Використання інтернет-ресурсів у російських політтехнологіях

Використання інтернет-ресурсів

у російських політтехнологіях

 

Анна Данько-Сліпцова,

аспірантка кафедри суспільно-політичних наук, глобалістики

та соціальних комунікацій Університету «Україна»

 

УДК УДК 004.738.5: 324

 

Анотація. Розглянуто політичні комунікації партій, представлених у Державній думі Росії, за допомогою Інтернет-ресурсів, досліджено особисту активність політичних діячів у соціальних мережах, проаналізовано взаємозалежність використання соціальних мереж у політичній комунікації та популярності політика і порівняно особливості спілкування у web-мережі українських та російських політиків.

Ключові слова: політичні комунікації, офіційні Інтернет-сторінки політичних партій, соціальні мережі.

 

Аннотация. Рассмотрены политические коммуникации партий, представленных в Государственной Думе России, с помощью Интернет-ресурсов, исследована личная активность политических деятелей в социальных сетях, проанализированы взаимозависимость использования социальных сетей в политической коммуникации и популярность политика, сравнены особенности общения в web-сети украинских и российских политиков.

Ключевые слова: политические коммуникации, официальные Интернет-страницы политических партий, социальные сети.

 

Summary. Political communication of parties represented in the State Duma of Russia, with the help of Internet resources have been considered, the personal activity of political leaders in social networks have been investigated, the interdependence of social networks use in political communication and the politician’s popularity of policies have been analyzed, characteristics of communication networks in web of Ukrainian and Russian politicians have been compared.

Key words: political communication, the official web page of political parties, social networks.

 

Барак Обама не був першовідкривачем використання Інтернет-технологій у політичній діяльності, але саме його виборча кампанія стала прикладом найбільш успішного використання всіх переваг онлайну. Персональний сайт Обами, створений Крісом Хьюзом, одним із тих, хто є автором і творцем соціальної мережі Фейсбук (Facebook), спочатку був інтегрований із Інтернет-сервісами. Відвідувачам сайту була доступна соціальна мережа My.BarackObama.com, за допомогою якої активісти, які підтримують Обаму, могли спілкуватися між собою. Під час своєї кампанії Обама активно купував онлайнову рекламу і рекламу в комп'ютерних іграх, а також створив спеціальний агітаційний додаток для «Айфона». На Інтернет-ресурсі YouTube з'являлися відеоролики з рекламою кандидата, які, на диво, дуже швидко набирали популярність серед американських користувачів.

Інтернет-технології настільки швидко входять у життя кожного, що обійтися на сьогодні без них просто не можливо. Все більше людей приєднуються до Інтернету, а це означає, що Інтернет-ресурси стають цінним і незамінним плацдармом для політ-технологій. І найголовнішим активом політ-технологів можуть і повинні стати соціальні мережі. Адже саме за допомогою соціальних мереж вдалося зробити те, що не вдавалося зробити іншими методами, а саме – об’єднати різних людей за віком, намірами, сповідуванням, місцем проживання, уподобаннями в одну спільноту, яка активно і досить швидко росте та спілкується між собою. Цю тенденцію спочатку підхопили підприємці, які активно почали розміщувати у соціальних мережах інформацію про свої підприємства, створювати свої сторінки та розповсюджувати Інтернет-рекламу. І лише пізніше на Інтернет-простір звернули свою увагу і політики. В Україні саме web-ресурси активно почали задіювати у політ-технологіях тоді, коли сьогоднішня опозиція не змогла знайти достатніх виходів на традиційні ЗМІ, тож єдиним джерелом і місцем, де можна було розмістити інформацію про події та акції, заяви та коментарі, став Інтернет. Юлія Тимошенко також не була тут першопроходицею, але саме її сторінки у Фейсбуці під час суду над нею, трансляція із залу суду та оперативні повідомлення зробили її сторінки найпопулярнішими на той час. Цю тенденцію підхопили й інші опозиційні політики. Так, і сьогодні у мережі Фейсбук активно коментують дописи та повідомляють оперативну інформацію депутати Олесь Доній, Володимир Ар’єв, Андрій Шевченко.

Інтернет як альтернативне і неконтрольоване владою місце розміщення інформації на сьогодні є не лише місцем спілкування між його учасниками, а й одним із головних джерел інформації для традиційних ЗМІ. Так, усе частіше на телебаченні, радіо та в газетах використовуються повідомлення із персональних Інтернет-сторінок відомих особистостей.

Російські політики з різних причин також долучилися до Інтернет-простору. Депутати Держдуми масово стали облаштовуватися у віртуальному просторі після того, як у квітні 2009 року свій щоденник у "Живому журналі" відкрив президент Дмитро Медведєв. Велику популярність отримав аккаунт Дмитра Медведєва, який він завів у мережі Твіттер (Twitter) під час свого візиту в Силіконову долину США. Аккаунт отримав ім'я KremlinRussia, і перший запис був таким: «Усім привіт! Я у «Твіттері», і це моє перше повідомлення». «Вирішив писати ще і в «Фейсбук». Читайте!» Так повідомив про свою появу в найбільшій соціальній мережі президент Росії Дмитро Медведєв. Через деякий час слідком за появою президентського аккаунта виник пародійний KermlinRussia «Перзідент Роіссі», який реагував на кожен запис свого «прототипу». Пародійних двійників політиків і чиновників у соціальних мережах чимало, проте це не відлякує самих державних службовців реєструватися в Інтернеті [4].

Прем’єр-міністр Росії Володимир Путін не буде заводити сторінки в соціальних мережах, і взагалі рідко використовує Інтернет. Про це повідомив прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков. За його словами, майбутньому кандидату в президенти вистачає відповідного розділу на сайті уряду, тому планів щодо запуску особистого сайту у нього немає. Сам Путін Інтернетом користується дуже рідко, заявив Пєсков [1].

Проте, це не означає, що образ Путіна не використовується в Інтернеті. Так, компанія Progrestar створила онлайн-гру «Войнушка», за допомогою якої користувачі можуть захоплювати віртуальні території, а також виявляти свою прихильність до прем’єр-міністра Росії Володимира Путіна. Гра активно рекламується за допомогою таргетованої реклами на Вконтакте (Vk). Зокрема, в Progrestar повідомляють, що 30% щоденної аудиторії Войнушки, яка становить 40 тис. людей, – це користувачі, що клікнули на банер. У грі Войнушка є досить цікавий епізод, в якому гравцю пропонується захопити «медвежью берлогу» [3].

Що ж примушує російських політиків реєструватися у соціальних мережах? На це питання відповідали користувачі Інтернету і тут вони не були однієї думки:

• 45% опитаних розцінюють це як PR-хід;

• 30% вважають, що політики використовують соціальні мережі для того, щоб ознайомити потенційних виборців зі своїми передвиборчими програмами та політичними поглядами;

• 20% респондентів вважають, що «повальна» реєстрація політиків у соцмережах обумовлена їх прагненням достукатися до молодіжної аудиторії, яка слабко реагує на звичайні ЗМІ;

• 5% вірять у те, що політики звернулися до соцмереж заради того, щоб дізнаватися від народу про проблеми країни і по можливості вирішувати їх у віртуальному середовищі [1].

І це стосується не лише російських, а й українських політиків. То яка ж активність російських політиків в Інтернеті, та чим ситуація в Росії відрізняється від українського варіанту.

 

Єдина Росія

http://edinros.ru/

Найчисельніша партія, яка має найбільше мандатів у Державній думі. Сайт дуже гарно побудований. На відміну від правлячої української партії – Партії регіонів, де новини на сайті оновляються двічі-тричі на день, тут новини змінюються з інтервалом 3-5 хвилин! Окрім того, є посилання на різні проекти партії, де кожен може прослідкувати хід виконання цих проектів, дізнатися, хто відповідає за їхнє втілення, та віднайти координати. На сайті є посилання на майже всі популярні соціальні мережі, адже в них також є сторінки Єдиної Росії.

Бажання лідера фракції "Єдина Росія" Бориса Гризлова завести "власний мережевий журнал" отримало відразу понад триста коментарів. Потім інтерес до блогу спікера дещо охолонув, адже там йшлося про роботу над законопроектом про основи охорони здоров'я, повідомлення про те, як просувається "народний бюджет". Це сталося ще й тому, що пости в його журналі більше нагадували прес-релізи.

"Єдинорос" Олексій Плахотніков теж часто буває у віртуальному просторі. Здебільшого розповідає про свою депутатську роботу [5].

 

Комуністична партія російської федерації (КПРФ)

http://kprf.ru/

Українським комуністам потрібно вчитися у своїх старших братів, як вони називають Росію, а відповідно і російських комуністів, бо сайт КПРФ на декілька порядків відрізняється від сайту українських прибічників червоного прапора.

По перше – це гарна структура сайту, розгалужена навігація, вичерпна інформація щодо основних напрямків діяльності. Новини партії, відео-матеріали лідерів та членів партії, фотоматеріали, посилання на офіційні сторінки лідерів партії, анонси майбутніх подій. А ще – такі новинки, яких немає у жодних українських Інтернет-предаставництвах партій. Це – Інтернет-телебачення http://www.politpros.tv/ (сторінка, де зібрані ролики щодо діяльності партії, історичні, агітаційні) та Інтернет-журнал http://politpros.com/, де відображені всі матеріали, які стосуються КПРФ. Є на сайті також посилання на сторінку, де всі охочі можуть скачати радянську музику http://sovmusic.ru/.

Щоправда, жодних посилань на соціальні мережі на сайті немає. Лише у Твіттері сторінка КПРФ є, а от у Фейсбуці – немає. Проте лідер КПРФ Геннадій Зюганов не знехтував можливістю зареєструватися "Вконтакте". Правда, спочатку поява в Мережі сторінки із зюгановскім "ніком" багатьма було сприйнята з недовірою: фальшивки в Інтернеті – явище нерідке. Але Зюганов у відеозверненні до інтернет-спільноти підтвердив, що ніякого обману тут немає, його ця сторінка. Втім, сам лідер КПРФ на особистому віртуальному майданчику з'являється рідко. Однак, це не завадило йому зібрати на ній близько десяти тисяч друзів, які гаряче обговорюють, хто винен у складнощах нашого життя і що робити [5].

 

Ліберально-демократична партія Росії

http://ldpr.ru/#

Сайт цієї партії за зовнішніми ознаками дуже схожий на сайт ПР. Змінюються лише назви сторінок, у цілому ж навігація дуже схожа. Стандартно розміщені фотографій партійців, їхні інтерв’ю, новини, деякі статті і посилання на інші сторінки діячів партії. Є й посилання на сторінки у соціальних мережах, щоправда це не сторінки партії загалом, а лише її лідера – Володимира Жириновського.

"Жириновського давай у віртуалку", – вимагали незадоволені читачі "ЖЖ". Тим часом віце-спікер від ЛДПР Володимир Жириновський був помічений в Інтернеті ще в 2007 році. А з березня 2011-го він майже щодня на зв'язку, не залишає жодної хоч більш-менш важливої події без власної оцінки [5].

 

Справедлива Росія

http://www.spravedlivo.ru/

У зв’язку з виборами сайт СР схожий швидше на політагітку. Тут тобі і стратегія, й устав партії, і список кандидатів, дуже мало місця залишається на партійну інформацію. Є і стрічка новин, яка оновлюється декілька разів на день, і посилання на сторінки партії в соціальних мережах. Є й персональний сайт лідера партії Сергія Миронова, майже копія за зовнішнім виглядом партійного сайту.

Проте не лише політики Держдуми, а й майже весь губернаторський корпус завів собі представництва в «Живому журналі», правда, багато з них свої сторінки оновлюють не дуже активно. Оцінювати якість роботи політиків в Інтернеті поки складно, те, що ми бачимо, – це тільки початок, старт якому дав Медведєв. Путіна ми в мережі не бачимо, з міністрами майже неможливо спілкуватися, от серед губернаторів є окремі ентузіасти, з депутатами спілкуватися так само складно. Лідери щодо активності в Інтернет-мережі виникають із власної волі, тут немає якоїсь осмисленої, цілеспрямованої, законодавчо регульованої державної політики.

Що стосується відмінностей, то одна тенденція є явною, а саме: в Росії політики найбільше використовують ЖЖ та Твіттер. Зокрема, використання Твіттера пояснюється тим, що на ньому не потрібно писати великих опусів та міркувань, а можна швидко поділитися однією думкою, яка не загубиться серед багатьох інших. В Україні найбільшою популярністю користується мережа Фейсбук. Цьому легко знайти пояснення, враховуючи те, що саме завдяки цій мережі можна не лише надсилати свої звернення, а й відеоролики, фотографії, легко робити перепосилання.

Втім, російські політологи вважають, що не варто перебільшувати роль Інтернету в політичних комунікаціях. Це на Заході ярлик, причеплений політику за допомогою Інтернету, означає кінець кар'єрі. А в Росії, за словами генерального директора Центру політичної кон'юнктури Сергія Міхеєва, активно цікавляться політикою тільки "три, від сили п'ять відсотків користувачів". Більшість частіше відвідують порносайти, сайти знайомств або Інтернет-магазини. Як зауважив Міхєєв, значимість Інтернету в політиці звеличує "освічена публіка, навколополітична тусовка, на відміну від тих, хто представляє основний клас виборців". Вони у своєму виборі орієнтуватися на Інтернет навряд чи будуть [5].

 

ЛІТЕРАТУРА

  1. Дайджест: Путін не хоче в соціалки, італійська Вікіпедія зупинилась, Новини на Tochka.net [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://watcher.com.ua/2011/10/05/daydzhest-putin-ne-hoche-v-sotsialky-italiyska-vikipediya-zupynylas-novyny-na-tochka-net/ – Назва з екрана
  2. Политика в социальных сетях [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://vybory.org/articles/-politika-v-sotsialnyih-setyah.html – Назва з екрана
  3. Путін рекламується на Вконтакте через гру «Войнушка» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://watcher.com.ua/2011/05/17/putin-reklamuyetsya-na-vkontakte-cherez-hru-voynushka/ – Назва з екрана
  4. Строкольський К. Политики обживаются в социальных сетях. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mnenia.ru/rubric/politics/politiki-obivayut-socialnye-seti/ – Назва з екрана
  5. Шкель Т. Народные избранники вышли в Интернет [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rg.ru/2011/07/28/sajt.html – Назва з екрана

 

Український науковий журнал "Освіта регіону:

Політологія. Психологія. Комунікації" №2, 2012

автор: Анна Данько-Сліпцова, аспірантка кафедри суспільно-політичних наук, глобалістики та соціальних комунікацій Університету «Україна»

видання: Український науковий журнал «Освіта регіону: Політологія. Психологія. Комунікації» №2, 2012, час видання: 2012

адреса видання: http://www.social-science.com.ua/


12/10/2012