Казка про чесного чоловіка

КАЗКА ПРО ЧЕСНОГО ЧОЛОВІКА

 

Таня МАЦІБОРСЬКА,

студентка 2 курсу Університету «Україна»,

спеціальність «Журналістики» (заочна форма навчання)

 

Жив-був на світі чесний чоловік. Безпросвітно, безстрашно правдивий. Змалку ввібрав він у себе закони честі і справедливості, чи народився з ними одразу, − та тільки стійко знав, що красти та обманювати − недобре.

Після школи з'ясувалося, що часи настали інші, королівство кривих дзеркал розпалося, і те, що ще вчора звалося спекуляцією, обманом і підлістю, стало раптом заповзятістю та вмінням вижити. У школі йому говорили, що всі дороги тепер відкриті. Хлопчиком він мріяв стати льотчиком або винахідником, полетіти в космос і жити на Марсі, але вступив туди, де хабар був найменшим − у сільгоспакадемію. Через п'ять років закінчив ВНЗ з дипломом агронома, але в село не поїхав, та й не потрібні там стали агрономи. Поля заросли травою, а селяни розбіглися по престижних мегаполісах. Місцем концентрації чарівних фей тепер було лише місто.

Село − не люди. Так кажуть у столиці. От і став наш агроном менеджером у невеликому обласному центрі. Іншої роботи не було, а в менеджери брали всіх. Завдання одне − купити дешевше і продати дорожче. Можна, наче, й коня собі білого купити і навіть золотокосу красуню додому привести. Почав вражаюче − із торгівлі миючими засобами. Але там потрібно було в очі брехати клієнтові, що порошок із запахом хвої йде краще, ніж із запахом троянди. Насправді ж, хвоєю забили склад і вже два рази перебивали на пачках терміни придатності. Власник фірми ходив вічно п'яний, він і в бізнес потрапив по п'янці. Товариші по чарці подалися в бандити і взяли в долю. На початку 90-х закупили три вантажівки з пивом, вигідно перепродали. Далі білоруська косметика, німецькі порошки з-під Білої Церкви − 300 відсотків прибутку.

Менеджер звивався, як міг, але плани кожного місяця росли, а зарплата падала... Тоді він пішов торгувати водою. Директором фірми був заморський хан. Він один у місті їздив на джипі з лівим кермом, а то був вищий шик − решта ж тримали праворульних залізних коней.

Заморський хан під заступництвом київського князя здійснив рейдерське захоплення заводу із продажу озерної води. Озеро було величезне, справжнє прісне море, але заморські хани всерйоз обговорювали по телефону питання, скільки води можна викачати з озера і вигідно продати та наскільки тоді впаде рівень води. Дати їм волю, вони б його розлили по пляшках і осушили. Хтось нагорі вирішив, що дешевше відкачати воду по трубах, десятки питних заводів під шумок будувалися з перспективою продати природні резерви засушеному Криму.

Але ж і не дивно. Це все зовсім не відкриття – викачувати озера і продавати у пляшках. Товстосуми тільки й очікують, що збудеться пророцтво про те, що на вмираючій планеті нафта коштуватиме дешевше води. Кажуть, що вони − нагорі − серйозно обговорюють питання про… приватизацію повітря. Майбутнє покаже.

Завод відібрав впливовіший загарбник, і всю команду продавців звільнили.

Пішов менеджер торгувати дитячим одягом, думав, що дитинство − це святий бізнес... І дізнався, що весь дитячий італійський одяг відшивають у Китаї. Прасував він вечорами модні бренди і відрізав нитки зі зразків фешенебельних колекцій. Коли ж із проплаченої митниці приходила фабрична штамповка, колекційні зразки ховали − до того дешево і несхоже виглядали ті копії. Ні лоску, ні блиску. Благо, замовники − власники дитячих магазинів − не вирізнялися надмірною вибагливістю, їм важливо, щоб бренд був. Батьки ж собі штани не куплять, а дитині візьмуть модне плаття за 1000 гривень.

На курсах підвищення кваліфікації і семінарах професійного зростання менеджера вчили любити товар, який продаєш, влазити у шкуру покупця, заманювати, поступатися в малому, обманювати пильність і проштовхувати неходове і низькопробне.

Втомившись видавати ширпотреб як Версаче, менеджер перейшов на роботу в телекомунікаційний бізнес – сферу циклопів, тролів та інших велетнів. Послуги зв'язку, телефон, інтернет…

Але й там його чекала велика, старанно скручена дуля. Обладнання старе, станції давні і безнадійно запилені, номери телефонів вилучаються і перепродаються. Скільки б ти не купував телефонний номер, насправді він належить державі і 25 гривень кожного місяця йдуть арендною платою в ненаситний бюджет.

Телекомунікаційні підприємства мають гарну обгортку. Офіси розміщено у великих, забитих табличками палацах. Бізнес-центри − колишні інститути, фабрики і заводи, із яких викинули вчених і робітників. Тепер кожен метр у них − це чиясь орендна площа. Орендар − священна корова, яку доять усі.

Кожного місяця «відкатами» поверни власнику бізнес-центру 30 відсотків із прибутку, якщо вивернешся, то заплатиш не все. Інтернет продай по 500 гривен за Мб, нехай платять стільки на місяць, поки не схаменуться.

План на обман, змагання з шахрайства. Начальство каже: «Совість заважає працювати ефективно, продай совість і продажі зростуть на 60 відсотків. Ви народилися для того, щоб працювати в цій компанії. Ваш начальник – найрозумніша людина на фірмі, тому що на фотографії він із самим Джорджем Бушом!»

Плюнув чесний чоловік на все це і подався в десяте королівство − інтернет, розсилає людям реклами. Сидить собі дома, чай п'є та фото модних ганчірок на вішалках в бутіки просуває. На виході з парадного сидить ліфтером оперна співачка, в сусідньому будинку підписує накладні вчитель літератури, працює охоронцем комбайнер-механізатор. І вже не важливо, що не росте хліб, а на місці театру працює стриптиз-клуб. Головне, що всі при справі, й обманювати нікого не треба. Ну, хіба що трохи самих себе.

автор: Маціборська Тетяна, студентка 2 курсу Університету "Україна", спеціальність «Журналістики» (заочна форма навчання)

час видання: 2014


10/04/2014