Я люблю історію

Я ЛЮБЛЮ ІСТОРІЮ

 

Давно вже у мені, як і в багатьох інших, живе почуття. Живе не зливою, не грозою, не громом. Живе мовчанням невисловлених думок. Воно - невидимо - проникає у хліб, який ми їмо, у воду, яку ми п'ємо, в повітря, яким ми дихаємо. І я хочу вигукнути так, щоб почув увесь Всесвіт до останньої мумії фараона, що лежить у невідомому лабіринті пірамід, до останнього із чудес світу - гігантських хмарочосів, до останнього таргана, що здихає від голоду і холоду в науково-дослідному інституті (так як Україна все ще знаходиться в тунелі економічної реінкарнації, а він, бідолаха, належить до термофілів), скрикнути так, щоб весь світ здригнувся: "Я ЛЮБЛЮ ІСТОРІЮ!!!". Моє почуття вище за колос Родоський, довше за Китайську стіну, ширше за простори Тихого океану. Я люблю її вранці, вдень, ввечері і вночі. Люблю її у тролейбусі, щільно забитому пасажирами, і в порожній (хоча в наші часи це рідко трапляється) маршрутці - люблю її скрізь. А коли я розмовляю зі своєю подругою із Соломонівського університету, я люблю її, історію, теж. Горджусь неймовірно цим.

Торкаєшся сторінок підручника і відчуваєш, як підвищується температура і вібрують сторінки під твоїми пальцями. І навіть, коли я дивлюся на два зошити з історії, списані дрібним нерозбірливим почерком, згадую про нездачі, перездачі, недопуск до екзамену в цьому семестрі, настрій у мене не псується.

Можливо, мої слова здадуться комусь незграбними чи образять когось, та я лише висловила те, що відчуваю у своїй душі.

 

Тетяна КАРЯКА,

студентка II курсу

(спеціальність "Переклад"),

Газета «Університет «Україна», №8, 2004

автор: Тетяна Каряка, студентка II курсу (спеціальність "Переклад")

видання: Газета «Університет «Україна», №8, 2004, час видання: 2004


24/02/2010