Твій шлях у житті

Твій шлях у житті 

(роздум)

 

КОВЕРДА Катерина,

студентка 1 курсу Інституту філології та масових комунікацій

Університету «Україна», м. Київ,

спеціальність «Українська мова та література»

 

Частіше за все людина починає замислюватися про те, чим є її життя, коли за плечима вже багато прожитих років. Усі важливі події, дорогі люди, мрії, що здійснилися, та такі, що вже ніколи не стануть реальністю, – усе це становить життєвий досвід людини. Із нього вона робить певні висновки та навчає своїх дітей. Я вважаю, насправді дуже важливо зрозуміти, що є людським життям, саме коли ти ще дуже молодий і можеш обирати, як жити. Бо світ сповнений безкінечних можливостей, і дуже важко правильно обрати свій шлях. Усі ми чули, як хтось, проживши півжиття й більше, із прикрістю констатує, що не зробив того, чого найбільше хотів, що життя його розчарувало, а часу на виправлення помилок уже немає.

Життя людини – це найбільша святиня. Кожен може обирати свій шлях, не заважаючи іншому обирати свій. Не можна примушувати інших хотіти того, чого хочеш сам. Не можна збудувати свого щастя на чужій біді – так промовляє народна мудрість. І також не можна розраховувати на те, що хтось буде завжди підказувати тобі вірні рішення і нести за тебе відповідальність.

Тому, на мою думку, життя – це велика особиста відповідальність кожного. Від народження і до старості людина має унікальну в природі здатність розвиватися, вчитися, удосконалюватися. Важко сказати, як би я хотіла прожити життя зараз, коли мій власний досвід дуже маленький. Проте, я вважаю, що він дуже цінний для мене, як і знання, отримані від батьків, друзів, вчителів, із книжок. Це все – дорогоцінні джерела інформації про те, що нас оточує та становить невід’ємну частину нашого буття, допомагає нам орієнтуватися у ньому, підтримує та надихає нас.

«Життя прожити − не поле перейти», − каже народна мудрість. Здавна люди помітили, що не існує тих, хто був би щасливим у всьому. Хто має багатство, той не має душевного спокою, і навпаки. А що краще? Важко сказати. Немає людини, життя якої складається абсолютно щасливо. Чому? Бо в житті завжди є труднощі. Через них має пройти кожен. Якщо ж людина ніколи не зазнавала ніяких проблем, вона перестає бути людиною. Йдучи життєвим шляхом, ми весь час вчимося. Це навчання неможливо пройти теоретично, його пізнають лише на власній практиці.
Життя кожної людини дорогоцінне вже само по собі. Й тому, що воно є унікальним і неповторним, і тому, що воно скінченне і поки що таке коротке. Життя − це дорогий дар, який людина одержує при народженні. Отже, не варто розтрачувати його на дрібниці, на самі лише задоволення. Людина повинна дорожити своїм життям навіть тоді, коли воно не складається, коли в ньому більше незгод, ніж радощів.
Роблячи своє життя розумним та осмисленим, підпорядковуючи його великій меті, заповнюючи його самовідданою працею на благо людства, присвячуючи його іншим людям, людина сама значно збільшує цінність власного життя. І навпаки, якщо людина живе тільки одним днем, розмінює своє життя на багато дрібних випадкових справ, якщо вона шукає лише вигоди для себе або самих тільки задоволень, тобто живе виключно для самої себе, то її життя мине марно.

Людина це унікальна істота, яка є не просто творінням вищого розуму, призначеним для якихось практичних цілей, не просто відображенням Божої мудрості, могутності, творчого потенціалу. Людина є особою, яка має власний розум, власну волю, власні почуття. Призначенням людини, як вчить Біблія, є творити добро. Цінність життя людини повинна вимірюватися кількістю добра і любові, вкладених нею у кожну, хай і невеличку справу. Люди повинні жити у дружбі, злагоді, допомагати одне одному. Але та допомога тільки тоді буде шляхетною, якщо вона є безкорисливою. Ми з самого дитинства живемо в суспільстві, серед інших людей, і постійно відчуваємо на собі їхню опіку та внутрішню потребу якогось ставлення до них. Уже самою природою передбачено, що сильніший повинен піклуватися про слабшого. І, власне, сила сильного полягає в тому, наскільки він використовує її для служіння іншим. Батьки не просто виховують нас, дітей, забезпечують їжею, одягом, відсилають до школи; вони люблять і піклуються про нас. Мама не сподівається якоїсь особливої нагороди від дитини; вона просто любить її, і цього їй досить. Так може будуватися і суспільне життя.

Життя – це вже щастя. Жити й відчувати потрібно щодня, щоб наприкінці життя не сказати: «У мене було сіре й нудне життя! Мені нема чого згадати й розповісти». Іноді щастя буває непомітним, воно тихо дрімає в тобі й неголосно співає. Це дивні миті, і їх потрібно вміти вистежити, виявити. Із таких крихітних шматочків і складається вітраж нашого життя.

У кожного воно своє. Для когось сенс життя – це хороша робота, для когось – діти, для когось – гроші. Сенс життя багатьох людей полягає саме в тому, щоб знайти своє щастя. Мені здається, для того, щоб твоє життя складалося так, як хочеться, потрібно багато працювати, адже нічого у світі не дається просто так. Якщо ти хочеш отримати престижну роботу, необхідно добре і довго вчитися, якщо ти хочеш, щоб діти виросли розумними, здоровими і добрими, не можна абияк ставитися до їхнього виховання. Навіть владу над іншими треба заслужити, тому що люди далеко не кожному дозволять керувати та управляти собою. Саме тому кажуть: людина – сама творець свого щастя. Інші можуть лише допомогти тобі у досягненні мети, підтримати у важку хвилину, але основну роботу доведеться виконувати самостійно.

Життя... Воно дивовижне, непередбачуване, гірке і солодке, одноманітне і барвисте, часом сумне чи радісне, але дивовижне й цікаве. А найголовніше (що дуже шкода) – дається лише один раз.

Але для чого ми приходимо в цей світ, так і не знаємо. Знали б, напевно, виконували б свій обов’язок ретельніше і чітко йшли до мети, а так... Живемо, мало що робимо, часто пливемо за течією і думаємо, що ми – вічні. Та, на жаль, немає в цьому світі нічого вічного, все тлінне, мінливе і швидкоплинне. У цьому ми переконуємося, вже проживши чимало на цій землі.

Та життя − це справді велике диво! І саме нам випало щастя жити на дивовижній Землі. Тому треба цінувати кожну його хвилину, радіти сонцю і ранковій росі, вічним зорям у нічному небі, пташині, що виспівує хвалу життю радісно і невтомно, кожній квіточці, що прийшла у цей світ так само, як і ми.

автор: Коверда Катерина, студентка 1 курсу Інституту філології та масових комунікацій Університету «Україна», м. Київ, спеціальність «Українська мова та література»

час видання: 2014


27/01/2014