Повір у свою цінність!

ПОВІР У СВОЮ ЦІННІСТЬ!

 

Багато людей, яких я знаю, мають досить низьку, іноді катастрофічно низьку самооцінку. Вочевидь, мене оточують такі люди, тому що я сама донедавна страждала від цієї проблеми. Мої батьки не мали звички мене хвалити – радше навпаки: всі мої здобутки усіляко применшувались, а помилки роздувалися до небес. Я виросла з переконанням, що успіх – це прерогатива якихось особливих, геніальних людей, до яких я, звісно ж, не належу.

Повертаючись до теми, як ми творимо свою реальність, скажу, що на шляху до гармонійних стосунків, здоров’я, краси і процвітання часто стоїть саме вона – низька самооцінка. Адже, як відомо, Всесвіт – безкінечно щедрий на дари і охоче дає нам те, у що ми віримо. Віримо, що ми НЕ варті достойного партнера чи високої зарплати – на, отримай, розпишись… І навпаки – якщо ми свято віримо в те, що варті усього найкращого, рано чи пізно ми одержуємо бажане.

Здається, що тут такого складного – просто взяти і повірити в те, що ти цінний і вартий благополуччя?! Але ні, наш розум саботує такі думки, підкидаючи нам ідеї на кшталт: «Та кому ти така потрібна, з целюлітом на дупі і прищами? або Та зараз таких, як ти, айтішників недороблених, руб відро, тому сиди на своїй роботі і не рипайся»…

Розум постійно нас переконує в тому, що існують якісь об’єктивні критерії оцінювання себе і своєї вартості. Це й не дивно, адже з дитинства нас привчили до «об’єктивного» оцінювання в школі. Саме в школі ми навчилися робити висновки щодо себе з огляду на те, яку оцінку нам вліпила математичка. Але, Боже мій, хіба оцінки взагалі бувають об’єктивними? Адже в математички були критичні дні, були свої негаразди вдома, була улюблена учениця Таня, так схожа на саму математичку в дитинстві, і була ненависна учениця Катя, просто копія тієї Каті, яка колись відбила в математички кавалера Льоню… У школі були діти знаних у місті батьків, які приносили директору подарунки, і були діти-напівсироти, за яких було нікому заступитися… Та й самі ми виходили до дошки в різному настрої – одного разу окрилені тим, що нам прислали валентинку, іншого разу – розчавлені тим, що об’єкт нашого кохання нас вкотре зігнорував. І кожного разу наша оцінка залежала від ряду цілком суб’єктивних факторів. Але проблема полягає в тому, що колись ми повірили в цю систему оцінювання себе і досі нею послуговуємося. Ми вважаємо себе красивими, якщо відповідаємо якимсь параметрам і стандартам.

Хоча про які стандарти може йти мова, якщо на нашій Землі є сотні і тисячі різних народів, у кожного з яких абсолютно свої стандарти краси?! Десь вважається красивим носити в губі чимале глиняне блюдце, десь – видовжувати шию за допомогою кілець, десь – мати величезну дупу, десь – мати крихітну стопу…

Ми вважаємо себе розумними, якщо нам присвоїли якийсь науковий ступінь. Але пропрацювавши певний час у системі вищої освіти, я можу сказати, що дисертації часто не варті виїденого яйця. Одна річ, коли людина живе предметом свого дослідження і справді відкриває щось значиме, інша річ – коли чергова наукова праця пишеться для «галочки», захищається за гроші і запихається на полицю, або, в кращому випадку, перетворюється на нудний підручник, який проклинають студенти, не розуміючи, для чого їм у житті знадобиться ця єресь))…

Ми вважаємо себе талановитими, якщо наш талант визнаний метрами або відповідає канонам. Але всі генії ставали такими всупереч канонам. Чому Казимир Малевіч вважав свою творчість геніальною? Невже ви не можете намалювати «Чорний квадрат»? Або не можете співати, як Аркадій Укупнік чи Таня Овсієнко? Можете? Чому тоді Укупнік і Овсієнко процвітають і збирають цілі зали, а ви читаєте мої статті?)) Можливо, ви виглядаєте навіть краще, ніж Барбара Стрейзенд? Чому ж тоді вважаєте, що не варті достойного чоловіка? Адже цій жінці поклонялися справжні красунчики Голлівуда. Чи, може, у вас, на відміну від французького актора Жамеля Дебузза, є дві руки, а не одна? Чому тоді ви вважаєте, що для акторської кар’єри потрібна феноменальна зовнішність і шалена вдача? Можливо, ви, на відміну від моєї знайомої Уляни Смирнової, можете ходити? Чому тоді не стали, як вона, чемпіоном світу з карате?

Я можу назвати прізвища багатьох людей, які стали багатими, вибившись із тотальних злиднів. Стали обожнюваними протилежною статтю, будучи далекими від ідеалів краси. Стали ученими, навчаючись у школі лише на трійки. Стали митцями, не зважаючи на те, що їхній талант і стиль критикували всі, кому не лінь… В переліку цих відомих прізвищ немає сенсу. Єдина мета мого опусу – донести до вас ідею про те, що самооцінка не може ґрунтуватися на «об’єктивних» факторах.

Ми мислимо з позиції: «Покажи, тоді повірю». Тобто, ми хочемо спочатку, щоб наш спів у душі оцінив Святослав Вакарчук, який випадково зайде в гості до сусідів і буде в шоці, почувши відлуння нашого божественного голосу)), а вже потім повірити в те, що ми чогось варті в музиці. Ми хочемо спочатку, щоб нашу роботу випадково помітив топ-менеджер, який в принципі навіть не буває на тому поверсі, на якому працюємо ми. Але, тим не менше, ми хочемо, щоб це чудо сталося – щоб нас помітили, оцінили, підбадьорили, плеснули по плечу, підвищили зарплату, а вже потім ми повіримо, що чогось варті як професіонали… Ми хочемо почути сотню компліментів, перш ніж повіримо у свою красу. Отримати купу грошей, перш ніж повіримо у своє багатство…

Але у Всесвіті все працює з точністю до навпаки: СПОЧАТКУ ПОВІР – А ПОТІМ ПЕРЕКОНАЙСЯ! Тож я закликаю кожного з вас вже зараз повірити в те, що ви – цінна, красива, розумна людина, варта всіх благ: високої зарплати, щасливих стосунків, словом, усього того, що, як ви думаєте, мають якісь особливі люди, наділені особливими талантами… Немає особливих людей. Є люди, які повірили у свою особливість і своє право на щастя. Тому абсолютно ніщо, крім вашої ВІРИ, не заважає вам уже сьогодні усвідомити свою цінність і стати одним із тих «особливих» щасливчиків, перед якими відкриваються найпотаємніші двері. Ви ВАРТІ усього найкращого, не зважаючи ні на що!

 

(с)

Тала Пруткова

http://vk.com/new_age_psychology

автор: Тала Пруткова

час видання: 2015


02/07/2015