Редакторсько-перекладацька діяльність Миколи Лукаша у формуванні професійної компетентності майбутніх редакторів

 Редакторсько-перекладацька діяльність Миколи Лукаша у формуванні професійної компетентності майбутніх редакторів

 

Борко Т.М.,

к.пед.н., Миколаївський міжрегіональний інститут

розвитку людини ВНЗ «Відкритий міжнародний

університет розвитку людини «Україна»

 

Перекладацька діяльність М. Лукаша – явище унікальне в історії української художньої культури, де синтезовано як глибоке розуміння вимог до художнього перекладу, так і тих процесів, які відбувалися в українській мові, культурі загалом. Перекладацька концепція М. Лукаша спрямована на забезпечення цілісності української культурної полісистеми та повноцінного функціонування української мови й невідривна від редакторської діяльності.

Дослідники відзначають, що однією з найвагоміших рис перекладів М. Лукаша є універсалізм, що виявляється в різномовності та різножанровості текстів, обраних для перекладу, різноманітності їх стилів, напрямів, літературних течій, лексичному розмаїтті [2] і, додамо, редакторського чуття.

Дослідники-лінгвісти відзначають факти, на які, безперечно, слід звертати увагу майбутніх редакторів. Зокрема, в сучасних українських мовознавчих студіях виразно окреслилося зростання уваги до історичних джерел формування лексики літературної мови, до висвітлення її зв’язків із культурно-писемною традицією та з територіальним розмаїттям літературно-мовного процесу від кінця XVIII – до початку XX ст. [1].

За визнанням багатьох своїх сучасників, Микола Лукаш був не тільки перекладачем, письменником, літературознавцем, а й самовідданим лексикографом, а відтак – і редактором. Усе своє свідоме життя він укладав картотеку української лексики та фразеології, маючи на меті створити новий тлумачний словник української мови XX століття, що значно перевищив би й словник Бориса Грінченка, і словник Агатангела Кримського... [5]. Переклади М. Лукаша, використані в ілюстративній частині «Словника української мови», навіть у тій невеликій кількості словникових статей і лише в перших трьох томах Словника, дають можливість виявити глибокі й органічні зв’язки Лукашевої мови з текстами староукраїнських пам’яток, із творчістю письменників XIX ст., що створили основу нової літературної мови. З особливою увагою М. Лукаш ставився до постаті П. Куліша й активізував у своїх перекладах уживання таких слів, що в Словнику Грінченка виступають із посиланням саме на твори П. Куліша (бистрень, веретище, відрадощі, застум). Своєю перекладацькою творчістю він розширив і збагатив стильові властивості й діалектних, і застарілих, і рідковживаних слів – як зі східно-, так і з західноукраїнських джерел [4].

Майбутній редактор має усвідомлювати, що переклади М. Лукаша є потужним джерелом збагачення української мови завдяки активному залученню призабутих, рідковживаних форм, з одного боку, та реалізації й демонстрації органічної здатності мови до слово- і фразотворення, багатої синонімії – з іншого.

М. Лукаш досконало володів глибинними пластами української фразеології, надавав перевагу повним та частковим еквівалентам, часто трансформуючи останні для максимального наближення до оригінального тексту. Мовне новаторство М. Лукаша є логічним продовженням мовностилістичних пошуків його попередників і засвідчує неперервність розвитку українського художнього перекладу. Тонке відчуття ритмомелодики тексту, його евфонічної організації – визначальний чинник для М. Лукаша при перекладі віршових творів  [2]. Дослідники відзначають, що в перекладах М. Лукаша використано яскраво виражені елементи переспіву, які, проте, не порушують жанрово-стилістичної домінанти оригіналу.

Їх введення у структуру перекладу зумовлено не браком фонових знань, а свідомим активним пошуком нових виражальних можливостей української мови, що, у свою чергу, пояснюється дією цілої множини соціокультурних чинників.

Відомо, що перекладацький досвід М. Лукаша використовується на заняттях зі студентами-перекладачами та філологами в багатьох ВНЗ України, зокрема на факультетах іноземних мов Львівського національного університету імені Івана Франка та Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка – з історії й теорії художнього перекладу, стилістики, лексикографії, теорії перекладу, у спецкурсі «Український художній переклад в іменах». У бібліографічному покажчику «Микола Лукаш» підсумовано пошук матеріалів української Лукашіани, укладачем В. Савчин визначено 1648 позицій, які можуть бути не тільки джерелом досліджень Лукаша-перекладача, а й Лукаша-редактора.

Ми вперше розглядаємо творчу спадщину М. Лукаша в контексті цілісного використання її у навчальному процесі при підготовці майбутніх редакторів.

Зауважимо, що в редакторсько-перекладацькій практиці М. Лукаша чимало прикладів, які є характерними для творчої діяльності багатьох перекладачів і про які в аудиторії майбутніх редакторів можна говорити як про типові. Однак, при формуванні професійної компетентності майбутніх редакторів варто звернути увагу студентів на індивідуальні новотвори, які є важливою особливістю поетики М. Лукаша. Їх активне використання є джерелом образності, художньої виразності, експресивності текстів його перекладів [3].

 

Список використаної літератури:

1. Савчин В. Звільняв «заґратоване» слово [До 10-ї річниці від дня смерті М. О. Лукаша] / Валентина Савчин // Світ молоді. – 1998. – 28 серпня.

2. Савчин В. Лукашеві уроки української мови // Урок Української. – 2000. - №4. – С. 21-24.

3. Савчин В.Р. Новаторство Миколи Лукаша в історії українського художнього перекладу: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: 10.02.16 / Валентина Романівна Савчин; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2006. – 20 с.

4. Федунович-Швед О. Лексика перекладів Миколи Куліша в одинадцятитомному «Словнику української мови» / Оксана Федунович-Швед // Урок української. – 2007. - № 2-3. – С. 36-41.

5. Череватенко Л. «Сподіваюсь, ніхто не скаже, що я не знаю української мови» / Леонід Череватенко // Фразеологія перекладів Миколи Лукаша: Словник-довідник / [уклали О. І. Скопненко, Т. В. Цимбалюк]. – К.: Довіра, 2002. – С. 711-734.

 

Джерело: ФІЛОЛОГІЯ XXI СТОЛІТТЯ: ТЕОРІЯ, ПРАКТИКА, ПЕРСПЕКТИВИ

МАТЕРІАЛИ Міжнародної науково-практичної Інтернет-конференції,

присвяченої 15-річчю Національного університету

«Одеська юридична академія»  та 165-річчу Одеської школи права

18 квітня 2012 р. м. Одеса

автор: Борко Т.М., к.пед.н., Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини ВНЗ «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

видання: ФІЛОЛОГІЯ XXI СТОЛІТТЯ: ТЕОРІЯ, ПРАКТИКА, ПЕРСПЕКТИВИ МАТЕРІАЛИ Міжнародної науково-практичної Інтернет-конференції, присвяченої 15-річчю Національного університету «Одеська юридична академія» та 165-річчу Одеської школи права, час видання: 2012


22/12/2012