На засадах толерантності

НА ЗАСАДАХ ТОЛЕРАНТНОСТІ

 

16 листопада 1995 року на XXVIII сесії Генеральної конференції держав-членів ЮНЕСКО одностайно прийнято Декларацію принципів толерантності. Відтоді ця дата відзначається як Міжнародний день толерантності. Цим самим пропагуються й утверджуються ідеї ненасилля, взаєморозуміння, безконфліктних взаємин, злагоди, миру.

Рух за толерантність набуває все більшого визнання і поширення. Її ідеї надзвичайно актуальні і для нашої молодої держави.

Засади толерантності у спілкуванні окремих людей, народів світу в цілому, зважаючи на їхні культурні, расові, національні й інші розбіжності, є одними з основних принципів, які об'єднують нас у світову людську спільноту. Вони повністю відповідають положенням Статуту ООН, її прагненню утвердити мир і злагоду на всій нашій планеті.

Слово «толерантність» усе більше набуває прав громадянства не тільки загалом у світі, а й в Україні. Адже толерантність стосується всіх ланок суспільного життя нашої молодої держави.

Що ж означає толерантність? У перекладі українською мовою це — терпимість. Терпимість до своєрідного, суттєво іншого — чиєїсь думки, позиції, переконань. Це досить об'ємне і глибоке поняття стосується і міжнародних відносин, і діалогу культур, і міжетнічних та міжконфесійних взаємин, культури миру.

Толерантність містить і глибокі правові засади. Без терпимості, врахування інтересів один одного, без рівноправності народів, їхніх культур неможливий розвиток, прогрес цивілізації.

В Україні, яка перебуває на перехресті світових культур, у країні, на території якої проживають представники практично всіх релігій світу, терпимість, етичність гуманітарного виховання, тобто сприйняття іншого, часом несхожого є головним чинником внутрішньої стабільності.

Чому актуальна така проблема сьогодні? Чому багато уваги їй приділяють ООН, ЮНЕСКО, інші міжнародні організації? Мені імпонує відповідь на ці питання Міністра освіти і науки України Василя Кременя на урочистому засіданні з нагоди Міжнародного дня толерантності (15 листопада 2001 року): «...З появою такого явища як глобалізація (а воно — реальний процес) відсутність толерантності у взаєминах народів і держав призведе до самознищення людства. Тому толерантність як характеристика, основа міжнародних взаємин стає передумовою подальшого існування людської цивілізації. Адже невпинне поширення ядерної й іншої зброї масового знищення все більше загрожує світові, всьому живому на планеті».

З іншого боку, глобалізація зумовлює і сприяє широкому спілкуванню громадян різних країн. Слід зазначити, що за відсутності саме доброзичливих стосунків, особистісної культури неможливо налагодити гармонійні відносини між народами і країнами.

Загалом обов'язковою передумовою справжньої демократичності будь-якої держави є толерантність. Бо народовладдя є лише там, де є взаємоповага, доброзичливі взаємини між людьми, толерантна поведінка громадян.

Не лише наука і новітні технології визначають розвиток, подальшу долю людства. Велике значення мають виховання, мораль, взаємодія, порозуміння та взаємоповага як в окремих колективах, так і в суспільстві в цілому.

Поділюсь міркуваннями лише про те, що мені найближче, — про навчальні заклади, їх фундаментальне завдання — виховати толерантну особистість. Щоб досягти цього, необхідні чималі зусилля. Причому з обох сторін. На мою думку, толерантність кожного викладача починається із професіоналізму, педагогічної майстерності, певної навчально-методичної свободи. Не так важливо, за якою методикою працює педагог, яку структуру занять обирає, головне — вплив на фахові й особистісні здобутки як кінцевий результат навчально-виховного процесу.

Толерантність у взаєминах — викладач — студент — надзвичайно складна проблема. І все ж вона вирішувана. Дві сторони мають проявляти здоровий глузд, силу волі, неупередженість, розвинене почуття відповідальності, зокрема старших за молодших. Якщо ж цього немає, неминучі конфлікти, зриви, непорозуміння.

Чому загалом виникають несприйняття, а то й агресія один до одного? Відповідь проста: як правило, через духовну невихованість, відсутність належного досвіду саме в культурно-педагогічній площині.

Стикаючись з іншими людьми, традиціями, звичаями, культурами, ми не завжди знаємо, уявляємо, як поводитись, бо погано знаємо, з чим маємо справу. Трапляється це як на міжособистісному, так і на міждержавному рівнях. Брак досвіду, культури спілкування, знання міжкультурних і людських розбіжностей породжує нетолерантність. Єдиний засіб протистояти цьому — підвищувати наш культурний та освітній рівень. Ще одним важливим складником такого процесу є, звичайно, виховна робота. Мета її — підготовка всебічно вихованої особистості, фахово спроможної до роботи, загалом до життя за ринкових умов. І тут велика роль усіх без винятку педагогів і зокрема кураторів, котрі чи не найближчі до студентства.

Для нашого молодого вузу першорядного значення набуває засвоєння передового досвіду. В тому числі й у педагогіці співробітництва, толерантності, яка виходить із концепції людини як вищої цінності, як мети всього суспільного процесу, а не його засобу. Загалом толерантну особистість студента спроможний виховати, сформувати лише фахово підготовлений і толерантний у своїх взаєминах педагогічний колектив. Тому слід добиватися того, щоб усюди — в сім’ї, в навчальній аудиторії, там, де йде обмін ідеями, думками, де ведеться навчання і спілкування — толерантність (терпимість) стала нормою поведінки і взаємоповаги.

 

Лідія ЗАВІРЮХА,

доцент кафедри психології,

Газета «Університет «Україна», №6, 2002

автор: Лідія Завірюха, доцент кафедри психології

видання: Газета «Університет «Україна», №6, 2002, час видання: 2002


24/02/2010