Зробімо крок до милосердя…

Зробімо крок до милосердя…

(нарис)

 

ЩЕРБИНА Катерина,

студентка 2-го курсу Коледжу «Освіта»

Університету «Україна», м. Київ,

спеціальність «Туристичне обслуговування»

 

Життя минає дуже швидко. Здається, що дитинство ніколи не закінчиться і ми не станемо дорослими... Але спливають дні, місяці, роки, непомітно відлітають у спогади дитячі літа, приходить юність, потім зрілість, а потому – і невблаганна старість.

А чи замислювалися ми коли-небудь про старість? Люди мого віку – допоки молоді – навряд чи! Та й навіщо думати про те, що з тобою станеться через багато років, коли ти нині молодий, красивий і безтурботний. А от люди старшого віку, звичайно, замислювалися. І з кожним роком ці думки все частіше і частіше поглинають їхню свідомість. Чому так відбувається? Відповідь проста: кожен із нас хоче зустріти старість не на самоті, кожен із нас хоче мати люблячу сім'ю, дітей, онуків, яким буде що розповісти і яких буде чому повчити, і кожен мріє, щоб близькі люди були поряд завжди і ніколи не кидали нас напризволяще.

Для мене стара людина є ніби дзеркалом помилок, страждань, мудрості, здобутих протягом цілого життя. Це людина, яка опанувала всю науку життя і з гідністю йде до свого завершення. Нині старі люди часом голодують, помирають від знедоленого життя. Вони тиняються по вулицях, випрошуючи мізерний «куруш». Колись вони були сильні, а тепер повністю залежні від оточуючого світу. Не розумію вчинків, коли діти віддають своїх батьків до будинків-інтернатів для літніх людей. Іноді вони не хочуть брати на себе цілу низку зобов’язань по догляду за старими. Станьмо на їхнє місце, опинімося в чотирьох стінах на цілий день чи прикутими до ліжка, наодинці зі своїми спогадами, думками. Цей трагічний контраст – самотнє лице старості.

На мою думку, кожен із нас повинен виявляти до літніх людей співчуття. Воно має жити в кожному з нас! На жаль, такі поняття як «милосердя», «злагода» і «порозуміння», важко уживаються в нинішній час. Слово «милосердя» майже зникло з нашого лексикону. Ще трохи, і поруч із ним у словниках стоятиме примітка – «застаріле».

Але, для однієї сім’ї з невеличкого містечка, яка влаштувала притулок для старих людей, це поняття визначило суть їхнього життя назавжди. Ні, вони не одержували під це ні західних грантів, ні бюджетного фінансування, ні навіть спонсорської допомоги місцевих бізнесменів. Вони просто забирали до власної хати і доглядали старих, немічних, самотніх людей. Тих, хто не міг сам собі дати раду, кого ображали сусіди, а часом – і рідні. Пригріти чужу дитину – вчинок, звичайно ж, благородний, і в людському плані більш зрозумілий. Як би не було важко з дитиною, але це завжди несе в собі якийсь позитив, має перспективу. Але старі нікому не потрібні. Пояснення може бути лише одне: у душах цих людей існує потреба робити добро, бути милосердними. Уже й сама немолода господиня притулку каже, що це потрібно не лише самотнім літнім людям, це, насамперед, потрібно їй самій.

На жаль, більшість із нас такої потреби не відчуває. Ми можемо, наприклад, перевести кошти на рахунок, скажімо, постраждалих від стихійного лиха десь у далеких краях чи навіть віддати старий одяг для бідних. Тож, із чистим сумлінням вважаємо себе милосердними. Це й справді зовсім не складно – виявляти милосердя на відстані та час від часу. Набагато важче бути милосердним до тих, хто поруч, щодня і щохвилини. До своїх рідних, знайомої бабусі в черзі до лікаря чи незнайомого інваліда у маршрутці. Важче, але цілком можливо. Варто лише уважніше придивитися до всіх тих, хто потребує нашого співчуття, і подумати про те, що й ми могли бути на їхньому місці.

Мені б дуже не хотілося, щоб ці мої міркування сприймалися як повчання. Але за щоденною метушнею, поспіхом, у вирі справ ми так рідко замислюємося над подібними речами. Та в житті кожного з нас настає момент, коли найбільше нам потрібні не гроші й посади, не визнання і слава, а просте співчуття, добро, увага і піклування. Тобто, все те, що містить у собі старомодне слово – милосердя.

автор: Щербина Катерина, студентка 2-го курсу Коледжу «Освіта» Університету «Україна», м. Київ, спеціальність «Туристичне обслуговування»

час видання: 2014


27/01/2014