Шлях до Бога

Шлях до Бога

 

У вузькому значенні приводом, який примушує людину повірити в Бога, стає переважно якась драматична подія: смерть рідної людини змушує шукати розраду в молитві, звільнення з роботи теж може стати цьому причиною. Існує також низка інших проблем, однак варто пам'ятати універсальне правило медицини: хворобу краще попередити, ніж її потім лікувати. З цього приводу чудово висловився французький математик XVII ст. Блез Паскаль, якого ще називають Гоголем у науці: «Коли Бога немає, людина нічого не втрачає, коли в нього вірить, але коли Бог є, то людина втрачає все, коли в нього не вірить». Його життя чудово це підтвердило, адже звання релігійного філософа вчений здобув в останні роки життя, коли внаслідок тяжкої хвороби почав часто роздумувати про вічність.

Власне, набожність як метод захисту і допомоги з'явилася ще на початкових стадіях історії людства, коли homo sapiens витіснив дикого неандертальця і почав створювати те, що ми відносимо до елементів культури. Це нам засвідчують малюнки, викарбувані на стінах печер пізнього палеоліту, що зображують, переважно, полювання на диких звірів. Цікаво те, з якою метою зображувалися ці мисливські сцени. Більшість учених схиляється до думки, що малюнки використовувалися в культових цілях. Первісні люди вірили, що малюнки захистять їх від злих сил і допоможуть під час полювання. А це для них було вкрай важливо, адже від вдалого полювання залежало їхнє подальше життя. Ці стародавні мисливці вірили у злих та добрих духів, які, виступаючи в людському чи звіроподібному вигляді, панують над ними. Наскальний живопис, викарбуваний на стінах, був своєрідною жертвою, методом для здобуття прихильності та симпатії цих уявних істот, що й забезпечувало вдале полювання на цілий рік. Отже, малюнки на стінах первісних печер стали першими зачатками богопочитання, яке з часом розвивалося, вдосконалювалось, аж доки не набуло сучасного вигляду.

Але повернімося, знову ж таки, до питання про істинну причину віри. Виявляється, віра в Бога є біологічною потребою людини, такою ж, як потреба в харчуванні, відпочинку, сні і т.д. Причину, з якою людина схильна шукати божественне, виявили нещодавно вчені-нейрофізіологи з Каліфорнійського університету (США). Вони дійшли висновку, що люди генетично запрограмовані на віру в Бога. У віруючих людей під час молитви вчені зафіксували ділянки мозку з підвищеною електрохімічною активністю. Це дало змогу припустити існування в мозку людини так званого «модуля Бога» - ділянки в лобовій частині, що відповідає за вірування у вищі сили. Можливо, саме його природу підкреслюють деякі прихильники буддизму та індуїзму крапкою на лобі, яка називається бінді. Так само можна розуміти істинну природу хресного знамення, коли три стиснутих до купи пальці спочатку кладуться на лоб, а вже потім на живіт та праве-ліве плече. Таким чином, наша свідомість налаштована на пошук Бога. Вочевидь, на ранніх етапах розвитку людського виду сліпа віра у всесилля надприродних істот уберігала людей від самознищення. Це дає підстави вважати, що Господь спеціально наділив створених ним людей «модулем» для сприйняття вищої духовності.

Тепер перейду до наступного питання: чи правильно ми віримо? Віра навіть тих, хто вважає себе віруючими, не завжди може бути повноцінною. Дехто помилково вважає, що він вірить однією своєю наявністю Бога в душі і тим, що нікому не завдає зла. Таке твердження позбавлене усіляких раціональних обґрунтувань, а, отже, не є богоугодним. Нещодавно, в одному зі своїх інтерв'ю Святійший Патріарх Київської і всієї Руси-України Філарет зауважив: «Переважна більшість людей переконана, що віра полягає тільки у визнанні існування Бога. Але саме по собі визнання нічого ще не дає. Один із апостолів казав, що і біси вірять, але тремтять. Віра має бути живою, вона _ в абсолютній довірі Богові: що Він говорить, те треба й виконувати».

Що стосується молитви, то тут теж можна багато чого сказати. Як і піст, вона є одним з головних таїнств християнства і ставить собі за мету уможливити діалог Бога з людиною. Головна суть молитви - налаштувати душу християнина на чисте спілкування з Богом, пробудити в ньому покаянні думки, очистити серце від гріховного бруду. Дуже ціниться щира зосереджена молитва, а особливо молитва зі слізьми на очах. І цьому є безліч пояснень. Взагалі, сльози - це, в першу чергу, соціальний сигнал. Вони створюють на обличчі міміку, характерну для слабких людей, що мимоволі змушує оточуючих звернути увагу на плаксивого. Тобто, людина, яка плаче, ніби закликає до розуміння і співбесіди. Таким чином, плач - це завжди спілкування. Навіть, коли люди ридають наодинці з собою, вони подумки звертаються до своїх друзів чи ворогів. Або до другої половинки власного «я», що не втратило свого спокою. Їм конче потрібно, щоб їхні сльози хто-небудь помітив. Найкраще, коли сльози людини помічає той, хто її ними наділив. Сльози під час молитви цінні й в іншому відношенні. Вони, як стверджують науковці, також здатні очищати душу. Вченими давно було доведено, що сльозні залози виробляють прозору лужну рідину, яка виводить шкідливі речовини, що, накопичуючись в організмі, викликають депресію, погіршують сон, апетит. Можливо саме про це йдеться у Святому Письмі, де написано, що «Хто сіє слізьми, радістю пожне» (Пс: 126, 5). Також вважається, що непохитна відмова у сльозах, яка властива чоловікам, є однією з причин того, що вони помирають раніше за жінок.

У цій статті я вже наводив дві перші Заповіді Божі, які закликають відмовитись від будь-яких кумирів. Наступною, третьою Заповіддю є та, що не дозволяє «закликати Ім'я Господнє в суєті», і саме цю Заповідь майже кожен із нас із тих чи інших причин несвідомо порушує. Ми часто вигукуємо: «О Боже!», «Не дай, Боже!», «Господь з тобою!», навіть не задумуючись над тим, що їх дійсно чує Спаситель. Ці вигуки стали для нас буденною справою і розцінюються нами як емоційно-психологічна реакція на раптову зміну подій. Але чи можна назвати таких людей православними християнами? Безумовно, ні.

Віра в Бога притаманна практично кожній людині, незалежно від її соціального статусу. Віруючими можуть бути як лідери політичних партій, так і звичайні будівельники, як бізнесмени, так і звичайні двірники, адже, як повчає християнство, перед Богом усі рівні. Як же ставляться до релігії ті, кому ми довіряємо свою державу? Це запитання в наш час є дуже актуальним, оскільки багато хто з наших співвітчизників вважає, що умови нашого проживання повністю залежать від правильно спланованих та проведених політичних, соціально-економічних та інших реформ. То в якому ж духовному становищі ті, що впроваджують подібні реформи? Для сучасних політиків церква стала методом для покращення репутації, здобуття престижу та народної довіри. Це добре помітно під час їхнього приходу до влади. Напередодні виборів у Бога просять допомоги навіть атеїсти. Комуністи, які палили церкви та польотом Гагаріна доводили, що Бога не існує, - цілують ікони. Однак, та віра в Бога, яку політики демонструють публічно, не обов'язково може бути наявною в душі кожного з них. Часто це - інструмент для здобуття довіри, а, отже, влади. Щоправда, така тенденція спостерігалася протягом усієї історії християнства. Як свідчать біблійні перекази, ті старозавітні помазаники на Ізраїльське Царство - Саул, Давид, Соломон - теж у часи свого правління невідступно служили Богу, покладаючи на нього всю свою надію і закликаючи до цього підлеглих та простий народ. Однак, врешті-решт, у кінці свого правління кожен із них здійснював гріх, яким позбавляв себе Божої підтримки і ласки. І лише ті з них, хто щиросердечно розкаювався у заподіяному, зуміли втриматись при владі. А ось, чи спроможні на таке каяття сучасні можновладці?

Що стосується сучасних науковців, то в них спостерігається зовсім інша картина. З моменту розвалу СССР світогляд багатьох учених змінився і став зовсім іншим, ніж той, що існував у них за радянської влади. В ті часи вчені майже не задумувались про божественне, а на запитання «Чи існує Бог?» для відмовки нагадували про еволюціонізм Дарвіна та польоти Гагаріна. Гонка озброєнь, що домінувала в радянській системі, була вищою понад усякі інші досягнення. Воєнно-технічний прогрес заполонив собою усі наукові лабораторії, а з ними й уми самих науковців, для релігії ж просто не вистачало місця. У фашистській Німеччині справи йшли ще гірше. Діяльність сумнозвісних «фізиків без лірики» була спрямована на винайдення найжорстокіших методів винищення людей і навіть цілих країн: пошук методів поділу урану дозволяв гітлерівцям здобути ядерну зброю (на щастя, цього не сталося); варварські експерименти над в'язнями концтаборів - теж, певною мірою, справа рук сумнозвісних фізиків. Науковий інтелект американських учених періоду Другої світової війни теж встиг заплямувати собі репутацію. Наприкінці війни зусиллями науковців у Сполучених Штатах Америки було створено першу атомну зброю, яку випробували на цивільному населенні Японії. Рано-вранці 6 серпня 1945 року за наказом президента США Гаррі Трумена(1884 – 1972 р.р.) спеціально обладнаний бомбардувальник В-29 під назвою «Інола Гей» підірвав на висоті 5660 метрів над Хіросімою першу атомну бомбу. Хмара радіації обрушилась на місто, відібравши за два тижні життя у 92 233 японців. Внаслідок отриманого при вибуху опромінення смертність зростала і в наступні роки. У 1986 році на зведеному в Хіросімі пам'ятнику були перелічені імена 138 890 жертв атомного бомбардування. Але, на жаль, на цьому втрати цивільного населення Японії не припинились. 9 серпневого ранку за наказом Трумена спеціально обладнаний бомбардувальник В-29 «Бокс кар» атакував Нагасакі, поклавши за лічені хвилини в могилу близько 40 тисячі осіб. Ще п'ять тисяч померло в найближчі три місяці. Через тридцять років по тому загальне число жертв досягло 48 857 людей. Отже, з вищенаведеного випливає, що від здобутків американських науковців Японія поховала 187 747 ні в чому неповинних громадян. Як не дивно, Гаррі Трумен - президент християнської країни - ні в момент виконання наказу, ні аж до своєї смерті так і не розкаявся у здійсненому. Навіть пілот Роберт Льюіс, що бомбардував хіросімців, опинився на висоті християнського покаяння: втративши в результаті душевний спокій, він постригся в монахи. Недаремно Альберт Ейнштейн, що підписав петицію до уряду США про виробництво атомної бомби, визнав перед смертю, що це було найбільшою помилкою в його житті. А Джордж Галіфакс, розмірковуючи над подібними «здобутками» наукового інтелекту, сказав: «В нерозумному столітті розум, випущений на свободу, згубний для його власника».

Цікаво, що навіть у цьому нерозумному XX столітті, зокрема в СССР, знайшлися вчені, не позбавлені здорового глузду. Якщо віруючий Менделєєв піддавався мало не гонінням за свої релігійні переконання, то віруючого Павлова терпіли навіть в атеїстичній державі. Причин для цього було безліч, але, перш за все, це - відкриття, що вразили не лише СССР, але й інші країни.

На щастя, нині маємо говорити про високий духовний прогрес у сучасній науці. З моменту свого навчання в Університеті «Україна» я постійно намагаюся тримати руку на пульсі сучасної науки, і мені приємно говорити про повернення все більшого числа науковців до віри в Бога. Невипадковість створення Всесвіту та процесів у ньому, інформаційні властивості води, крах дарвінізму та багато іншого змушують учених визнати наявність Вищого Розуму, що керує не лише нашою планетою, але й усім Всесвітом.

За роки незалежності в Україні побудовано близько трьох тисяч одних лише православних храмів. Саме їх будівництво і в містах, і в селах свідчить про те, що люди хочуть, аби храм існував. Але не лише як прикраса, архітектурна споруда, а щоб був місцем, куди вони можуть прийти, щоб помолитися Богу, очиститись від гріхів своїх, очистити совість, заспокоїти душу, умиротворити бурхливі почуття - незадоволення, зневіри, гніву. Храм - це місце примирення ЛЮДИНИ ЗІ СВОЄЮ СОВІСТЮ та з Самим Богом. У храмах ми бачимо тепер не тільки пенсіонерів, як це було за радянських часів, а й молодь, дітей, до храму приходять родинами. Усе це позитивні наслідки тієї свободи, отриманої нами за часів незалежності України.

Але чи можна задовольнятися цим? На жаль, ні. Водночас відбувається інший процес, процес морального падіння, особливо серед сучасної молоді: поширюються алкоголізм, наркоманія, СНІД. Суспільство бореться з цією бідою, але бореться тільки з наслідками. А що породжує СНІД, алкоголізм, наркоманію? Причина одна _ невіра людини в Бога, бездуховність. Переважна більшість громадян України - люди хрещені, але, на жаль, не всі вони живуть як справжні християни.

 

Юрій КОЛЯДА,

студент V курсу

(спеціальність «Соціальна робота»),

Газета «Університет «Україна», 12, 2008

автор: Юрій Коляда, студент V курсу (спеціальність «Соціальна робота»)

видання: Газета «Університет «Україна», № 12, 2008, час видання: 2008


24/02/2010