Індикатор суспільства – молодь

Індикатор суспільства – молодь

 

Почнемо з пісні, бо вона - душа народу. Як Вам подобається пісня популярної американської групи "The offspring" із характерною назвою "The kids aren't all right". Отже, за піснею, як одна маленька вулиця може проковтнути стільки життів? У чому причина того, що такі пісні виникають у чудовій, благословенній, на наш погляд, Америці, економічно процвітаючій країні? В Україні скрізь можна почути: "Спочатку треба підняти економіку. Коли люди отримуватимуть чесно зароблені гроші у кінці кожного місяця, стане набагато спокійніше. Дайте нам стільки, скільки ми коштуємо". В Америці, наче, з цим все ОК. То за якою ж химерною мелодією саме там з'явилися вперше люди, що проповідують "насильство заради насильства"? В цьому відчувається щось фатальне...

Попросили проаналізувати сучасну українську молодь окремо від суспільства. В той час, коли молодь - це мало не совість суспільства, його індикатор. Ті, що виросли при соціалізмі, скажуть, що в їхній час такого не було. Вони були зайняті "суспільно-корисною працею", наприклад, збирали радіоактивний металобрухт, брали постійну участь у різноманітних гуртках. Чим займалася в цей час владна верхівка, відомо всім. Тепер за це маємо платити гроші. Ті молоді люди, котрі вважають себе розумними, але нікому, крім себе, непотрібними, зазвичай ненавидять цей "жорстокий світ"!

"Так, життя - це жорстока гра, для декого - навіть вічна поразка. Ви коли-небудь читали "Заводний апельсин" Берджеса? Головний герой - юний вбивця. Красивий цинік. Він вбиває, ґвалтує, грабує, бо отримує від цього садистське задоволення. А ще він закоханий у чарівну музику неповторного Моцарта. Парадокс? Так от, цей молодик висловлює хоч і гіркі, але доволі справедливі погляди на суспільство, де подібних до нього називають виродками. Хлопець бачить, що виродків у його суспільстві більше, ніж "нормальних людей". Він є продуктом своєї епохи - заводним апельсином. Він пасивний у своїй боротьбі з суспільством, бо він - органічна частинка цього потворного світу, цієї какофонії. Існує, як завжди, ще й третя точка зору. І четверта, і п'ята... І моя. Колишня. Цитую дослівно зі свого щоденника дворічної давності.

"Раз, раз... Проверка микрофона. Так, посмотрим, кто сегодня в зале. Итак, как всегда, здесь несколько подопытных вездесущих старушек. Их пенсии хватает лишь на то, чтобы поддерживать слабый огонек жизни в их, уже использованных, одноразовых телах. А вот любезный юноша скромного вида с симпатичным букетиком. Рядом с ним пара-тройка мрачных отроков со странными затуманенными взглядами. Поживут так, как сейчас, годика два (если, конечно, им удастся протянуть столько) и станут неотличимы от уже упомянутых старух. А вот сидит блудливый кот, облизывая выпачканные усы и грязные худые лапы. Беззаботный представитель остатков, окружающей людей, натуральной среды. Или пятницы... Так, отвлечемся на минутку. Вдали показалась стайка человекообразных. Бандюги. Почему это они в пиджаках от Воронина? Да вы не на тех смотрите, то - мелкая сошка. А вот наши серые, в строгих костюмчиках, с выражением добропорядочности и заботы на лице и миллионами украденных у нас денег за пазухами, швейцарскими. Господин Лазаренко? Какой неожиданный и богатый счет, я хотела сказать, сюрприз. Мы все крайне поражены. Но он, ясно, здесь - не главный винтик. Так, шестерка, б-рр-р, шестеренка. Заметьте, какие лица у них: непременно заплывшие жиром и гладко выбритые "жилетт" самой последней модели. Лет через 20 с небольшим крюком станет общедоступным. Если не наступит конец света... Да, далеко до беспечного поля цветов, далеко чистота лесных родников... Начиталась я детективов. Хватит, довольно, стоп! Надо сменить пленку...

Я - нервный маленький человек, заблудившийся в потемках нашего света. Мама, забери меня отсюда, я больше не буду. У меня свой путь. Своя музыка. Я вылезу из-под кровати, медленно пойду... У меня будет серая и дряхлая душа? Но сердце бьется и не сдается. Если жизнь - война, а смерть - награда, то давайте жить мирно. Какой умник сказал "давайте без давайте"? Где любовь? Она спасет мир.

Це і моя теперішня думка? Якою буде завтрашня, залежить від того, яким буде завтра. А сьогодні в мене багато нереалізованих планів. І сил. І віри в те краще, що є у кожній людині.

 

Надія ЄФІМОВА,

студентка І курсу заочного відділення

(спеціальність «Видавнича справа та редагування»),

Газета «Університет «Україна», №9, 2000

автор: Надія Єфімова, студентка І курсу заочного відділення (спеціальність «Видавнича справа та редагування»)

видання: Газета «Університет «Україна», №9, 2000, час видання: 2000


24/02/2010