Що і як читає молодь?

Що і як читає молодь?

 

Мабуть, ніхто не заперечуватиме, що основним «читвом» студента є підручники, посібники, наукові праці та інші розумні книги. Але колись треба ж і відпочивати! Й ось тут, коли молода людина захоче відкласти підручник і почитати щось інше, вона може потрапити у дуже цікаве становище.

18-20 років – це такий вік, коли вже немає чітко визначених книжкових меж. Тобто на книжці не написано, що вона «призначена для молоді віком від 18 до 20 років» (як пишуть, «книжка для дітей від 3 років»; звичайно, видання від А-БА-Ба-Га-Ла-Ма-ГА цілком пасуватимуть «дітям від 2 до 102 років», як стверджує Іван Малкович). Кожний юнак чи «юначка» вільні вибрати собі літературу на власний смак. Полюбляєте детективи – будь ласка, все: від Агати Крісті до Дарї Донцової. Хочете фантастику – до ваших послуг Рей Бредбері, Станіслав Лем, … і до Сергія Лукяненка з Мариною та Сергієм Дяченками. Забажалось любовних романів – маєте стільки творів, що їх навіть не перелічити. Якщо прокинулась ностальгія – вас радо зустрінуть казки та інші дитячі книжки. А якщо ви належите до пошановувачів сучасного вітчизняного – то і тут стан справ не настільки поганий, як іноді стверджують ЗМІ. Книги в Україні друкуються! Хоча й не такими великими накладами, як того хотілося б, хоч і не завжди доступні, але вони є.

Щоправда, сучасна україномовна література (сучукрліт) – не для пересічного читача, який цінує витончений стиль, високі почуття та вишукану мову. Навпаки, вона є «правдивий одкид» (за Іваном Нечуєм-Левицьким) сучасного життя, а особливо – сучасної мови. Куди там Золя з Мопассаном! Такі слова, що вуха вянуть. А якщо не вянуть (припустімо, ви вже навчились не сприймати «парканні» слова з трьох та п’яти літер), то ледь продираєшся крізь жаргон та/або діалект, пардон, діалект (як, наприклад, у Любка Дереша). Часом почуваєш себе майже іноземцем… або так, начебто на голову вивернули відро бруду. Хоча останнє може бути наслідком не лише мови. Сюжети теж не завжди вирізняються високою моральністю та цнотливістю (наприклад, як у Богдана Жолдака в його «Топінамбур, сину»). Строго кажучи, сучасна книжка (і російська, й українська, подекуди і зарубіжна), яка розрахована на більш-менш дорослого читача, не може існувати без бодай одного опису інтимних стосунків. Якщо читачеві пощастить, то цей опис буде не надто деталізований, а якщо не пощастить…

І найобразливіше те, що буває – іноді – й цікавий сюжет із гарною «атмосферою» (як у того ж Любка Дереша в «Аархе»), але модна мова зводить все нанівець. Тобто сучукрліт – лише для дуже інтелектуального і «просунутого» реципієнта, який зможе переконливо пояснити, чому треба вживати саме такі слова і чому це круто.

А якщо ви не такі «просунуті»? І пристрасть до українського правопису та «Як ми говоримо» Бориса Антоненка-Давидовича геть зіпсували вам смак і унеможливили сприйняття сучасної української щиро-вуличної мови? Тоді нічого не лишається, як взятися знов до класики.

Звісно, можна заперечити, що деякі реалії у класичних творах уже застаріли. Ну, не живуть зараз українці у хатах, не вдягають плахти та не їздять волами! Дівчата можуть цілком спокійно забезпечувати себе матеріально, вільно поводитися з хлопцями (і на них не дивитимуться скоса)…

Але ж людські характери майже не змінилися! Як існувала проблема незалежності людини, бажання жити на свій розсуд у «Людині» Ольги Кобилянської, так вона існує й зараз. Як існувало бажання людини з «нижчого» стану будь-що потрапити до еліти – хай навіть довелося б іти по головах – у «Місті» Валеряна Підмогильного та «Милому другові» Гі де Мопассана, так воно існує й зараз. Як існувала проблема батьків і дітей та незалежності молодого подружжя у «Кайдашевій сімї» Івана Нечуй-Левицького, так вона існує й зараз.

У школі дітей змушують вивчати такі твори, які вони просто не можуть повністю зрозуміти через свій невеликий життєвий досвід. Наприклад – «Анна Карєніна» Льва Толстого. Чи «Пані Боварі» Гюстава Флобера. Навряд чи дитина у віці 13-15 років зможе зрозуміти, що тим дивним Анні та Еммі не вистачало. А от у двадцять років – цілком зможе. Особливо, якщо вже має свою сімю.

Тож, якщо у вас лишилися не найкращі згадки про класичну літературу зі школи – не бійтеся знову розгорнути ті «нудні» книжки. Цілком можливо, що вони виявляться не такими нудними і ви зможете віднайти у них те, чого прагне ваша душа.

 

Марія Марєнко,

студентка V курсу

факультету філології та масових комунікацій

(спеціальність «Видавнича справа та редагування»),

Газета «Університет «Україна», №5-6, 2009

автор: Марія Мар’єнко, студентка V курсу факультету філології та масових комунікацій (спеціальність «Видавнича справа та редагування»)

видання: Газета «Університет «Україна», №5-6, 2009, час видання: 2009


24/02/2010