тобто з території Стародавньої України [6].

Академік АН СРСР Борис Рибаков теж свого часу стверджував: «Предки арійців жили в Подніпров’ї... Є всі підстави вважати, що «Ригведа» зародилася на берегах Дніпра. В руському літописі згадується слово «останці». Це ті, хто залишився жити [на берегах Дніпра], хоча племена були спрямовані в Індію. Мій заклик до українців: вивчайте санскрит [яким написана «Ригведа»], за мовними ознаками знайдіть серед своїх племен «останців» – і відновиться зв’язок часів».

Оцінюючи діяльність Чингіз хана колишній прем’єр-міністр Індії Дж. Неру писав: «Чингис, без сомнения, был величайшим военным гением и вождем в истории. Александр Македонский и Цезарь кажутся незначительными в сравнении с ним... Он был в высшей степени способным организатором и достаточно мудрым человеком... Его империя, возникшая так быстро, не распалась с его смертью… Европа и Азия вступили в более тесный контакт друг с другом...» [14].

Відомий римський історик Тит Лівій писав, що в Римській імперії був досить популярним древній (навіть для Рима!) культ Сонця Індігета (Родоначальника) [2].

Можливо, це і випадково, але корінь «інд» у словах Індія та Індігет має явно споріднене змістовне навантаження, якщо взяти до уваги, що в Східному Приазов’ї в «доісторичні» часи жив досить чисельний народ – сінди.

Як свідчить Олег Трубачев, жителі Східного Приазов’я (археологічна культура «зрубників») в античну добу називалися сіндами, а велична українська річка Дон/Тана/Танаїс мала ще одну зі своїх назв – Сін [38].

Наведені вище факти приводять нас до висновку, що в тамтешній Індії ще до нашої ери скіфи-арії створили кілька своїх держав, і серед них – Сіндіку і Ар’яВарту (Варту Аріїв).

Перша (видозмінена) назва, зрештою, дала ім’я сучасній країні з мільярдним населенням і самобутньою цивілізацією Індії, що сформувалася під впливом вихідців із території Стародавньої України

Цікаво відзначити, що стародавньою столицею сусідньої з Індією держави М’Янми (стара назва – Бірма) у ІІІ-ІІ тис. до н.е. було місто Киянг. Грошова одиниця там звалася – кият, а найбільша річка звалася – Іраваді («вода ірів/оріїв»).

Історичні хроніки свідчать, що в Стародавньому Сумері/Самарі/Шумері, еліта якого мала «північно-українське» походження, було місто Киян.

Місто з аналогічною назвою було в Древньому Єгипті, ХV династію якого очолював фараон Киян. Після нього правили такі собі «етнічно єгипетські» володарі – Шишак, Любарн, Гузій, Мина, Вусирод, Гор, Пітана, Телепін, Тудалій, Укрмир [14; 26].

В Хорезмі напередодні його завоювання царем Дарієм правила царська династія Кеянідів, а в самій Персії/Аріані історичні джерела вказують на царювання (до Ахеменідів) аж 16 царів – Кеянідів.

Згадаймо, зрештою, і власне український – Київ, якому «чомусь» офіціозні московські і «малоросійські» історики відводять трохи більше 1500 років. І це в той час, як на території сучасної української столиці знайдені поселення ще скіфо-трипільської доби!. Між іншим, візантійський історик Феофіл Симокат свого часу згадував про антів-киян, котрі воювали проти аварського каганату [48].

Але, окрім того, варто звернути увагу на той «випадковий» факт, що чимало міст і сіл із подібними назвами і донині існують у Центральній, Східній та Південній Європі.

Зокрема, у Польщі є аж чотири села з назвою Києво (Холмщина, Вроцлавщина), є населений пункт Києвиця та село Київська Воля (Вроцлавщина), села Кияни і Киї (Пенчковська гміна), села Києв (Сілезія і Радомська гміна), село Києвиці (Мазовше), села Києвець (Слуцька і Бєльська гміна).

Аналіз географічних назв інших країн Європи свідчить, що місто Кийов є в Чехії (Моравія), село Кияни в Литві, село Києв в Угорщині. Є подібні назви і в Сербії: селище Києво – в автономному краї Косово, а село Кий – у Сербській Лужиці.

А загалом, у даному випадку ми маємо вражаючий перелік міст, сіл та населених пунктів, що, безумовно, мають одне історико-лінгвістичне і, безумовно, українське походження: Європа (Україна, Польща, Литва, Чехія, Угорщина, Сербія), Африка (Єгипет, Лівія), Близький Схід (Ірак, Іран, Ліван, Палестина), Азія (Узбекістан, М’янма) тощо!

Окрім того, не виникає сумнівів, що назви всіх згаданих населених пунктів повязані з древнім родом киян/киятів, до якого належав і творець найбільшої глобальної імперії світу – Чингіз хан.

 

Небесне походження роду киян/кият

То звідки ж походить древній род киян/кият? На нашу думку, відповідь потрібно шукати в надрах тисячолітньої української міфології.

Звернімося до міфології найдавнішого храму планети запорізької Шу-Нун/Кам’яної могили (ХІІ-ІІІ тис. до н.е.), яка згодом розвинулася у міфах Сумеру/Самари/Шумеру [21].

Вони свідчать, що з води первинного Акиану (Океану майбутніх лелегів/пеласгів) піднялася гора Киан, в якій зародився згадуваний на брилах Кам’яної могили Бог-творець Енліль. Останній розділив Ки (землю) і Ан (небо).

Схоже на те, що наші пращури вкладали в слово Киян трохи інший зміст, ніж ми, оскільки, напевно, були керовані однойменною правлячою доісторичною династією, започаткованою Богом-творцем Енлілем.

У Стародавньому Сумері/Самарі/Шумері, за свідченням московського сходознавця Леоніда Васильєва [7], система адміністрації була тісно пов’язана з культом бога неба Ана. Зокрема, храм на честь бога неба Ана був суспільним і економічним центром сумерського міста Урука (ІV тис. до н.е.).

Він був водночас місцем для здійснення релігійних обрядів, суспільним продовольчим складом, місцем для ув’язнення (насамперед – полонених, які працювали в храмі), центром ремісництва і т.ін.

Жерці цього храму здійснювали функції суспільно-політичного управління на чолі із верховним жерцем, який був керівником цього протодержавного утворення.

До речі, саме з міфології Кам’яної Могили були запозичені відомі символи-поняття китайської філософії Інь (земля) і Янь (небо), а те, що велична китайська цивілізація має багато запозичень із цивілізації Давньої України, має чимало археологічних підтверджень [21].

Погляньмо хоча б на трипільські символи Ки (Інь) і Ан (Янь), зображені на поховальній урні (чи моделі храму?) доби Скіфо-трипільської цивілізації (Україна, IV-ІІІ тис. до н.е.). І порівняємо їх із відповідними символами Цзінь (Інь) і Цзянь (Янь), які використовували послідовники китайської філософської течії даосизму (Китай, VІ ст. до н.е.).

Принципи побудови вказаних символів, як можна побачити з рис. 1 і рис. 2, однакові. Єдина відмінність полягає в тому, що українські – щонайменше на три тисячі років старші!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1. Трипільські символи Ки (Інь) і Ан (Янь), зображені на поховальній урні доби Скіфо-трипільської цивілізації (Україна, IV-ІІІ тис. до н.е.) [85]

Рис. 2. Даоістські символи Цзінь (Інь) і Цзянь (Янь), які використовувалися філософами, що сповідували даосизм (Китай, ІІ-І тис. до н.е.) [86].

 

Цікаву інформацію для роздумів дає й порівняльний аналіз зразків посуду української скіфо-трипільської археологічної культури (рис. 3) та китайської археологічної культури Яншао (рис. 4). Однакова форма ритуального посуду, одні й тіж символи хреста в сонячному колі, які вперше були винайдені носіями чернігівської Мізинської цивілізації ще протягом ХХ-ХІІ тис. до н.е. [3; 4; 9].

 

 

Рис. 3. Ритуальний посуд трипільської археологічної культури із зображеннями:

  • змієногої Великої Богині – Праматері скіфів;
  • хреста в сонячному колі;
  • мізинської (чернігівської, ХІІ тис. до н.е.) спіралі (Україна, Київська область, с. Трипілля, IV-ІІІ тис. до н.е.

 

 

Рис. 4. Ритуальний посуд археологічної культури Яншао із зображеннями:

  • хреста в сонячному колі;
  • мізинської (чернігівської, ХІІ тис. до н.е.) спіралі (Північно-Західний Китай, провінція Шеньсі, село Гаолін, ІІІ тис до н.е.).

 

Предки українців контролювали Великий шовковий шлях?

Нордична (біла) раса за свідченням американського дослідника Артура Кемпа [2] виникла в середині VI тис. до н.е. і розповсюдила свій цивілізаційний вплив на величезні території тогочасного світу.

Як можна побачити з рис. 5, потужна гілка скіфів/аріїв спрямувала свій шлях у напрямку Казахстану, Китаю, Монголії і Японії. В історії вони більш відомі як тохари (Китай) і айни (Японія).

 

 

Рис. 5. Карта розселення нордичної (білої)  раси з території прадавньої України (VI тис. до н.е.)

 

 

Рис. 6. Айни (Японія, о. Хоккайдо, 1904 р.) у традиційному народному одязі – з мізинськими (північно-українськими) меандрами і спіралями.

 

Подивившись, наприклад, на зовнішній вигляд айнів і мізинські (чернігівські) спіралі та меандри на їхньому одязі (рис. 6), ми отримаємо антропологічне та культурологічне підтвердження слів американського дослідника А. Кемпа щодо їхньої спорідненості із тогочасними жителями Прадавньої України.

З тохарами – ще цікавіше! У 1977 р. у китайській пустелі Такла-Макан (між Казахстаном, Киргизстаном і Тібетом) були знайдені мумії білих людей, яких археологи ідентифікували як тохарів/аріїв (рис. 6 і 7).

Вони мали світле волосся, тонкі носи, великі очі, були одягнені в якісну тканину з кельтськими орнаментами, тут же – сідло і сухі окрайці хліба. В одній з могил були знайдені штани, на яких були вибиті кольорові (!) малюнки із зображеннями людей. Серед них – людина з голубими очима…

Давайте зіставимо ці факти з повідомленнями китайських літописів, які розповідають про синьооких і русявих вождів, котрі заснували китайську державу.

Після цього версія про те, що предки українців контролювали Великий шовковий шлях і зробили вагомий внесок у розвиток китайської цивілізації, виглядає достатньо переконливою.

А якщо подивитися на зображення так званої Лоуланьської красуні (рис.8), яка зовсім не потрапляє під тюркський (уйгури) або ханський (китайці) антропологічний фенотип, будь-які сумніви зникають взагалі. Саме так і нині виглядають найкращі в світі українські жінки!

Між іншим, в історичній літературі вже цілком утвердилась думка, що Чингізхан (Темучин) та його нащадки (зокрема – Батий), які спромоглися підкорити майже всю Євразію, за описом були типовими європеоїдами [10; 11; 12; 22; 24; 29].

А враховуючи те, що Чингізхан [22] походив із давнього арійського роду Сивого Вовка, який прийшов з Тібету, не виключено, що він був нащадком саме тих предків українців, що контролювали Великий шовковий шлях…

 

 

Рис. 6. Мумія арія/тохара (ІІ тис. до н.е.) з двома заплетеними косами (як у кельтів-галів та гуцулів). Похований у Синьзян-Уйгурському автономному районі Китаю з бронзовим посудом із символом сварги-свастики (прообраз свастики винайдено в українському Мізині у ХІІ тис. до н.е.)

 

 

Рис. 8. Лоуланьська красуня,  яка зовсім не потрапляє під тюркський (уйгури) або ханський (китайці) антропологічний фенотип. Мумія і реконструкція зображення (Китай, ІІ тис. до н.е.).

 

Сині Східні Монголи

У Казахстані, між іншим, стверджують, що монголи не мають ніякого відношення до кията Чингіз хана. Аргументація казахстанських дослідників ґрунтується на тому, що на «монгольському» курултаї (в Криму у тамтешніх татар теж – курултай) кията Чингіз хана обирали великим ханом, окрім представників вказаного роду, ще й вожді родів меркіт, жалаір та аргин. А казахські роди з такими назвами існують у Казахстані і донині [5; 24; 36; 40].

До того часу, до речі, не було і слова такого – монголи. За версією авторитетного монгольського історика Санан-Цецена-Хунтайджи (ХVІІ ст.), після того, як Чингіз хан очолив у 1206 р. об’єднане на курултаї 400-тисячне плем’я, він сказав: «Хай народ цей називається Куке-Монголами і зробиться найвеличнішим народом всесвіту» [22].

Куке-Монголи в перекладі означає Сині Східні Монголи (синій колір у п’ятикутному циклі символізує схід, небо). «Монг» означає – сильний, а «гол» – буття.

Хоча колишній (і останній) посол Російської імперії в Монголії Іван Коростовець не зовсім упевнений у точності такого перекладу. В чому він абсолютно впевнений, так це в тому, що до Чингіз хана, який об’єднав племена Арулат, Тангут, Татар, Найман, Керайт і Мергет в один народ, не було такого племені – монголи [22].

Зробимо собі також помітку: Чингіз хан говорить про Синіх Східних Монголів. – Якщо були Сині Східні Монголи, то мали б бути і Сині Західні Монголи?!.. Подивившись на карту світу, ми можемо переконатися, що етнічні західні  родичі Синіх Східних Монголів мають жити десь на теренах Казахстану та України, включаючи нинішні території Ростовської області, Краснодарського і Ставропольського країв Росії, які є споконвічними етнічно-українськими землями…

 

Чин Гіз Хан – донецький хан?

Як стверджує дослідник Еренджен Хара-Даван, монгольські легенди називають його Богдо-ханом (Богданом!), який з’явився з голубого Неба Тенгрі і  «зійшов на трон Аруладів» [41].

На нашу думку, етимологія імені великого завойовника складається з трьох частин: Чин (Син) – «Дон, донецький» [39]. Гіз (Гза) – у перекладі з татарської означає – «пан, господар» [37]. А Хан – прізвище, яке означає приналежність до тисячолітньої династії, започаткованої сонячним богом небаАном [6; 7; 21; 25].

Що ж стосується імені цього великого імператора – Богдан, воно насправді походить від імені скіфської/кельтської Богині води Дани.

Не даремно ж кельти називали себе дітьми Богині води Дани і Бога сонця Кола, якого сумери/сівери також називали й Аном [2].

Як це пов’язано з Україною? – Подивіться на пам’ятний знак Богдана Чин Гіз Хана, встановлений у завойованій цим донецьким ханом Монголії (рис. 9). Там «чомусь» зображений український тризуб!

 

 

Рис. 9. Пам’ятний знак, встановлений у Монголії на честь Чин Гіз Хана. Зверніть увагу на герб великого полководця – тризуб, який ідентичний сучасному гербу України

 

А якщо ви подивитися на трон Богдана Чин Гіз Хана (рис. 10), який зберігається, ви побачите там стилізоване зображення арійського символа Бога Сонця – свастики у вигляді птаха [49].

Як свідчать археологічні джерела, свастика вперше зустрічається на артефактах Мізинської цивілізації України (ХХ-ХІІ тис. до н.е.) [3; 44]. Головним тотемом «мізинців» був вовк.

Богдан Чин Гіз Хан, як пише І. Коростовець, походить із арійського роду Сивого вовка, який вийшов із Тібету [22]. А арії, як свідчить російський дослідник Л. Васильєв, вийшли з берегів Дніпра [6].

Річка Десна, де була розташована Мізинська цивілізація, впадає в головну українську річку Дніпро. – Цікавий вимальовується родовід у «монгольського» імператора Богдана Чин Гіз Хана, чи не так?..

 

 

Рис. 10. Трон Богдана Чин Гіз Хана із зображенням фігури птаха у формі арійської свастики.

 

Список використаних джерел та літератури:

  1. Бартольд В. Образование империи Чингисхана. Соч.: в 5 т. / В. Бартольд. – М., 1968.
  2. Бебик В. Тисячолітня Україна: доісторичні цивілізації та глобальні релігійно-політичні доктрини : [Навчально-методичний посібник]. – Київ-Ужгород, 2012. – 280 с.
  3. Бибиков С.Н. Древнейший музыкальный комплекс из костей мамонта. – Очерк материальной и духовной культуры палеолитического человека / С. Н. Бибиков. – К.: Наукова думка, 1981. – 108 с.
  4. Білоусько О. Україна давня: євразійський цивілізаційний контекст / О. Білоусько. – К.: Генеза, 2002. – 272 с.
  5. Бушков А. Россия, которой не было: загадки, версии, гипотезы / А. Бушков. – М.: ОЛМА-ПРЕСС; СПб.: Нева; Красноярск: Бонус, 2000. – 608 с.
  6. Васильев Л.С. История Востока : Учебник: В 2-х т. / Л. С.Васильев. – М.: Высшая школа, 1998.
  7. Васильев Л.С. Проблемы генезиса китайской цивилизации / Л. С. Васильєв. – М., 1976. – С. 180-182.
  8. Веселовский Н.И. Юань чао ми ши // Энциклопедический словарь Ф. Брокгауза и И. Ефрона. – СПб., 1904. – Т. XL Б.
  9. Від Трипільської культури до сучасності [Текст] : путівник-довідник … Г. Сковороди / Голов. ред. В. П. Коцур. – Київ : [б. и.], 2004. – 336 с.
  10. Владимирцов Б.Я. Общественный строй монголов / Б. Я. Владимирцов. – М., 2002. – С. 304.
  11. Владимирцов Б.Я. Работы по истории и этнографии монгольских народов / Б. Я. Владимирцов. – М.: Издательская фирма «Восточная литература» РАН, 2002. – С. 205, 279.
  12. Гамкрелидзе Т.В., Иванов В.В. Первые индоевропейцы в истории: предки тохар в древней Передней Азии // Вестник древней истории. – 1989. - №1. – С. 14-39.
  13. Губерначук С. Як гул століть, як шум віків – рідна мова / С. Губерначук. – К.: Бліц-інформ, 2002. – 233 с.
  14. Губко О. Психологія українського народу. Кн. 1.: Психологічний склад праукраїнської народності / О. Губко. – К.: ПВП "Задруга", 2003. – 400 с.
  15. Гуменна Д. Минуле пливе в прийдешнє. Розповідь про Трипілля / Д. Гуменна. – Нью-Йорк: Укр. Вільн. Акад. Наук у США, 1978. – 384 с.
  16. Демин В.Н. Звездная судьба народов России / В. Демин. – М: Армада-пресс, 2002. – 320 с.
  17. Джагфар тарихы. Свод булгарских летописей, 1680 г., в 2-х т. – Оренбург, 1993-1994.
  18. Дюмезиль Жорж. Верховные боги индоевропейцев / Пер. с франц. Т. В. Цивьян / Ж. Дюмезиль. – М.: ГРВЛ "Наука", 1986. – 234 с.
  19. Иванин М.И. О военном искусстве и завоеваниях монголо-татар и среднеазиатских народов при Чингисхане и Тамерлане / М. И. Иванин. – Спб., 1875. – С. 203.
  20. Идегей. Татарский народный эпос | Пер. С. Липкина. – Казань: Татарское книжное издательство, 1990. – 254 с.
  21. Кифишин А.Г. Древнее святилище Каменная Могила. Опыт дешифровки протошумерского архива ХІІ-ІІІ тыс. до н.э. – Т. 1. / А. Г. Кифишин. – К.: Аратта, 2001. – 872 с.
  22. Коростовец И.Я. От Чингис-хана до Советской республики / И. Я. Коростовец. – Улан-Батор: Адмон, 2004. – 401 с.
  23. Коструба Т. Загряничні зносини кн. Ярослава Мудрого (1015-1054) // Історичний календар-альманах „Червоної калини”. – Львів, 1939. – С.186-189.
  24. Крадин Н.Н., Скрынникова Т.Д. Империя Чингис-хана / Н. Н. Крадин, Т. Д. Скрынникова. – М.: Вост. лит., 2006. – 557 с.
  25. Крижанівський О.П. Історія Стародавнього Сходу : Підручник / О. П. Крижанівський. – К.: Либідь, 2000. – 592 с.
  26. Кузич-Березовський І. Оріяна. Кімерія-Праукраїна. Кн. І. Праісторія України… / І. Кузич-Березовський. – Детройт, 1989. – 240 с.
  27. Лукьянов А.Е. Становление философии на Востоке. Древний Китай и Индия. – 2-е изд. / А. Е. Лук’янов. – М., 1992.
  28. Людина і довкілля / Упорядник В. С. Крисаченко. – Кн.1. – К., 1995.
  29. Материалы францисканской миссии 1245 г. // Христианский мир и Великая Монгольская империя. – СПб, 2002. – С. 104.
  30. Наливайко С.І. Таємниці розкриває санскрит С.І. Наливайко. – К.: Вид. центр "Просвіта", 2000. – 288 с.
  31. Пєтухов Ю.Д., Васильева Н.И. Еврезийская империя скифов / Ю. Д. Пєтухов, Н. И. Васильева. – М.: Вече, 2007. – 200 с.
  32. Плетнева С. Хазары / С. Плетнева. – М.: Наука, 1976. – 96 с.
  33. Рагозина З.Л. История Мидии, второго Вавилонского царства и возникновения Персидской державы / З.Л. Рагозина. – СПб., 1903.
  34. Рашид ад-Дин. Сборник летописей. – Т. 2-3. – М., 2002. – С. 174.
  35. Сокровенное сказание монголов / Пер. А.В. Мелехина и Г.Б. Ярославцева; вступительная статья С. Дулама. – М.: Сталкер, 2001. – 256 с.
  36. Тереножкин А.И. Общественный строй скифов // Скифы и сарматы. – К., 1977. – C. 3-28.
  37. Ткачев А. Как звали Чингизхана? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://hrono.ru/statii/2010/tka_chingiz.php.
  38. Трубачев О.Н. Indoarica в Северном Причерноморье / О.Н. Трубачов. – М.: Наука, 1999. – 320 с.
  39. Трубачов О.Н. О синдах и их языке // Вопросы языкознания. – 1976. - №4. – С. 54.
  40. Федоров С.А. Донцы в наследии Чингисхана // Вольное казачество. – Прага, 1928.
  41. Хара-Даван Е. Чингисхан как полководец и его наследие. – Белград, 1929.
  42. Хоанг М. Чингис-хан / М. Хоанг. – Ростов на Дону: Феникс, 1997. – 347 с.
  43. Шилов Ю.А. Истоки славянской цивилизации. – К.: МАУП, 2004. – 704 с.
  44. Шовкопляс И.С. Мезинская стоянка: К истории Среднеднепровского бассейна в позднепалеотическую эпоху. – К., 1965. – 337 с.
  45. Энциклопедический словарь Ф. Блокгауза и И. Эфрона / Ф. Брокгауз, И. Эфрон. – СПб., 1893.
  46. Энциклопедия „Слова о полку Игорева”. – В 5 т. – СПб, 1995.
  47. Юань – Чао би-ши (секретная история монголов). Т.А. – М., 1962.
  48. Янович В. Наследие тисячелетий. – К., 2006.
  49. http://sv-rasseniya.narod.ru/xronologiya/9-vedicheskie-simvoly.html/img/foto-348.html

 

Джерело: Український науковий журнал

«Освіта регіону: Політологія. Психологія. Комунікації» №3, 2012

http://www.social-science.com.ua/

автор: ВАЛЕРІЙ БЕБИК, професор, проректор Університету «Україна», голова Всеукраїнської асоціації політичних наук, головний редактор журналу «Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації»

видання: Український науковий журнал «Освіта регіону: Політологія. Психологія. Комунікації» №3, 2012, час видання: 2013

адреса видання: http://www.social-science.com.ua/


25/01/2013