Уроки життя або Сутність поняття кохання в наші дні (проблемна стаття)

Уроки життя або Сутність поняття кохання в наші дні

(проблемна стаття)

 

КРАВЧУК Олена,

студентка 1 курсу денної форми навчання

спеціальності «Журналістика»

Інституту філології та масових комунікацій

Університету «Україна», місто Київ

 

Іноді я застаю свою маму у сльозах перед екраном монітора. Я ставлю завжди одне й те ж питання: «Усе добре?», – а вона відповідає, що просто треба сьогодні поплакати. Тільки ж знаю, що в душі у неї накопичилося стільки болю, що передати словами це неможливо ніяк, не можна пояснити те, що відбувається у неї всередині. І в ці моменти життя своє тіло, саму себе я відчуваю не так, як зазвичай... Починаються роздуми, як я з’явилася на світ, для чого, і що таке людина взагалі? Банально відповідати з точки зору біології, яким чином з’являються нові люди, з точки зору філософії теж можна прочитати безліч літератури в Інтернеті, який є нині у всіх. Але зробити для себе аналіз того, що відбувається, потрібно без додаткової літератури та засобів, щоб із набутим досвідом зрозуміти для себе, як поводитися в сучасному світі. Підґрунтя для всього цього – любов, тільки любов справжня.

Реалії життя зовсім не такі, якими ми хочемо їх бачити, життя вносить свої корективи в наше життя, нашу долю. За нас уже давно багато що вирішено заздалегідь, ми ніколи не зможемо нічого змінити. Але ми живемо, ми любимо, помиляємося. Ми народжуємося, і все це для нас здається звичайним явищем. Ми – живі люди, і приходимо у світ заради задоволення своїх моральних, матеріальних, фізичних, родових потреб. У цьому немає нічого поганого.

Погане починається тоді, коли сучасні молоді люди називають коханням те, що по суті називається лише словом «пристрасть». Коли починають калічити своїми вчинками, знову ж спираючись на поняття «любов», життя невинних людей, із якими одного разу у них нічого не вийшло. Складається таке враження, що сьогодні справжнє кохання залишилося лише на кіноплівках, у піснях, як старих, так і сучасних книгах. Зараз я навіть не знаю, як називати той стан душі, коли зустрічаєш молодого хлопця, який спочатку без тебе не може жити, дарує квіти, ходите в кіно, ти називаєш це завжди любов’ю або закоханістю, чи не так? А потім в один прекрасний день ти розумієш, що всі прекрасні спільні моменти в житті починають зникати з ваших стосунків, усе рідше звучить мелодія, яка задана тобою на твоєму телефоні при його вхідному дзвінку, все менше повідомлень, все рідше він з’являється у твоєму житті, все частіше розумієш, що людина змінилася в негативну сторону... Починаються «розбори польотів», які нічого не дають. І тут ти або чекаєш, коли сама вирішиш піти, або він, нічого не пояснюючи, пише прощальне повідомлення: «Вибач ... але це все... вибач...». Типова ситуація у сучасних пар, які не можуть нічого пояснити, що відбувалося, чому розлучилися. У молодих людей є дуже багато невизначеностей, незрозумілих моментів, ситуацій, де вони просто не знають, як себе поводити один з одним, їм здається, що вони вивчили одне одного в усіх сенсах, не підійшли, на перший погляд, одне одному, адже думають в ці періоди життя про своє майбутнє. У ці роки це можна пояснити, адже такі почуття можуть бути першими у них обох, але головне те, що саме це нове і є тим самим, що закладає в наш розум те позитивне чи негативне, що було з нами, дає нам надію в майбутньому повернутися до цього прекрасного, але, на жаль, такого людина ніколи в житті більше не зазнає, як би їй цього не хотілося... Але твоя мета була досягнута – вона, така ніжна, щира, красива, тихо пішла з твого життя.

Проживши життя, дізнавшись про нього все, ти розумієш, що саме та дівчина з твого далекого минулого і була саме тією, яка по-справжньому потрібна тобі. Потрібна для того, щоб кожен вечір ділити з нею теплу вечерю, щоб піклуватися про неї, любити, як у дитинстві любила і піклувалася про тебе мама. Але що потрібно для того, щоб знову стати потрібним, який борг потрібно віддати людині, якій ти зламав життя, і чи можна віддати цей борг взагалі?

Прокидаючись кожен ранок під стандартний сигнал будильника, усвідомлюєш, що цей день – чистий аркуш паперу, на якому ти не напишеш нічого нового, коли ти усвідомив, що, збудувавши правильно всі ланцюжки, розклав всі карти у грі саме так, як хотів, – життя йде по накатаній. Якщо у тебе не було інших цінностей, окрім кар’єри, одного разу в гості приходить друг під назвою «самотність». Через деякий час починаєш втрачати той смак життя, перемог, досягнень.

Усе влаштовано. Усе владнано. Усе досягнуто. Однакові дні, ідентичні ночі, результат яких – байдужість. Стає не важливою твоя робота, посада, до якої ти йшов n-ну кількість років. Усередині давно вже живе порожнеча. Ти втомився брехати собі. Зараз немає сумнівів у тому, що всі ці роки ти не набував, а втрачав себе.

Минуле... Бездонне, далеке, більш прекрасне... Тобі хочеться повертатися тільки туди. Виникають подібні питання: «Що було б, якщо б ти зміг усе змінити? Тоді?». Починаєш згадувати щастя з жіночим ім’ям, у пам’яті відбуваються процеси, які не можна пояснити. Мозок пам'ятає той стан душі, коли вам двом було так затишно, так тепло й комфортно... Ти знаєш, що саме ти зробив помилку, але тільки не знаєш, коли. Адже раніше ти все розставляв по поличках, у порядку пріоритетів, треба було думати про себе, про свої цілі... У молодості здається, що ще встигнеш повернутися, знайти кохання знову, але ти не помічаєш, як проноситься твоє життя, в якому ти вже не керуєш нічим. Ти ніби стоїш на краю прірви, як дитина, дивишся на свою повітряну кульку, яку ти одного разу випустив. Ця повітряна кулька – твоє щастя, призначення, твої мрії. Ти повертаєшся в те місто, знаходиш її, намагаєшся заново побудувати те, що колись зруйнував, але не вистачає лише сили і віри, щоб зробити це в реальності – надто багато часу минуло, світ інший. Так хочеться дізнатися все про неї: хто вона? Чи є у неї сім’я? Так хочеться стільки всього розповісти!

Коли в міста приходить ніч, самотність стає нестерпною. Вона до сих пір продовжує жити в тобі, у кожному дні, не дивлячись на стільки прожитих самотніх років, ти все ж відчуваєш її присутність... у своїх снах. Чи вистачить тобі сил повернути її, знову поглянути в її чисті очі? Адже ти любиш її! Досить брехати іншим, брехати собі!

Заходячи до квартири, зрозумів, що абсолютно нічого не змінилося. Усі предмети інтер’єру стояли так само, але її в будинку не виявилося. Вийшовши на подвір’я, побачив її абсолютно не такою – вона інвалід, тепер уже байдужа до життя і до тебе, але така ж віддана, ніжна і красива. Ти стояв на колінах і мовчки сходив з розуму, просив прощення за той вчинок, який після твого відходу зламав життя зовсім ще юної й наївної дівчини. Тиша. Тут не потрібно більше ніяких слів. Все сказане ти вимовив тоді…

Дурні, різники своїх доль, чужих життів, сліпі й самовпевнені, ми живемо лише один раз, а втрачаємо всіх, кого любимо, знищуємо те, що не купиш ні за які гроші за все своє життя. Озирніться довкола, можливо, ваше щастя, яке ви не надбаєте більше у вашому житті, просто зараз тримає вас за руку, а ви цього не відчуваєте, вибираєте найскладнішу дорогу, коли, по суті, нікуди йти більше і не потрібно. Тільки втративши – починаємо цінувати! Тільки знищивши – починаємо любити чистою і щирою любов’ю. Ми народжені, щоб бути щасливими людьми. Але чомусь якісь справи, дрібниці, необдумані слова і вчинки руйнують усе наше головне призначення в житті – залишатися Людьми, з добротою і любов’ю в серці. Ми часто думаємо лише про себе, забуваючи про те, що ми – лише частина соціуму, що своєю дією можемо назавжди поранити людину, яка зовсім не заслуговує подібного, що потім, переосмисливши, захочеш що-небудь змінити, але не вийде, це залишиться назавжди з тобою ...

Сьогодні є всі можливості для того, щоб зробити світ прекраснішим. Любов же – одна з них. Вона дана нам лише для того, щоб ми дбали про своїх близьких, друзів, любили навколишній світ і все, що нас оточує. Адже не можна жити без почуттів і переживань за когось або за щось, а вони і є – одні зі складових любові.

автор: КРАВЧУК Олена, студентка 1 курсу денної форми навчання спеціальності «Журналістика» Інституту філології та масових комунікацій Університету «Україна», місто Київ

час видання: 2012


11/12/2012