Бачити серцем

Бачити серцем

 

Нарешті п'ятниця! Закінчується напружений студентський тиждень, залишилось відсидіти дві останні пари, коли, забувши про книжки, можна насолоджуватись відпочинком. Я вже мріяла про смачний обід та зручне крісло. Але після останньої пари до мене підійшла студентка з нашої групи і запропонувала відвідати виставку екзотичних рослин, що проходила в Київському ботанічному саду. Не вагаючись, я погодилась, хоч і була втомлена. Але як не погодитись. Це ж зустріч із прекрасним. І все-таки деякі вагання були. Протягом усієї дороги до виставки я розмірковувала, чи правильно я зробила, що погодилась? Я незряча, і мало що там побачу. Тільки марно згаю час. А насолоджуватись красою квітів без зору майже неможливо.

Та внутрішній голос нагадував мені про те, що я - людина, і що, крім зору, у мене є безліч інших відчуттів, які допомагають бачити мені світ. А головне - це очі серця, які допоможуть мені відчути невимовну красу рослинного світу.

Так воно і сталось. Тільки ми увійшли до приміщення, де були виставлені екзотичні рослини, мої відчуття максимально загострилися. Всім своїм єством я відчула незвичайну атмосферу рослинного світу. В уяві відразу виникла картина африканських хащів. Адже саме там із дерев звисають ліани, обвиваючи зарості чудернацьких рослин. Ми почали обходити першу залу, зупиняючись біля кожного експонату. Дівчата зачитували назви рослин, а мій мозок реагував блискавично, чуючи дивне сполучення звуків, моя уява вимальовувала образ химерної рослини з далекого від нас континенту. Доторкнувшись до листочка, я отримувала ще частину інформації, завдяки їй образ ставав яскравішим. У другій кімнаті, де були зібрані рослини, що квітнуть, я відчула ледь помітний аромат. Пахощі були настільки чудові, що захотілося якомога швидше опинитися ближче до дива, яке можна назвати прекрасним садом. Дівчата захоплено роздивлялися квіти. А я ніби бачила все те очима своїх одногрупниць. Бо їхня радість, їхнє замилування квітами передавались і мені. Серце переповнювалось радістю, чимось світлим, незбагненним.

Але будь-яке свято має свій початок і кінець. Я поверталась додому з піднесеним настроєм. Щаслива, що все ж таки не піддалася своїм сумнівам і відвідала виставку квітів. У під'їзді я зустріла знайому дівчину. Не втрималась і розповіла їй, що ходила на виставку екзотичних рослин. Вона здивовано запитала: "А нащо? Ти ж не бачиш". І я подумала: "Темна душа. Таких людей можна тільки пожаліти, бо вони ніколи не побачать очима того, що побачила я серцем у той день. І як пояснити таким людям, що зустріч із прекрасним мені теж необхідна, як повітря, яким ми дихаємо, як щоденна їжа, як вода. Адже відчуття краси наповнює наше життя змістом, робить його різноманітнішим, цікавішим". Але, посміхнувшись, я сказала тільки те, що, побувавши у квітучій казці, отримала безліч задоволень. Дівчина замовкла, мабуть, так мене і не зрозумівши.

 

Світлана ПРОНІНА,

студентка II курсу

(спеціальність "Українська мова і література"),

Газета «Університет «Україна», 4-5, 2003

автор: Світлана Проніна, студентка II курсу (спеціальність "Українська мова і література")

видання: Газета «Університет «Україна», №4-5, 2003, час видання: 2003


24/02/2010