«Кобзар» − се друге Євангеліє»

«Кобзар» − се друге Євангеліє»

(стаття − творчий портрет)

 

ДОЛИНСЬКА Крістіна,

студентка 3 курсу

Мукачівського кооперативного торговельно-економічного коледжа,

м. Мукачево, Закарпатська обл., спеціальність «Бухгалтерський облік»

 

«Як в нації вождів нема, тоді вожді її − поети», − сказав колись Євген Маланюк. Ця думка не потребує спростовування чи підтвердження, бо ж стала тією беззаперечною істиною, яка злободенно кричить до всіх нас, українців, із різних регіонів нашої держави.

Усім відомо, що на порозі − 2014 рік, час відзначення 200-річного ювілею з Дня народження Тараса Шевченка – основоположника нової української літературної мови, людини, що стала взірцем патріотичного служіння Україні ще в її зародку.

Поетична творчість Шевченка є славою і шаною української мови та поезії. Вона збагатила літературу не лише новими жанрами і темами, а й образами, почуттями, тому твори поета ще за його життя здобули визнання народу. Шевченкознавці виділили три основні стихії життя у творчості поета: минуле, сучасне і майбутнє. Бо коли поет писав про історичне минуле народу, він думав про те життя, яке бачив довкола себе, думав, як сприяти тому, щоб людина стала вільною, щоб жила любов’ю до ближніх і до рідного краю. Коли ж поет звертався до нащадків у прийдешнє, − він закликав не забувати минулого, в якому – й історичні уроки, і зразки, й опора для культурного майбутнього кожного українця. Ці три плани життя Шевченко поєднував у творах, що умовно поділені на кілька періодів.

Мені дуже імпонує ранній період творчості Шевченка, передусім тому, що він – справді ліричний, емоційний, сповнений юнацькими почуттями і думками, які не просто відображували життя, але й переосмислювали його. Яскравим прикладом цього є балада «Причинна», що оспівує трагічне кохання дівчини-сироти до молодого козака. Читаючи цей твір, я перейнялася почуттями закоханої пари і зрозуміла, чому кохання не ощасливило цих людей, а навпаки – убило. Вважаю, що основною причиною цього є черстве, безсердечне суспільство. Дівчину, цілком при розумі і свідомості, люди називають божевільною. Замість розради і підтримки, сироту очікують плітки і насмішки людей, що не здатні зрозуміти силу справжніх почуттів. Мені здається, що балада звучить дуже сучасно. Наше сьогоднішнє суспільство не вирізняється особливою приязню, а брудні піарходи – підтвердження тому. Побутує думка, особливо серед представників шоу-бізнесу та політики, що коли про тебе говорять, значить – живеш. І не важливо, чи розмови позитивні, чи позначені крайньою принизливістю і обманом. Тому кришталева чистота душ героїв балади Шевченка і тоді, і зараз здається оточуючим дивною, незрозумілою, «причинною».

Що стосується другого періоду творчості, то поезія Шевченка, за спостереженнями І. Франка, стає політичною. Особливо мені подобається послання «І мертвим, і живим…», бо ж звернені слова його до нас, тих, хто живе зараз. А ось Кулішева теза, що з появою Шевченка «всі в нас поділились на живих і мертвих, та й довго ще ділитимуться» – ідеально влучна. Ставлення народу до рідної мови у творі є лакмусовим папірцем, який виразно виділяє тих, котрі не люблять свій народ, свого «брата». Не тільки мовне питання стоїть гостро зараз в Україні, а й освіченість, грамотність, відсутність бажання дарувати свої знання для розбудови рідної держави. Шевченківський патріотизм, як не болісно це звучить, − прикритий соціальними негараздами, боротьбою за виживання, заробітчанством. А те, що українці завжди орієнтувалися чи то на Схід, чи на Захід, тільки не на самих себе, тисячі разів ставали на граблі міжусобиць, призвело до загальної слабкості й у сфері моралі, патріотизму, альтруїзму. Тож, другий період творчості приніс поетові нове розуміння історичних завдань народу, які він почав тісно пов’язувати із суспільним перетворенням. Водночас, як в усі періоди творчості Кобзаря, основною для поета залишається правда життя. На мою думку, міцне здорове суспільство − це суспільство вільних людей, які, звичайно, діють за власною волею, але в межах суспільного компромісу, що не зачіпає інтересів іншої людини.

Я – вільна, коли мені не говорять: «Підеш п’ять кроків направо, потім десять кроків наліво, і далі підеш прямо…». Бо хто знає, якої довжини мій крок? І скільки цих кроків я хочу зробити у тому чи іншому напрямку? І чи захочу я взагалі кудись іти? Вільна, коли я не стаю полонянкою зовнішніх чинників, вони не подразнюють моє внутрішнє «я» і ніяким чином не впливають на мою думку про цю подію чи людину. Вільна, коли я можу сміятися, якщо мені насправді смішно, і плакати, коли мені погано. Вільна, коли я можу любити тих, кого насправді люблю, і не приховувати своєї нелюбові до тих, які не заслуговують на краще. Вільна − це коли я не прислухаюся до натовпу. Бо «натовп може піднести тебе до небес, коли ти в’їжджаєш на маленькому віслюкові в місто, а поперед тебе летить маленька голубка… І який у мить зрадить, щойно хтось, у кого шати вишиті золотою ниткою, а на ногах взуття з телячої шкіри – крикне: «Розіпніть його!».

Справді вільним у всіх значеннях цього слова був Кобзар. Максимально наблизившись до народу своїми віршами у народнопісенному дусі, він виголошував таїну сповіді душі, а вмінням через сновидіння літати над Всесвітом, вказав і нам на розкутість думок, прагнень і дій у найкращому розумінні цих слів. Сенсом людського життя сповнена вся його творчість, тому він ніколи не розмінювався на тимчасові земні блага чи розкішний побут, а тільки бився за здорову мораль і чисту совість, бився і не здавався, ненавидячи лукавців і лжеправдолюбів, що цинічно називали себе поетовими прихильниками й однодумцями, а насправді зраджували за будь-що. Пророк вивищився над світом своїм велетенським свобідним духом. У живописі був поетом, у поезії − живописцем. Малярство і поезія стали для Шевченка життєвою потребою, вираженням його творчої індивідуальності. До нас дійшло 240 поетичних творів великого Кобзаря і 1200 мистецьких робіт художника. Видатний митець пробував себе в різноманітній техніці, навіть у скульптурі, а за успіхи у гравюрі йому було присвоєно звання академіка. Звертаючись до психологічно напружених творів поета, можна стверджувати, що це були і прояви художника, бо сцени поем і віршів Шевченка – такі живописні, що їх легко уявити і перенести на папір. Однією з перлин національної графіки є альбом офортів Т. Шевченка «Живописна Україна». Художник мріяв створити три таких тематичних альбоми: пейзаж, побут, історія, але за браком коштів видано лише один, до якого увійшло всього шість робіт. Шевченко створив також і галерею портретів, серед яких є серія автопортретів. Розглядаючи їх, можна ще раз побачити і відчути багатогранність таланту великого сина України. Хтось скаже: «То хіба цього замало? Адже колишній кріпак чудом звільнився, досяг значного «кар’єрного росту, мав авторитет серед тодішньої еліти». Можливо, сучасному меркантильному прагматикові і достатньо, та Шевченка турбувало не особисте щастя, а становище рідного народу. Заарештований у справі Кирило-Мефодіївського братства та будучи ув’язненим, а згодом перебуваючи на солдатській службі в Орській фортеці, Шевченко не полишав творчості, котра завжди допомагала йому знаходити духовну рівновагу. Так, у вірші «Мені однаково» поет передбачає своє заслання «в снігу на чужині», але не власна доля хвилює його – він живе турботою про долю України.

Останній період творчості сповнений сподіваннями волі як свободи духу і тіла. Довгоочікуване звільнення позбавило права перебувати у великих містах Росії. Зупинившись у Нижньому Новгороді, Шевченко написав поему «Неофіти» і присвятив її актору М. Щепкіну – єдиному із друзів і знайомих, що прибув на зустріч із поетом, відгукнувшись на його запрошення. Цей період творчості, як вдалося підмітити, містить особливі твори, що апелюють до Бога, котрий не карає тільки тих, кого не любить. Але Шевченко ніколи не намагався перекласти свій тягар на плечі інших, він не очікував жодного співчуття навіть від тих, кого глибоко шанував, вважав своїм однодумцем. Його життєвий шлях – це шлях саможертовності, самопосвяти, що руйнує насильство, гнилизну світу. Його приклад – урок для нас, щоб ми збагнули себе і світ у собі. Адже такими є герої його творів останнього періоду: неофіти (новонавернені до християнства) із однойменної поеми. Алкід та його мати – за нові, справедливі взаємини у суспільстві без «доброго царя». Архімед і Галілей, з іншого твору, − безкорисливі служителі науки й істини.

Я проживаю у Закарпатті – найзахіднішій частині України, і з гордістю можу сказати, що на думку моїх краян, «Кобзар» − се друге Євангеліє». Це дзеркало душі нашого народу, наше вічне надбання, яке ніхто не відбере, вогонь не спалить, вода не понесе.

Кобзар до Ужгорода йде

Із-за Дніпра іде в Карпати.

Хіба в таке світання спати?!

Стрічай-но, плем’я молоде!

Такими словами мій земляк Ю. Шкробинець звертався до юних краян, коли в обласному центрі вперше відкривали пам’ятник Тарасу Григоровичу. А ще наша історія пам’ятає, що в 1931 році молодь краю на власні кошти у друкарні василіан до 70-ліття з дня смерті Шевченка видала «Кобзар». Згодом, коли угорські фашисти заборонили все українське, наш 17-річний земляк, член організації «Пласт» закопав у бочці на городі десяток тих книжечок. І тільки у 1990 році, у місті Хуст, з нагоди 51-ї річниці проголошення Карпатської України, роздавав цю раритетну збірку будителям краю. У свій час серед них були В’ячеслав Чорновіл, Михайло Косів, Павло Мовчан.

Тож, хочу завершити словами із напутнього слова до тієї збірки: «Замовте і купіть Шевченкового «Кобзаря». І коли опанує вас недовіра, коли будете падати духом, беріть Шевченкового «Кобзаря»… Візьміть і читайте вголос, щоби всі чули і училися стати людьми. Коли опанує нас розпука у тяжкій боротьбі, берім «Кобзаря», а побачимо, що мусимо витривати до кінця, коли хочемо, щоб наші мрії здійснилися…». Ось те сакральне, закладене у творах Шевченка, через що людина єднається з Богом у святості!

Отже, перефразовуючи вислів відомої сучасної Закарпатської поетеси Софії Малильо, можна сказати, що поезія Шевченка – кардіограма душі справжнього українця, а сам Кобзар – справжній проводир українського народу.

автор: Долинська Крістіна, студентка 3 курсу Мукачівського кооперативного торговельно-економічного коледжа

час видання: 2014


27/01/2014