Алгоритм життєвого шляху успішної творчої особистості

Алгоритм життєвого шляху успішної творчої особистості

 

Віталій Циба,

доктор філософських наук,

професор кафедри психології

Відкритого міжнародного університету розвитку людини „Україна”

 

Мета статті – проілюструвати запропоновану (раніше опубліковану) регулятивно-детерміністську парадигму теорії особистості, логічно обґрунтовану міркуваннями системного підходу до аналізу соціальних суб’єктів у ціннісному середовищі, частковим випадком яких є людина й особистість [1].

 

І

Проблема життєвого шляху особистості надто складна і різноманітна, щоб висвітлити її в одній статті. Розвідки з цієї тематики давно здійснюються вченими багатьох країн. Зі станом цих досліджень докладніше можна ознайомитися, наприклад, з публікацій науковців українських наукових шкіл, зокрема, академіка Л. Сохань [3 – 6]. Але в нашій праці схематично подано етапи життєвого шляху успішної творчої особистості з використанням переліку низки положень, що якісно відрізняються від традиційних положень саме регулятивно-детерміністської концепції теорії особистості. Зауважимо також, що внаслідок розбіжності і багатозначності тлумачення деяких понять теорії особистості пропонується при читанні дотримуватись авторського розуміння дефініцій, оскільки їх правильність не доводиться, а є результатом погодження. Можливо, у випадку істотної відмінності змісту усталеної дефініції доцільніше вводити новий термін, але бажано уникати розмаїття термінології, уточнюючи зміст уже звичних понять. Наприклад, багато авторів вкладають у поняття „особистість” і природжені, і набуті властивості, а дехто, до яких належить і автор цієї статті, – лише набуті властивості, оскільки для означення першого поняття використовується термін „людина”.

Звернемось до питання системного аналізу вибудови осмисленого успішного життєвого шляху творчої особистості. Зауважимо, що життєвий шлях особистості складається з паралельних шляхів за кількістю соціальних інституцій, кожен із яких може бути для даної особи успішним. Але для ілюстрації регулятивно-детерміністської концепції теорії особистості розглянемо лише один із таких шляхів.

Щоб збагнути рух до успіху, відстежимо вузлові моменти творчого шляху особистості у зворотному порядку – від моменту відчуття самореалізації і до моменту зародження ідеї певного витвору – хай то у сфері науки, техніки, мистецтва тощо. Тобто, пропонується прямий причинно-наслідковий зв’язок подій творчого шляху дослідити у зворотному напрямку: в ланцюгу причин і наслідків, із вивчення особливостей останнього наслідку з’ясовуються його причини, потім розглядається передостанній наслідок і аналізуються його причини, і так, крок за кроком просуваючись від наслідку до причини, приходимо до з’ясування першопричин. Саме такий методологічний прийом використовується при розробці комп’ютерних алгоритмів і програм, коли вибудовується логіка розв’язання задачі у зворотному напрямку – від кінцевого результату до вихідних даних, а потім готова вже комп’ютерна програма за цим алгоритмом використовується для розв’язання задач у прямому напрямку – від вихідних даних до кінцевого результату.

Об’єктом дослідження оберемо певну успішну у своїй творчій роботі індивідуальність, яка переживає стан тріумфу внаслідок створення певного значущого продукту – цінності ціннісного середовища.

Предмет дослідження – соціально-психологічні механізми соціалізації особистості, зокрема, успішної творчої особистості. В запропонованій концепції розглянуто процес соціалізації як набуття особистістю соціогенних параметрів, насамперед – соціогенних потреб і соціальних настанов, а також компетентності за соціальними інституціями, рис характеру й інших, на яких разом із мотивами базується вироблення стратегії і проектування життєвого шляху (зауважимо, що терміном „предмет” позначають також річ (цінність), яка є стимулом активізації людини у процесі задоволення потреби).

 

ІІ

Концептуальні системні засади досліджуваного явища такі [1; 7]:

- об’єкт дослідження – система „особистість (індивідуальність) «ціннісне середовище», в якому відображено спряження параметрів особистості та матеріальних й інформаційно-ідеальних (духовних) цінностей середовища, є частинним випадком більш загальної системи «соціальний суб’єкт «соціальне і штучно-природне ціннісне середовище»;

- субстратом соціального і штучно-природного середовища є матеріальні й інформаційно-ідеальні (духовні) цінності (в тому числі соціальні суб’єкти як «продукти» реалізації потреб), спряжені з біо- і соціогенними потребами особистості та соціальними настановами;

- цінності як натурального, так і штучного середовища, класифіковані за соціальними інституціями (у сферах економіки, політики, освіти, культури, родини і релігії [8]) і стратифіковані за статусом;

- у світі відбуваються самовільні масштабні процеси деструкції матеріальних і духовних цінностей середовища, обсяг яких визначається, відповідно, показниками ентропії і соціальної ентропії; самовільна деструкція доповнюється довільною цілеспрямованою деструкцією в результаті соціальних конфліктів (воєн, революцій, тероризму тощо);

- від народження дитина потрапляє в ентропійний «плин» розпаду матеріальних і духовних цінностей від старіння, зношення або цілеспрямованої руйнації і відтак приречена на їх відтворення і творення з часом своєю фізичною й інтелектуальною працею;

- призначення механізмів дії соціуму, соціальних суб’єктів і кожної особистості в тому числі – відтворювати попередні і творити нові цінності цивілізації у формі штучного ціннісного середовища, використовуючи інтелектуальні ресурси; структурування, впорядкування ціннісного середовища визначається показником негентропії (антиентропії);

- система «особистість (зокрема, індивідуальність) – ціннісне середовище» специфічна для різних соціальних інституцій – економічної, політичної, освітянської, культурницької, родинної і релігійної, в кожній із яких особистість може самореалізуватись;

- об’єктом дослідження людини як біо-соціальної істоти є її система психіки з підсистемами несвідомого, відповідальної за природжені безумовнорефлекторні біогенні механізми автоматичної дії організму, і підсистеми свідомого, відповідальної за умовнорефлекторні механізми свідомої дії набутої структури соціогенної психіки особистості;

- схематично під сферою свідомості особистості розуміємо певну структуровану під соціальними впливами нейронну матрицю, на якій у символах мови (або інших символах) відображено комплекс набутих її смислових властивостей (параметрів) та імітаційні моделі, здатні імітувати в уяві зовнішні системи (адаптивний процес) або творити в уяві нейронні моделі для втілення їх у реальність (творювальний процес);

- основними параметрами людини як біо-соціальної істоти є природжені біогенні і набуті соціогенні параметри, а особистості – лише набуті (за запропонованим нами визначенням): соціогенні потреби, соціальні настанови, компетентність, риси характеру, гендерні властивості й інші – за соціальними інституціями; крім того, людина, разом із її психічною системою, існує в гармонії із середовищем за певних умов (атмосферний тиск, температура, рівень шуму, освітленості, рівень різних психічних подразників тощо), які не трактуються як потреби людини;

- серед природжених важливим параметром є здібності людини; верхнім рівням на шкалі здібностей відповідають значення обдарованості (хисту) (російському терміну „способности” відповідає три українських із різними значеннями властивостей (параметрів): „здібність”, „здатність” і „спроможність”, першу з яких визначаємо як природжену (математичні здібності), другу – як набуту (уміння, професіоналізм) і третю – як потужність ресурсу (купівельна спроможність);

- набуті параметри як результат „соціального народження” людини формуються у процесі соціалізації особистості;

- з системного аналізу низки ізоморфних систем соціальних суб’єктів (особистості, команди, гуртка, фірми, політичної партії, сім’ї, організації, об’єднання організацій тощо) встановлено, що інваріантними для них є детермінуючі (активізуючі) й регулюючі параметри, конкретизацією яких стосовно особистості є біо- і соціогенні потреби (активізатори діяльності) та смислові соціальні настанови (це родове поняття, що включає формальні і неформальні, правові і моральні норми, регламенти, повноваження, правила, звичаї тощо);

- з параметром, що детермінує діяльність суб’єкта, „потреба”, спряжений параметр середовища – „цінність-благо”, а з параметром, що регулює таку діяльність, „внутрішня соціальна настанова” спряженим є параметр „зовнішня соціальна настанова”, що в соціальному середовищі розглядається як „цінність-регламент”;

- результатом реалізації творчої потреби певної особи є творення матеріальних і духовних (інформаційно-ідеальних) якісно нових цінностейпродуктів її творчої праці, наприклад, технічний проект, мистецький твір, вихована дитина, самовихована особа тощо, які мають суспільну значущість;

- у дитячі роки дитина, точніше – її психічна система, й, особливо, її сфера свідомості, – в істотній мірі є соціально-психологічним ціннісним продуктом творення батьків, вихователів;

- у подальші роки, але з віком у меншій мірі, зі зростанням інших соціальних впливів, доки дитина перебуває на утриманні батьків, соціогенні параметри дитини істотно формуються за мотивацією батьків: навчання мові, виявлення здібностей, надання перших знань, формування моральних норм поведінки, навичок цілепокладання шляхом залучення до змагальних ігор і до виконання індивідуальних завдань як передумова формування соціогенних потреб;

- сформована соціогенна потреба є латентною властивістю, що за інтенсивністю визначається рівнем домагань;

- особа реалізує свої потреби як суб’єкт із виявленням відповідних емоцій у випадку успіху чи невдачі; якщо особа як об’єкт є цінністю для задоволення потреби іншого суб’єкта, то в цій ролі вона йому підпорядковується й емоційно проявляє осторогу й обачність щодо самозбереження; емоційно забарвлене прагнення особистості в ролі об’єкта-цінності до самозбереження не є ознакою задоволення її потреби, оскільки потреба передбачає споживання або творення цінності середовища за визначенням (скажімо, грабіжник як суб’єкт задовольняє свої потреби спряженим із нею об’єктом-цінністю (вкраденим гаманцем); але він же як об’єкт, тобто як потерпілий від іншого суб’єкта, рухомий емоцією страху, прагне вийти зі скрути, але це прагнення називаємо не потребою, а необхідною умовою його існування);

- субстанцією природних і штучних, матеріальних та ідеальних (інформаційних) цінностей, що слугують задоволенню потреб суб’єктів (зокрема, людей), є вартість (корисність) [2]; цінності мають вартісний (фінансовий) еквівалент, а це означає, що опосередковано, за допомогою валюти, можуть бути задоволені як безпосередні, так і відкладені потреби;

- оскільки за поняттям „потреба” за визначенням закріплено явище споживання або творення матеріальних чи духовних цінностей, то доцільно крім властивостей (параметрів) людини виокремити показники, які характеризують нормальні зовнішні й внутрішні умови її існування і адаптація до яких не трактується як задоволення потреб: психічно регулююче прямування організму до нормальних температури, артеріального тиску, тривалості сну, наявності мікрофлори і мікрофауни в органах травлення тощо;

- схематично сфера свідомості особистості уявляється як поле символів (на нейронній основі), зокрема – мовних, на базі яких відтворюються сприйняті реальні матеріальні й (інформаційні) ідеальні системи і за допомогою яких конструюються вигадані системи й імітуються (моделюються) розвивальні, прогресуючі і занепадаючі, регресуючі процеси;

- активізація особистості при реалізації соціогенної потреби у творенні продукту-цінності зумовлена механізмом когнітивного дисонансу; розбіжність у психічній сфері свідомості особистості задуманого уявного продукту творення і відображення справжнього стану його реалізації як задоволення соціогенної потреби призводить до переживання психічного дискомфорту, що змушує особистість ліквідувати цю розбіжність шляхом завершення роботи над продуктом творчості, а відтак переходу мисленнєвої структури у стан когнітивного консонансу;

- механізм когнітивного дисонансу лежить в основі дискусій, полеміки, спорів, обманів, конфліктів і компромісів, результатом яких є або справжнє переконання однієї зі сторін, або демонстрація переконання однієї сторони під тиском іншої (явище конформізму);

- у розширеному тлумаченні когнітивний дисонанс виникає не тільки при розбіжності двох порівнюваних думок, виражених у мовній вербальній формі, але і в невербальній формі жестів, а також при розбіжності в уяві двох зорових образів, двох звукових варіацій, двох почуттів тощо, представлених в інших символічних формах;

- існує об’єктивний світ матеріальних та ідеальних речей і суб’єктивний світ сприйняття цих речей у символічній формі у сфері свідомості особистості; механізм кодування речей у символах відповідних понять не тільки відображає зовнішній світ, що є процесом його пізнання, але й конструює такі речі у свідомості, що є процесом творчості;

- творча особистість (когнітивна структура її психіки) є гетеростатичною (розвивальною) системою, на відміну від природженої гомеостатичної (дефіцитарної) системи організму людини протягом стабільного відтинку часу фізіологічної зрілості;

- тільки біо- і соціогенні потреби (а не соціальні настанови) є причиною цілеспрямованої активізації людини й особистості; зауважимо, що порушення умов існування людини у середовищі (наприклад, погодних умов – температури, вологості повітря, атмосферного тиску – або психічної рівноваги у вигляді паніки, поширення чуток, пліток, зміни громадської думки, мікроклімату в групі тощо) приводить людей у рух у напрямі відновлення стану рівноваги (адекватності між показниками людини і середовища), що не є явищем задоволення потреб;

- тільки мотиви є спонуками реалізації потреб; мотив є вербалізацією усвідомленої потреби, тобто поясненням нагод та засобів задоволення потреб; взагалі процес споживання і творення цінностей, тобто – задоволення (заспокоєння) потреб, є полімотиваційним;

- інформаційні цінності при реалізації соціогенної потреби особистості засвоюються (прочитати книгу) або творяться (написати книгу);

- внутрішня смислова соціальна настанова як проекція зовнішньої соціальної настанови характеризується інтенсивністю її інтеріоризації – ступенем переконаності або ступенем віри в її справедливість;

- смислова соціальна настанова  z – латентний параметр сфери свідомості (когнітивної структури) особистості, який проявляється явно двояко: у вигляді вербальних фактів x або конативних (поведінкових) фактів y, так що = f (x, y), які виражають ставлення (атитюд; у російському перекладі – „социальная установка”) до певного об’єкта або суб’єкта;

- як регулюючий параметр особистості смислова соціальна настанова (певна моральна або правова, формальна або неформальна норма поведінки) визначається на стратифікаційній шкалі якісних рівнів, крайнє верхнє значення на якій відповідає реально недосяжному – ідеальному – рівню; наділена комплексом ідеальних соціальних настанов гіпотетична особистість є ідеалом;

- слід розрізняти смислову соціальну настанову як регулюючий параметр особистості у процесі реалізації своєї потреби і соціальну настанову особистості як готовність (намір, налаштованість, змобілізованість) до дії щодо задоволення актуалізованої потреби у сприятливій ситуації; при перманентній міграції особи з однієї в іншу контактну групу, членами якої вона є (сім’я ® робітнича бригада ® художня студія ® партійний осередок ® спортивна секція тощо), актуалізується щоразу відповідна соціогенна потреба у формі налаштованості особи на відповідну мету діяльності, що і є сутністю її соціальної настанови;

- вийшовши з положення утриманця, тобто з-під опіки батьків, юна людина стає повністю суб’єктом життєдіяльності в задіяних соціальних інституціях як член відповідних первинних контактних груп;

- у кожній соціальній інституції, тобто у відповідних контактних групах (бригада, партійний осередок, навчальна група, аматорський гурток, родина, парафія), де особистість задіяна, відбувається її соціалізація;

- міграція особистості з однієї контактної групи до іншої протягом доби, тижня, місяця (бригада – партійний осередок – навчальна група – аматорський гурток – родина – парафія) відбувається згідно з бюджетом часу;

- особистість зі сформованими соціогенними потребами оцінює своє майбутнє в кожній або деяких соціальних інституціях, визначає стратегію і тактику реалізації відповідних цілей-потреб по можливості на тривалу перспективу;

- проектування і планування реалізації творювальної соціогенної потреби щодо творення матеріальної чи духовної цінності доцільно відобразити сітьовим графіком, критичний шлях на якому визначає оптимальну послідовність необхідних для цього дій, операцій, вчинків тощо з передбаченням засобів і ресурсів забезпечення реалізації потреби;

- кожна особистість самостійно як індивідуальність має можливість самореалізуватись; кожна особистість може самореалізуватись також як складова соціального суб’єкта, як член групи, в разі її самореалізації;

- соціогенна мета-потреба у творенні матеріальної чи духовної цінності вагомої суспільної значущості становить сенс життя особистості; втрата сенсу життя призводить до психічних недуг, депресії тощо;

- критерієм успішного завершення реалізації соціогенної потреби щодо створення матеріального або духовного продукту-цінності є самореалізація особистості за умови визнання суспільної (громадської) значущості цього продукту фахівцями і загалом;

- задовольняючи творчі потреби, особистість творить штучне матеріальне й інформаційно-ідеальне ціннісне середовище; тим самим вона не сама через свої потреби адаптується до цінностей природного середовища, а цінності вже штучного середовища адаптує до своїх потреб.

Типовий життєвий шлях людини доцільно подати схематично у вигляді „дерева цілей”, або „дерева потреб-цілей”, розгалуження якого передає її складові життєві шляхи в контактних групах за соціальними інституціями – родинній, освітянській, економіко-трудовій, творчо-культурницькій, громадсько-політичній, а також релігійній. Починається життєвий шлях дитини в батьківській сім’ї; з часом він роздвоюється на сімейний і шкільний; із повноліттям молодої людини її шлях у батьківській сім’ї продовжується створенням власної сім’ї; після перебування на утриманні батьків починається самостійний життєвий шлях у трудовому колективі; пізніше він розгалужується на шлях у культурницькій сфері за покликанням і, можливо, на політичний шлях у партійному осередку; переплітаються життєві шляхи з духовним шляхом під впливом Церкви. Простуючи життєвим шляхом, особистість водночас долає сходинки статусу, сподіваючись або добиваючись досягнень у кожній сфері життєдіяльності. Такий вигляд має типовий життєвий шлях задіяної в соціальних технологіях різних соціальних інституцій гармонійно розвиненої особистості.

 

ІІІ

Звернемось до аналізу творчого шляху успішної особистості. Посилаючись на наведені вище положення регулятивно-детерміністської теорії особистості, охарактеризуємо укрупнено причинно-наслідкові етапи життєдіяльності особистості з усвідомленим сенсом життя. Оберемо певну успішну в своїй творчій праці індивідуальність, яка переживає стан тріумфу в результаті створення певного продукту-цінності ціннісного середовища. Зауважимо, що психічний стан успішної особистості зумовлений як об’єктивними, так і суб’єктивними чинниками, але саме останні зумовлюють емоційний стан піднесення, радості і щастя автора від відчуття своєї самореалізації у зв’язку з визнанням фахівцями і громадськістю суспільної значущості цінності-продукту, творення якої становило сенс його життя.

Відзначимо основні етапи творчого життя особистості у формі запитань у зворотному порядку – від 7-го етапу самореалізації особистості і до 1-го етапу формування свідомості і самосвідомості дитини – за логікою програмістів-розробників алгоритмів і програм для комп’ютерів. Сім етапів типового життєвого шляху особистості обрано умовно і бажано було б його деталізувати. Почнемо аналіз із останнього етапу.

Які ознаки характеризують психічний стан успішної особистості на етапі завершення роботи? (7-й етап).

На останньому етапі завершення реалізації стратегічної соціогенної потреби щодо створення продукту творчості – матеріальної чи духовної цінності середовища – автор цього продукту перебуває в емоційно піднесеному стані внаслідок визнання його продукту експертами і громадськістю за профілем роботи (наукова, технічна, мистецька тощо). Таке визнання є критерієм самореалізації особистості (а не задоволенням „потреби” в самореалізації, бо соціогенною потребою є створення продукту-цінності). Від значущості створеного продукту залежать масштаби самореалізації особистості. Частіше творчі здобутки бувають більш скромними, ніж масштабними, але всі вони становлять смисл життя кожної особистості. Значущість авторського витвору може бути відзначена нагородою або присвоєнням звання лауреата. Деякі особи переживають стан ейфорії, хворіють на „зіркову хворобу”.

Що зумовлює стан піднесення й ейфорії, відчуття самореалізації особистості? (6-й етап).

Наявність продукта-цінності як втілення таланту і працьовитості автора. Момент завершення роботи без визнання її ще громадськістю, фахівцями автор переживає як внутрішню перемогу внаслідок постійного докладання волі для мобілізації сил і подолання труднощів, зокрема, фінансових, але одночасно переживає як психологічний біль і прикрість від того, що його праця ще не визнана широким загалом, що може відбутись у неблизькому майбутньому, можливо навіть після смерті автора.

На цьому етапі особистість позбувається кількарічного стану психічної напруги – стану перманентного когнітивного дисонансу, який служив приводним механізмом її творчої активності як задоволення соціогенної потреби в завершенні роботи над продуктом-цінністю. Протягом творчої праці особистість йшла від стану психічного дискомфорту до стану психічного комфорту, тобто до заміни болісного самопочуття внаслідок когнітивного дисонансу яскраво вираженим, емоційним почуттям радості у стані консонансу.

Що оптимізувало успішне виконання і завершення творчої роботи над продуктом-цінністю? (5-й етап).

Найбільші інтелектуальні зусилля особистості припадають на період реалізації творчого задуму, що становить зміст соціогенної потреби щодо створення матеріальної чи духовної цінності і стратегію її реалізації. Такий задум передбачає не тільки оригінальність і значущість закладеної в нього ідеї, але й забезпечення засобів та ресурсів його здійснення. Пройдений творчий шлях можна відобразити складним розгалуженим сітьовим графіком, критичний шлях на якому відображає реальний шлях від задуму до успішного його завершення. На початку реалізації поставленої мети практично неможливо скласти чіткий сітьовий план її досягнення, і тому в ході творчого пошуку необхідна постійна його корекція, включення продуктивніших засобів виконання поставленої мети, корегування критичного шляху, розв’язання фінансових і організаційних питань, одержання спеціальної освіти, підвищення кваліфікації, майстерності тощо.

Успіх забезпечувався, за умови наявності здібностей, таланту і необхідних знань, спеціалізованої освіти автора, самоорганізацією і цілеспрямованістю його діяльності, працездатністю і здатністю сконцентрувати зусилля на продукті творчого задуму, прояві толерантності і волі у подоланні труднощів (часто – фінансових) та різних перешкод.

У чому полягає сутність стратегії реалізації творчої соціогенної потреби, яку можна оцінити як сенс життя? (4-й етап).

Насамперед на основі природжених здібностей і набутих знань індивідуальності в певній галузі науки, техніки чи мистецтва оцінювались перспектива діяльності, включаючи умови, засоби і можливості досягнення мети. Разом із визначенням і конкретизацією мети було сформовано соціогенну потребу (вона могла бути складовою групової потреби) особистості щодо створення оригінальної матеріальної чи духовної цінності-продукта, включаючи підготовку талантів, фахівців тощо і самопідготовку власної особи. Доцільність такої соціогенної потреби мотивується комплексом аргументів – наявністю здібностей, таланту, інтересу, знань, засобів, фінансів, можливостей, значущістю тощо). У випадку сформування відповідної соціогенної потреби індивідуальність до початку роботи обгрунтовує стратегію і тактику її реалізації, оцінює успішність її реалізації за допомогою приблизного сітьового плану, яким прагне оптимізувати свої дії, визначивши, по можливості, критичний шлях своєї діяльності.

На якій основі відбувається мотивація і конкретизація задуму щодо продукту творчості? (3-й етап).

Задум часто є породженням мрій, фантазій, уявлень дитини чи підлітка про своє життя, особистість, втілення в життя своїх бажань. На базі калейдоскопічних картин внаслідок переживань і вражень від сюжетів казок, мультфільмів, кінофільмів, ігор, образів художньої літератури тощо дитина конструює власний внутрішній світ, у якому серед персонажів дитячого й олюдненого тваринного світу сама виконує певну роль. Дитина в уяві „програє” свої ролі в різних обставинах, формуючи ідеали, ціннісні орієнтири, спектр соціальних настановлень (моральних норм) тощо. Природжені здібності і набуті знання породжують у підростаючої дитини рій щасливих і яскравих мрій, які зрештою трансформуються в соціогенні, із творчим потенціалом, потреби. З часом підростаюча дитина, пізніше – підліток, юнак, вчаться ставити серйозніші цілі. Зрештою, юна особа формулює цілі як соціогенні потреби, які реалізує протягом тривалого часу і які можуть мати глибокий смисл і навіть, залежно від суспільної значущості, становити сенс життя.

Як усвідомлюються зовнішні мотиви і започатковується постановка цілей у дитини? (2-й етап).

Щоб сформувати певні ціннісні орієнтири і забезпечити дитині життєву перспективу, батьки, а пізніше вихователі дитячих садків, шкільні вчителі прагнуть розпізнати здібності дитини до певних видів діяльності за допомогою ігор, зокрема – комп’ютерних, участі в гуртках художньої самодіяльності, технічних, біологічних та інших гуртках, у спортивних секціях тощо. Так формуються ціннісні орієнтири дитини, підлітка, юнака. Враховуючи результати такого тестування, батьки, по можливості, віддають дитину в спеціалізовану школу, де вона одержує поглиблені знання певного профілю, або в гурток за інтересами, або наймають приватного вчителя для індивідуальних занять. Наприклад, виявлені здібності дитини до іноземних мов, математики, музики, техніки тощо орієнтують батьків віддати її до відповідного навчального закладу. Водночас у дитини виробляються ціннісні орієнтири на певні види занять. Дитина, пізніше – підліток, юнак навчається прийому цілепокладання в ігрових ситуаціях у змаганнях із ровесниками, в конкурентній боротьбі за перемогу або при індивідуальному розв’язанні задач, конструюванні моделей машин, написанні віршів, створенні мелодій тощо.

Батьки після визначення здібностей дитини мотивують вибір її занять до творення відповідних матеріальних і духовних (інформаційно-ідеальних) цінностей, вбачаючи в цьому своє продовження в дітях.

Чим визначаються творчий потенціал і ціннісні орієнтири підростаючої дитини? (1-й етап).

Після народження дитини як організму із психічною системою відбувається період її „соціального народження” як особистості, тобто тривалий період формування сфери свідомості її психіки. Починається він із навчання мови й одночасного формування соціогенних смислових параметрів цією мовою. Піклуючись про дітей, батьки не просто готують їх до дорослого життя з його радощами і труднощами; батьки хочуть бачити в дітях продовження себе, реалізацію тих цілей-потреб, які не вдалося здійснити їм, хочуть самореалізувати себе в самореалізації дітей.

Тепер алгоритм творчого життя і діяльності успішної особистості наведемо в прямому порядку у вигляді блок-схеми (інверсній нумерації етапів життя за алгоритмом в тексті відповідає пряма нумерація на схемі):

1-й  етап

Чим визначаються творчий потенціал і ціннісні орієнтири підростаючої дитини?

Научіння мові і виявлення батьками здібностей дитини (самодіяльні гуртки, секції, студії тощо, робота з приватними вчителями). Надання загальної і спеціальної освіти дитині.

 

2-й  етап

Як усвідомлюються зовнішні мотиви і започатковується постановка цілей у дитини?

Мотивоване батьками научіння цілепокладання (розв’язання задач, виконання завдань, змагання в іграх) як умова формування соціогенних потреб дитини.

 

3-й етап

На якій основі відбувається мотивація і конкретизація задуму щодо продукту творчості?

Конкретна мотивація на основі виявлених здібностей, набуття знань і формування соціогенної потреби підлітка, юної особи щодо створення певного матеріального чи духовного продукту-цінності.

 

4-й  етап

В чому полягає сутність стратегії реалізації творчої соціогенної потреби, яку можна оцінити як сенс життя?

Прогноз і вироблення стратегії реалізації творчої соціогенної потреби. Окреслення уявного проекту створення певного продукту-цінності з урахуванням суб’єктивних уявлень, мрій, ідеалів, наслідування авторитетів, майстрів, геніїв, лауреатів, героїв, переможців тощо.

 

5-й етап

Що оптимізувало успішне виконання і завершення творчої роботи над продуктом-цінністю?

Розвиток творчих здібностей, підвищення освіти, компетентності, майстерності, інтенсифікація праці плюс організація роботи з використанням переваг сітьового плану з урахуванням засобів його реалізації та фінансового забезпечення; вольові зусилля у подоланні труднощів на шляху реалізації плану.

 

6-й  етап

Що зумовлює стан піднесення й ейфорії, відчуття самореалізації особистості?

Внутрішнє задоволення з приводу завершення роботи щодо створення продукту-цінності.

 

7-й  етап

Які ознаки характеризують психічний стан успішної особистості на етапі завершення роботи?

Самореалізація: визнання значущості продукту-цінності фахівцями і громадськістю.

Цілеспрямоване активне життя людини як біо-соціальної істоти зумовлене задоволенням біо- і соціогенних потреб та дотримання соціальних настанов. Для ефективної діяльності особистості важливо сформувати соціогенні параметри – соціогенні потреби і соціальні настанови, без яких неможливе життя її як соціальної істоти. Такі соціогенні параметри у процесі соціалізації особистості мають бути сформовані не тільки для діяльності у трудовій сфері, але і у сферах інших соціальних інституцій – громадсько-політичній, навчально-виховній, культурницько-дозвіллєвій, родинній, релігійній.

Гармонійно розвинена особистість проектує своє творче життя і сподівається на самореалізацію в кожній соціальній інституції.

 

Література:

1. Циба В. Т. Системна теорія особистості: регулятивно-детерміністська парадигма // Соціальна психологія. – 2005. – № 6. – С. 18 - 30.

2. Циба В. Т. Основи теорії кваліметрії. – К., 1997.

3. Життєва компетентність особистості / За ред. Л. В. Сохань та ін. – К., 2003.

4. Життєві кризи особистості. – К., 1998. – Ч. І і ІІ.

5. Психологія і педагогіка життєтворчості. – К., 1995.

6. Жизненный путь личности / Отв. ред. Л. В. Сохань. – К., 1987.

7. Циба В. Т. Системна соціальна психологія. – К., 2006.

8. Философский энциклопедический словарь / Гл. ред.: Л.Ф. Ильичев и др. – М., 1983. – С. 209.

 

Бібліографічний опис статті:

Циба В. Алгоритм життєвого шляху успішної творчої особистості // Соціальна психологія. - 2006. - № 2 (16). - C.3-15.

 

Джерело: Український центр політичного менеджменту

автор: Циба В.Т., доктор філософських наук, професор кафедри психології Університету "Україна"

видання: Український центр політичного менеджменту, час видання: 2011


10/11/2011