Вічливість

Вічливість

 

Смовженко Настя,

студентка Групи ТСХ-21

Коледжу «Освіта» Університету «Україна»

 

Здавна вважалося, що вічлива людина належить до вищого класу ерудованих та вихованих людей. Із вуст людей, які вміли читати, ніколи не можна було почути лайки, а ті, хто знали правила етикету, ніколи б не зганьбили іншу людину або, наприклад, не наступили б на ногу, не вибачившись при цьому. Хоча, з іншого боку, вічливою людиною може стати кожен, важливе лише бажання.

Вічливість – це щось таке, що не потребує особливого навчання чи тренування. Буденні «доброго дня» і «до побачення» здатні підняти людині настрій на цілий день. Поступившись місцем у метро чи автобусі, ви подаруєте оточуючим радість і тепло.

Вічливість – це не наука, в яку треба пірнати з головою, вирішувати складні логарифми, доводити складні теореми чи закони фізики, знаходити досі невідкриті елементи чи розв'язувати певні формули. За вічливість вам обов'язково подякують, але не дадуть Нобелівську премію. Вічлива людина робить приємно не лише собі, але й оточуючим. Хіба не чудово, коли у відповідь на звільнене вами місце люди дарують щире «дякую» або добру посмішку.

Проте зараз молодь чомусь забуває про банальну вічливість «для початківців». Часто ми чуємо на прохання поступитися місцем «я втомлений», «відчепіться від мене» і таке подібне.

Де тепер наша вічливість? Де вона у громадському транспорті чи публічних місцях, коли так необхідно виявити її?

На жаль, на сьогоднішній день вічливість втратила свою колишню силу і цінність. Але що може бути приємнішим, ніж справжня посмішка у відповідь на ваші прості вчинки, які дарують навколишнім людям згадку про невимушену люб'язність.

Ніщо не обходиться нам так дешево і не цінується так дорого, як вічливість...

автор: Смовженко Настя, студентка Групи ТСХ-21 Коледжу «Освіта» Університету «Україна»

час видання: 2012


11/12/2012